Під кінець 2025 року Міжвідомча робоча група з питань координації подолання наслідків зміни клімату схвалила проєкт оновленої Довгострокової стратегії низьковуглецевого розвитку України (ДСНВР) до 2050 року. Світ намагається приборкати зростання температури планети на “шляху досягнення кліматичної нейтральності”.
У глобальній Паризькій кліматичній угоді йдеться про те, що задля протидії кліматичним змінам, людство має звести викиди парникових газів до нуля до середини цього століття. Що означає це на практиці? На практиці – це складний пазл, який складається з політики, технологій, фінансування і людського фактора, пише ЕкоПолітика.
Україна є підписантом Паризької угоди й у межах Другого Національно визначеного внеску (НВВ2) до неї взяла на себе зобов’язання скоротити викиди щонайменше на 65% до 2030 року, а також планує досягти кліматичної нейтральності до 2050 року, що співпадає з метою ЄС. Щоб дійти до “нейтрального” майбутнього, автори ДСНВР виокремили такі пункти:
Загальне скорочення викидів парникових газів і збільшення абсорбції поглиначами.
Відновлювані джерела енергії (ВДЕ).
Енергоефективність.
Секторальні заходи.
Європейський Союз вибудував модель енергоефективності та декарбонізації, в основі якої – не лише регуляторний тиск, а й обов’язкове фінансування переходу, яке сягнуло вже понад 100 мільярдів євро, зазначає ЕкоПолітика. В Україні ж відсутність системної фінансової підтримки проектів з декарбонізації створює ризик втрати промислового виробництва та інвестицій.
В Україні попри наявність стратегій, концепцій і цілей до 2030–2050 років, більшість програм енергоефективності працюють фрагментарно або зупиняються через нестачу ресурсів. Державний Фонд енергоефективності та Фонд декарбонізації України мають обмежені фінансові можливості, які не співставні з реальними потребами економіки. Основний тягар підтримки проєктів несуть міжнародні донори та фінансові інституції, а не бюджет.
Найскладніша ситуація – у промисловості. Українські підприємства стикаються з вимогами декарбонізації та впровадженням CBAM (Carbon Border Adjustment Mechanism) при експорті до ЄС, але не мають доступу до компенсацій, грантів чи дешевих кредитів, аналогічних європейським. У результаті компанії або відкладають модернізацію, або розглядають перенесення інвестицій в інші країни.
Голова Комітету промислової екології та сталого розвитку Європейська Бізнес Асоціація, директор GMK Center Станіслав Зінченко зазначає, що ключовою проблемою декарбонізації української промисловості залишається відсутність джерел фінансування. За його словами, наявні інструменти міжнародної підтримки, зокрема Ukraine Facility, орієнтовані переважно на малий і середній бізнес і не покривають потреби великої промисловості, де вартість проєктів часто перевищує €1 млрд.
Додатковими бар’єрами залишаються наслідки війни: руйнування інфраструктури, нестабільність енергосистеми, кадровий дефіцит і високі інвестиційні ризики. Інвестори також вказують на регуляторну непередбачуваність і відсутність державних гарантій – елементів, які в ЄС є стандартом для "зелених" проєктів.
Експерти наголошують, що без обов’язкового та системного фінансування проектів з декарбонізації Україна ризикує опинитися в ситуації, коли вуглецеві мита, зниження конкурентоспроможності та відтік інвестицій призведуть до скорочення або втрати виробництва. У такому разі країна програє не кліматичні перегони, а боротьбу за ринки та капітал.
Наші інтереси:
Постає питання: а чи потрібно нам усе це? США виходять з Паризької угоди, а ми досі виконуємо усі ці надумані вимоги, Попри війну, попри більш нагальні потреби! Усі вже зрозуміли, що цей "зелений перехід" – чергова афера глобалістів, щоб займатися регулюванням і сидіти на бюджетах. Уявіть, чим будуть займатися європейські бюрократи, якщо прибрати цю "зелену повісточку"? Невже вони досі не зрозуміли, що ми нарешті входимо в еру здорового глузду? Невже уряду України більше нема, чим займатися, окрім декарбонізації та збереженням озонового шару?
Філон Іудей був багатим аристократом і високофункціональним корпоративним психопатом. Свої тексти він генерував як несвідоме, інстинктивне мавпування, подібно до сучасних систем штучного інтелекту...
