Мінливий конфлікт в Україні

Для початку, «народні республіки», що знаходяться під контролем псевдо-сепаратистів, все ще завдають головний біль Києву. У влади стоять кримінальні режими, діють незаконні збройні формування, які беруть на себе роль органів влади та правопорядку.

Положення замороженого конфлікту по суті легалізує ці кримінальні режими і принципи їх правління.
З іншого боку, ця проблема є лише верхівкою айсберга. Інші сигнали змушують ще більше хвилюватися про майбутнє України. Повідомляється, що на початку грудня українські служби безпеки ліквідували групу про-російськи налаштованих диверсантів. Операція була проведена не десь в Донбасі, а в самій столиці країни — Києві. Крім того, диверсанти вчинили опір — під час перестрілки загинув один з бійців спецпідрозділу «Альфа», ще один боєць був поранений. Один з диверсантів був ліквідований.

Під час операції затримані російські та українські громадяни, знайдено чималу кількість нелегальної зброї і вибухівки. Представники українських служб безпеки стверджують, що угруповання готувалося до проведення терористичних актів, які повинні були розхитати положення в країні, посіяти паніку і дискредитувати уряд і силові структури в очах громадян.

Цей інцидент далеко не перший сигнал тривоги в Україні. Подібна група, котра готувалася до терористичних актів, була ліквідована в Києві на початку вересня. Тоді було оголошено, що затримані представники однієї з про-російських громадських організацій. Ця терористична група була організована “гостем” з Росії, якому допомагали українські громадяни.

До речі, ліквідований під час минулої операції в грудні член групи диверсантів також був цікавою особистістю. Йдеться про Олега Мужчиль. За даними українських спецслужб, він був пов'язаний з Федеральною службою безпеки (ФСБ) Російської Федерації, користувався різними іменами і паспортами. Раніше він боровся в рядах добровольців, які борються з сепаратистами в Донбасі, брав участь в діяльності праворадикального об'єднання «Правий сектор». Дана інформація була підтверджена і представниками цієї організації, які заявили, що 31-го серпня Мужчиль офіційно покинув їх ряди.

Ця інформація дозволяє нам робити висновки з приводу того, як змінюється тактика агресії проти України, яку так ретельно приховує Москва. Очевидно, що активні військові дії, які форсувала Росія, коли в серпні минулого року на допомогу сепаратистам послала підрозділи регулярної армії (Москва наполегливо заперечує цей факт), привели в глухий кут. Терористичні формування Луганській і Донецькій народних республік не володіють потенціалом розширення території, що знаходяться під їх контролем. Ця мета може бути досягнута тільки з прямою допомогою Росії, хоча здається, що Кремль не збирається цю допомогу надати. Москва змінила вектор і втрутилася в сирійську війну, а потенціалом вести війну на двох фронтах вона не володіє (особливо з погіршенням економічних умов в країні і з падінням цін на нафту на світовому ринку).

Можна здогадатися, що Кремль дійсно усвідомив, що авантюра в Україні зазнала фіаско. Москва не досягла значних перемог на Донбасі. Результат її дій — це дві території, чиї дрібні диктатори місцевого розливу (Ігор Плотницкий в Луганську і Олександр Захарченко в Донецьку) живуть за російський рахунок.

З іншого боку, мінські домовленості стали свого роду капканом як для Києва, так і для Кремля. Захід безпосередньо пов'язав питання санкцій з втіленням цих домовленостей. Це означає, що Кремль, намагаючись лити масло в огонь конфлікту, який можливо міг би принести Москві нові території на «українському фронті» (можливо навіть сухопутний коридор до Криму), ризикував би викликати ще більший економічний тиск. Крім того, Захід встиг прочухатися після блискавичного захоплення Криму і наступних дій. Москва втратила довіру, її дії тепер перебувають під пильним наглядом, а на нові нахабні дії Росії інші країни можуть відповісти силою (приклад тому - інцидент з російським бомбардувальником, якій порушив турецький повітряний простір).

Маючи це на увазі, Кремль готує стратегії іншого характеру, як показують дії, описані на початку статті. Україна може зіткнутися із загрозою тероризму, який не був би обмежений тільки прифронтовою зоною або частиною Західної України. «Війна» може перекинутися і на всю територію країни. Поки що, як ми вже переконалися, приціл наведений на столицю, що цілком природно. Мета подібної «війни» — це дестабілізація країни. Успішні диверсії показали б, що влада країни і силові структури не в змозі забезпечити безпеку громадян.

Ще більша загроза в тому, що дестабілізувати становище в Україні досить просто. Як і передбачали, після Майдану почався занепад. Частина громадян відчувають себе розчарованими і навіть обдуреними, тому падає довіра до влади. Невдоволення викликає і економічне становище країни. Корупція залишається однією з основних невійськових проблем України, хоча після Майдану пройшло вже майже два роки. Донбас залишається кривавою раною, його майбутнє невизначене. Довіра до української влади також падає через час від часу розпалюваних скандалів і внутрішніх неполадок (один зі свіжих прикладів — конфлікт одеського губернатора Михайла Саакашвілі і міністра внутрішніх справ Арсенія Авакова).

При таких обставинах війна з диверсантами, осередки якої можуть раптово спалахнути в будь-якому куточку країни, може призвести до катастрофічних наслідків. Зрозуміло, це на руку російським геополітичним інтересам — плутанина в суспільному і політичному житті України розтрощила б все «європейські» мрії цієї країни і віддалила б можливість інтеграції в структури західного світу. Тим часом, Росія, яка вибрала тактику диверсійної війни, офіційно б залишилася осторонь і могла б задовольнятися становищем (підвладна кризі Україна не мала б сил підняти питання про Крим) або б навіть чекала слушної нагоди для нового удару.