Як можна стерти історію цілої нації? Часто відповідь криється не лише в масштабних трагедіях, а й у тихих, непомітних маніпуляціях – наприклад, у зміні однієї цифри в шкільному підручнику. Радянська книга, видана 1931 року, наводить таблицю з даними про національний склад СРСР. І там, серед інших, міститься надзвичайне число – 81 195 000 українців.
Статево-вікова піраміда населення України на 1 січня 2023 року за даними ООН (Вікіпедія)
Ця цифра приголомшує, якщо порівняти її з офіційними даними перепису населення лише через 50 років. У 1979 році, навіть з урахуванням приєднаних західних областей, кількість українців становила трохи більше 42 мільйонів. Куди зникла майже половина нації, в той час як інші народи СРСР подвоювали або навіть потроювали свою чисельність?
Ця разюча розбіжність – не просто статистична помилка. Це центральна загадка, що відкриває завісу над однією з найбільших демографічних катастроф XX століття. Ця стаття проведе вас крізь докази, щоб розкрити історію мільйонів, що зникли, і відповісти на питання: куди поділася ціла нація?
1. Бомба в шкільному підручнику: 81 мільйон проти 42 мільйонів
Джерелом цієї демографічної загадки є “Рабочая книга для третьего года обучения в сельской школе”, видана 1931 року в Ленінграді. Цей рідкісний артефакт, результат, вірогідно, перепису 1929 року, був віднайдений у московській бібліотеці завдяки зусиллям українських патріотів – це Богдан Вовк, Богдан Гутий, Ростислав Новоженець та Олег Косик.
У розділі "цифри для діаграм" підручник наводить дані про чисельність найбільших національностей, що мешкали в СРСР. Ось ключові показники з тієї таблиці:
українці - 81 млн 195 тис.
росіяни - 77 млн 791 тис.
білоруси - 4 млн 739 тис.
казахи - 3 млн 968 тис.
узбеки - 3 млн 905 тис.
татари - 2 млн 917 тис.
Важливо зазначити, що ця цифра не враховувала українців Західної України, Буковини та Закарпаття, які на той час ще не входили до складу СРСР.
А тепер порівняймо ці дані з результатами всесоюзного перепису 1979 року. За пів століття кількість українців, вже разом із західними землями, раптом скоротилася до 42 347 000 осіб. Водночас кількість росіян зросла до 137 397 000. В той час як білоруси, татари, узбеки та інші народи подвоїли або потроїли свою чисельність, українська нація зменшилася вдвічі.
Це підводить нас до прямого і болючого питання, яке ставлять дослідники: "Де ж ми поділись протягом 50 років?". Такий різкий спад не може бути пояснений природними процесами. Це свідчить про демографічну катастрофу небачених масштабів.
2. Три хвилі голоду: уточнена кількість жертв Голодоморів
Однією з головних причин демографічного колапсу стали штучно організовані радянською владою голодомори. Комплексне розслідування, проведене Службою безпеки України у 2000-х роках, дало змогу систематизувати дані та надати більш точну оцінку втрат від трьох хвиль голоду.
Згідно з цими даними, демографічні втрати України склали:
1921-1923 роки: 3.5 мільйона осіб
1932-1933 роки: 10.5 мільйона осіб
1946-1947 роки: 1.5 мільйона осіб
Важливо розуміти, що термін "демографічні втрати" включає не лише прямі смерті від голоду, але й ненароджених дітей через падіння народжуваності, що пояснює такі високі цифри. Це було не стихійне лихо, а цілеспрямована політика, спрямована на знищення українського селянства. Про геноцидний намір режиму беззаперечно свідчать слова одного з організаторів Голодомору, другого секретаря ЦК КП(б)У Менделя Хатаєвича, який пояснював цинічну логіку терору:
"Між селянами і нашою владою точиться жорстока боротьба. Це боротьба на смерть. Цей рік став випробуванням їхньої сили та нашої витривалості. Голод довів їм, хто тут господар. Він коштував мільйони життів, але колгоспна система існуватиме завжди. Ми виграли війну!"
