Warning: DOMDocument::loadHTML(): Unexpected end tag : p in Entity, line: 183 в simple_table_of_contents_generate_table_of_contents() (рядок 108 із /var/www/vhosts/kth/observer/ar25.org/observer/www/sites/all/modules/contrib/simple_table_of_contents/simple_table_of_contents.module).
Протягом свого існування Україна народила дві цивілізації, відомі під іменами Борія (Земля вепра) та Гіперборія. Для цього вона здійснила два расові переходи, сформувавшись у 25 тис. до н. е. як Борійська (кроманьйонська) раса, а в другій половині 6 тис. до н.е. — як Арійська раса. Щоб подолати нинішню глобальну кризу, Україні потрібно здійснити свій третій цивілізаційно-расовий перехід.
Історія — дуже практична річ: вона досліджує зміни, що відбулися в минулому, тож допомагає підготуватися до грядущих змін. Залежно від того, якого масштабу перетворення нас очікують, у минуле треба дивитися крізь історичний «мікроскоп» або «телескоп». Сучасний український етнос переживає кризове перетворення, що має завершитися народженням оновленого українського етносу, який сформує нову націю й нову державу. Щоб зрозуміти закономірності цього етнічного перенародження й уникнути суттєвих помилок, доцільно пошукати подібних ситуацій у минулому, «наводячи різкість» за допомогою «історичного телескопа».
1. ЕТНІЧНА КРИЗА ТА ЕТНОТВОРЧИЙ ПЕРЕХІД
Як показав доктор історичних наук Микола Чмихов, перенародження України відбувається щоразу на початку сонячно-місячного циклу, який становить 532 роки. За його дослідженнями, нинішній цикл завершується 2015 року. Якщо відраховувати від нього в минуле по 532 роки, то можна побачити народження українських етносів, пов’язаних між собою як онук, син, батько, дід, прадід, прапрадід... Попередні українські етноси відомі під іменами руси, анти, сармати, сколоти, кімери-самари, арії. Вони створювали свої держави: Козацький Гетьманат, Русь, Антія, Велика Сарматія, Велика Скіфія, Велика Кіммерія, Арта — Аратта — Артанія (див. Каганець Ігор. Генеалогія України).
Нинішній етнос має ім’я Козаки. Він переживає сувору трансформаційну кризу, яка за 10 років має завершитися народженням нового українського етносу, котрий сформує нову українську державу. Які будуть їхні нові імена? Про це ще ніхто не знає. Можливо, оновлені українці називатимуть себе аріями, тобто сонячними, життєспроможними, ярими. Можливо, свою державу вони назвуть «Третій Гетьманат» — ця назва набуває дедалі більшої популярності. Відповідь матимемо вже через кілька років.
2. ЦИВІЛІЗАЦІЙНО-РАСОВИЙ ПЕРЕХІД
Отже, для усвідомлення головних закономірностей сучасного українського етнотворення потрібно заглибитися на кілька тисячоліть у нашу історію. Ця історія несе добру звістку про те, що ми маємо непогані шанси подолати нинішню системну кризу, адже наші предки це успішно робили багато разів.
Проте є одне серйозне ускладнення. Річ у тім, що нинішня криза — тотальна, вона вже зачепила весь світ і всі сторони нашого життя. З одного боку, маємо забруднення навколишнього середовища, вичерпання мінеральних ресурсів, масштабне винищення лісів і рік, флори і фауни, розбалансування клімату, наступ пустель, збільшення сили вітрів. З другого боку, маємо гостру кризу європейської раси в цілому — вона дійшла до такого духовного спустошення, що вже не здатна себе відтворювати ні культурно, ні фізично.
Дослідники стверджують, що відбувається розпад усієї сучасної цивілізації і що вже впродовж нинішнього покоління ця криза завершиться або глобальною катастрофою, або переходом до цивілізації вищого рівня. Цей перехід зможе здійснити лише та спільнота, що матиме вищий світогляд, досконалішу соціальну організацію, кращу технологічну базу і якісніший генофонд. По-суті, йдеться про спільноту, що має ознаки НОВОЇ РАСИ.
Що це означає для України? Тільки те, що теперішню кризу зможе подолати не просто новий український етнос, а новий український етнос нової раси. Тобто проблему етнотворення треба розглядати в контексті расотворення. Сучасним українцям, нам з вами, потрібно подолати не лише трансетнічний, але й трансрасовий бар’єр. Завдання складне, проте іншого виходу у нас просто немає, ми стоїмо перед жорстким вибором — вимерти або змінитися.
Та чи є в нас шанс виконати це подвійне завдання? Трансетнічний бар’єр наші предки долали неодноразово. А хто вони — наші предки? Це ми з вами в попередніх втіленнях, оскільки палінгенезія-реінкарнація відбувається в потоці свого народу і тяжіє до своєї рідної землі. Тому саме наші духовні сутності — наші Я — у попередніх втіленнях успішно здійснювали трансетнічні переходи. Ми багато разів захищали цю землю і відроджували її з попелу, поливали її своїми потом і кров’ю, вмирали за неї й освячували її своїми героїчними вчинками. І в остаточному підсумку ми завжди перемагали, інакше нас би сьогодні не існувало як українського козацького етносу. У підсвідомості кожного з нас, якщо глибше копнути, живе духовний досвід неодноразового долання трансетнічного бар’єру та творення потужних українських держав.
Але чи доводилося нам долати трансрасові бар’єри? Чи є в нашій історії прецеденти расових переходів?
Ще одна добра звістка полягає в тому, що український геосоціальний організм вже здійснив два расові переходи. Ба більше, спогади про них чітко зафіксовані в народній пам’яті у формі ритуалів, які двічі на рік обов’язково виконуються ВСІМА українцями.
3. КРАЇНА-ЯЙЦЕ
Але почнімо з термінів. «Україна» — це назва території, на якій уже 30 тисячоліть відбувається динамічний розвиток українського народу. Оскільки український народ невіддільний од своєї рідної землі і розвивається разом з нею, то Україна — це також ім’я українського геосоціального організму, багатотисячолітньої й багатомільйонної колективної істоти. Люди, які належать до цього геосоціального організму, називаються українцями. Українцями були всі племена та етноси, які народилися на українській землі: арії, самари-кімери, сколоти, сармати, анти, козаки.
Якщо хочеш зрозуміти істинну сутність явища, то поглянь, з чого воно почалося і яке його первинне ім’я. Первинні, отже істинні значення слів вивчає наука етимологія (від гелленського ετυμον — «етимон», істина). Яка етимологія імені «Україна», тобто яке його істинне значення? Це слово у давнину вимовлялося як «Оукраїна». А іноді як вимовляли, так і писали, наприклад, «о нем же Оукраїна много постона» («Іпатіївський літопис»). Воно складається з двох слів.
Слово «країна» — це «великий край», тобто велика виокремлена територія, відмежована від решти земної поверхні, відмінна від неї за якоюсь суттєвою ознакою.
Слово «У» («оу») вказує на те, в чому полягає ця суттєва ознака. В арійських мовах слово «оу» означає яйце, захищений зародок, початок:
гелленською (давньогрецькою) ωον (ω-ον, де ον — характерне завершення гелленських слів, «ω» читається як довге «о-о») — яйце, сім’я (насіння);
латинською ovum (ov-um) — яйце, початок; ab ovo — спочатку;
німецькою Ei — яйце; Einstieg — початок, вхід;
староанглійською ei, ey — яйце; egis — захист, щит (захисна оболонка); сучасною англійською egg — яйце, begin — початок;
французькою oeuf — яйце, яйцеклітина;
румунською ou — яйце.
Тут варто пояснити, що букву «Υ» (упсилон), яка в класичному грецькому алфавіті стоїть між буквами «Т» і «Ф», має числове значення 400 і відповідає українській «У», в новогрецькій мові почали читати як «І» або “И” (іпсилон). В результаті, наприклад, первинне «упер» почало звучати як «гипер», «Скуфія-Скупія» (державне об’єднання, союз, сукупність, скупщина, зібрання) почали читати як Скіфія, а слово Сурія (сонячна) як Сірія.
Отже, конструкції У, Оу, Ов, Оі, Ой, Ей, Яй означають яйце, сім’я, зерно, захищений шкаралупою (щитом) зародок, початок. Відповідно «У-країна» — це країна початку, країна-яйце — джерело і захист всякого достатку (Яйце-райце). Тому тут досяг небаченого розвитку культ яйця, адже славнозвісна українська писанка — це унікальний мистецький феномен, що чітко відрізняє українців від решти народів світу, це «візитна картка» України та українців.
