Скупія – це форма державного устрою, при якому питання вирішуються радою вільних громад (міст-держав, градів) з орієнтацією на досягнення одностайності (консенсусу). У козацьких думах він згадується як «Скупа Вкраїнська». Залишки цього устрою збереглися аж до 19 ст. у вигляді Копного права – форми самоврядування сільських громад. Еквівалентом слову «Скупія» є скандинавське Гардарика (країна градів).
Поширення хрестиянства на Русі оповите величезною таємницею. З одного боку, існує легенда про його заснування в Києві апостолом Андрієм, яка непрямим чином підтверджується наявністю великої кількості хрестиянських громад у Криму вже в 1 столітті. З другого боку, початком хрестиянізації Русі вважається 10 століття, а весь попередній період оголошено «язичницьким». Природно, виникає запитання: а що ж тут відбувалося протягом тисячоліття після заснування Київської церкви апостолом Андрієм?
Для відповіді на це запитання спочатку треба з’ясувати, що означає ім’я «русь». Відповідь проста: Слово «русь» означає «професійне військо», «княжу дружина». Назва походить від слова «рус», яким називали тура, дикого бика, так його досі називають в іранських мовах. Тур був анімалістичним символом варни кшатріїв (касти воїнів). ГІПЕРБОРІЯ – ЗЕМЛЯ ВЕПРА
Нагадаємо, що арійське суспільство ще з трипільських часів було структуроване на три варни, кожна з яких мала свого «варнового бога»: богом-егрегором брахманів був Велес, богом кшатріїв – Перун, богом господарників – Дажбог. Анімалістичним символом варни брахманів був вепр, самі ж вони називали себе «вепрами». Не випадково гелленське слово «монос» позначає і вепра, і монаха. Священна тварина була своєрідним тотемом варни і певним психологічним зразком для наслідування. Графічним символом брахманів була Трійця (Тризуб), що зображалася руною Альгіз і нагадувала людину з піднятими догори руками
Згідно з арійською традицією, країна, в якій домінують брахмани, називається «Земля Вепра», або «Борія» (бор – вепр, боров). Для Трипільської (післякроманьйонської) доби використовувалась назва «Гіперборія» (Вища Борія). Це земля, на якій панує священний порядок, ієрархія (єр – священний, архе – порядок, лад). Устрій такої землі здавна позначався ще трипільським словом «СОКУПІЯ» (від слова «купа» – зібрання), що означає об’єднання вільних громад, спілку. Пізніше це слово почали вимовляти як «скупія», а Геродот на слух записав його як «Скуфія» (гелленською Σκυθία). У цьому слові літеру «п» він замінив на фонетично подібну «ф», якої тоді взагалі не було у давній українській мові (ще донині в українських селах замість «ф» вживають «хв», наприклад, Хведір, хвіртка, хванера).
Пізніше літеру «Y» (упсилон), яка в класичному гелленському алфавіті відповідає українській «У», у новогрецькій мові читали як букву «І» (іпсилон). В результаті первинне Скуфія почали читати як Скіфія. Скупія – це форма державного устрою, при якому питання вирішуються радою вільних громад (міст-держав, градів) з орієнта-цією на досягнення одностайності (консенсусу). Цей устрій було започатковано ще за часів Трипільської цивілізації, тобто з 6 тис. до н.е. (див.: Трипільська етномережа – арійська держава Золотої доби). У козацьких думах він згадується як «Скупа Вкраїнська». Залишки цього устрою збереглися аж до 19 ст. у вигляді Копного (Купного) права – форми самоврядування сільських громад. Еквівалентом слову «Скупія» є скандинавське Гардарика (країна градів).
Слово Скупія–Скуфія також використовувалось як назва території і назва держави. Так, у Нестора-літописця знаходимо: «Уличі і тиверці жили по Дніпру... до моря і звались греками Велика Скуфь». Також в Іпатському і Лаврентіївському літописах під 907 p.: «Іде Олегъ на греки... множество Варягъ і Словенъ... і Дуліби, і Тиверці. Аже суть толковані, си вси звахутс Велика Скуфь».