Українські підприємства стикаються з вимогами декарбонізації при експорті до ЄС. Навіщо Україні декарбонізація промисловості та “чиста” енергетика?
Світ:
Під кінець 2025 року Міжвідомча робоча група з питань координації подолання наслідків зміни клімату схвалила проєкт оновленої Довгострокової стратегії низьковуглецевого розвитку України (ДСНВР) до 2050 року. Світ намагається приборкати зростання температури планети на “шляху досягнення кліматичної нейтральності”.
26012702.jpg
У глобальній Паризькій кліматичній угоді йдеться про те, що задля протидії кліматичним змінам, людство має звести викиди парникових газів до нуля до середини цього століття. Що означає це на практиці? На практиці – це складний пазл, який складається з політики, технологій, фінансування і людського фактора, пише ЕкоПолітика.
Україна є підписантом Паризької угоди й у межах Другого Національно визначеного внеску (НВВ2) до неї взяла на себе зобов’язання скоротити викиди щонайменше на 65% до 2030 року, а також планує досягти кліматичної нейтральності до 2050 року, що співпадає з метою ЄС. Щоб дійти до “нейтрального” майбутнього, автори ДСНВР виокремили такі пункти:
Європейський Союз вибудував модель енергоефективності та декарбонізації, в основі якої – не лише регуляторний тиск, а й обов’язкове фінансування переходу, яке сягнуло вже понад 100 мільярдів євро, зазначає ЕкоПолітика. В Україні ж відсутність системної фінансової підтримки проектів з декарбонізації створює ризик втрати промислового виробництва та інвестицій.
В Україні попри наявність стратегій, концепцій і цілей до 2030–2050 років, більшість програм енергоефективності працюють фрагментарно або зупиняються через нестачу ресурсів. Державний Фонд енергоефективності та Фонд декарбонізації України мають обмежені фінансові можливості, які не співставні з реальними потребами економіки. Основний тягар підтримки проєктів несуть міжнародні донори та фінансові інституції, а не бюджет.
Найскладніша ситуація – у промисловості. Українські підприємства стикаються з вимогами декарбонізації та впровадженням CBAM (Carbon Border Adjustment Mechanism) при експорті до ЄС, але не мають доступу до компенсацій, грантів чи дешевих кредитів, аналогічних європейським. У результаті компанії або відкладають модернізацію, або розглядають перенесення інвестицій в інші країни.
Голова Комітету промислової екології та сталого розвитку Європейська Бізнес Асоціація, директор GMK Center Станіслав Зінченко зазначає, що ключовою проблемою декарбонізації української промисловості залишається відсутність джерел фінансування. За його словами, наявні інструменти міжнародної підтримки, зокрема Ukraine Facility, орієнтовані переважно на малий і середній бізнес і не покривають потреби великої промисловості, де вартість проєктів часто перевищує €1 млрд.
Додатковими бар’єрами залишаються наслідки війни: руйнування інфраструктури, нестабільність енергосистеми, кадровий дефіцит і високі інвестиційні ризики. Інвестори також вказують на регуляторну непередбачуваність і відсутність державних гарантій – елементів, які в ЄС є стандартом для "зелених" проєктів.
Експерти наголошують, що без обов’язкового та системного фінансування проектів з декарбонізації Україна ризикує опинитися в ситуації, коли вуглецеві мита, зниження конкурентоспроможності та відтік інвестицій призведуть до скорочення або втрати виробництва. У такому разі країна програє не кліматичні перегони, а боротьбу за ринки та капітал.
Постає питання: а чи потрібно нам усе це? США виходять з Паризької угоди, а ми досі виконуємо усі ці надумані вимоги, Попри війну, попри більш нагальні потреби! Усі вже зрозуміли, що цей "зелений перехід" – чергова афера глобалістів, щоб займатися регулюванням і сидіти на бюджетах. Уявіть, чим будуть займатися європейські бюрократи, якщо прибрати цю "зелену повісточку"? Невже вони досі не зрозуміли, що ми нарешті входимо в еру здорового глузду? Невже уряду України більше нема, чим займатися, окрім декарбонізації та збереженням озонового шару?
Зверніть увагу
Філон Іудей з Александрії Єгипетської – фальсифікатор Євангелія, батько іудохристиянства (подкаст)