. Війна Росії проти України почалася з Революції Гідності і захоплення території Криму в 2014 році. Росія скориставшись слабкою владою та відсутності адекватних і згуртованих політичних сил в Україні прийняла рішення про вторгнення в український Крим. Після Криму почалося захоплення Луганської і Донецької області. Україна захищалася ввівши на даних територіях Антитерористичну операцію. Я працював в Золочівській райдержадміністрації начальником управління агропромислового розвитку. Почалася додаткова мобілізація до армії. Військові частини не були готові до збільшення штатної чисельності особового складу.
Фермери Золочівського району.
Тому під керівництвом управління агропромислового розвитку сільськогосподарські підприємства і фермери збирали додаткові продукти харчування та кошти на закупівлю обладнання. Почали працювати волонтерські організації, що до забезпечення українського війська. Мене підтримали фермери району і ми більше року допомагали збройним силам. Війна продовжувалася. З фронту почали приходити учасники АТО. Понівечені фізично і морально. Я перейшов працювати в систему безоплатної правової допомоги, щоб допомагати нашим хлопцям захищати їхні права. Створилася ГО «Українці разом», яка допомагала учасником АТО отримати матеріальні пільги від українського бізнесу. В цій громадській організації я працював волонтером і відповідав за співпрацю з учасниками АТО Золочівського, Буського, Бродівського, Камянка Бузького, Радехівського і Перемишлянського районів. Ми допомагали учасникам АТО виготовляти пільгові картки ГО «Українці разом». Влада підписала з ворогом «Мінські угоди», які не були вигідні Україні, але заморозили конфлікт. Українське військо при підтримці українського народу почало готуватися до повномасштабної війни з Росією. Україна воюючи продовжувала жити і розвиватися. Пройшли президентські вибори в яких переміг комік-артист Володимир Зеленський. Потім відбулися місцеві вибори в яких я взяв участь і став депутатом районної ради. Депутати обрали керівництво і я перейшов працювати в Золочівську районну раду на посаду заступника голови ради.
Всі попереджали Україну, що повномасштабне вторгнення росіян не за горами. В Золочівському районі розпочала створюватися територіальна оборона району.
Територіальна оборона району.
І 24 лютого 2022 року в ночі на Україну полетіли перші ракети і розпочалося повномасштабне вторгнення. До нас в район прилетіли перші ракети в м. Броди на аеродром. По всій Україні почалися рухи народних мас. Одні втікали від війни інші ставали в черги до військкоматів, або йшли в територіальну оборону. Ми з головою району Орестом Кавецьким поїхали в Броди подивитися на шкоду , яку завдали російські ракети. Коли їхали по Київські трасі то вона була забита автотранспортом в сторону Львова.
Відвідали військові частини Бродів. Командири нас просили мішки для піску, бетонні блоки та протитанкові їжаки. Перші дні були дуже тривожними. Ворог стояв довкола Києва, весь південь країни був окупований. На захід через кордон виїхали міліонни українців. На фронті йшли важкі бої. В нашому районі запрацювали центри комплектування збройних сил. Так як я військовозобов’язаний і стояв на обліку у військкоматі, до мене принесли повістку і я ходив проходити комісію та поновлювати свої реєстраційні дані. Дані поновили але до війська не взяли, тому що був великий наплив молодих хлопців і моя військова спеціальність, начальник УКВ радіостанції, не була затребувана. Пройшло вже сорок років як я служив в армії. Через місяць я знову навідався у військкомат, але мені дали відстрочку і поставили відмітку у моєму військовому квитку. Не знаю, чи прийдеться мені повоювати у цій війні, але все може бути, на обліку я залишаюся. Москаля так скоро не перемогти. Може і я ще пригоджусь на фронті. А зараз продовжую працювати в тилу. Роблю все можливе на своїй посаді щоб наблизити перемогу. Роботи вистачає тільки хотіти працювати. Військових з кожним днем все збільшувалося. Створювалися нові військові частини, доукомплектовувалися існуючі. Хлопців потрібно було одягти, взути, нагодувати та відправити на навчання. Крім того в район приїхало більше двадцяти тисяч переселенців-біженців, яких потрібно було розмістити та нагодувати. В кожній громаді створилися штаби гуманітарної допомоги військовим і біженцям.