У різні часи на різних територіях України виникали різні скупії-скуфії, тобто державні утворення. Вони мали свої назви. Можливо, однією з найдавніших назв держави була Арата або Арта, що означає «правильний порядок», «істинний лад». Подібне значення мають слова «Прав», «Рита», «Рота», «Реттр», «Арета», «Веритас». Звідси ж і гелленське «ортос» (ορθός) – прямий, правильний, істинний, вертикальний, вірний, дійсний, справедливий.
Стародавні назви періодично відтворювалися. Так, держава східних слов’ян на території сучасної України у 3–9 століттях називалася Артанія, а її столицею було місто Арта. Сусідні з нею держави, згідно з арабськими та перськими географами, називалися Куявією (Київщиною) і Славією. Отже, сокупія – це священний устрій, керований варною брахманів, які метафорично називали себе «вепрами». Особливостями вепра є обережність, потаємність, усамітненість, самодостатність, зануреність у внутрішній світ, ненав’язливість, неагресивність. Брахмани вчилися у вепра цим рисам, зокрема, керування державою вони здійснювали приховано і ненав’язливо. Сучасною мовою, у них була концептуальна влада – влада ідей і знань. З погляду соціоніки, колективним психотипом слов’янських брахманів був етико-інтуїтивний інтроверт, псевдонім – «Миротворець».
Відкрито державою керували князі, але їх завжди спрямовували брахмани. За словами римського філософа та історика Діона Хризостома (40–120 рр.), галльські царі «були лише виконавцями волі друвідів» (Пиготт Стюарт. Друиды. Поэты, ученые, прорицатели / Пер. с англ. — М.: ЗАО Центрполиграф, 2005. — С. 116). Те ж саме свідчили іноземні мандрівники про організацію влади у слов’ян. Так, арабський географ та історик IX ст. Ібн-Русте писав: «Є в них жерці, деякі з них керують царем, нібито вони їх (русів) начальники». Арабський автор IX ст. Гардізі свідчив: «Є у них [русів] знахарі, влада яких поширюється і на їхніх царів». Автор «Слов’янської хроніки» Гельмольд вже у 12 ст. писав, що «Цар у руян порівняно із жерцем має дещо скромніше значення». Про владу брахманів (волхвів, друвідів) можна судити з того, якими богами клялися русичи при взаємодії з іншими народами. Звернемо увагу, що перелік цих богів чи предметів визначала протилежна сторона, яка вимагала клястися найціннішим і найдорожчим – тим, що реально дає силу й наснагу і що неможливо зрадити. Так от, у «Повісті врем’яних літ» пишеться про клятву дружинників Віщого Олега при затвердженні мирного договору з греками 907 (6415) року: «…Клялися зброєю своєю, і богом своїм Перуном, і Волосом, скотьїм богом (богом багатства), і так утвердили мир». У 971 році так само клянеться Святослав Хоробрий. Про попередній договір 945 року розповідається, що Великий князь Ігор, прийшовши «на холми, де стояв Перун», клявся на зброю і золото.
Тобто кшатрії, маючи свого бога Перуна, клялися також Велесом – богом святості, справедливості й багатства, символом якого було золото або калитка (гаманець) з золотом. Тут варто пояснити, що в давнину часто розплачувалися домашніми тваринами, тож слово «скот» (худоба) мало значення «гроші», «майно», «багатство»; слово «скотолюбіє» означало користолюбство; «скотник» – фінансовий чиновник, що стоїть між посадником і старостою; «скотниця» – казна, скарбниця.
Отже, за великих князів Олега, Ігора і Святослава воїни ще визнавали владу брахманів. У цей час Україна ще була святою Землею Вепра, а державний устрій в цілому ще зберігав характер Скупії, що й зафіксовано в літописі під назвою «Велика Скуфь». Головний богом брахманської Скупії був Велес.
Але не все було так добре. Традиційний лад дедалі більше втягувався у кризу – наближалася Залізна доба і притаманне для неї перевертання природного порядку. Продовження:Русь – земля Тура
Слухаємо нове озвучення про те, що мовою ефективного спілкування з ангелами буде окультурена українська мова на основі Гіперборійського Сенсара. Її ядро вже формується у вигляді спеціалізованої мови...
