1828 року в Севастополі чуми не було, а карантин був. Для профілактики. У 1829 році чуми також не було, але карантин був жорсткішим. Кожен, хто хотів виїхати з міста або в'їхати до нього, мав просидіти у повній ізоляції від 14 до 19 днів. Народ перестав їздити. Виникли перебої з постачанням. На боротьбу з епідемією було виділено гроші з царської скарбниці.
В результаті чиновники закуповували у своїх постачальників за відкати продовольство за завищеними цінами, а городянам віддавали найгірше. Природно, у продовженні цього свята були зацікавлені всі, хто наживався на епідемії, насамперед чиновники та лікарі. Усі випадки захворювання будь-якою хворобою оголошувалися чумою.
"Карантинна контора намагається всі прості хвороби показати чумними", – писав контр-адмірал Сальті, який служив у цей час у Севастополі. Адмірал Грейг свідчив: "Протягом 5 місяців люди не чули, щоб хворіли та вмирали природною смертю, а хто б не захворів у командах чи вдома, оголошувалися за чуму".
Усіх хворих звозили в бараки на Павловський мис, де вони утримувалися в таких умовах, що швидко вмирали. У найбідніших районах міста застосовувалась дезінфекція хлором. Тобто городян ще й отруювали. При цьому "дезінфектори" отримували 2,5 рубля на добу – 75 рублів на місяць за умови щоденної роботи. Карантинні комісари – по 5 рублів, головлікар та інспектор карантину – по 10 рублів на добу. Початкова платня звичайного військового лікаря на той час становила 171 рубль на рік.
Для підвищення захворюваності лікарі влаштовували мешканцям морські купання у холодній воді. У результаті, у червні 1830 року жителі найбідніших районів міста не витримали й повстали, гарнізон став на бік повсталих. Губернатора, його чиновників та лікарів натовп роздер. Повстання швидко придушили, але "епідемія" у Севастополі за дивним збігом одразу припинилася.
Уривок з книги "Севастопольская страда" С.Н. Сергеева-Ценского. Глава 7 "Казнокрады".
Концепція дистиляції знань, що походить зі сфери штучного інтелекту, може стати ключем до особистої трансформації та національного відродження. Подібно до нейромережі, людина може дистилювати власне...
Як лікарі та чиновники наживались на епідеміях і карантинах – свідчення очевидців
Світ:
Спецтема:
1828 року в Севастополі чуми не було, а карантин був. Для профілактики. У 1829 році чуми також не було, але карантин був жорсткішим. Кожен, хто хотів виїхати з міста або в'їхати до нього, мав просидіти у повній ізоляції від 14 до 19 днів. Народ перестав їздити. Виникли перебої з постачанням. На боротьбу з епідемією було виділено гроші з царської скарбниці.
21122901.jpeg
В результаті чиновники закуповували у своїх постачальників за відкати продовольство за завищеними цінами, а городянам віддавали найгірше. Природно, у продовженні цього свята були зацікавлені всі, хто наживався на епідемії, насамперед чиновники та лікарі. Усі випадки захворювання будь-якою хворобою оголошувалися чумою.
"Карантинна контора намагається всі прості хвороби показати чумними", – писав контр-адмірал Сальті, який служив у цей час у Севастополі. Адмірал Грейг свідчив: "Протягом 5 місяців люди не чули, щоб хворіли та вмирали природною смертю, а хто б не захворів у командах чи вдома, оголошувалися за чуму".
Усіх хворих звозили в бараки на Павловський мис, де вони утримувалися в таких умовах, що швидко вмирали. У найбідніших районах міста застосовувалась дезінфекція хлором. Тобто городян ще й отруювали. При цьому "дезінфектори" отримували 2,5 рубля на добу – 75 рублів на місяць за умови щоденної роботи. Карантинні комісари – по 5 рублів, головлікар та інспектор карантину – по 10 рублів на добу. Початкова платня звичайного військового лікаря на той час становила 171 рубль на рік.
Для підвищення захворюваності лікарі влаштовували мешканцям морські купання у холодній воді. У результаті, у червні 1830 року жителі найбідніших районів міста не витримали й повстали, гарнізон став на бік повсталих. Губернатора, його чиновників та лікарів натовп роздер. Повстання швидко придушили, але "епідемія" у Севастополі за дивним збігом одразу припинилася.
Уривок з книги "Севастопольская страда" С.Н. Сергеева-Ценского. Глава 7 "Казнокрады".
Джерело
Про автора можна прочитати тут.
Вчимося на уроках історії, розуміємо причини й наслідки, бачимо те, що від нас приховують.
Зверніть увагу
Трипільський ультранаціоналізм: дистиляція минулого як соціальна технологія та трамплін до Золотої ери (+подкаст)