Наші хлопці з 64 батальйону ТРО.
Ми в м. Золочеві створили районний штаб, приміщення під який надав підприємець Степан Налужний. В штабі працювали службовці районної ради і волонтери. При великих напливах гуманітарної допомоги залучали і військових ремонтного полку. Фермери району ділилися з нами зерном, його ми мололи на млині фермера Петра Кухарського і возили в пекарню підприємця Легоцького Ігоря де кожну ніч випікався хліб. Його передавали у військові частини і в місця компактного проживання переселенців. Так тривало кілька перших місяців війни, доки не запрацювало державне забезпечення військових частин. Крім того майже в кожному селі місцеві господині організували свої маленькі кухні та пекарні, де готували смаколики для фронту. Вони розташовувалися у школах і садочках які були на канікулах або учні вчилися онлайн. В будинках культури волонтери плели захисні сітки, збирали одяг та взуття. Багато харчів та засобів гігієни приїзжало із закордону. Перші місяці ми пережили. Україна витримала навалу і почала давати москалеві відсіч. Ворог змушений був відступити від Києва, Чернігова, Сум та Чорнобиля. Відтиснений окупант із Харківщини, а в кінці осені звільнено правобережну Херсонщину і місто Херсон.
В середині літа ми закрили гуманітарний штаб і створили «Офіс воїна» в містах Золочеві і Бродах. А ще на початку літа за ініціативи районної ради та відділів освіти громад започатковані курси вивчення української мови для переселенців. Більшість людей які втікали від війни говорили по москальськи, що дратувало місцеве населення, яке своїх синів відправило на фронт. Такі курси були відкриті в кожній громаді, але охочих навчатися української мови було не багато в порівнянні від кількості біженців.
В травні до мене приїхала рідна сестра Марія з міста Нова Каховка, яке було окуповане з перших днів війни. Три місяці вони прожили в підвалі і в квітні їм вдалося виїхати машиною через Снігуровку і Миколаїв. Марія приїхала з сином і невісткою. Перетнули двадцять один ворожий блокпост де їх заставляли роз- діватися, обшукували і принижували. Приїхали з трьома чемоданами і папугою у великій клітці. З того часу вони вже другий рік зареєстровані в нас і почергово проживають в родині. Спочатку жили у сестер Люби та Наді. Потім у мене в Золочеві. Зараз в сестри Гані. Молоді зняли квартиру в Тернополі. Ми всі родиною допомагаємо їм продуктами і грошима. Ще до початку повномасштабного вторгнення москалів в нашому районі почав формуватися батальйон територіальної оборони району. Для його розташування Золочівською громадою була виділена стара школа в селі Тростянець.
Громади сформували в батальйоні свої роти. Створилися Золочівська, Буська та Бродівська роти. В місцеву територіальну оборону хлопці записувалися добровільно. Спочатку планувалося, що батальйон буде захищати територію району. Але обставини склалися так, що ворог не пішов на Україну зі сторони Білорусії і нашу Львівську бригаду, в складі якої рахувався наш батальйон, перемістили на східний фронт. Хлопці ще не були готові до бойових дій і при першому обстрілі батальйону розбіглися хто куди. Частина втекла до дому і переховувалася по селах. Разом з поліцією і військкоматом нам прийшлося їх знову збирати в Тростянець. Від командира батальйону поступив запит про потребу пасажирського автобуса.
