«Велика шкільна автономія» або як естонські школи стали найкращими у світі

Заможні батьки почали наймати репетиторів з основних предметів, які, на їхню думку, були важливими для дитини. Але й до епохи дистанційного навчання репетиторство було дуже поширеним явищем, що демонструвало якість навчання з тих чи інших предметів в загальноосвітніх школах.

Сумно констатувати, але факт залишається фактом: шкільна освіта в Україні за останні 30 років по суті, а не за формою, не змінилася. Величезна армія шкільних вчительок, як і раніше, більше турбуються про виконання директив згори, переймаються заповненням журналів і кількістю годин, щоб мати більше зарплати, ніж думають про підняття свого професійного рівня. Звичайно, є добросовісні й талановиті вчителі, але вони, потрапляючи в систему, втрачають себе та стають такими, як усі, або просто йдуть в іншу професію.

Естонія – приклад країни, що змогла створити ефективну освітню систему, попри несприятливі для цього умови й у часи найбільш турбулентних економічних трансформацій, що настали після розпаду Радянського Союзу. Реструктуризація естонської освіти відбувалася впродовж найглибшої економічної кризи в умовах тотальної бідності, без жодної зовнішньої підтримки. Вчасно зламавши всі засади централізованого управління освітою і побудувавши на їхньому місці ефективні форми горизонтальної та вертикальної підзвітності, зробивши фінансову автономію шкіл не мрією, а реальністю, що добре функціонує, Естонія до періоду Розширення ЄС 2004 року вже мала найефективнішу освітню систему серед усіх пострадянських країн, йдеться у матеріалі на сайті "Ціни держави".

Так, Естонія – маленька країна, з якою важко порівнювати велику Україну, але її досвід, як і досвід Фінляндії у сфері освіти, про який ми неодноразово писали, ніхто з чиновників від освіти просто не хотів враховувати, бо їм було зручно нічого кардинально не змінювати (бо ж тоді вони просто можуть опинитися непотрібними). Чому українська система освіти так і залишилася жорстко централізованою? Чому усім керує величезне міністерство, а не управління освіти міст чи самі громади, наприклад?

У своєму дослідженні досвіду естонської системи освіти "Ціна держави" виявила, що:

1️⃣  Муніципалітети повністю фінансують дошкільну освіту – включаючи заробітну плату вчителів – із власних загальних доходів. На початкову, середню та спеціальну освіту муніципалітети отримують цільові гранти від національного уряду, які становлять більш ніж половину всіх муніципальних витрат на початкову та середню освіту.

2️⃣ Основний чинник ефективного використання розподілених ресурсів на місцевому рівні – велика автономія шкіл, самостійніші лише школи Великої Британії та Нідерландів. Сфери, в яких естонські школи користуються найбільшою самостійністю, – це фінансовий менеджмент і управління персоналом.

3️⃣ Директор естонської школи відповідальний за призначення та звільнення викладачів і непедагогічного персоналу, визначення їхніх обов’язків, умов обслуговування та заробітної плати.

4️⃣ Перехід до розширеної місцевої та шкільної автономії паралельно супроводжувався посиленням горизонтальної та вертикальної підзвітності.

5️⃣ Горизонтальний контроль передбачає інтенсивне залучення батьків, місцевих громад та інших зацікавлених сторін у процеси прийняття рішень щодо якості освіти, планів розвитку школи, управління людськими ресурсами і розподілу шкільних бюджетів.

6️⃣ Бюджети всіх муніципальних шкіл публічно доступні на їхніх веб-сайтах, а бюджети державних шкіл – на веб-сайті Міністерства освіти та досліджень Естонії. Усі школи зобов’язані мати трирічні плани розвитку та публікувати їх разом зі статутами на відповідних веб-сайтах.

Ще за рік до ковідоістерії та переходу на так зване дистанційне навчання я писала у статті "Щось альтернативне, або Освіта як у Великій Британії" про те, що українська школа та її методи навчання по суті залишилися з часів СРСР.