Волинську трагедію організували комуністи – історик Богдан Гудь

«Радянські літаки розкидували листівки за підписом маршала Тимошенко, щоб «селяни брали вила, коси та граблі й разом з Червоною армією йшли бити поляків», - сказав Богдан Гудь.

Підгрунтя для ненависті між українцями та поляками на Волині готувала саме комуністична партія.

«У1920 році ці ж самі селяни атакували обози Петлюри. У міжвоєнний період Волинь червоніла на очах, комуністичні впливи там були тотальними. Комуністичні настрої у них були до 1932 року, потім почались повстання, яке придушували за допомогою танків та артилерії. Підготовка до подій 1943 року була, але нею не займались українські націоналісти. Історики це не дуже охоче обговорюють», - зазначив Богдан Гудь.

Також історик наголосив, що Українська повстанська армія не мала належних ресурсів, щоб здійснювати настільки масштабні каральні операції.

«Поляки кажуть, що УПА водночас знищила 160 польських місцевостей. Коли на останньому україно-польському засіданні я запропонував створити карту місцевостей, на які нібито одночасно напала УПА, то ця пропозиція була прийнята без ентузіазму. А створивши таку карту та аналізуючи сили УПА, які тоді були, то з’явиться питання, а як було можливо вбити малими силами таку велику кількість людей? Відповідей на ці питання Польща уникає», – каже історик.

За даними польських істориків, які часто змінювались, внаслідок подій 1943 року на Волині загинуло понад сто тисяч польського населення.

«Кількість жертв від польської сторони вражає, бо єдине дослідження, яке було ретельно проведене – це дослідження Семашко, яке викликає багато сумнівів. Адже вдумаймося у представлення втрат: задокументували 34-36 тисяч випадків вбивств поляків. Тоді як жертв прізвищем знаємо – 19 тисяч. Але вважаємо, що це було значно більше, тобто не менше 60-80 тисяч з боку польської сторони. Буквально за кілька років професор Мотика збільшує цифру від 60 до 100 тисяч. Натомість в останніх дослідженнях  вже чітко вказують, що було вбито понад 100 тисяч», - каже дослідник.

Польські історики, зазначає Богдан Гудь, змінюють свої позиції відповідно до політичної кон'юнктури.

«Працювати з польськими істориками, які на конференції говорять одне, а потім у інтерв'ю виданням кажуть інше, дуже важко. Зараз насамперед держава повинна виробити свою позицію, бо в нас якщо щось вибухне – одразу з’являються ідеї, мовляв давайте створимо інститут Польщі. Зараз залишається жменька істориків, яким доведеться відбиватися за беззубість нашої історичної державної політики», - додав історик.