Такий автобус ми придбали за кошти благодійників і погрузивши наших хлопців втікачів та більше двісті посилок від родичів в червні я поїхав на фронт до нашого підрозділу. Із Золочева зорганізувалося ціла колона автомобілів під керівництвом волонтера Михайла Костика, який часто їздив в наш і інші підрозділи. Крім автобуса в колоні було два буси з лафетами, на яких їхали автомобілі для військових і ще п’ять легкових машин в яких хлопці поверталися на фронт після відпустки або лікування. Я відповідав за автобус, посилки і десять воїнів – дезертирів, яких ми повертали в батальйон, щоб вони не попали під кримінальне переслідування за самовільне залишення частини. Їхали ми більше тисячі кілометрів. На дворі стояла жара. Їхали вздовж соняшникових полів. Кожні сто кілометрів водії змушені були протирати лобове скло від меду і мертвих бджіл. Доїхали ми щасливо, тільки в місті Дніпрі в скло автобуса попав камінчик і наробив переполоху серед хлопців яких я віз. Вони ще були не відійшли від арт обстрілу, під який попали на фронті і через який втікали.
Передача посилок в Покровську.
В місті Покровську нас зустріли представники батальйону і забрали автобус, хлопців і посилки від родичів. Коли я їм казав, що посилки іменні і мають дійти до адресатів, то один із хлопців сказав: «Дядьку Іван – ви не переживайте, ми вже тут одна сім’я. Все що ви привезли – це все наше.» Але за допомоги старших командирів ті посилки на протязі декількох днів отримали всі адресати. Відправники в Золочеві, деякі, були незадоволені, що спортилися продукти. Хоча перед тим ми попереджали, щоб такого в посилки не клали. Після передачі посилок в наш батальйон, Михайло Костик повіз передачі в інші підрозділи, які розміщувалися в Бахмуті, Слов’янську і Краматорську. Додому поверталися одним бусом з лафетом, на якому везли машину в ремонт.
Наші герої.
В кінці 2023 року наш батальйон, пройшовши певний бойовий шлях, стоїть на Купянському напрямку. В своєму складі вже має багато обстріляних хлопців, які нагороджені державними нагородами за мужність. Ми всі гордимося нашим батальйоном і що маємо таких захисників. Командир батальйону «Сова» постійно пише листи в районну раду про відзначення хлопців та їх родин за виховання. Голова районної ради Орист Кавецький регулярно відвідує батальйон, як і інші військові частини, які дислоковані на території району. Так нещодавно відвідав наших бродівських вертолітників, які мають чотири зони відповідальності на східному фронті. Дуже складна була зима 22-23 років, як на фронті так і в тилу. По всій державі ворог атакував енергетичну інфраструктуру. Електроенергія подавалася по графіку. Тепло і вода також. Щоб зустріти Різдво з внуками при світлі мені прийшлося купити бензиновий електрогенератор. В цю зиму всі установи і магазини перейшли на роботу від електрогенераторів. На фронт кожного тижня ми відправляли генератори, павербанки, буржуйки та окопні січки. З Божою допомогою ми цю зиму пережили.
Орест Кавецький і Олександр Тищенко з дронами для наших хлопців.
Всю весну і літо війська готувалися до контрнаступу. Ми закупляли для них машини, дрони та антидронові рушниці. Літаків не було, переваги в повітрі та озброєні також. Під зиму на фронті склалася рівновага. Війна перейшла в позиційну, що не дуже було добре для України. Тил знову почав готуватися до нових ракетних обстрілів енергетичної інфраструктури. Як пройде зима надіюся написати в наступних розділах. Але поки що війні не видно ні кінця ні краю.
В перші місяці війни ми старалися проводити наших земляків в останню дорогу. Бували на кожному похороні. Але коли вони почали приїжджати на щиті кожен день, ми не встигали. Район дуже великий, більше двісті сімдесят сіл. Громади їх зустрічають і проводжають і ми схиляємо голови і помагаємо хто чим може. Похорони бійців стали звичним явищем. Звичними стали повітряні тривоги і звичним стала війна. Яка вже принесла мільйонам українців горе і розруху, смерть і каліцтва. Хоча ми знаходимося далеко від лінії фронту до нас неодноразово прилітали ракети і безпілотники. Є жертви і серед цивільного населення. Голова і працівники районної ради вже два роки працюють над забезпеченням військових підрозділів. Особливо ми опікуємся нашим батальйоном територіальної оборони району. Зараз збираємо на дрони і антидронові захисти РЕБ. Також опікуємося нашими пораненими хлопцями та сім’ями загиблих. В Буській лікарні відкрили реабілітаційний центр. Офіси воїна, в яких працюють волонтери, надають гуманітарну та психологічну допомогу родинам військових. У зв’язку із зменшенням фінансування районних рад в нас на роботі залишилося чотири працівника, я з головою, бухгалтер та начальник загального відділу.
