Єврейські погроми в Польщі: грудень 1918-го

Погляд в історію…

Територія Польщі стала одним з головних театрів воєнних дій у роки Першої світової війни. 14 серпня 1914 року цар Микола II в офіційній декларації обіцяв після війни об'єднати три частини Польщі в автономну державу в рамках Російської імперії. Однак восени 1915 р. більша частина російської Польщі була окупована Німеччиною і Австро-Угорщиною, а 5 листопада 1916 монархи двох держав оголосили маніфест про створення самостійного Польського Королівства в російській частині Польщі.

30 березня 1917 року, після Лютневої революції в Росії, Тимчасовий уряд князя Львова визнав право Польщі на самовизначення.

22 липня 1917 р. Пілсудський, який воював на боці Центральних держав, був інтернований, а його легіони розформовані за відмову принести присягу вірності імператорам Австро-Угорщини і Німеччини.

Ініціатива у вирішенні польського питання перейшла до країн Антанти. Під їх заступництвом 15 серпня 1917 р. був утворений Польський національний комітет (ПНК) на чолі з Р. Дмовським (лідер національних демократів), який розгорнув активну діяльність по відтворенню незалежної держави. Військові успіхи Антанти викликали розкол серед польських сил, які співпрацювали з окупантами. Ю. Пілсудський (лідер соціалістів) вийшов зі складу Держради. Австро-німецькі окупаційні власті спробували вирішити кризу за рахунок створення у вересні 1917 р нової Держради, регентської ради та польського уряду.

У Франції за підтримки держав Антанти в серпні 1917 був створений Польський національний комітет (ПНК) на чолі з Романом Дмовським і Ігнаци Падеревським; була сформована також польська армія з головнокомандувачем Юзефом Галлером.

8 січня 1918 р. президент США Вільсон зажадав створення незалежної Польської держави з виходом до Балтійського моря. У червні 1918 Польща була офіційно визнана країною, воюючою стороною на боці Антанти.

Якнайшвидшому вирішенню польського питання сприяли революційні події в Росії. Більшовики, що прийшли до влади в Росії, 29 серпня 1918 р. анулювали всі договори Російської імперії з Пруссією і Австрією про поділ Польщі. Тим самим Росія відмовлялася від будь-яких зазіхань на польські землі.

6 жовтня, в період розпаду і краху Центральних держав, Регентська рада Польщі оголосила про створення незалежної польської держави; 14 листопада передала Ю. Пілсудському всю повноту влади в країні, а 22 листопада Ю. Пілсудський отримав посаду тимчасового начальника держави. До цього часу Німеччина вже капітулювала, Австро-Угорщина розпалася, а в Росії йшла громадянська війна.

Нова країна зіткнулася з великими труднощами. Міста і села лежали в руїнах; були відсутні зв'язки в економіці, яка тривалий час розвивалася в рамках трьох різних держав; Польща не мала ні власної валюти, ні державних установ; нарешті, не були визначені й узгоджені з сусідами її кордони.

Проте будівництво нової держави розпочалося… з єврейських погромів!

Після перехідного періоду, коли при владі перебував соціалістичний кабінет, 17 січня 1919 року прем'єр-міністром був призначений Падеревський, а головою польської делегації на Версальській мирній конференції - Дмовський. 26 січня 1919 відбулися вибори до сейму, новий склад якого затвердив Пілсудського главою держави.

Західні і північні кордони країни були визначені на Версальській конференції, за рішенням якої Польщі передавалася частина Помор'я і вихід до Балтійського моря (тобто германські території); Данциг (Гданськ) отримав статус «вільного міста». На конференції послів 28 липня 1920 був узгоджений південний кордон. Місто Цешин і його передмістя чеський Тешин були розділені між Польщею та Чехословаччиною. Запеклі суперечки між Польщею і Литвою з приводу Вільно (Вільнюса), етнічно польського, але історично литовського міста, закінчилися його окупацією поляками 9 жовтня 1920; приєднання до Польщі було схвалено 10 лютого 1922 демократично обраною регіональною асамблеєю.