Росія і Китай ведуть гру в доброго і поганого поліцейського, зриваючи плани проти Північної Кореї

Поки президент Трамп висловлюється з приводу Північної Кореї, виступаючи з погрозами на її адресу, весь світ запитує себе: Чи допоможе Китай врегулювати виниклу кризу?

Минулого місяця, коли Рада Безпеки ООН обговорювала новий пакет санкцій проти режиму Кім Чен Ина, Пекін не висловив жодних заперечень, що вельми примітно. А через кілька днів під час телефонної розмови з Трампом китайський керівник Сі Цзіньпін пообіцяв, що він створить «максимальний тиск» на Пхеньян. Виникає враження, що Пекін нарешті вирішив співпрацювати з Вашингтоном. Але враження можуть бути оманливими.

Насправді Сі разом з російським президентом Володимиром Путіним ведуть гру в доброго і поганого поліцейського, Росія і Китай спільними зусиллями намагаються торпедувати деякі дуже важливі американські пропозиції щодо Північної Кореї.

У той час як Китай зображував конструктивного партнера, російські дипломати в ООН зуміли послабити формулювання резолюції Ради Безпеки № 2375 про обмеження поставок нафти в Північну Корею і про введення повної заборони на використання північнокорейських трудових ресурсів за кордоном.

Такого роду співпраця між Москвою і Пекіном не обмежується Корейським півостровом і поширюється на дуже багато питань. Ця ситуація збережеться на довгі роки і буде відігравати важливу роль на світовій арені. Безпрецедентні російсько-китайські військово-морські навчання, проведені цього літа в Балтійському морі, подали недвозначний сигнал про такий стан справ Вашингтону і його партнерам по НАТО. Ще більшим викликом стали вересневі навчання Росії і Китаю в Японському морі.

Далі, з 2014 року Москва істотно нарощує поставки в Китай найсучасніших зразків російської військової техніки і технологій. Сьогодні російські винищувачі і зенітні ракети підсилюють військовий потенціал Китаю в спірних частинах Південно-Китайського моря і в інших районах Тихого океану.

Китай і Росія часто виступають єдиним фронтом у таких міжнародних питаннях як регулювання кіберпростору, захист державного суверенітету, і протистоять західній критиці з приводу недотримання прав людини.

Дві великі держави протягом багатьох десятиліть з великою недовірою ставилися одна до  одної. Але сьогодні двостороннє партнерство між Росією і Китаєм є їх природною реакцією на елементи ворожості і конфронтаційності в російсько-американських відносинах.

Коли Трамп прийшов до Білого дому, Кремль сподівався, що двосторонні відносини можна буде поліпшити. Але конгрес ввів нові санкції проти Росії, і щодо спроможності Трампа змінити характер російсько-американських відносин виникли великі сумніви, в зв'язку з чим російські надії на зближення згасли.

Президент, підписуючи документ про нові санкції, заявив: «Цей закон, обмежуючи гнучкість виконавчої влади, ще більше зблизить Китай, Росію і Північну Корею». Така нова реальність, і вона наочно показує, чому Кремль вже не хоче допомагати Сполученим Штатам в північнокорейському питанні, вважаючи, що нічого від цього не виграє.

Тим часом Китай займає найважливіше місце в економічних перспективах Росії і грає важливу роль в забезпеченні стабільності путінського режиму.

За останні чотири роки Пекін перетворився на великого інвестора, який надає Росії великі кредити. Діючи через державні банки, Китай направляє мільярди доларів путінському оточенню і російським компаніям, які зазнали втрат від західних санкцій.

Це одна з ключових причин, чому  Росія з задоволенням захищає Північну Корею в момент, коли для Китаю така політика загрожує великими витратами.

Справа в тому, що Пекін стурбований загрозою Трампа пов'язати сприяння КНР по Північній Кореї зі станом двосторонніх торгових переговорів. Нова торгова війна з США стане справжнім кошмаром для Пекіна, особливо напередодні надзвичайно важливого 19-го з'їзду партії. На ньому Сі Цзіньпін постарається консолідувати свою владу, а для цього йому необхідно створити враження внутрішньої і міжнародної стабільності.

Ці відносини між Китаєм і Росією будуються в основному на принципі тимчасової вигоди. З багатьох питань їх інтереси не збігаються, і вони не хочуть стримувати себе рамками офіційного і постійного альянсу. Але було б великою помилкою ігнорувати стратегічну логіку подальшого зближення між Китаєм і Росією.

Ці авторитарні держави об'єднує не месіанська ідеологія і не прагнення насаджувати свою систему по всьому світу, як це було в роки холодної війни.

Сьогодні вони бачать в міжнародній системі під керівництвом США і в зусиллях по просуванню західної демократії пряму загрозу своєму політичному устрою і своїм регіональним сферами впливу.

Лідери Китаю та Росії не завжди і не в усьому погоджуються, але їхні все зростаючі співпраця і недовіра до США - це надовго.

На жаль, американське керівництво навряд чи розуміє, як діяти в умовах цих нових реалій, а тим більше в умовах посилення суперництва між великими державами і зміцнення незахідних країн.