Іде жарке літо 2024 року. З самої весни москалі наступають по всіх фронтах. Важку ситуацію на фронті спровокував снарядний голод нашого війська та відсутність літаків F-16 . Але українці тримаються, даючи гідну відсіч москалям. За цей час ворог ще більше зруйнував енергетичну інфраструктуру, так що світло подається за графіком. Три години є, а потім три години не має. Як будемо жити зимою ще не знаю, але я купив додатково перетворювач напруги і заживляю час від часу квартиру від акумулятора. На дві години вистачає. Мені виповнилося шістдесят років і мене списали з військовозобов’язаних, і я навіть мав змогу поїхати в Прагу з Миросею, провідати внука Захара з Марусею. Вони туди переїхали зі Львова на весні, Юрко знайшов у своїх родичів житло і влаштувався на роботу зварником. Ми допомагали з переїздом Марусі, і вона трошки жила в нас у Золочіві. Оля народила нам внучку Єву. Їздимо трохи бавитися. Ми на дачі завели кури, щоб на зиму мати своє м'ясо. Їздимо їх доглядаємо. Вже два рази качали мед з нашої маленької пасіки. З’їздили з Миросею на чотири дні на шацькі озера. Працюємо на роботі, підтримуємо родину, допомагаємо війську і молимося за перемогу над москалями.
Наші інтереси:
Знати свою історію.
Якщо ви помітили помилку, то виділіть фрагмент тексту не більше 20 символів і натисніть Ctrl+Enter
Стратегія палінгенезії полягає не в тому, щоб поборювати старий світ, а в тому, щоб використовувати його як ресурс для власного розвитку. Чеснота милосердя дозволяє вчитися у ворогів і...
Родинне дерево – книжка для внуків. Війна. Розділ 13.
Родинне дерево. Розділ ХІ Російсько - Українська війна. Повномасштабне вторгнення.
img20220723060810.jpg
Російсько - Українська війна.
Повномасштабне вторгнення
. Війна Росії проти України почалася з Революції Гідності і захоплення території Криму в 2014 році. Росія скориставшись слабкою владою та відсутності адекватних і згуртованих політичних сил в Україні прийняла рішення про вторгнення в український Крим. Після Криму почалося захоплення Луганської і Донецької області. Україна захищалася ввівши на даних територіях Антитерористичну операцію. Я працював в Золочівській райдержадміністрації начальником управління агропромислового розвитку. Почалася додаткова мобілізація до армії. Військові частини не були готові до збільшення штатної чисельності особового складу.
Фермери Золочівського району.
Тому під керівництвом управління агропромислового розвитку сільськогосподарські підприємства і фермери збирали додаткові продукти харчування та кошти на закупівлю обладнання. Почали працювати волонтерські організації, що до забезпечення українського війська. Мене підтримали фермери району і ми більше року допомагали збройним силам. Війна продовжувалася. З фронту почали приходити учасники АТО. Понівечені фізично і морально. Я перейшов працювати в систему безоплатної правової допомоги, щоб допомагати нашим хлопцям захищати їхні права. Створилася ГО «Українці разом», яка допомагала учасником АТО отримати матеріальні пільги від українського бізнесу. В цій громадській організації я працював волонтером і відповідав за співпрацю з учасниками АТО Золочівського, Буського, Бродівського, Камянка Бузького, Радехівського і Перемишлянського районів. Ми допомагали учасникам АТО виготовляти пільгові картки ГО «Українці разом». Влада підписала з ворогом «Мінські угоди», які не були вигідні Україні, але заморозили конфлікт. Українське військо при підтримці українського народу почало готуватися до повномасштабної війни з Росією. Україна воюючи продовжувала жити і розвиватися. Пройшли президентські вибори в яких переміг комік-артист Володимир Зеленський. Потім відбулися місцеві вибори в яких я взяв участь і став депутатом районної ради. Депутати обрали керівництво і я перейшов працювати в Золочівську районну раду на посаду заступника голови ради.
