Юрій Збітнєв: Референдум online – парадигма нової етики менеджменту держави

Тема референдуму сьогодні стала найпопулярнішою в соціальних мережах та ЗМІ. Буде референдум, чи ні – питання риторичне. Але вже робляться прогнози, призначаються вороги і формулюються запитання. Низка експертів вже отримали ґранти під цю тему і претендують на істину в останній інстанції. Будь-який новий громадсько-політичний суб’єкт, що торкається цієї теми, розцінюється ними як такий, що посягає на їх громадсько-експертну цнотливість.

Саме тому ми одразу хочемо підкреслити, що презентуючи проект “Референдум online” (referendum-online.org) ми не представляємо інтересів жодної політичної партії, опозиції чи провладного угрупування.

Основне наше завдання – це показати нову можливість і новий шлях вирішення питань на всіх рівнях управління від громади до держави. Цей проект продовжує добру традицію презентації альтернативних і інноваційних поглядів. Як ви пам’ятаєте, в 2012 році спільно з Фондом скорочення ризиків та Богданом Гаврилишиним був презентований проект “Синя економіка”, що так само викликав живу дискусію в наукових та громадських колах.

Ми живемо в час парадоксів, табу, стереотипів, в час зламу епох, традицій і переконань. Прогнози майбутнього пророкують в діапазоні від панегіриків у передчутті нової Золотої доби до параної знищення державності й людства.

Ідеологія “відкритого суспільства” Карла Поппера, сформована у 1945 році, зазнає значних метаморфоз. І якщо на перших порах вона могла бути основою лібералізму, то сьогодні саме ця ідеологія підтверджує скінченність ліберальної теорії, особливо в її крайніх і тоталітарних проявах.

Цю еволюцію ми можемо спостерігати на прикладі Дж. Сороса, який спочатку говорив про кризу капіталізму як загрозу відкритому суспільству, а потім погодився, що саме така криза сприяє справжньому становленню суспільства майбутнього.

Криза лібералізму, зокрема, висвітлила ще один важливий аспект – кризу традиційних інститутів представницької демократії. Парламенти, політичні партії, інститут виборів і голосування все менше викликає довіри у громадян в цілому світі. Постійні вибори-перевибори, перерахунки голосів, звинувачення у фальсифікаціях, продажність політиків, слугування інтересам транснаціональних корпорацій і банків кожного дня демонструють українцям і людству хибність і недосконалість цієї системи. Все частіше починають згадувати пряму демократію Древньої Греції і все більше політичних туристів відвідують швейцарські кантони від Гларусу до Юра, вивчаючи феномен референдумного ухвалення важливих державних рішень.

Мало хто розуміє сьогодні, що поява представницької демократії є результатом технологічної недосконалості на певному історичному проміжку. Як приклад – жителів Афін стало в декілька разів більше, і вони були не в стані часто збирати людей на площі і шляхом підняття рук ухвалювати рішення. Тому частину своїх повноважень вони почали делегувати. Можливо саме тоді почало з’являтись те, що ми сьогодні називаємо “народним обранцем”. З часом таким “обранцям” передавалось все більше повноважень.

Останні спогади про справжній вплив представницької влади (депутатів) ми можемо знайти в історії англійського парламентаризму, коли аристократи і представники громад були носіями влади і вирішували, що дозволити королю, а що ні.

Французька революція кардинально змінила всі основні мотивації і смисли представницької демократії, перетворивши парламентаризм в інструмент маніпулювання суспільством. На сьогодні практично скрізь в світі втрачено основне надбання парламентаризму – не тільки право, але й можливість громадян впливати на результат діяльності влади.

Сьогодні кожному з нас зрозуміло: Демократія як прояв народовладдя закінчується там, де починається держава. Громадяни різних країн починають активно протистояти цим процесам.

“Рух П’яти зірок” (лідер Беппе Гріппо) в Італії переміг на виборах завдяки критиці традиційного інституту політичних партій, транснаціональних корпорацій і банків.

Референдуми і конституанта в Ісландії продемонструвала можливості прямої демократії з використанням мережі – в протистоянні з власним парламентом, урядом і банківським капіталом.

В Україні в Гуляй-полі проголосили створення громади на майдані, перебрали на себе всі важелі управління та заборонили незаконну розробку кар’єру.

На Житомирщині громадяни (лідер Ст. Гуменюк) зібрали декілька тисяч підписів і заборонили транснаціональній корпорації незаконну розробку родовищ.