Зауважмо, що більшість давніх українських народних пісень починається зі слова-вигуку «Ой» (наприклад, «Ой ти, місяцю»), яке позначає початок пісні. Це давній арійський звичай, бо ж ведичні гімни починаються з «Оум». Річ у тім, що арійські пісні призначалися для хорового співу, а починав їх заспівувач-«заводій», який за допомогою «Оу» або «Оі» задавав хорові тональність. До речі, в багатьох мовах програмування текст програми починається зі слова begin, тобто «початок». Давні арійські гімни та народні пісні — це також програми, що певним чином спрямовують наше мислення й поведінку, освячуючи наше єство і відновлюючи правильні уявлення про світ.
Ім’я «У-країна» (країна Оу) є самоназвою, — про це читаємо в знаменитій праці «Про походження й діяння гетів» («Гетіка») готського історика Йордана (6 ст.), написаній латинською мовою: «Коли там наплодилося багато люду, а правив лише п’ятий після Беріга король Філімер, син Гадаріга, то він постановив, щоб військо готів разом з сім’ями рушило звідти. У пошуку зручніших країв і придатних місць [для поселення], він прийшов у Скіфії землі (pervenit ad Scythiae terras), що мовою їхньою Ойум називались (quae lingua eorum Oium vocabantur)» (фрагмент 27). Тобто землі Скіфії місцевою мовою називались Ой (Oі), оскільки «-um» — це типове латинське закінчення, подібно до того, як трохи нижче Йордан подає назви рік Данастр і Данапр (сучасні Дністер і Дніпро) — «Danastrum» і «Danaprum». Отже, готи прийшли в «країну Оі», або «Оу-країну», як називали свою батьківщину корінні мешканці Скіфії-Скуфії, і як її донині називають українці.
Додаткове розуміння суті слова «У» (Оу) дає аналіз його числового коду. У стародавніх абетках букві «У» відповідає число 4 (санскрит) або 400 (слов’янська, гелленська, грузинська), тобто стократно повторена четвірка. З цієї причини написання букви У подібне до написання цифри Ч (чотири) і букви Ч, з якої й починається слово “чотири” (на санскриті — “чатур”). Тобто У-країна — це країна з ознакою 4. Залишилося з’ясувати, що означає ця ознака.
За прадавньою традицією число 4 (тетрада) символізує завершеність, універсальність, повноту, зокрема повноту знань, життєву мудрість. З цієї причини, до речі, корінь «ук» означає знання, мудрість (наука, укий — вчений, неук — невчений, профан). Водночас число 4 вважається числом землі, країни, окресленої території (навіть звучання подібне — “тетра” і “терра” — земля, тери¬то¬рія). Як повідомляє Рене Ґенон у своїй книзі «Символи священної науки» (розділ «Цифра чотири»), в Середні віки цифра 4 нерідко зображалась на зброї, будинках, гербах та клеймах ремісничих цехів через те, що позначала майстерність, а утворений трьома відрізками трикутник був образом «вузької брами», яка веде до життя.
Головними символами числа 4, що відбивають його статичний і динамічний аспекти, є квадрат і хрест.
КВАДРАТ — це образ виокремленої, особливої землі, сакрального простору, впорядкованого і захищеного з усіх сторін. Саме такою святою землею, «Ноєвим ковчегом», «варою» (захистом) — споконвіку вважалася земля України. Саме тому Геродот (5 ст. до н.е.) у четвертій книзі своєї «Історії», відомої як «Скіфський логос», описав Скуфію-Україну як країну-квадрат. Він повідомляє: «101. Отже, Скіфія має чотирикутну форму і дві її сторони, спрямовані до моря, одна, яка від узбережжя заходить углиб материка, та інша, яка тягнеться вздовж моря, за розміром однакові». Дослідники відзначають, що описаний Геродотом географічний квадрат не має нічого спільного з тодішніми кордонами Скуфії. Врешті-решт, він мав дані тільки про берегову лінію, натомість уявлення про «континентальну Скуфію» ґрунтувалися на суперечливих, часто фантастичних і помилкових оповідках про звичаї місцевих племен. Одна з причин такої необізнаності — надзвичайно пильне ставлення тодішніх українців до інформаційної безпеки, через що для навколишнього світу Скуфія була цілковитою таємницею. Тому є тільки одна причина, чому Геродот намагався описати тодішню Україну як географічний квадрат. Просто в давнину вона була відома як КРАЇНА-КВАДРАТ у символічно-духовному сенсі, одначе в часи Геродота це усвідомлення вже було втрачено, тому історик сприйняв старовинні вказівки на «квадрат» буквально — як територіальний квадрат. Подібна ситуація склалася з традиційним уявленням про Україну як духовний полюс, яке пізніше було підмінено профанічним уявленням про географічний полюс, про що поговоримо пізніше.
Символом духовного полюса є хрест. ХРЕСТ — це дві перехрещені осі, які символізують поєднання небесного та земного, а також захищений вищими силами Центр світу, початок відліку для чотирьох напрямків простору. Врешті, число 4 — це і є хрест, написаний без відривання олівця від паперу.
Таким чином, ми з’ясували, що ім’я «Україна», «Оу-країна» означає виокремлену, особливу землю, яка виконує функцію «зародка» чогось нового; водночас це захищений звідусіль сакральний простір, планетарний центр, духовний полюс, точка відліку для всього навколишнього світу.
У чому ж практично виявлялася ця функція країни-зародка, планетарного яйця-райця? Передусім у тому, що минулі 30 тисячоліть вона виступала в ролі захищеного з усіх боків расотворчого казана, в якому було здійснено два расові переходи, що привели до народження спочатку раси європеоїдів-борійців (європейських кроманьйонців), а згодом — Арійської раси.
4. ПЕРШИЙ УКРАЇНСЬКИЙ ЦИВІЛІЗАЦІЙНО-РАСОВИЙ ПЕРЕХІД: БОРІЯ
Територія України почала заселятися першими людьми — неоантропами — десь після 40 тис. до н.е. У 25 тис. до н.е. на цій землі сформувалася Біла раса, яку ще називають расою європейських кроманьйонців або расою європеоїдів-бореалів (борійців). Чорного моря тоді ще не існувало — на його місці було вдвоє-втроє менше прісноводне Понтійське озеро. На північ од нього лежали зручні для проживання території, які й стали расотворчим казаном Білої раси. На сьогодні в Україні відомо понад 800 стоянок кроманьйонців, незрівнянно більше поховано під водами Чорного та Азовського морів.
З того ж часу, тобто приблизно з 25 тис. до н. е., бере початок Культура, тобто плекання (культивування) знань — їх нагромадження, систематизація, передання, осмислення та розвиток. Річ у тім, що новостворена раса «мисливців на мамонтів» відрізнялася від первинної людської раси неоантропів не тільки більшим зростом, кращим фізичним розвитком, білою шкірою, русявим волоссям та світлими очима — вона ще й мала довгострокову пам’ять (неоантропи мали коротку, «дитячу» пам’ять). Саме це й дало змогу з’явитися культурній Традиції.
Виникнення довгострокової пам’яті уможливило формування Бореальної мови, яка мала радикально більший словарний запас порівняно з убогою мовою неоантропів, побудованій на звукоімітаціях («вава», «кака», «гам-гам» тощо).
Початковий етап Традиції прийнято називати Примордіальною (тобто первинною) традицією. Дивовижно, але крізь морок тисячоліть вона донесла до нас відомості про те, що расотворчий казан Білої раси називався Борія. Авторитетний знавець Примордіальної традиції Рене Ґенон у праці «Символи сакральної науки» показав, що назва «Борія» означає «Земля Вепра» і що ця країна вважалася священною землею — місцем перебування первинного духовного центру, планетарним духовним полюсом.
У цій країні вепр (латинською aper, англійською boar, німецькою Eber, російською боров) мав особливий статус — він вважався тотемною твариною, яка була уособленням народу цієї землі, надавала йому життєвої сили. Вепр вважався захисником Країни-яйця (Оу-країни), тому пізніше — вже у відичній (арійській) традиції, яка є безпосереднім продовження Примордіальної традиції, вепр позначається словом «вараха», що значить «захисник» («вар» — захист; від цього ж кореня походять англійське warrior і наше варяг, що означають «воїн», «захисник»). Кельтські (галльські) друїди-брахмани називали себе «вепрами». Як пише Рене Ґенон, друїди «були істинними спадкоємцями первинної традиції, і символ за самою своєю суттю «борійський» — символ вепра — був їхнім набутком».