Всі попереджали Україну, що повномасштабне вторгнення росіян не за горами. В Золочівському районі розпочала створюватися територіальна оборона району.
Територіальна оборона району.
І 24 лютого 2022 року в ночі на Україну полетіли перші ракети і розпочалося повномасштабне вторгнення. До нас в район прилетіли перші ракети в м. Броди на аеродром. По всій Україні почалися рухи народних мас. Одні втікали від війни інші ставали в черги до військкоматів, або йшли в територіальну оборону. Ми з головою району Орестом Кавецьким поїхали в Броди подивитися на шкоду , яку завдали російські ракети. Коли їхали по Київські трасі то вона була забита автотранспортом в сторону Львова.
Відвідали військові частини Бродів. Командири нас просили мішки для піску, бетонні блоки та протитанкові їжаки. Перші дні були дуже тривожними. Ворог стояв довкола Києва, весь південь країни був окупований. На захід через кордон виїхали міліонни українців. На фронті йшли важкі бої. В нашому районі запрацювали центри комплектування збройних сил. Так як я військовозобов’язаний і стояв на обліку у військкоматі, до мене принесли повістку і я ходив проходити комісію та поновлювати свої реєстраційні дані. Дані поновили але до війська не взяли, тому що був великий наплив молодих хлопців і моя військова спеціальність, начальник УКВ радіостанції, не була затребувана. Пройшло вже сорок років як я служив в армії. Через місяць я знову навідався у військкомат, але мені дали відстрочку і поставили відмітку у моєму військовому квитку. Не знаю, чи прийдеться мені повоювати у цій війні, але все може бути, на обліку я залишаюся. Москаля так скоро не перемогти. Може і я ще пригоджусь на фронті. А зараз продовжую працювати в тилу. Роблю все можливе на своїй посаді щоб наблизити перемогу. Роботи вистачає тільки хотіти працювати. Військових з кожним днем все збільшувалося. Створювалися нові військові частини, доукомплектовувалися існуючі. Хлопців потрібно було одягти, взути, нагодувати та відправити на навчання. Крім того в район приїхало більше двадцяти тисяч переселенців-біженців, яких потрібно було розмістити та нагодувати. В кожній громаді створилися штаби гуманітарної допомоги військовим і біженцям.
Наші хлопці з 64 батальйону ТРО.
Ми в м. Золочеві створили районний штаб, приміщення під який надав підприємець Степан Налужний. В штабі працювали службовці районної ради і волонтери. При великих напливах гуманітарної допомоги залучали і військових ремонтного полку. Фермери району ділилися з нами зерном, його ми мололи на млині фермера Петра Кухарського і возили в пекарню підприємця Легоцького Ігоря де кожну ніч випікався хліб. Його передавали у військові частини і в місця компактного проживання переселенців. Так тривало кілька перших місяців війни, доки не запрацювало державне забезпечення військових частин. Крім того майже в кожному селі місцеві господині організували свої маленькі кухні та пекарні, де готували смаколики для фронту. Вони розташовувалися у школах і садочках які були на канікулах або учні вчилися онлайн. В будинках культури волонтери плели захисні сітки, збирали одяг та взуття. Багато харчів та засобів гігієни приїзжало із закордону. Перші місяці ми пережили. Україна витримала навалу і почала давати москалеві відсіч. Ворог змушений був відступити від Києва, Чернігова, Сум та Чорнобиля. Відтиснений окупант із Харківщини, а в кінці осені звільнено правобережну Херсонщину і місто Херсон.
В середині літа ми закрили гуманітарний штаб і створили «Офіс воїна» в містах Золочеві і Бродах. А ще на початку літа за ініціативи районної ради та відділів освіти громад започатковані курси вивчення української мови для переселенців. Більшість людей які втікали від війни говорили по москальськи, що дратувало місцеве населення, яке своїх синів відправило на фронт. Такі курси були відкриті в кожній громаді, але охочих навчатися української мови було не багато в порівнянні від кількості біженців.