На Луганщині шахтарі захопили шахту (лідер К. Ільченко) і домоглись від транснаціональної корпорації дотримання прав робітників.

Зверніть увагу, практично у всіх випадках держава, політичні партії, парламенти виконували другорядну роль. В основі було протистояння громадян проти капіталу з використання методів прямої демократії. В той же час експерти і політики в один голос намагаються нас переконати, що треба вдосконалювати парламентаризм, політичні партії. Придумують тисячі способів “прозорих виборів”, результатом яких щороку стають все більші фальсифікації.

Останні вибори до Верховної ради України (2012) засвідчили, що всі, без винятку, депутати сповідують ліберальні цінності і є найманцями олігархічного капіталу. Все це є проявами карго культу демократії, яка фактично в нашій країні є псевдодемократією.

 Ми всі шукаємо вихід, але він, фактично, лежить на поверхні. Вдумайтесь, за останні сто років змінилось практично все. Ми їздимо на автомобілях, літаємо літаками, спілкуємось у мережах. Хмарні технології, доповнена реальність, нанотехнології змінюють світ інформації, світогляд і культуру поколінь. В минуле пішли коні, карети, таксофони та ручки з чорнилами. Ми вже розучуємось писати, все за нас робить комп’ютер….. А тепер скажіть, чому досі, як і останні 300 років, ми голосуємо таємно бюлетенями або підняттям рук, скликаємо майдани і пишемо клопотання холопів пану з вул. Банкової, передаємо свої папірці при збіговиську народу, ЗМІ та міліції? Чому кожен раз на вибори приходить людей все менше, результати все гірше, а політики все менш кваліфіковані?

Все це схоже на намагання туземного шамана шляхом заклинань змусити літати опудало літака. Дикість? Але саме це кожного року роблять з нами політики. Будь-які спогади про реальну пряму демократію замовчуються. На тих, хто наважиться виступити проти системи, запускають всі відомі технології дискредитації.

Цивілізація живе шостим технологічним укладом, а інститути та інструменти державного менеджменту все ще в далекому минулому. Найбільш яскраво це проявляється в тих країнах, що найбільше потерпають від кризи, до яких належить і Україна, скочуючись поступово в феодалізм, порушуючи фундаментальні принципи прав людини і приватної власності як основи ринкової економіки. 

І саме в нашій країні, я переконаний, можливі швидкі якісні зміни. Будь-які намагання провести наступні вибори, або сумнівні референдуми не призведуть до очікуваних результатів представниками правлячої верхівки. На фоні референдумного та виборчого абсентеїзму, громадські організації започаткували ряд ініціатив спрямованих на кардинальну зміну політичної системи.

 В 2007 році нами спільно з І. Коліушко, А. Пінчуком, В. Горбачем та іншими створено Громадянський конституційний комітет, паралельно ще десятки організацій та партій проголосили необхідність проведення конституанти. Вже у 2011 р. створено Громадянський конституційний конгрес за участі низки загальноукраїнських організацій.

Реакція влади була миттєва. Указом Президента України В. Януковича створено Конституційну Асамблею як орган Адміністрації президента, очолювану Л. Кравчуком. Почався процес боротьби за громадянське суспільство, що виродилось в боротьбу за контроль над громадськими радами та створення департаменту при АП, в якому контроль за громадянським суспільством здійснює М. Ставнійчук. Розпочався процес масованої підготовки населення до проведення референдуму.

Масштабна кампанія “Українського вибору”, “Конституційної асамблеї”, псевдо опозиції спрямовані виключно на один результат – закріплення існуючої системи олігархічного правління, забезпечення другого терміну правління діючому президенту. Все це нагадує практику проведення референдумів в тоталітарних режимах Германії, Іспанії в 1933, 1935, 1938, 1945, 1947 рр. Ось власне в такому історичному, філософському і сьогоденному контексті відбувається вся інтрига довкола імовірного референдуму, стану прямої та представницької демократії в Україні.

Для нас важливо зрозуміти це,  знайти здорові сили в суспільстві та розпочати підготовку до нового етапу розвитку. Ми перші, тому нам найважче. Нас питали про конкретні механізми, що можуть запобігти фальсифікаціям і даватимуть громадянам можливість реального впливу. Нас запитували, як має йти обговорення проекту конституції, проведення конституційних зборів, проведення референдумів. Ми переконані, що справа політиків в нових реаліях буде базуватись не на маніпулюванні законами, а на вмінні їх підтримувати і розвивати. Успіх за тим, хто більш вдало це зробить.