Встановлено, що характер поведінки вепра відповідає українському національному характеру (про це детально розповідається в дослідженні «Земля вепра», «Перехід-IV», випуск 11-2003). Через такі якості, як схильність до усамітнення, волелюбність, самодостатність, миролюбність, нестримна сила, вибухова захисна агресія — Сонячний вепр став символом усього народу Землі Вепра, а пізніше — арійських (гіперборійських) брахманів-друїдів.
В арійську добу вепр перестав бути тотемною твариною, проте для регулярного відновлення архетипу Вепра в колективній свідомості українського народу брахманами було запроваджено ритуал жертовного споживання м’яса й сала вепра-кабана.
Культ Вепра зберігся в Україні до сьогодні. Він виявляється не тільки в колінні кабана на Різдво й Великдень та в ритуальному колективному споживанні його м’яса й сала, але й у розвиненій міфології та народних звичаях. У міфологічному світогляді українців Сонячний вепр (кабан) асоціюється з чоловічою силою, міцністю, хоробрістю, а Сонячна свиня («свинка — золота щетинка») — з силою Землі, теплом і родючістю. Кабан, як і свиня, пов’язується з Сонцем та з аграрним культом. Світотворче значення кабана бачимо в одному з варіантів відичного космогонічного міфу, згідно з яким вепр пірнув у первісні води і підняв на іклах Землю (див. книгу «100 найвідоміших образів української міфології» за ред. Олени Таланчук). Українські селяни досі володіють чи не найвищою у світі культурою обробки свинини — це мистецтво є складовим елементом Гіперборійської традиції.
Таким чином, Борія — це перша цивілізація Білої (європеоїдної) раси, колискою якої стала У-країна, тобто Країна-початок, Яйце-райце. Назва «Борія» збереглася в гелленській (давньогрецькій) мові в імені вітру, що дме з території України — його називали Борієць (гелленською Βορεας, «бореас»); головну ж ріку Борії, тобто Дніпро, геллени називали Бористеном.
Таким чином, Примордіальна традиція — це борійський (кроманьйонський) етап Української традиції, від якої походять традиції інших народів Білої раси. Її народження сприймалося як народження духовного Сонця. Українці донині відзначають народження Сонячної Борії у формі ритуального коління та споживання м’яса й сала Сонячного Вепра, що здійснюється на Різдво — свято народження Сонця. Це свято первинно відзначалося відразу ж після зимового сонцестояння, коли починалося збільшення світлового дня — Світло «народилося» й починало витісняти Темряву.
Головним графічним символом Борії, масово тиражованим, був протосвастичний меандр, себто — геометричний орнамент у вигляді безперервної ламаної лінії зі звивинами під прямим кутом. Найдавніше зображення меандра, датоване 25 тис. до н.е., знайшли на прикрасах з мамонтового ікла в Мізині над Десною. Той самий меандровий орнамент — це базовий елемент української вишиванки, яка поряд з писанкою є головним ідентифікатором українців. Що ж до культури харчування, то головні ідентифікатори українців — це борщ (обов’язкова ритуальна страва на Різдво) і свиняче сало (ритуальна страва на Різдво та Великдень). Обидві страви нагадують про Борію — борщ своєю назвою, а сало — своїм походженням. Традиційно приготований борщ — це потужний фітотерапевтичний препаратом, а сало і смалець (топлене сало) — не тільки чудовий харчовий продукт, але й ліки від багатьох хвороб (наприклад, туберкульозу), основа для лікувальних сумішей, мазей та косметичних кремів.
Виникає природне запитання: Яким чином темно-сірий, майже чорний вепр став символом Сонця? Річ у тім, що в Примордіальній традиції Сонце символізує центр світу, тому в асторономії та астрології його символом є коло з крапкою посередині. Борія була центром тодішнього світу, оскільки започаткувала феномен людської Культури; по суті Земля Вепра була духовним сонцем людського роду, тому для неї ще використовували епітет Аратта або Арта — «Сонячна земля» («Ар»-«Яр» — сонце, «та»-«те» — земля, територія). Вепр був тотемом і символом Сонячної Борії (тобто центральної, осьової країни), тому «автоматично» став символом Сонця.
5. ДРУГИЙ УКРАЇНСЬКИЙ ЦИВІЛІЗАЦІЙНО-РАСОВИЙ ПЕРЕХІД: ГІПЕРБОРІЯ
Десь біля 8 тис. до н.е. Борія разом з усією Білою расою увійшла в гостру системну кризу, спричинену демографічним вибухом, вичерпанням природних ресурсів (передусім скороченням поголів’я тварин, що були об’єктом полювання), різкими кліматичними змінами. Тодішня екологічна система зазнала обвального руйнування. Найгостріша ситуація виникла в Борії, коли в 55 ст. до н.е. танення льодовиків підняло рівень Середземного моря й дозволило йому перейти природну загату, якою був Босфор. Солона середземноморська вода з потужністю 200 Ніагарських водоспадів ринула на рівнину і в прісноводне Понтійське озеро, перетворивши його на солоне Чорне море. Вода затопила тисячі квадратних кілометрів навколишніх територій, знищуючи поселення, людей, тваринний світ та рослинність.
За легендами, напередодні Циркумпонтійської катастрофи частина людей послухала лідера на ім’я Ной (що означає Новий), покинула припонтійську долину Борії і відійшла на північ — на землю, що лежала вище. Цій захищеній від потопу землі дали епітет «вара», що означає «захист». Нагадаємо, що для окремих територій правобережної України, які лежать на Українському кристалічному щиті (загальна площа біля 200 тисяч кв. км, найбільша ширина 250 км) характерна цілковита відсутність морських відкладів. Це свідчить, що за сотні мільйонів років ці землі взагалі не затоплювалася морем. Подібної ділянки суходолу в світі більше немає ніде, бо навіть на найвищих горах планети науковці знаходять морські відклади у вигляді скам’янілих решток риб та інших морських істот. Тому ці ніколи не затоплювані землі, зокрема Словечансько-Овруцький кряж у Житомирській області, дістали назву «вара», тобто «захист», і розглядалися як Яйце-райце, за оболонкою якого заховалася величезна кількість живих істот.
Борійці, що врятувалися від потопу, заснували нову цивілізацію, якій дали ім’я Уперборія, в сучасній вимові — Гіперборія, тобто «Вища Борія». Нова назва вказувала не лише на розташування нових земель вище Борії, але й на цивілізаційно вищий рівень розвитку і водночас на спадкоємність традицій старої Землі Вепра. Затоплена частина Борії — це нинішнє мілководдя між Румунією та Кримом, а також Азовське море. Цю стару землю так і назвали — Альтланд, тобто «стара земля» («alt», «old» — стара; «лан», «land» — земля), у сучасній вимові — Атлантида. А захищена земля — «вара», на якій Ной урятував частину людей — після тисячоліть усного переказу з якихось причин перетворилась на «баржу» — «Ноїв ковчег».
Цивілізація Гіперборії стала другим етапом розвитку Українського геосоціального організму — країни Оу. Відповідно, Гіперборійська традиція — це безпосереднє продовження Примордіальної традиції Борії. Як показав Рене Ґенон у своїй знаменитій праці «Криза сучасного світу», «існують достовірні свідоцтва того, що Примордіальна традиція теперішнього циклу прийшла з гіперборійських регіонів». Якщо ядром Борії були припонтійські долини, то ядром Гіперборії стала вкрита лісами територія від Волині до Київщини, яка найдовше й зберегла традиції Землі Вепра. Тому Геродот розташовував Гіперборію на півночі Скіфії. Описаний ним давній гіперборійський обряд приношення загорнутих у пшеничну солому священих дарів виконувався на Житомирщині аж до початку 20 століття (див. статтю Олександра Босого «Гіперборійські традиції українців», журнал «Перехід-IV», випуск 11). Академік Борис Рибаков встановив, що гіперборіями були праслов’янські племена, носії культу Матері всього сущого, першобогині Лади, матері Сонця, та бога родючості Купала — Аполлона Гіперборійського.