В травні до мене приїхала рідна сестра Марія з міста Нова Каховка, яке було окуповане з перших днів війни. Три місяці вони прожили в підвалі і в квітні їм вдалося виїхати машиною через Снігуровку і Миколаїв. Марія приїхала з сином і невісткою. Перетнули двадцять один ворожий блокпост де їх заставляли роз- діватися, обшукували і принижували. Приїхали з трьома чемоданами і папугою у великій клітці. З того часу вони вже другий рік зареєстровані в нас і почергово проживають в родині. Спочатку жили у сестер Люби та Наді. Потім у мене в Золочеві. Зараз в сестри Гані. Молоді зняли квартиру в Тернополі. Ми всі родиною допомагаємо їм продуктами і грошима. Ще до початку повномасштабного вторгнення москалів в нашому районі почав формуватися батальйон територіальної оборони району. Для його розташування Золочівською громадою була виділена стара школа в селі Тростянець.
Громади сформували в батальйоні свої роти. Створилися Золочівська, Буська та Бродівська роти. В місцеву територіальну оборону хлопці записувалися добровільно. Спочатку планувалося, що батальйон буде захищати територію району. Але обставини склалися так, що ворог не пішов на Україну зі сторони Білорусії і нашу Львівську бригаду, в складі якої рахувався наш батальйон, перемістили на східний фронт. Хлопці ще не були готові до бойових дій і при першому обстрілі батальйону розбіглися хто куди. Частина втекла до дому і переховувалася по селах. Разом з поліцією і військкоматом нам прийшлося їх знову збирати в Тростянець. Від командира батальйону поступив запит про потребу пасажирського автобуса.
Такий автобус ми придбали за кошти благодійників і погрузивши наших хлопців втікачів та більше двісті посилок від родичів в червні я поїхав на фронт до нашого підрозділу. Із Золочева зорганізувалося ціла колона автомобілів під керівництвом волонтера Михайла Костика, який часто їздив в наш і інші підрозділи. Крім автобуса в колоні було два буси з лафетами, на яких їхали автомобілі для військових і ще п’ять легкових машин в яких хлопці поверталися на фронт після відпустки або лікування. Я відповідав за автобус, посилки і десять воїнів – дезертирів, яких ми повертали в батальйон, щоб вони не попали під кримінальне переслідування за самовільне залишення частини. Їхали ми більше тисячі кілометрів. На дворі стояла жара. Їхали вздовж соняшникових полів. Кожні сто кілометрів водії змушені були протирати лобове скло від меду і мертвих бджіл. Доїхали ми щасливо, тільки в місті Дніпрі в скло автобуса попав камінчик і наробив переполоху серед хлопців яких я віз. Вони ще були не відійшли від арт обстрілу, під який попали на фронті і через який втікали.
Передача посилок в Покровську.
В місті Покровську нас зустріли представники батальйону і забрали автобус, хлопців і посилки від родичів. Коли я їм казав, що посилки іменні і мають дійти до адресатів, то один із хлопців сказав: «Дядьку Іван – ви не переживайте, ми вже тут одна сім’я. Все що ви привезли – це все наше.» Але за допомоги старших командирів ті посилки на протязі декількох днів отримали всі адресати. Відправники в Золочеві, деякі, були незадоволені, що спортилися продукти. Хоча перед тим ми попереджали, щоб такого в посилки не клали. Після передачі посилок в наш батальйон, Михайло Костик повіз передачі в інші підрозділи, які розміщувалися в Бахмуті, Слов’янську і Краматорську. Додому поверталися одним бусом з лафетом, на якому везли машину в ремонт.
Наші герої.