Скуфія брахманів і Русь кшатріїв (+аудіо)
Світ:
Спецтема:
Скупія – це форма державного устрою, при якому питання вирішуються радою вільних громад (міст-держав, градів) з орієнтацією на досягнення одностайності (консенсусу). У козацьких думах він згадується як «Скупа Вкраїнська». Залишки цього устрою збереглися аж до 19 ст. у вигляді Копного права – форми самоврядування сільських громад. Еквівалентом слову «Скупія» є скандинавське Гардарика (країна градів).
algiz.jpg
Аудіоверсія: Скуфія брахманів і Русь кшатріїв
Попередні статті:
Для відповіді на це запитання спочатку треба з’ясувати, що означає ім’я «русь». Відповідь проста: Слово «русь» означає «професійне військо», «княжу дружина». Назва походить від слова «рус», яким називали тура, дикого бика, так його досі називають в іранських мовах. Тур був анімалістичним символом варни кшатріїв (касти воїнів).
ГІПЕРБОРІЯ – ЗЕМЛЯ ВЕПРА
Нагадаємо, що арійське суспільство ще з трипільських часів було структуроване на три варни, кожна з яких мала свого «варнового бога»: богом-егрегором брахманів був Велес, богом кшатріїв – Перун, богом господарників – Дажбог. Анімалістичним символом варни брахманів був вепр, самі ж вони називали себе «вепрами». Не випадково гелленське слово «монос» позначає і вепра, і монаха. Священна тварина була своєрідним тотемом варни і певним психологічним зразком для наслідування.
Графічним символом брахманів була Трійця (Тризуб), що зображалася руною Альгіз і нагадувала людину з піднятими догори руками
Згідно з арійською традицією, країна, в якій домінують брахмани, називається «Земля Вепра», або «Борія» (бор – вепр, боров). Для Трипільської (післякроманьйонської) доби використовувалась назва «Гіперборія» (Вища Борія). Це земля, на якій панує священний порядок, ієрархія (єр – священний, архе – порядок, лад).
Устрій такої землі здавна позначався ще трипільським словом «СОКУПІЯ» (від слова «купа» – зібрання), що означає об’єднання вільних громад, спілку. Пізніше це слово почали вимовляти як «скупія», а Геродот на слух записав його як «Скуфія» (гелленською Σκυθία). У цьому слові літеру «п» він замінив на фонетично подібну «ф», якої тоді взагалі не було у давній українській мові (ще донині в українських селах замість «ф» вживають «хв», наприклад, Хведір, хвіртка, хванера).
Пізніше літеру «Y» (упсилон), яка в класичному гелленському алфавіті відповідає українській «У», у новогрецькій мові читали як букву «І» (іпсилон). В результаті первинне Скуфія почали читати як Скіфія.
Скупія – це форма державного устрою, при якому питання вирішуються радою вільних громад (міст-держав, градів) з орієнта-цією на досягнення одностайності (консенсусу). Цей устрій було започатковано ще за часів Трипільської цивілізації, тобто з 6 тис. до н.е. (див.: Трипільська етномережа – арійська держава Золотої доби). У козацьких думах він згадується як «Скупа Вкраїнська». Залишки цього устрою збереглися аж до 19 ст. у вигляді Копного (Купного) права – форми самоврядування сільських громад. Еквівалентом слову «Скупія» є скандинавське Гардарика (країна градів).
Слово Скупія–Скуфія також використовувалось як назва території і назва держави. Так, у Нестора-літописця знаходимо: «Уличі і тиверці жили по Дніпру... до моря і звались греками Велика Скуфь». Також в Іпатському і Лаврентіївському літописах під 907 p.: «Іде Олегъ на греки... множество Варягъ і Словенъ... і Дуліби, і Тиверці. Аже суть толковані, си вси звахутс Велика Скуфь».