Згідно з легендами, головною особливістю гіперборіїв був надзвичайний хист до пісень і танців. Значна пісенна обдарованість донині є визначальною особливістю українців, котрі витворили наймелодійнішу і найчисельнішу у світі народну пісню.
Формування Гіперборії супроводжувалося формуванням нової раси, відомої як Арійська раса. Вона народилася з середовища Борійської (кроманьйонської) раси завдяки таким основним чинникам:
1) вищий світогляд і нові високі знання, отримані від Ноя, відомого в різних джерелах також під іменами Рама, Ману, Їма та Зіасудра;
2) варнова модель організації суспільства;
3) технологічна революція, перехід до рільництва й тваринництва, суттєва зміна характеру харчування (перехід до споживання переважно злаків та молокопродуктів);
4) радикальне оздоровлення шляхом тотального застосування хорового співу релігійних гімнів.
Гіперборійська традиція України донесла до сьогодні пам’ять про народження Арійської раси. Ця подія святкується під час Різдва у формі ритуалу споживання куті — архаїчної страви перших аріїв, яка радикально відрізняла нову расу від борійських мисливців, котрі в основному харчувалися м’ясом.
Борійська раса здійснила расовий перехід і породила нову расу. З погляду Гіперборійської традиції це була перемога. Тому ритуал споживання Сонячного Вепра здійснюється не лише на Різдво (святкування народження Борійської раси), але й на Великдень — свято перемоги Сонця, яке первинно відзначалося після весняного рівнодення, коли Світло стає сильнішим за Темряву. Зауважимо, що на Великдень українці не здійснюють ритуального споживання куті, оскільки Арійська раса ще не перемогла, бо ще не здійснила расовий перехід.
Матеріальними залишками Гіперборійської цивілізації просто нашпигована українська земля — це передусім славнозвісна Трипільська археологічна культура, найдавніші знахідки якої датуються 55 ст. до н.е. Після свого становлення в Україні арійська спільнота кількома потужними хвилями розселилася по цілому світу, надавши потужного культурного імпульсу народам Західної Європи, Індії, Китаю і всього нині цивілізованого світу.
Головний графічний символ-оберіг арійців, їхня «візитна картка» — це сварга (свастика, свастя, коловорот, сонцеворот), що народилась у Гіперборії з протосвастичних меандрів Борії. Цей символ — один з найпоширеніших на трипільській кераміці: «Найбільшою цивілізацією Східної Європи, в рамках якої відбувається виділення свастики в окремий символ, є неолітична культура Трипілля-Кукутені (VI—III тис. до н. е.)» — пише Роман Багдасаров у фундаментальному дослідженні «Свастика: священний символ», 2001, розділ 3.
В українській народній традиції цей символ найчастіше називають словом «свастя». Воно походить від «Сва-з-тя», тобто «Святість з тобою» або «Святий з тобою». Це захисна формула, адже людина, яка перебуває в єдності зі Святим Творцем, невразлива. Відповідно, й саме зображення свастя є оберегом:
Хай Сонце — прабог всіх релігій,
Золотопере й життєсійне
Благословить мій дім крилатий.
Накреслю взір його неземний,
Святий арійський знак таємний,
Накреслю Свастику на хаті
І буду спати вже спокійно.
(Богдан-Ігор Антонич, «Молитва», 1939 рік).
Привітання «Свастя!» була традиційним для аріїв, подібно до «Мир вам!», «Бог з тобою!» чи «Доброго дня!». Наприклад, читаємо в індоарійській Бгаґавад-Ґіті: «До Тебе боги припадають із вигуком: Свасті! Тебе святі ріші благають: рятуй від напасті!»
Як переконливо показав Рене Ґенон, СВАРГА Є Й ЗАВЖДИ БУЛА ЗНАКОМ ПОЛЮСА — ТАКЕ ЇЇ ІСТИННЕ ТРАДИЦІЙНЕ ЗНАЧЕННЯ (див. його статтю «Атлантида і Гіперборія»). За Гіперборійською традицією, божественним полюсом є Бог-Творець, космічним полюсом — Сонце, земним полюсом — Гіперборія, тому сварга — це одночасно символ і творця Всесвіту Сварога, і зірки Сонця, і країни Гіперборії, а також арійської раси, що народилася в гіперборійському расотворчому казані (У-країні). З цієї ж причини до кінця Середньовіччя сварга широко застосовувалася в хрестиянстві (Роман Багдасаров, «Свастика: священний символ», розділ 4) і була символом Ісуса Хреста (Рене Ґенон, «Символіка хреста», розділ 10). Це й зрозуміло, адже Він розглядався хрестиянами як зразок для наслідування і як полюс тяжіння для формування Нової Людини.
Розселення аріїв з України. Карта з книги Артура Кемпа “Марш титанів. Історія білої раси” (March of the Titans. A History of the White Race) — USA, Ostara Publications 1999, 2001. www.white-history.com
6. ТРЕТІЙ УКРАЇНСЬКИЙ ЦИВІЛІЗАЦІЙНО-РАСОВИЙ ПЕРЕХІД: ВИШНЯ БОРІЯ
Ми живемо в час, коли людство черговий раз увійшло в штопор глобальної кризи, яку можна подолати лише переходом до нової цивілізації і нової раси. До цієї точки переходу Україна підходить з поступовим усвідомленням себе як «вари» — захищеної землі, «Ноєвого ковчега» з досвідом дерзновенного творення цивілізацій Борії та Гіперборії. Відбувається пробудження родової пам’яті, описане в архетиповій українській казці про Яйце-райце: «Тоді парубок і згадав дівчину, що його тричі рятувала, — та ту другу покинув, а з цією оженивсь. І тепер живе так добре!» Відновлення пам’яті про себе надає людині й усьому народові сили і щастя. Тому перехід до нового світу починається з відновлення народної пам’яті про Борію та Гіперборію: «Згадай себе! Пізнай себе! Зміни себе!».
Нову цивілізацію ми називаємо Вишньою Борією. «Борія» вказує на територіальну, історичну та духовно-психологічну спадкоємність з двома попередніми цивілізаціями У-країни та збереження притаманного українській ментальності архетипу Сонячного вепра. Слово «Вишня» підкреслює її вищий цивілізаційно-расовий рівень з акцентом на духовно-метафізичному аспекті. Кому вниз - Ліра. Вишня Борія
Загальна схема переходу залишається та ж сама: 1) світоглядний прорив, 2) організаційний прорив; 3) технологічний прорив; 4) радикальне оздоровлення народу. Результатом буде осягнення вищого рівня стосунків Людина—Бог, Людина—Людина, Людина—Природа і Людина—Техносфера.
З погляду психоінформатики це буде перехід з третього на четвертий рівень мислення, тобто з рівня творчості (нестандартних дій) на рівень мудрості (цілісності). З погляду еволюції це буде формування раси «нових аріїв», головною особливістю якої буде розкриття боголюдських потенцій людини. З погляду цивілізаційних процесів це буде перехід від індустріального та постіндустріального (інформаційного) суспільства до суспільства постінформаційного (когнітивного), головною цінністю якого буде творча, мудра й гармонійно розвинена людина.
7. ВИСНОВКИ
1. Україна — це геосоціальна істота, яка майже 40 тисячоліть розвивається на території Українського кристалічного щита, захищеного від затоплення водами морів та океанів.
2. Тут народилася Культура, тому ця захищена земля називається країною-яйцем, країною-початком — «У-країною», а її головним графічним позначення є сварга — символ духовного полюса.
3. Протягом свого існування Україна сформувала дві цивілізації, відомі під іменами Борія (Земля вепра) та Гіперборія. Для цього вона здійснила два расові переходи, сформувавшись у 25 тис. до н. е. як Борійська (кроманьйонська) раса, а в другій половині 6 тис. до н.е. — як Арійська раса.
4. Пам’ять про два попередні цівілізаційно-расові переходи зафіксовано в українських звичаях: культ яйця та вишиванки, Різдво й Великдень з ритуальним споживанням «вепра» й арійської куті, найширше представлення назв і зображень сварги як символу духовного полюса.
5. Щоб подолати глобальну кризу, Україні потрібно здійснити свій третій цивілізаційно-расовий перехід. Для цього нам треба сформувати новий український етнос, який стане першим етносом нової раси. Він сформує Вишню Борію — нову цивілізацію У-країни.
6. Расове перетворення почнеться з відновлення правильного світогляду і відродження родової пам’яті, починаючи від народження Білої раси Борії 27 тисячоліть тому.