В кінці 2023 року наш батальйон, пройшовши певний бойовий шлях, стоїть на Купянському напрямку. В своєму складі вже має багато обстріляних хлопців, які нагороджені державними нагородами за мужність. Ми всі гордимося нашим батальйоном і що маємо таких захисників. Командир батальйону «Сова» постійно пише листи в районну раду про відзначення хлопців та їх родин за виховання. Голова районної ради Орист Кавецький регулярно відвідує батальйон, як і інші військові частини, які дислоковані на території району. Так нещодавно відвідав наших бродівських вертолітників, які мають чотири зони відповідальності на східному фронті. Дуже складна була зима 22-23 років, як на фронті так і в тилу. По всій державі ворог атакував енергетичну інфраструктуру. Електроенергія подавалася по графіку. Тепло і вода також. Щоб зустріти Різдво з внуками при світлі мені прийшлося купити бензиновий електрогенератор. В цю зиму всі установи і магазини перейшли на роботу від електрогенераторів. На фронт кожного тижня ми відправляли генератори, павербанки, буржуйки та окопні січки. З Божою допомогою ми цю зиму пережили.
Орест Кавецький і Олександр Тищенко з дронами для наших хлопців.
Всю весну і літо війська готувалися до контрнаступу. Ми закупляли для них машини, дрони та антидронові рушниці. Літаків не було, переваги в повітрі та озброєні також. Під зиму на фронті склалася рівновага. Війна перейшла в позиційну, що не дуже було добре для України. Тил знову почав готуватися до нових ракетних обстрілів енергетичної інфраструктури. Як пройде зима надіюся написати в наступних розділах. Але поки що війні не видно ні кінця ні краю.
В перші місяці війни ми старалися проводити наших земляків в останню дорогу. Бували на кожному похороні. Але коли вони почали приїжджати на щиті кожен день, ми не встигали. Район дуже великий, більше двісті сімдесят сіл. Громади їх зустрічають і проводжають і ми схиляємо голови і помагаємо хто чим може. Похорони бійців стали звичним явищем. Звичними стали повітряні тривоги і звичним стала війна. Яка вже принесла мільйонам українців горе і розруху, смерть і каліцтва. Хоча ми знаходимося далеко від лінії фронту до нас неодноразово прилітали ракети і безпілотники. Є жертви і серед цивільного населення. Голова і працівники районної ради вже два роки працюють над забезпеченням військових підрозділів. Особливо ми опікуємся нашим батальйоном територіальної оборони району. Зараз збираємо на дрони і антидронові захисти РЕБ. Також опікуємося нашими пораненими хлопцями та сім’ями загиблих. В Буській лікарні відкрили реабілітаційний центр. Офіси воїна, в яких працюють волонтери, надають гуманітарну та психологічну допомогу родинам військових. У зв’язку із зменшенням фінансування районних рад в нас на роботі залишилося чотири працівника, я з головою, бухгалтер та начальник загального відділу.
Іде жарке літо 2024 року. З самої весни москалі наступають по всіх фронтах. Важку ситуацію на фронті спровокував снарядний голод нашого війська та відсутність літаків F-16 . Але українці тримаються, даючи гідну відсіч москалям. За цей час ворог ще більше зруйнував енергетичну інфраструктуру, так що світло подається за графіком. Три години є, а потім три години не має. Як будемо жити зимою ще не знаю, але я купив додатково перетворювач напруги і заживляю час від часу квартиру від акумулятора. На дві години вистачає. Мені виповнилося шістдесят років і мене списали з військовозобов’язаних, і я навіть мав змогу поїхати в Прагу з Миросею, провідати внука Захара з Марусею. Вони туди переїхали зі Львова на весні, Юрко знайшов у своїх родичів житло і влаштувався на роботу зварником. Ми допомагали з переїздом Марусі, і вона трошки жила в нас у Золочіві. Оля народила нам внучку Єву. Їздимо трохи бавитися. Ми на дачі завели кури, щоб на зиму мати своє м'ясо. Їздимо їх доглядаємо. Вже два рази качали мед з нашої маленької пасіки. З’їздили з Миросею на чотири дні на шацькі озера. Працюємо на роботі, підтримуємо родину, допомагаємо війську і молимося за перемогу над москалями.
Знати свою історію.
Зверніть увагу
Чи треба любити ворогів, або 5 проявів сили, що відрізняють людину від людиноподібної тварини – Нагірна проповідь