Росія розтліває все, до чого торкаються руки росіянина

Розмірковуючи над поведінкою сучасної Німеччини на міжнародній арені і по відношенню до України, згадав вірш Максиміліана Волошина «Мир», написаний з нагоди переговорів радянського уряду про сепаратний мир з Німеччиною. 15 листопада 1917 року було оголошено про це рішення, а 20 листопада переговори почалися в Брест-Литовську.

17 листопада Волошин пояснив М. В. Сабашниковій: «Для меня, европейца, непереносимо то, что мы изменили и предали наших союзников, совершили акт, лишающий нас чести, но этим мы принимаем на себя искупление той лжи, которая породила теперешнюю войну» [1].

[Можна вважати, що словами «мы принимаем на себя искупление той лжи, которая породила теперешнюю войну» Волошин визнає, що Росія була причетна до розпалювання Першої світової війни. – В. Ф.].

Публікація віршу в газеті «Слову – свобода!» (10 грудня 1917 р.) викликала шок в «літературних колах» Москви.

18 грудня в газеті «Мысль» з'явилася репліка: «Определённо выраженное поэтом желание увидеть страну «под немцем» является <…> шагом, обнаруживающим большую политическую нетактичность». Волошин же, допуская в воображении военную победу Германии над Россией, так представлял ее последствия: «Славянство, которое окажется внутри Германской империи, я думаю, больше сделает для преображения её, чем то, которое будет отчаянно и безуспешно, вопреки своему историческому темпераменту, бороться с нею извне. <…> можно было бы в течение двух-трех поколений подточить и разрядить германский империализм изнутри, тем анархическим зарядом, что заложен в славянстве [2].

***

Пророцтво здійснилося!

***

МИР

С Россией кончено. .. На последях

Её мы прогалдели, проболтали,

Пролузгали, пропили, проплевали,

Замызгали на грязных площадях.

Распродали на улицах, не надо ль

Кому земли, республик да свобод,

Гражданских прав? И родину народ

Сам выволок на гноище, как падаль.

О, Господи, разверзни, расточи,

Пошли на нас огонь, язвы и бичи:

Германцев с запада, монгол с востока.

Отдай нас в рабство вновь и навсегда,

Чтоб искупить смиренно и глубоко

Иудин грех до Страшного Суда.

1917 [3].

Посилання:

[1] Цитується по: Волошин М. А. Стихотворения. Статьи. Воспоминания современников / Вступ. Ст. З. Д. Давыдова, В. П. Купченко; Ил. Н. Г. Песковой. – М.: Правда, 1991. С. 441.

[2] Там само.

[3] Цитується по: Волошин М.А., С. 117.