7. Правильний світогляд і підключення до енергетики тисяч поколінь українських предків дозволять застосувати передові організаційні форми, оновити технологічну базу й радикально оздоровити населення — це ключові умови цивілізаційно-расового переходу.
Пряма і точна цитата з Гіперборійської інструкції про здобуття керованої молодості є майже в кожній українській родині. Саме з неї починається вчення Ісуса Хреста про перенародження та вічне життя...
Земля Сонячного Вепра: Борія, Гіперборія, Вишня Борія
Категорія:
Світ:
Спецтема:
Протягом свого існування Україна народила дві цивілізації, відомі під іменами Борія (Земля вепра) та Гіперборія. Для цього вона здійснила два расові переходи, сформувавшись у 25 тис. до н. е. як Борійська (кроманьйонська) раса, а в другій половині 6 тис. до н.е. — як Арійська раса. Щоб подолати нинішню глобальну кризу, Україні потрібно здійснити свій третій цивілізаційно-расовий перехід.
06111903epysanky-2.jpg
Історія — дуже практична річ: вона досліджує зміни, що відбулися в минулому, тож допомагає підготуватися до грядущих змін. Залежно від того, якого масштабу перетворення нас очікують, у минуле треба дивитися крізь історичний «мікроскоп» або «телескоп». Сучасний український етнос переживає кризове перетворення, що має завершитися народженням оновленого українського етносу, який сформує нову націю й нову державу. Щоб зрозуміти закономірності цього етнічного перенародження й уникнути суттєвих помилок, доцільно пошукати подібних ситуацій у минулому, «наводячи різкість» за допомогою «історичного телескопа».
1. ЕТНІЧНА КРИЗА ТА ЕТНОТВОРЧИЙ ПЕРЕХІД
Як показав доктор історичних наук Микола Чмихов, перенародження України відбувається щоразу на початку сонячно-місячного циклу, який становить 532 роки. За його дослідженнями, нинішній цикл завершується 2015 року. Якщо відраховувати від нього в минуле по 532 роки, то можна побачити народження українських етносів, пов’язаних між собою як онук, син, батько, дід, прадід, прапрадід... Попередні українські етноси відомі під іменами руси, анти, сармати, сколоти, кімери-самари, арії. Вони створювали свої держави: Козацький Гетьманат, Русь, Антія, Велика Сарматія, Велика Скіфія, Велика Кіммерія, Арта — Аратта — Артанія (див. Каганець Ігор. Генеалогія України).
Нинішній етнос має ім’я Козаки. Він переживає сувору трансформаційну кризу, яка за 10 років має завершитися народженням нового українського етносу, котрий сформує нову українську державу. Які будуть їхні нові імена? Про це ще ніхто не знає. Можливо, оновлені українці називатимуть себе аріями, тобто сонячними, життєспроможними, ярими. Можливо, свою державу вони назвуть «Третій Гетьманат» — ця назва набуває дедалі більшої популярності. Відповідь матимемо вже через кілька років.
2. ЦИВІЛІЗАЦІЙНО-РАСОВИЙ ПЕРЕХІД
Отже, для усвідомлення головних закономірностей сучасного українського етнотворення потрібно заглибитися на кілька тисячоліть у нашу історію. Ця історія несе добру звістку про те, що ми маємо непогані шанси подолати нинішню системну кризу, адже наші предки це успішно робили багато разів.
Проте є одне серйозне ускладнення. Річ у тім, що нинішня криза — тотальна, вона вже зачепила весь світ і всі сторони нашого життя. З одного боку, маємо забруднення навколишнього середовища, вичерпання мінеральних ресурсів, масштабне винищення лісів і рік, флори і фауни, розбалансування клімату, наступ пустель, збільшення сили вітрів. З другого боку, маємо гостру кризу європейської раси в цілому — вона дійшла до такого духовного спустошення, що вже не здатна себе відтворювати ні культурно, ні фізично.
Дослідники стверджують, що відбувається розпад усієї сучасної цивілізації і що вже впродовж нинішнього покоління ця криза завершиться або глобальною катастрофою, або переходом до цивілізації вищого рівня. Цей перехід зможе здійснити лише та спільнота, що матиме вищий світогляд, досконалішу соціальну організацію, кращу технологічну базу і якісніший генофонд. По-суті, йдеться про спільноту, що має ознаки НОВОЇ РАСИ.
Що це означає для України? Тільки те, що теперішню кризу зможе подолати не просто новий український етнос, а новий український етнос нової раси. Тобто проблему етнотворення треба розглядати в контексті расотворення. Сучасним українцям, нам з вами, потрібно подолати не лише трансетнічний, але й трансрасовий бар’єр. Завдання складне, проте іншого виходу у нас просто немає, ми стоїмо перед жорстким вибором — вимерти або змінитися.
Та чи є в нас шанс виконати це подвійне завдання? Трансетнічний бар’єр наші предки долали неодноразово. А хто вони — наші предки? Це ми з вами в попередніх втіленнях, оскільки палінгенезія-реінкарнація відбувається в потоці свого народу і тяжіє до своєї рідної землі. Тому саме наші духовні сутності — наші Я — у попередніх втіленнях успішно здійснювали трансетнічні переходи. Ми багато разів захищали цю землю і відроджували її з попелу, поливали її своїми потом і кров’ю, вмирали за неї й освячували її своїми героїчними вчинками. І в остаточному підсумку ми завжди перемагали, інакше нас би сьогодні не існувало як українського козацького етносу. У підсвідомості кожного з нас, якщо глибше копнути, живе духовний досвід неодноразового долання трансетнічного бар’єру та творення потужних українських держав.
Але чи доводилося нам долати трансрасові бар’єри? Чи є в нашій історії прецеденти расових переходів?
Ще одна добра звістка полягає в тому, що український геосоціальний організм вже здійснив два расові переходи. Ба більше, спогади про них чітко зафіксовані в народній пам’яті у формі ритуалів, які двічі на рік обов’язково виконуються ВСІМА українцями.
3. КРАЇНА-ЯЙЦЕ
Але почнімо з термінів. «Україна» — це назва території, на якій уже 30 тисячоліть відбувається динамічний розвиток українського народу. Оскільки український народ невіддільний од своєї рідної землі і розвивається разом з нею, то Україна — це також ім’я українського геосоціального організму, багатотисячолітньої й багатомільйонної колективної істоти. Люди, які належать до цього геосоціального організму, називаються українцями. Українцями були всі племена та етноси, які народилися на українській землі: арії, самари-кімери, сколоти, сармати, анти, козаки.
Якщо хочеш зрозуміти істинну сутність явища, то поглянь, з чого воно почалося і яке його первинне ім’я. Первинні, отже істинні значення слів вивчає наука етимологія (від гелленського ετυμον — «етимон», істина). Яка етимологія імені «Україна», тобто яке його істинне значення? Це слово у давнину вимовлялося як «Оукраїна». А іноді як вимовляли, так і писали, наприклад, «о нем же Оукраїна много постона» («Іпатіївський літопис»). Воно складається з двох слів.
Слово «країна» — це «великий край», тобто велика виокремлена територія, відмежована від решти земної поверхні, відмінна від неї за якоюсь суттєвою ознакою.
Слово «У» («оу») вказує на те, в чому полягає ця суттєва ознака. В арійських мовах слово «оу» означає яйце, захищений зародок, початок:
Тут варто пояснити, що букву «Υ» (упсилон), яка в класичному грецькому алфавіті стоїть між буквами «Т» і «Ф», має числове значення 400 і відповідає українській «У», в новогрецькій мові почали читати як «І» або “И” (іпсилон). В результаті, наприклад, первинне «упер» почало звучати як «гипер», «Скуфія-Скупія» (державне об’єднання, союз, сукупність, скупщина, зібрання) почали читати як Скіфія, а слово Сурія (сонячна) як Сірія.
Отже, конструкції У, Оу, Ов, Оі, Ой, Ей, Яй означають яйце, сім’я, зерно, захищений шкаралупою (щитом) зародок, початок. Відповідно «У-країна» — це країна початку, країна-яйце — джерело і захист всякого достатку (Яйце-райце). Тому тут досяг небаченого розвитку культ яйця, адже славнозвісна українська писанка — це унікальний мистецький феномен, що чітко відрізняє українців від решти народів світу, це «візитна картка» України та українців.
