Закон структурує суспільство, дає йому керованість, виключає практики, які можуть суспільству нашкодити. Закон необхідний. Дотримання закону є імперативним.
Регламенти так само структурують діяльність державних органів, як закон регулює суспільні відносини. Відступи від регламентів не допускаються і караються. Власне, ідеально налагоджений і безумовно дотримуваний регламент і є найкращим способом існування будь-якого держоргану.
Все це прекрасно і безперечно - допоки працює.
І річ навіть не в тім, що закон і регламент кимось дотримуються, а кимось ні - зрештою, саме для таких випадків існують незалежні (вибачте) суди й невблаганні (ні на що не натякаю) регламентні комітети. Річ у тім, що регламенти і закони менш мобільні, ніж реальність. Їх, звісно, можна і потрібно доопрацьовувати й міняти, щоб вони відповідали вимогам часу, але ви ж розумієте, що ці зміни стаються не завжди й не відразу. Уявляєте, скільки часу потрібно, щоб вимоги часу були почуті, зрозумілі, оцінені, проаналізовані, внесені в документообіг, передані в робочі групи, щоб відповідні зміни були включені в план роботи законодавців або охоронців процедури? Навіть не потрібно уявляти, вистачить подивитися на роботу Верховної Ради, де деякі законопроекти лежать без розгляду багато років.
Закони мають виконуватися неухильно - рівно доти, допоки їх дотримання не стане для суспільства небезпечнішим від екстремізму і не приведе його на межу катастрофи.
Так виникає розрив між живою реальністю і формальним законом або регламентом, які цю реальність форматують. І чим цей розрив різкіший, з тим більшим роздратуванням суспільство сприймає необхідність дотримуватися застарілих настанов. І якщо ці настанови не скасовуються, їх незабаром починають в кращому разі ігнорувати.
У гіршому разі із застарілими законами доводиться не на жарт воювати.
Особливо гострою проблема застарілих законів стає в періоди бурхливого розвитку, коли зміни відбуваються постійно, йдуть потоком. Консервативні правлячі групи в таких ситуаціях часто вдаються саме до "заморожування" законодавства, щоб знизити темпи змін і зберегти контроль над ситуацією, або навіть ухвалюють пакети законів, які прямо забороняють громадську рухливість - згадаймо в цьому зв'язку диктаторський пакет законів Януковича.
Для суспільства в такій ситуації саме недотримання застарілих законів стає єдиним способом утримати набрану динаміку розвитку. Це ж робить неминучим конфлікт між рухомим соціумом і малорухомою державою, яка продовжує вимагати від громадян "жити за законом" навіть всупереч здоровому глузду.
Саме в такій ситуації різко зростає роль позасистемних структур, які зайняті майже виключно тим, що "розгойдують човен". У них може не бути притомної політичної програми, у них може не бути популярної ідеології, і єдиною їхньою перевагою може бути звичка до "підриву підвалин" - але в ситуації, коли закостенілі регламенти починають суспільство душити, саме такі групи виявляються силою, яка здатна розхитати застарілу структуру і тим самим зберегти для соціуму ступені свободи, необхідні для подальшого розвитку.
Правий сектор Дмитра Яроша проявив себе такою протисистемною силою в часи Революції Гідності, і саме в цій якості він став тоді затребуваний. А коли знесення головних перешкод, які заважали суспільству рухатися вперед, відбулося і з'явився запит на творчу роботу, ПС відійшов убік. Не тому, що його відсунули - просто він був не для того і не про те. Проявити себе як конструктивна політична сила ПС не міг, не хотів, та взагалі і не ставив собі такого завдання - скільки б часу не минуло, риторика його залишалася колишньою: розчистити завали, знести перешкоди. Ставши депутатом, Ярош недвозначно заявив, що на засіданнях Верховної Ради йому робити нема чого. І річ тут була не тільки у війні, що тривала, але і в тому, що будівництво нових парканів замість нещодавно знесених і обговорення нових регламентів замість нещодавно скасованих він своїм завданням безумовно не вважав.
Новий рух, про створення якого Ярош оголосив після виходу з Правого сектора, формулює свої завдання приблизно в тому ж ключі:
"Наше Завдання - двоєдине: зберегти існуючу державу як плацдарм для здобуття національної державності, і провести у ній революційні зміни, які забезпечать українському народові свободу, справедливість і добробут."
Згадані "революційні зміни" - це, в контексті сказаного вище, не стільки загроза перевороту, скільки нагадування для влади, що будь-яка спроба заморозити в Україні суспільний розвиток знову розбудить привид Правого сектора, підкреслено протисистемної сили, яка не замислюючись порушить будь-які "контрреволюційні" закони , бо свідомо чи ні вважає це своїм основним завданням.
Поки в суспільстві є динаміка розвитку і держава його не надмірно стримує, рух Яроша буде майоріти тінню на дальній периферії глибоко нецікавих йому соціальних процесів - і не буде при цьому користуватися ніякою істотною підтримкою мас.
Але коли держава знов почне обмежувати ступені свободи громадян, якщо закони і регламенти знов прийдуть в суперечку з вимогами часу, - привид прокинеться і знов дістане підтримку і популярність. Ненадовго, тільки доти, допоки перепони не будуть знищені. Ненадовго - це головна умова, яка робить спрацьовування цього соціального механізму хоч скількись прийнятним. І при будь-якому розкладі краще буде його взагалі не будити.
Тому що екстремізм завжди небезпечний, а закони повинні дотримуватися неухильно. Рівно доти, допоки їх дотримання не стане для суспільства небезпечнішим від екстремізму і знову не приведе його на межу катастрофи.
Катастрофи не хоче ніхто, включно (мені так думається) і з Ярошем. Але при цьому владі слід постійно пам'ятати, що Ярош і такі як він будуть до катастрофи готові, а вона (влада) - ні.
Їй власні застарілі регламенти завадять.
.
Наївна стаття. Ярош не пішов у політику тому, що це не його рівень. Хтось написав, що його рівень - бути сільським учителем. Я також про це подумав.
Яроша висунули на керівника спецпроекту ПС тільки для того, щоб заблокувати політичну реалізацію українського націоналістичного руху.
У цій статті правдою є тільки те, що всі проекти Яроша безплідні:
"коли з'явився запит на творчу роботу, ПС відійшов убік. Не тому, що його відсунули - просто він був не для того і не про те. Проявити себе як конструктивна політична сила ПС не міг, не хотів, та взагалі і не ставив собі такого завдання".
Освячуйся! Озброюйся! Плодися!
Коментарі
Наївна стаття. Ярош не пішов у політику тому, що це не його рівень. Хтось написав, що його рівень - бути сільським учителем. Я також про це подумав.
Яроша висунули на керівника спецпроекту ПС тільки для того, щоб заблокувати політичну реалізацію українського націоналістичного руху.
У цій статті правдою є тільки те, що всі проекти Яроша безплідні:
"коли з'явився запит на творчу роботу, ПС відійшов убік. Не тому, що його відсунули - просто він був не для того і не про те. Проявити себе як конструктивна політична сила ПС не міг, не хотів, та взагалі і не ставив собі такого завдання".
Освячуйся! Озброюйся! Плодися!