У різні часи на різних територіях України виникали різні скупії-скуфії, тобто державні утворення. Вони мали свої назви. Можливо, однією з найдавніших назв держави була Арата або Арта, що означає «правильний порядок», «істинний лад». Подібне значення мають слова «Прав», «Рита», «Рота», «Реттр», «Арета», «Веритас». Звідси ж і гелленське «ортос» (ορθός) – прямий, правильний, істинний, вертикальний, вірний, дійсний, справедливий.
Стародавні назви періодично відтворювалися. Так, держава східних слов’ян на території сучасної України у 3–9 століттях називалася Артанія, а її столицею було місто Арта. Сусідні з нею держави, згідно з арабськими та перськими географами, називалися Куявією (Київщиною) і Славією.
Отже, сокупія – це священний устрій, керований варною брахманів, які метафорично називали себе «вепрами». Особливостями вепра є обережність, потаємність, усамітненість, самодостатність, зануреність у внутрішній світ, ненав’язливість, неагресивність. Брахмани вчилися у вепра цим рисам, зокрема, керування державою вони здійснювали приховано і ненав’язливо. Сучасною мовою, у них була концептуальна влада – влада ідей і знань. З погляду соціоніки, колективним психотипом слов’янських брахманів був етико-інтуїтивний інтроверт, псевдонім – «Миротворець».
Відкрито державою керували князі, але їх завжди спрямовували брахмани. За словами римського філософа та історика Діона Хризостома (40–120 рр.), галльські царі «були лише виконавцями волі друвідів» (Пиготт Стюарт. Друиды. Поэты, ученые, прорицатели / Пер. с англ. — М.: ЗАО Центрполиграф, 2005. — С. 116). Те ж саме свідчили іноземні мандрівники про організацію влади у слов’ян. Так, арабський географ та історик IX ст. Ібн-Русте писав: «Є в них жерці, деякі з них керують царем, нібито вони їх (русів) начальники». Арабський автор IX ст. Гардізі свідчив: «Є у них [русів] знахарі, влада яких поширюється і на їхніх царів». Автор «Слов’янської хроніки» Гельмольд вже у 12 ст. писав, що «Цар у руян порівняно із жерцем має дещо скромніше значення».
Про владу брахманів (волхвів, друвідів) можна судити з того, якими богами клялися русичи при взаємодії з іншими народами. Звернемо увагу, що перелік цих богів чи предметів визначала протилежна сторона, яка вимагала клястися найціннішим і найдорожчим – тим, що реально дає силу й наснагу і що неможливо зрадити. Так от, у «Повісті врем’яних літ» пишеться про клятву дружинників Віщого Олега при затвердженні мирного договору з греками 907 (6415) року: «…Клялися зброєю своєю, і богом своїм Перуном, і Волосом, скотьїм богом (богом багатства), і так утвердили мир». У 971 році так само клянеться Святослав Хоробрий. Про попередній договір 945 року розповідається, що Великий князь Ігор, прийшовши «на холми, де стояв Перун», клявся на зброю і золото.
Тобто кшатрії, маючи свого бога Перуна, клялися також Велесом – богом святості, справедливості й багатства, символом якого було золото або калитка (гаманець) з золотом. Тут варто пояснити, що в давнину часто розплачувалися домашніми тваринами, тож слово «скот» (худоба) мало значення «гроші», «майно», «багатство»; слово «скотолюбіє» означало користолюбство; «скотник» – фінансовий чиновник, що стоїть між посадником і старостою; «скотниця» – казна, скарбниця.
Отже, за великих князів Олега, Ігора і Святослава воїни ще визнавали владу брахманів. У цей час Україна ще була святою Землею Вепра, а державний устрій в цілому ще зберігав характер Скупії, що й зафіксовано в літописі під назвою «Велика Скуфь». Головний богом брахманської Скупії був Велес.
Але не все було так добре. Традиційний лад дедалі більше втягувався у кризу – наближалася Залізна доба і притаманне для неї перевертання природного порядку.
Продовження: Русь – земля Тура
В тему:
Досліджуємо історію України.
Зверніть увагу
Архангел Гіперборії, чат-боти і чат-боги, або Як працювати з духовно-інформаційними роботами (+аудіо)