Сонце Нової Європи вже сходить в Україні

Європа ніколи не була просто частиною земної кулі «до Уралу». Навіть коли найбільші з грецьких полісів, за нинішніми мірками, лишалися мініатюрними окремими вітчизнами, кожен із них ніс у собі всю повноту майбутньої Європи.

Подвиг 300 спартанців досі не менш вражає, ніж перемоги війська Олександра Македонського, чия імперія сягала Індії. Не випадково великий Рим у пік своєї середземноморської могутності все більше віддалявся від заповітів предків, увібраних разом із молоком Вовчиці, що вигодувала Ромула й Рема.

Суть європейської ідеї криється в диві унікальних витоків, заряд яких вичерпується мірою змішання в єдиному потоці.

Водночас, мабуть, жоден інший регіон не відзначається таким злиттям національної різноманітності й містики єдності, як Європа. Навіть у міркуваннях геополітиків калібру Карла Хаусхофера про «пан-Європу» на противагу до «пан-Азії» додаток «пан-» здається зайвим.

Європа завжди була «велика» та «єдина» – в найвужчих з вулиць своїх древніх міст та в тисячах гербів своїх численних земств і герцогств, у пік роздробленості й міжусобиць та в часовому нашаруванні і засвоєнні неєвропейських впливів.

Основи цієї єдності – неекономічні. Фрідріх Ніцше, відповідаючи на запитання «Що означає бути німцем?», відразу же пояснював, що значить бути європейцем. Один із ключових мислителів, який після «загальнолюдських» цінностей Просвітництва перевідкрив Європу аристократичної культури, військових завоювань і політичної волі до влади, по-своєму він також був просвітником.

Серед тих «ідолів», проти яких боровся Ніцше, – не тільки універсалізм Просвітництва, далеко не найгіршим наслідком якого стала глобалізація, роззброївши Європу перед значно небезпечнішим етапом сьогоднішнього зіткнення цивілізацій. Не оминуло вістря його критики і містечкові форми націоналізму, який разом із єдністю Європи втратив і традиційний дух, і європейськість як таку. 

Саме тоді геополітика об’єднаної «пан’Європи» отримала цілком культурний сенс – не тільки збереження Європи перед наступом нових супердержав і давніми навалами, а й повернення до її традиційного коріння. І саме так бачив «духовні та структурні передумови» єдиної Європи «радикальний традиціоналіст» Юліус Евола, закликаючи до підпорядкування націй вищому порядку і відокремлення Європи від Заходу та Сходу – «двох блоків, які стискаються навколо нас, неначе кліщі».

Цей парадокс – розбудову Європи «великої політики» та «єдиної волі», яку вимагав Ніцше, однак шляхом оживлення її множинних витоків, розв’язує не тільки уявлення про ідентичність різних рівнів – національного та європейського. Його відомий послідовник Освальд Шпенґлер протиставляв «культуру» та «цивілізацію», маючи на увазі ранню та пізню, молоду та стару фазу життєдіяльності одного культурного організму.

На ранній стадії культура не відділена від міфосимволічних, релігійних, етнічних витоків, на пізній, цивілізаційній, вона за визначенням космополітична і, зрозуміло, не спроможна на самозахист перед обличчям зовнішніх, та й внутрішніх, загроз. 

На щастя для Європи, так склалось історично, що вона ділиться на «стару» та «юну» не тільки в часі, а й географічно. «Захід Європи», який Шпенґлер передрікав услід за Ніцше, стосується лише західноєвропейських теренів. Сьогодні не обов’язково читати обидва томи його книжки, щоб пересвідчитися в правильності вироку, винесеного Старій Європі, – достатньо переглянути випуск новин із батьківщини цих культових авторів. 

Тому є щось знаменне в тому, що новим світанком для присмеркової Європи має всі шанси стати її східна частина. Насамперед ідеться про Україну, що сколихнула світ вибухом національної революції, чия доба в інтернаціональній Західній Європі давно минула, й не менш потужним добровольчим рухом, цілком співмірним із далекими грецькими попередниками, які виходили на захист своїх міст-держав перед у стократ більшим ворогом.

Однак уся Східна Європа не тільки проявляє тенденцію до об’єднання, а й прагнення до самостійної й національно орієнтованої політики. Вона пишається власним корінням, але від неї залежатиме те, чи лишиться великий західноєвропейський спадок «сліпою гілкою еволюції», чи перейде у кровоток своєї східноєвропейської наступниці. 

Сонце Нової Європи вже сходить в Україні!