Вибрики політкоректності

Художній керівник театру Майкл Бриндисі (Michael Brindisi) пояснив, що рішення було ухвалено після того, як з’ясувалося, що майже увесь акторський склад театру – білі. Тому театр відмовився від постановки та звільнив увесь акторський склад, щоб почати роботу над виставою «з чистого листа». Для чого театр найняв консультанта з питань расової різноманітності. Як стверджує Майкл Бриндисі, деякі актори були розчаровані, але з розумінням і повагою поставилися до такого рішення.

Важко назвати таке рішення розумним. Цей театр набирає своїх акторів у місті Шангассен (Chanhassen) на південному заході від Міннеаполісу (того самого, де смерть наркомана і грабіжника Флойда стала спусковим гачком для масових погромів). У Шангассені 92,5 відсотка мешканців – білі. Неповні 3% - латинос та ще 1,1% - чорношкірі. Тобто, якщо у вас в місті майже немає негрів, і ви ставите виставу з романо-германського фольклору часів, коли там не знали про існування негрів – ви все рівно маєте десь знайти негрів, щоб вони грали ролі кельтів, германців, романів.

От уявіть собі, що в театрі якійсь з африканських країн будуть ставити виставу за мотивами місцевого давнього фольклору (часів задовго до появи там білих) – і в якості умови треба буде обов’язково знайти білих та азійських акторів, щоб зіграти місцевих вождів та чаклунів. Абсурд.

Взагалі, після того, як у США почали обов’язково вводити чорношкірих акторів, щоб грали у кіно завідомо білих персонажів, по інтернету прокотилася хвиля пропозицій, хто із відомих білих акторів мав би зіграти історичних чорношкірих персонажів – скажімо, Мухамеда Алі, Мартина Лютера Кінга, Нельсона Манделу тощо. Смішно і водночас сумно. Бо коли чорношкірий актор грає білого героя – то це називається політкоректність, а коли білий актор гратиме чорношкірого героя – це називається «расизм».