Зауважмо, що більшість давніх українських народних пісень починається зі слова-вигуку «Ой» (наприклад, «Ой ти, місяцю»), яке позначає початок пісні. Це давній арійський звичай, бо ж ведичні гімни починаються з «Оум». Річ у тім, що арійські пісні призначалися для хорового співу, а починав їх заспівувач-«заводій», який за допомогою «Оу» або «Оі» задавав хорові тональність. До речі, в багатьох мовах програмування текст програми починається зі слова begin, тобто «початок». Давні арійські гімни та народні пісні — це також програми, що певним чином спрямовують наше мислення й поведінку, освячуючи наше єство і відновлюючи правильні уявлення про світ.
Ім’я «У-країна» (країна Оу) є самоназвою, — про це читаємо в знаменитій праці «Про походження й діяння гетів» («Гетіка») готського історика Йордана (6 ст.), написаній латинською мовою: «Коли там наплодилося багато люду, а правив лише п’ятий після Беріга король Філімер, син Гадаріга, то він постановив, щоб військо готів разом з сім’ями рушило звідти. У пошуку зручніших країв і придатних місць [для поселення], він прийшов у Скіфії землі (pervenit ad Scythiae terras), що мовою їхньою Ойум називались (quae lingua eorum Oium vocabantur)» (фрагмент 27). Тобто землі Скіфії місцевою мовою називались Ой (Oі), оскільки «-um» — це типове латинське закінчення, подібно до того, як трохи нижче Йордан подає назви рік Данастр і Данапр (сучасні Дністер і Дніпро) — «Danastrum» і «Danaprum». Отже, готи прийшли в «країну Оі», або «Оу-країну», як називали свою батьківщину корінні мешканці Скіфії-Скуфії, і як її донині називають українці.
Додаткове розуміння суті слова «У» (Оу) дає аналіз його числового коду. У стародавніх абетках букві «У» відповідає число 4 (санскрит) або 400 (слов’янська, гелленська, грузинська), тобто стократно повторена четвірка. З цієї причини написання букви У подібне до написання цифри Ч (чотири) і букви Ч, з якої й починається слово “чотири” (на санскриті — “чатур”). Тобто У-країна — це країна з ознакою 4. Залишилося з’ясувати, що означає ця ознака.
За прадавньою традицією число 4 (тетрада) символізує завершеність, універсальність, повноту, зокрема повноту знань, життєву мудрість. З цієї причини, до речі, корінь «ук» означає знання, мудрість (наука, укий — вчений, неук — невчений, профан). Водночас число 4 вважається числом землі, країни, окресленої території (навіть звучання подібне — “тетра” і “терра” — земля, тери¬то¬рія). Як повідомляє Рене Ґенон у своїй книзі «Символи священної науки» (розділ «Цифра чотири»), в Середні віки цифра 4 нерідко зображалась на зброї, будинках, гербах та клеймах ремісничих цехів через те, що позначала майстерність, а утворений трьома відрізками трикутник був образом «вузької брами», яка веде до життя.
Головними символами числа 4, що відбивають його статичний і динамічний аспекти, є квадрат і хрест.
КВАДРАТ — це образ виокремленої, особливої землі, сакрального простору, впорядкованого і захищеного з усіх сторін. Саме такою святою землею, «Ноєвим ковчегом», «варою» (захистом) — споконвіку вважалася земля України. Саме тому Геродот (5 ст. до н.е.) у четвертій книзі своєї «Історії», відомої як «Скіфський логос», описав Скуфію-Україну як країну-квадрат. Він повідомляє: «101. Отже, Скіфія має чотирикутну форму і дві її сторони, спрямовані до моря, одна, яка від узбережжя заходить углиб материка, та інша, яка тягнеться вздовж моря, за розміром однакові». Дослідники відзначають, що описаний Геродотом географічний квадрат не має нічого спільного з тодішніми кордонами Скуфії. Врешті-решт, він мав дані тільки про берегову лінію, натомість уявлення про «континентальну Скуфію» ґрунтувалися на суперечливих, часто фантастичних і помилкових оповідках про звичаї місцевих племен. Одна з причин такої необізнаності — надзвичайно пильне ставлення тодішніх українців до інформаційної безпеки, через що для навколишнього світу Скуфія була цілковитою таємницею. Тому є тільки одна причина, чому Геродот намагався описати тодішню Україну як географічний квадрат. Просто в давнину вона була відома як КРАЇНА-КВАДРАТ у символічно-духовному сенсі, одначе в часи Геродота це усвідомлення вже було втрачено, тому історик сприйняв старовинні вказівки на «квадрат» буквально — як територіальний квадрат. Подібна ситуація склалася з традиційним уявленням про Україну як духовний полюс, яке пізніше було підмінено профанічним уявленням про географічний полюс, про що поговоримо пізніше.
Символом духовного полюса є хрест. ХРЕСТ — це дві перехрещені осі, які символізують поєднання небесного та земного, а також захищений вищими силами Центр світу, початок відліку для чотирьох напрямків простору. Врешті, число 4 — це і є хрест, написаний без відривання олівця від паперу.
Таким чином, ми з’ясували, що ім’я «Україна», «Оу-країна» означає виокремлену, особливу землю, яка виконує функцію «зародка» чогось нового; водночас це захищений звідусіль сакральний простір, планетарний центр, духовний полюс, точка відліку для всього навколишнього світу.
У чому ж практично виявлялася ця функція країни-зародка, планетарного яйця-райця? Передусім у тому, що минулі 30 тисячоліть вона виступала в ролі захищеного з усіх боків расотворчого казана, в якому було здійснено два расові переходи, що привели до народження спочатку раси європеоїдів-борійців (європейських кроманьйонців), а згодом — Арійської раси.
4. ПЕРШИЙ УКРАЇНСЬКИЙ ЦИВІЛІЗАЦІЙНО-РАСОВИЙ ПЕРЕХІД: БОРІЯ
Територія України почала заселятися першими людьми — неоантропами — десь після 40 тис. до н.е. У 25 тис. до н.е. на цій землі сформувалася Біла раса, яку ще називають расою європейських кроманьйонців або расою європеоїдів-бореалів (борійців). Чорного моря тоді ще не існувало — на його місці було вдвоє-втроє менше прісноводне Понтійське озеро. На північ од нього лежали зручні для проживання території, які й стали расотворчим казаном Білої раси. На сьогодні в Україні відомо понад 800 стоянок кроманьйонців, незрівнянно більше поховано під водами Чорного та Азовського морів.
З того ж часу, тобто приблизно з 25 тис. до н. е., бере початок Культура, тобто плекання (культивування) знань — їх нагромадження, систематизація, передання, осмислення та розвиток. Річ у тім, що новостворена раса «мисливців на мамонтів» відрізнялася від первинної людської раси неоантропів не тільки більшим зростом, кращим фізичним розвитком, білою шкірою, русявим волоссям та світлими очима — вона ще й мала довгострокову пам’ять (неоантропи мали коротку, «дитячу» пам’ять). Саме це й дало змогу з’явитися культурній Традиції.
Виникнення довгострокової пам’яті уможливило формування Бореальної мови, яка мала радикально більший словарний запас порівняно з убогою мовою неоантропів, побудованій на звукоімітаціях («вава», «кака», «гам-гам» тощо).
Початковий етап Традиції прийнято називати Примордіальною (тобто первинною) традицією. Дивовижно, але крізь морок тисячоліть вона донесла до нас відомості про те, що расотворчий казан Білої раси називався Борія. Авторитетний знавець Примордіальної традиції Рене Ґенон у праці «Символи сакральної науки» показав, що назва «Борія» означає «Земля Вепра» і що ця країна вважалася священною землею — місцем перебування первинного духовного центру, планетарним духовним полюсом.
У цій країні вепр (латинською aper, англійською boar, німецькою Eber, російською боров) мав особливий статус — він вважався тотемною твариною, яка була уособленням народу цієї землі, надавала йому життєвої сили. Вепр вважався захисником Країни-яйця (Оу-країни), тому пізніше — вже у відичній (арійській) традиції, яка є безпосереднім продовження Примордіальної традиції, вепр позначається словом «вараха», що значить «захисник» («вар» — захист; від цього ж кореня походять англійське warrior і наше варяг, що означають «воїн», «захисник»). Кельтські (галльські) друїди-брахмани називали себе «вепрами». Як пише Рене Ґенон, друїди «були істинними спадкоємцями первинної традиції, і символ за самою своєю суттю «борійський» — символ вепра — був їхнім набутком».
