Захід вводить реальні санкції проти РФ тільки через провал схеми бліцкригу – Розов

Про те, що планувався саме бліцкриг, можна судити за першими повідомленнями МО РФ, згідно з якими в перші години вторгнення були (якоюсь високоточною зброєю) знищені ключові елементи боєздатності ЗСУ: центри управління, системи зв'язку та комплекси ППО, пише письменник Олександр Розов у своїй новій статті.

Про це можна судити також з відсутності в армії вторгнення звичайних заходів, розрахованих на матеріально-технічне забезпечення техніки та життєдіяльності особового складу терміном на понад три днів.

Проте, як стало відомо вже до середини дня 24 лютого, дані про знищення оборонної структури України були (м'яко кажучи) перебільшені. ЗСУ залишилися керованими та боєздатними, а до ночі з 24 на 25 лютого армія вторгнення вже зазнала серйозних втрат (при цьому не досягнувши того, що можна було вважати оперативними цілями першого дня бліцкригу).

До середини другого дня вторгнення багато військових експертів, ймовірно, зазнали когнітивного шоку, ознайомившись з промовою головного ініціатора подій. Виявилося, ініціатор (і головнокомандувач ЗС РФ) орієнтується на вигадану реальність (на кшталт новоросійської народної казки про український народ та владу), сконструйовану ще у 2010-х відомим ідеологом Сурковим.

Можливо, генерали та радники, навіть знаючи реальний стан справ в Україні, побоювалися повідомляти це босу (бо бачили, що тому більше подобається казка Суркова). Те саме стосується казки про майже надприродні ТТХ "інноваційних" російських систем озброєння (тим більше, що під цю казку були витрачені величезні суми з бюджету РФ).

Офіційні зведення РФ одноманітно повідомляли про фантастично-успішний розвиток "спецоперації" в Україні (наче противник безпорадний, з боку армії вторгнення практично немає втрат і Київ ось-ось буде взято).

Тим часом до ночі з 25 на 26 лютого всі фактори неадекватного планування злилися в єдину велику проблему. Частини армії вторгнення загрузли в українській обороні, військова логістика вибилася з графіка і ясні ознаки стали вказувати на перехід до затяжного жорсткого військового конфлікту, на який армія вторгнення взагалі не була розрахована.

Відповідно, став змінюватися настрій персон пухкого шару колабораціоністів та проросійського лобі на умовному Заході.

Оголошені санкції, які передбачалися декоративними, стрімко мутували в реальні (схожі на фінансово-економічну і товарно-транспортну блокаду РФ).

Високопоставлені агенти впливу Кремля з РФ стали поспішно виходити з гри (і виводити капітали з російських проектів).

Цілий день 26 лютого політична та військова верхівка РФ намагалися повернути втрачену ініціативу в «Українській кризі». Експромтом винаходилася нова офіційна казка – менш солодка, ніж попередня, яка в перспективі дозволяє якось пояснити дуже серйозні військові втрати (кілька тисяч живої сили та кілька сотень одиниць бойової техніки).

Тим часом армія вторгнення вже перестала стежити за вибірковістю застосування важких видів озброєння – під удари почали все частіше потрапляти житлові будинки, об'єкти цивільної інфраструктури та цивільного транспорту. Простіше кажучи, частини вторгнення (вже дезорієнтовані безліччю нових вводних) почали вести вогонь по всьому, що не сподобалося чи випадково потрапило до сектора обстрілу.

За таких умов вторгнення вже вважатиметься проваленим. Незрозуміло, на що розраховував Кремль, починаючи цю «спецоперацію», але зараз має лише два варіанти дій:

1) Спробувати перетворити армію вторгнення, розраховану на бліцкриг, в стаціонарну окупаційну армію (і отримати всі наслідки, пов'язані з перебуванням такої армії в країні з радикально-ворожим і озброєним населенням).

2) Спробувати вивести армію вторгнення з України на якихось умовах за підсумками переговорів (при цьому вже самим фактом подібних переговорів із "зграєю наркоманів та неонацистів" визнавши свій величезний військово-політичний провал). Спроба вийти з України без домовленостей перетвориться на втечу армії вторгнення і стане набагато глибшим провалом.