Олександр Іванцов ("Схід") – єдиний, хто не здався в полон на Азовсталі й зміг вижити. Йому вдалося вибратися із захопленої ворогом Азовсталі у Маріуполі. Він зумів сховатись на території заводу, а потім пройшов 200 кілометрів, щоб вийти з окупації.
"Я був готовий загинути в бою, але морально не був готовий здатися", – розповів журналістам The New York Times Олександр Іванцов, який долучився до Українського війська у березні 2022 року. На момент початку повномасштабної війни він працював агентом з морської безпеки й охороняв кораблі від сомалійських піратів поблизу Червоного моря, хоча на постійній основі жив у Маріуполі.
Згодом він опинився на комбінаті "Азовсталь", де під час обстрілу міста росіянами в розгалуженій мережі бункерів переховувалися тисячі цивільних осіб і військових. Українські війська перебували у практично безвихідній ситуації, тож військове керівництво вирішило доставити допомогу з повітря. Іванцов погодився взяти участь в цій місії, хоча він знав, що може загинути.
25 березня його вертоліт Мі-8 оминув російські зенітні батареї й приземлився на території комбінату. Тоді йому вдалося доставити необхідні припаси. Українська сторона змогла провести схожі операції ще 7 разів. Втім, цього однаково не вистачало, адже у солдатів майже не залишилося боєприпасів для багатьох видів важкого озброєння, протитанкових мін та мінометів. Тож після тривалих і важких боїв за "Азовсталь" українські захисники отримали наказ здатися.
Олександр Іванцов не хотів його дотримуватися і вирішив залишитися на "Азовсталі". Він розповів усім про своє рішення і сховався в тунелі, коли комбінат залишив останній українській солдат. У Олександра були із собою невеликі запаси води, їжі, чай, кава, матрац і спальний мішок. Він знав, що його план може здатися трохи божевільним, але на той час він був переконаний, що має більше шансів вижити, сховавшись, ніж здавшись росіянам. Чоловік планував переховуватися на комбінаті 10 днів, сподіваючись, що за цей час росіяни послаблять пильність і що він зможе вийти звідти. Втім, за тиждень він з'їв усі шість банок тушкованої курки, 10 банок сардин і випив майже всю воду з восьми півторалітрових пляшок.
"Я почувався дуже погано. Я зрозумів, що мушу йти, бо не зможу прожити там ще три дні", – каже Олександр. Він швидко зрозумів, що йому потрібно вибратися з міста й прямувати на територію, контрольовану Україною, аби вижити. Олександр зізнається, що це було б неможливим без допомоги людей, яких він зустрічав випадково. Наприклад, в одному селі жінка дозволила йому напитися води з колодязя.
Щоб дістатися підконтрольної Україні території, він подолав 200 кілометрів за 18 днів. Його ноги були в крові, він втратив 11 кілограмів, а спина і коліна так сильно боліли, що йому було важко ходити.
У нього були сталеві нерви, жодних емоцій, жодних думок. Тільки цілеспрямованість і холодний розрахунок.
Коли Олександр нарешті дійшов до українських військових, він зміг поїсти на заправці й випити кави. За його словами, він ніколи не куштував кращого хот-дога і не пив кращої кави.
Сьогодні ми проаналізуємо роман Френка Герберта «Дюна», який описує війну людей проти психопатів – розмовляючих людиноподібних тварин. Цей фантастичний твір минулого століття допоможе нам розкрити...
Він був готовий вмерти, але не здатися – український воїн самотужки вийшов з Азовсталі і досі в строю на захисті України
Категорія:
Світ:
Спецтема:
Олександр Іванцов ("Схід") – єдиний, хто не здався в полон на Азовсталі й зміг вижити. Йому вдалося вибратися із захопленої ворогом Азовсталі у Маріуполі. Він зумів сховатись на території заводу, а потім пройшов 200 кілометрів, щоб вийти з окупації.
25091501.jpg
"Я був готовий загинути в бою, але морально не був готовий здатися", – розповів журналістам The New York Times Олександр Іванцов, який долучився до Українського війська у березні 2022 року. На момент початку повномасштабної війни він працював агентом з морської безпеки й охороняв кораблі від сомалійських піратів поблизу Червоного моря, хоча на постійній основі жив у Маріуполі.
Згодом він опинився на комбінаті "Азовсталь", де під час обстрілу міста росіянами в розгалуженій мережі бункерів переховувалися тисячі цивільних осіб і військових. Українські війська перебували у практично безвихідній ситуації, тож військове керівництво вирішило доставити допомогу з повітря. Іванцов погодився взяти участь в цій місії, хоча він знав, що може загинути.
25 березня його вертоліт Мі-8 оминув російські зенітні батареї й приземлився на території комбінату. Тоді йому вдалося доставити необхідні припаси. Українська сторона змогла провести схожі операції ще 7 разів. Втім, цього однаково не вистачало, адже у солдатів майже не залишилося боєприпасів для багатьох видів важкого озброєння, протитанкових мін та мінометів. Тож після тривалих і важких боїв за "Азовсталь" українські захисники отримали наказ здатися.
Олександр Іванцов не хотів його дотримуватися і вирішив залишитися на "Азовсталі". Він розповів усім про своє рішення і сховався в тунелі, коли комбінат залишив останній українській солдат. У Олександра були із собою невеликі запаси води, їжі, чай, кава, матрац і спальний мішок. Він знав, що його план може здатися трохи божевільним, але на той час він був переконаний, що має більше шансів вижити, сховавшись, ніж здавшись росіянам. Чоловік планував переховуватися на комбінаті 10 днів, сподіваючись, що за цей час росіяни послаблять пильність і що він зможе вийти звідти. Втім, за тиждень він з'їв усі шість банок тушкованої курки, 10 банок сардин і випив майже всю воду з восьми півторалітрових пляшок.
"Я почувався дуже погано. Я зрозумів, що мушу йти, бо не зможу прожити там ще три дні", – каже Олександр. Він швидко зрозумів, що йому потрібно вибратися з міста й прямувати на територію, контрольовану Україною, аби вижити. Олександр зізнається, що це було б неможливим без допомоги людей, яких він зустрічав випадково. Наприклад, в одному селі жінка дозволила йому напитися води з колодязя.
Щоб дістатися підконтрольної Україні території, він подолав 200 кілометрів за 18 днів. Його ноги були в крові, він втратив 11 кілограмів, а спина і коліна так сильно боліли, що йому було важко ходити.
У нього були сталеві нерви, жодних емоцій, жодних думок. Тільки цілеспрямованість і холодний розрахунок.
Коли Олександр нарешті дійшов до українських військових, він зміг поїсти на заправці й випити кави. За його словами, він ніколи не куштував кращого хот-дога і не пив кращої кави.
Олександр досі бореться за Україну.
Стаття He Was Ready to Die, but Not to Surrender вийшла ще 24 грудня 2023 року.
Розумів, що здатися в полон росіянам – це катування, смерть, приниження і знущання. Воїн розумів, що краще вмерти в бою, ніж в руках кацапів. Розраховував тільки на себе, не повірив Зеленському та іншим обіцяльникам, які казали, що військовополонених скоро повернуть. А міг би й загинути в Оленівці, як інші воїни з Азовсталі, міг би досі сидіти в полоні. Родичі військовополонених ставлять питання до перемовників, які обіцяли так звану евакуацію з Азовсталі й почесний полон.
Зверніть увагу
«Дюна» в українській реальності: Як перемогти психопатів на двох фронтах – друге дно роману Френка Герберта (подкаст)