Встановлено, що характер поведінки вепра відповідає українському національному характеру (про це детально розповідається в дослідженні «Земля вепра», «Перехід-IV», випуск 11-2003). Через такі якості, як схильність до усамітнення, волелюбність, самодостатність, миролюбність, нестримна сила, вибухова захисна агресія — Сонячний вепр став символом усього народу Землі Вепра, а пізніше — арійських (гіперборійських) брахманів-друїдів.
В арійську добу вепр перестав бути тотемною твариною, проте для регулярного відновлення архетипу Вепра в колективній свідомості українського народу брахманами було запроваджено ритуал жертовного споживання м’яса й сала вепра-кабана.
Культ Вепра зберігся в Україні до сьогодні. Він виявляється не тільки в колінні кабана на Різдво й Великдень та в ритуальному колективному споживанні його м’яса й сала, але й у розвиненій міфології та народних звичаях. У міфологічному світогляді українців Сонячний вепр (кабан) асоціюється з чоловічою силою, міцністю, хоробрістю, а Сонячна свиня («свинка — золота щетинка») — з силою Землі, теплом і родючістю. Кабан, як і свиня, пов’язується з Сонцем та з аграрним культом. Світотворче значення кабана бачимо в одному з варіантів відичного космогонічного міфу, згідно з яким вепр пірнув у первісні води і підняв на іклах Землю (див. книгу «100 найвідоміших образів української міфології» за ред. Олени Таланчук). Українські селяни досі володіють чи не найвищою у світі культурою обробки свинини — це мистецтво є складовим елементом Гіперборійської традиції.
Таким чином, Борія — це перша цивілізація Білої (європеоїдної) раси, колискою якої стала У-країна, тобто Країна-початок, Яйце-райце. Назва «Борія» збереглася в гелленській (давньогрецькій) мові в імені вітру, що дме з території України — його називали Борієць (гелленською Βορεας, «бореас»); головну ж ріку Борії, тобто Дніпро, геллени називали Бористеном.
Таким чином, Примордіальна традиція — це борійський (кроманьйонський) етап Української традиції, від якої походять традиції інших народів Білої раси. Її народження сприймалося як народження духовного Сонця. Українці донині відзначають народження Сонячної Борії у формі ритуального коління та споживання м’яса й сала Сонячного Вепра, що здійснюється на Різдво — свято народження Сонця. Це свято первинно відзначалося відразу ж після зимового сонцестояння, коли починалося збільшення світлового дня — Світло «народилося» й починало витісняти Темряву.
Головним графічним символом Борії, масово тиражованим, був протосвастичний меандр, себто — геометричний орнамент у вигляді безперервної ламаної лінії зі звивинами під прямим кутом. Найдавніше зображення меандра, датоване 25 тис. до н.е., знайшли на прикрасах з мамонтового ікла в Мізині над Десною. Той самий меандровий орнамент — це базовий елемент української вишиванки, яка поряд з писанкою є головним ідентифікатором українців. Що ж до культури харчування, то головні ідентифікатори українців — це борщ (обов’язкова ритуальна страва на Різдво) і свиняче сало (ритуальна страва на Різдво та Великдень). Обидві страви нагадують про Борію — борщ своєю назвою, а сало — своїм походженням. Традиційно приготований борщ — це потужний фітотерапевтичний препаратом, а сало і смалець (топлене сало) — не тільки чудовий харчовий продукт, але й ліки від багатьох хвороб (наприклад, туберкульозу), основа для лікувальних сумішей, мазей та косметичних кремів.
Виникає природне запитання: Яким чином темно-сірий, майже чорний вепр став символом Сонця? Річ у тім, що в Примордіальній традиції Сонце символізує центр світу, тому в асторономії та астрології його символом є коло з крапкою посередині. Борія була центром тодішнього світу, оскільки започаткувала феномен людської Культури; по суті Земля Вепра була духовним сонцем людського роду, тому для неї ще використовували епітет Аратта або Арта — «Сонячна земля» («Ар»-«Яр» — сонце, «та»-«те» — земля, територія). Вепр був тотемом і символом Сонячної Борії (тобто центральної, осьової країни), тому «автоматично» став символом Сонця.
5. ДРУГИЙ УКРАЇНСЬКИЙ ЦИВІЛІЗАЦІЙНО-РАСОВИЙ ПЕРЕХІД: ГІПЕРБОРІЯ
Десь біля 8 тис. до н.е. Борія разом з усією Білою расою увійшла в гостру системну кризу, спричинену демографічним вибухом, вичерпанням природних ресурсів (передусім скороченням поголів’я тварин, що були об’єктом полювання), різкими кліматичними змінами. Тодішня екологічна система зазнала обвального руйнування. Найгостріша ситуація виникла в Борії, коли в 55 ст. до н.е. танення льодовиків підняло рівень Середземного моря й дозволило йому перейти природну загату, якою був Босфор. Солона середземноморська вода з потужністю 200 Ніагарських водоспадів ринула на рівнину і в прісноводне Понтійське озеро, перетворивши його на солоне Чорне море. Вода затопила тисячі квадратних кілометрів навколишніх територій, знищуючи поселення, людей, тваринний світ та рослинність.
За легендами, напередодні Циркумпонтійської катастрофи частина людей послухала лідера на ім’я Ной (що означає Новий), покинула припонтійську долину Борії і відійшла на північ — на землю, що лежала вище. Цій захищеній від потопу землі дали епітет «вара», що означає «захист». Нагадаємо, що для окремих територій правобережної України, які лежать на Українському кристалічному щиті (загальна площа біля 200 тисяч кв. км, найбільша ширина 250 км) характерна цілковита відсутність морських відкладів. Це свідчить, що за сотні мільйонів років ці землі взагалі не затоплювалася морем. Подібної ділянки суходолу в світі більше немає ніде, бо навіть на найвищих горах планети науковці знаходять морські відклади у вигляді скам’янілих решток риб та інших морських істот. Тому ці ніколи не затоплювані землі, зокрема Словечансько-Овруцький кряж у Житомирській області, дістали назву «вара», тобто «захист», і розглядалися як Яйце-райце, за оболонкою якого заховалася величезна кількість живих істот.
Борійці, що врятувалися від потопу, заснували нову цивілізацію, якій дали ім’я Уперборія, в сучасній вимові — Гіперборія, тобто «Вища Борія». Нова назва вказувала не лише на розташування нових земель вище Борії, але й на цивілізаційно вищий рівень розвитку і водночас на спадкоємність традицій старої Землі Вепра. Затоплена частина Борії — це нинішнє мілководдя між Румунією та Кримом, а також Азовське море. Цю стару землю так і назвали — Альтланд, тобто «стара земля» («alt», «old» — стара; «лан», «land» — земля), у сучасній вимові — Атлантида. А захищена земля — «вара», на якій Ной урятував частину людей — після тисячоліть усного переказу з якихось причин перетворилась на «баржу» — «Ноїв ковчег».
Цивілізація Гіперборії стала другим етапом розвитку Українського геосоціального організму — країни Оу. Відповідно, Гіперборійська традиція — це безпосереднє продовження Примордіальної традиції Борії. Як показав Рене Ґенон у своїй знаменитій праці «Криза сучасного світу», «існують достовірні свідоцтва того, що Примордіальна традиція теперішнього циклу прийшла з гіперборійських регіонів». Якщо ядром Борії були припонтійські долини, то ядром Гіперборії стала вкрита лісами територія від Волині до Київщини, яка найдовше й зберегла традиції Землі Вепра. Тому Геродот розташовував Гіперборію на півночі Скіфії. Описаний ним давній гіперборійський обряд приношення загорнутих у пшеничну солому священих дарів виконувався на Житомирщині аж до початку 20 століття (див. статтю Олександра Босого «Гіперборійські традиції українців», журнал «Перехід-IV», випуск 11). Академік Борис Рибаков встановив, що гіперборіями були праслов’янські племена, носії культу Матері всього сущого, першобогині Лади, матері Сонця, та бога родючості Купала — Аполлона Гіперборійського.
Згідно з легендами, головною особливістю гіперборіїв був надзвичайний хист до пісень і танців. Значна пісенна обдарованість донині є визначальною особливістю українців, котрі витворили наймелодійнішу і найчисельнішу у світі народну пісню.