Будучи юристами і конституціоналістами ми розуміємо ті сотні запитань, що стоять перед нами. Але саме це – шлях до прямої демократії. Саме відкритість процесів голосування через інтернет, телефон, поєднання інструментів делегування, примушення до чесності дасть можливість участі всіх громадян України в реальному управлінні державою. Безумовно, той механізм, що ми пропонуємо є певною альтернативою парламентського закону “Про референдум” та ініціативі ВГО “Український вибір”. А якщо точніше – це альтернатива нового рівня.

Референдум online – це не просто нова якість, ми відкриваємо двері в новий світ суспільних відносин, який неминуче прийде після падіння існуючого режиму. Це початок відповіді на питання – що буде завтра, хто буде керувати і як?

Це вже не пряма чи представницька демократія в традиційному розумінні – це новий вид демократії ( електронна, хмарна, likvіd demokrasy ), новий інструмент менеджменту держави суспільством, де влада є керованою, контрольованою та своєчасно змінюваною.

Сьогодні основне завдання відносин між державою і суспільством – це нова якість влади, а точніше нові інститути влади, що будуть створені поза політичною системою країни. Ці функції чудово виконає громада, профспілка, громадська організація. Саме цим сьогодні повинні займатись організації, які бажають протистояти незаконним референдумам і асамблеям. Величезні можливості online опитувань, обговорень, голосувань, референдумів ставлять питання про відхід у минуле голосування бюлетенями, створення виборчих комісій, “каруселей” та інших українських винаходів. Суто корупційний винахід українського політичного криміналітету – “захист результатів голосування”, що інколи вартує 50% витрат на виборчу кампанію та дає можливість пролізти до законодавчого органу злодію чи хабарнику.

Нам не потрібні громіздкі системи голосування. Вже давно існує електронний підпис, механізми контролю, механізми припинення повноважень. Нові технології відкривають можливість участі 7 млн. гастарбайтерів, фрілансерів, громадян України, що тимчасово знаходяться за кордоном, брати участь в голосуванні в питаннях загальнонаціональних і питаннях місцевих, в будь-який момент вплинути на рейтинг політика і відкликати його. Прийняти рішення по приватизації землі, розробки родовищ , будівництва атомної електростанції чи розміру партисипативного бюджету.

Виступаючи проти існуючого політичного режиму, ми, насамперед, бажаємо не змінити “донецьких” на “київських” чи “львівських”. Ми говоримо про те, що ці зміни повинні змінити суть функціонування системи, коли на зміну феодально-кримінальному вождізму прийде поліархія (багатолідерство), засноване на власних знаннях, досвіді і можливості його реалізації.

Вже сьогодні створюється новий юридичний понятійний апарат, що включатиме в себе: процедуру, складність, особовий кабінет, хмарні технології, доповнену реальність, репрезентативність, специфічні знання, он-лайн довіра до політика, делегування довіри, примус до транспарентності (чим вища степінь претензій політика – тим до більшої відкритості і чесності ми будемо його примушувати.)

Низька собівартість роботи в мережевому суспільстві, створення відповідної державної мережі, транспарентні експертні ради, аутоідентифікація громадянина і претендента при прийнятті рішень породжує новий тип впливу і управління, що вже отримав назву likvіd demokrasy (рухома, рідка демократія). В таких умовах партії в державі, після проведення конституанти, набувають нового змісту і нової якості.

Наші ініціативи - це не фантазія, а реальність, що вже настала. Просто ми ще не придумали правила, за якими жити в цій реальності. Якщо у бабусі немає комп’ютера – це зовсім не означає, що немає інтернету. Тому ми сьогодні фактично привідкрили двері, за якими величезне поле можливостей, творчості, законотворчості та реалізації EGO та IQ практично кожного громадянина.

Ще раз підкреслю: криза проявляється в найбільш слабких ланках. Саме там є можливість здійснити швидку і кардинальну реформацію, в даному випадку, суспільно-політичних відносин, вивести їх на принципово новий рівень, вже сьогодні створюючи нові владні інститути поза межами існуючої політичної системи. Референдум –online є першим кроком на цьому шляху.

Юрій Збітнєв, голова Громадянського конституційного конгресу