2023 рік – початок експериментів з використання здорового глузду в управлінні державами та корпораціями

«2 відсотки людей думають, 3 відсотки думають, що вони думають, а 95 відсотків швидше помруть, ніж будуть думати» (Бернард Шоу).

Глобальна системна криза, що явно розпочалася 2008-го і перейшла в екстремально-руйнівну форму після 2019-го, зумовлена не об’єктивними, а виключно суб’єктивними причинами. Це важливий пункт для прогнозування, що дає змогу одразу відкинути псевдонаукові ідеї, наприклад, Римського клубу, побудовані на вигадках про вичерпання ресурсів планети всупереч фізичній реальності. Так от, криза суб’єктивна, і її причина – тривалий резолютивний ідіотизм топ-менеджерів як в урядах держав, так і в супер-корпораціях – стверджує письменник Олександр Розов і пояснює свою думку.

Резолютивний ідіотизм складається з двох різнорідних частин:

1) Поточний ідіотизм – це сьогоднішній потік рішень топменеджерів, що несе на собі відбиток їхнього ідіотизму, їхньої безглуздої внутрішньої картини світу і практично повного нерозуміння об’єктивних зв’язків та співвідношень у матеріальній реальності.

2) Капіталізований ідіотизм – це сума минулих ідіотських топменеджерських рішень, перетворена на modus operandi, тобто характер дій (поведінковий шаблон), що став стереотипом для управлінського прошарку, їхній спосіб сприйняття реальності та реагування на проблеми, їхній специфічно-ідіотський світогляд, відображений у законах і регламентах.

Тут доречно запитати: чи всі топменеджери урядів і суперкорпорацій – ідіоти? А якщо ні, то яка частка ідіотів серед них, чи відрізняється вона від середньопопуляційної сучасного суспільства?

Ну, по-перше, середньопопуляційна частка ідіотів – теж величина дискусійна (у найцитованіших джерелах її вказано як 95%, хоча польові соціологічні дослідження дають скромнішу оцінку між 75% і 88%).

А по-друге, коли ми говоримо про топменеджерів, то нас цікавить не просто ідіотизм, а резолютивний ідіотизм, тобто ідіотизм не суб’єктів, а їхніх рішень (резолюцій).

Так от, є гіпотеза, що в урядах і суперкорпораціях резолютивний ідіотизм топменеджменту (тобто те, що стосується найважливіших, доленосних, стратегічних випадків) технічно становить 100%. Тобто частка не-ідіотських резолюцій стратегічного рівня настільки мала, що може прийматися за нуль без істотної втрати точності практичного аналізу.

Чому так відбувається?

Припустімо навіть, що (попри негативну селекцію в топменеджменті) частка ідіотів там не надто відрізняється від середньопопуляційної (тобто близько 80%).

Зробімо ще оптимістичніше припущення, що останнє слово в стратегічному рішенні залишилося за не-ідіотом. Чи зможе він ухвалити не-ідіотську резолюцію?

Найімовірніше, ні, оскільки:

1) На нього тисне капіталізований ідіотизм (сума регламентів і стереотипів, що вимагають саме ідіотського рішення).

2) Навколо нього четверо ідіотів (80%) близького рангу, які налаштовані на ідіотську резолюцію.

Таким чином:

– Якщо топменеджер не-ідіот ухвалить не-ідіотську резолюцію, і хоч щось піде не так, то він буде затаврований колегами як авантюрист, зрадник традиції, зарозумілість якого призвела до негативних наслідків.

– Якщо топменеджер не-ідіот ухвалить очікувану ідіотську резолюцію і будь-що піде не так (аж до катастрофи), то він буде взагалі не винен, оскільки колеги вважатимуть катастрофу загадковим лихом, яке завадило позитивному результату від явно правильного рішення, підтвердженого колективним розумом і тривалою традицією.

Висновок очевидний: ідіотське рішення вигідніше топменеджеру, навіть якщо він не ідіот.

Таким чином, резолютивний ідіотизм стратегічних рішень неминучий доти, доки навколишня ситуація почне безпосередньо загрожувати виживанню класу топменеджерів. Тоді й тільки тоді почнуться експерименти з використання здорового глузду. Імовірно, 2023 рік – останній перед тим, як настане подібна ситуація.