Формування Гіперборії супроводжувалося формуванням нової раси, відомої як Арійська раса. Вона народилася з середовища Борійської (кроманьйонської) раси завдяки таким основним чинникам:
1) вищий світогляд і нові високі знання, отримані від Ноя, відомого в різних джерелах також під іменами Рама, Ману, Їма та Зіасудра;
2) варнова модель організації суспільства;
3) технологічна революція, перехід до рільництва й тваринництва, суттєва зміна характеру харчування (перехід до споживання переважно злаків та молокопродуктів);
4) радикальне оздоровлення шляхом тотального застосування хорового співу релігійних гімнів.
Гіперборійська традиція України донесла до сьогодні пам’ять про народження Арійської раси. Ця подія святкується під час Різдва у формі ритуалу споживання куті — архаїчної страви перших аріїв, яка радикально відрізняла нову расу від борійських мисливців, котрі в основному харчувалися м’ясом.
Борійська раса здійснила расовий перехід і породила нову расу. З погляду Гіперборійської традиції це була перемога. Тому ритуал споживання Сонячного Вепра здійснюється не лише на Різдво (святкування народження Борійської раси), але й на Великдень — свято перемоги Сонця, яке первинно відзначалося після весняного рівнодення, коли Світло стає сильнішим за Темряву. Зауважимо, що на Великдень українці не здійснюють ритуального споживання куті, оскільки Арійська раса ще не перемогла, бо ще не здійснила расовий перехід.
Матеріальними залишками Гіперборійської цивілізації просто нашпигована українська земля — це передусім славнозвісна Трипільська археологічна культура, найдавніші знахідки якої датуються 55 ст. до н.е. Після свого становлення в Україні арійська спільнота кількома потужними хвилями розселилася по цілому світу, надавши потужного культурного імпульсу народам Західної Європи, Індії, Китаю і всього нині цивілізованого світу.
Головний графічний символ-оберіг арійців, їхня «візитна картка» — це сварга (свастика, свастя, коловорот, сонцеворот), що народилась у Гіперборії з протосвастичних меандрів Борії. Цей символ — один з найпоширеніших на трипільській кераміці: «Найбільшою цивілізацією Східної Європи, в рамках якої відбувається виділення свастики в окремий символ, є неолітична культура Трипілля-Кукутені (VI—III тис. до н. е.)» — пише Роман Багдасаров у фундаментальному дослідженні «Свастика: священний символ», 2001, розділ 3.
В українській народній традиції цей символ найчастіше називають словом «свастя». Воно походить від «Сва-з-тя», тобто «Святість з тобою» або «Святий з тобою». Це захисна формула, адже людина, яка перебуває в єдності зі Святим Творцем, невразлива. Відповідно, й саме зображення свастя є оберегом:
(Богдан-Ігор Антонич, «Молитва», 1939 рік).
Привітання «Свастя!» була традиційним для аріїв, подібно до «Мир вам!», «Бог з тобою!» чи «Доброго дня!». Наприклад, читаємо в індоарійській Бгаґавад-Ґіті: «До Тебе боги припадають із вигуком: Свасті! Тебе святі ріші благають: рятуй від напасті!»
Як переконливо показав Рене Ґенон, СВАРГА Є Й ЗАВЖДИ БУЛА ЗНАКОМ ПОЛЮСА — ТАКЕ ЇЇ ІСТИННЕ ТРАДИЦІЙНЕ ЗНАЧЕННЯ (див. його статтю «Атлантида і Гіперборія»). За Гіперборійською традицією, божественним полюсом є Бог-Творець, космічним полюсом — Сонце, земним полюсом — Гіперборія, тому сварга — це одночасно символ і творця Всесвіту Сварога, і зірки Сонця, і країни Гіперборії, а також арійської раси, що народилася в гіперборійському расотворчому казані (У-країні). З цієї ж причини до кінця Середньовіччя сварга широко застосовувалася в хрестиянстві (Роман Багдасаров, «Свастика: священний символ», розділ 4) і була символом Ісуса Хреста (Рене Ґенон, «Символіка хреста», розділ 10). Це й зрозуміло, адже Він розглядався хрестиянами як зразок для наслідування і як полюс тяжіння для формування Нової Людини.
Розселення аріїв з України. Карта з книги Артура Кемпа “Марш титанів. Історія білої раси” (March of the Titans. A History of the White Race) — USA, Ostara Publications 1999, 2001. www.white-history.com
6. ТРЕТІЙ УКРАЇНСЬКИЙ ЦИВІЛІЗАЦІЙНО-РАСОВИЙ ПЕРЕХІД: ВИШНЯ БОРІЯ
Ми живемо в час, коли людство черговий раз увійшло в штопор глобальної кризи, яку можна подолати лише переходом до нової цивілізації і нової раси. До цієї точки переходу Україна підходить з поступовим усвідомленням себе як «вари» — захищеної землі, «Ноєвого ковчега» з досвідом дерзновенного творення цивілізацій Борії та Гіперборії. Відбувається пробудження родової пам’яті, описане в архетиповій українській казці про Яйце-райце: «Тоді парубок і згадав дівчину, що його тричі рятувала, — та ту другу покинув, а з цією оженивсь. І тепер живе так добре!» Відновлення пам’яті про себе надає людині й усьому народові сили і щастя. Тому перехід до нового світу починається з відновлення народної пам’яті про Борію та Гіперборію: «Згадай себе! Пізнай себе! Зміни себе!».
Нову цивілізацію ми називаємо Вишньою Борією. «Борія» вказує на територіальну, історичну та духовно-психологічну спадкоємність з двома попередніми цивілізаціями У-країни та збереження притаманного українській ментальності архетипу Сонячного вепра. Слово «Вишня» підкреслює її вищий цивілізаційно-расовий рівень з акцентом на духовно-метафізичному аспекті.
Кому вниз - Ліра. Вишня Борія
Загальна схема переходу залишається та ж сама: 1) світоглядний прорив, 2) організаційний прорив; 3) технологічний прорив; 4) радикальне оздоровлення народу. Результатом буде осягнення вищого рівня стосунків Людина—Бог, Людина—Людина, Людина—Природа і Людина—Техносфера.
З погляду психоінформатики це буде перехід з третього на четвертий рівень мислення, тобто з рівня творчості (нестандартних дій) на рівень мудрості (цілісності). З погляду еволюції це буде формування раси «нових аріїв», головною особливістю якої буде розкриття боголюдських потенцій людини. З погляду цивілізаційних процесів це буде перехід від індустріального та постіндустріального (інформаційного) суспільства до суспільства постінформаційного (когнітивного), головною цінністю якого буде творча, мудра й гармонійно розвинена людина.
7. ВИСНОВКИ
1. Україна — це геосоціальна істота, яка майже 40 тисячоліть розвивається на території Українського кристалічного щита, захищеного від затоплення водами морів та океанів.
2. Тут народилася Культура, тому ця захищена земля називається країною-яйцем, країною-початком — «У-країною», а її головним графічним позначення є сварга — символ духовного полюса.
3. Протягом свого існування Україна сформувала дві цивілізації, відомі під іменами Борія (Земля вепра) та Гіперборія. Для цього вона здійснила два расові переходи, сформувавшись у 25 тис. до н. е. як Борійська (кроманьйонська) раса, а в другій половині 6 тис. до н.е. — як Арійська раса.
4. Пам’ять про два попередні цівілізаційно-расові переходи зафіксовано в українських звичаях: культ яйця та вишиванки, Різдво й Великдень з ритуальним споживанням «вепра» й арійської куті, найширше представлення назв і зображень сварги як символу духовного полюса.
5. Щоб подолати глобальну кризу, Україні потрібно здійснити свій третій цивілізаційно-расовий перехід. Для цього нам треба сформувати новий український етнос, який стане першим етносом нової раси. Він сформує Вишню Борію — нову цивілізацію У-країни.
6. Расове перетворення почнеться з відновлення правильного світогляду і відродження родової пам’яті, починаючи від народження Білої раси Борії 27 тисячоліть тому.
7. Правильний світогляд і підключення до енергетики тисяч поколінь українських предків дозволять застосувати передові організаційні форми, оновити технологічну базу й радикально оздоровити населення — це ключові умови цивілізаційно-расового переходу.
В тему:
Сергій Жадан і «ДахаБраха» записали пісню «Птах». Це – новий альтернативний гімн України
Творимо новий світ!
Зверніть увагу
Мова Сенсар – головний інструмент заснування нового світу. З чого почнемо формування словника?