3. Друга світова війна: українська частка кривавих втрат
Друга світова війна стала ще одним нищівним ударом по демографії України. За офіційною оцінкою Українського інституту національної пам'яті, втрати України у цій війні становлять 14.5 мільйона осіб. Ця цифра, що включає військових та цивільне населення, є однією з найстрашніших у світовій історії.
Щоб зрозуміти масштаб цієї трагедії, варто порівняти її із загальними втратами Радянського Союзу. За даними, озвученими в російській держдумі, вони склали 41 979 000 громадян, а журнал "Молодой коммунист" у 1990 році наводив цифру в 46 мільйонів. Таким чином, непропорційно величезна частка цього кривавого рахунку припала саме на Україну, територія якої була однією з головних арен бойових дій і яка опинилася затиснутою між двома тоталітарними режимами.
4. ГУЛАГ та депортації: план зі стирання нації
Крім голодоморів та війни, радянський режим використовував масовий терор, ув'язнення та депортації як інструменти геноциду. Система концентраційних таборів, відома як ГУЛАГ, досягла жахливих масштабів. За оцінками Міжнародної комісії з дослідження концтаборів, у період з 1930 по 1953 роки в таборах СРСР загинуло щонайменше 60 мільйонів в'язнів. Українці становили величезну частину населення ГУЛАГу, хоча точну кількість жертв досі важко виокремити.
Однак найбільш показовим є не стільки кількість жертв, скільки задокументований намір режиму. У 1944 році був підписаний план про повне виселення всіх українців до Сибіру. Цей документ, підписаний Лаврентієм Берією та Георгієм Жуковим, був логічним завершенням політики, що почалася з голодоморів, – документально оформленим "остаточним вирішенням" українського питання. Пізніше Микита Хрущов у своїх мемуарах згадував, як Сталін скаржився, що для реалізації цього плану не вистачило вагонів. Лише логістичні проблеми завадили здійснити цей геноцидний задум.
5. Паперовий слід зачистки: переписування самої історії
Демографічна війна проти українців велася не лише в полях, на фронтах та в таборах, а й на сторінках книжок та в статистичних архівах. Це була війна проти пам'яті.
Повернімося до шкільного підручника 1931 року. Ключова деталь полягає в тому, що в першому виданні таблиця з 81 мільйоном українців була присутня. Однак у другому виданні, опублікованому того ж року, цю таблицю було вилучено. Це був свідомий акт "замітання слідів" з боку радянської влади, яка вже готувала Голодомор і не хотіла залишати доказів справжньої чисельності нації, яку збиралася нищити.
Цей випадок не був поодиноким. Дослідники вказують, що в оригінальному виданні книги Менделя Хатаєвича втрати від Голодомору 1932-33 років оцінювалися в 14.5 мільйона осіб, але ця цифра зникла з перевидань, що вийшли вже в незалежній Україні. Подібна доля спіткала й інші видання. Це доводить, що інформаційна війна проти української історії – це тривалий процес, що має на меті приховати справжні масштаби геноциду.
Післямова
Загадка 81 мільйона українців – це не просто історичний курйоз. Це ключ до усвідомлення справжніх масштабів геноциду, який пережив наш народ. Голодомори, війни, терор та цілеспрямоване стирання пам’яті були ланками одного злочинного плану, спрямованого на фізичне й духовне винищення української нації.
Відновлення цієї правди – це не лише обов'язок перед мільйонами невинних жертв. Це фундаментальне питання нашої національної ідентичності. Адже якщо ми не знаємо, ким ми були і скільки нас було до цієї катастрофи, чи можемо ми по-справжньому зрозуміти, ким ми є сьогодні? Пошук відповіді на це питання – це виклик для істориків, але водночас і моральний імператив для всього народу, що бореться за своє майбутнє, спираючись на знання про своє минуле.
Автор статті: Богдан Гутий (Львів), незалежний дослідник
Наші інтереси:
Знати про злочини радянського режиму, який успадкувала сучасна держава РФ.
Філон Іудей був багатим аристократом і високофункціональним корпоративним психопатом. Свої тексти він генерував як несвідоме, інстинктивне мавпування, подібно до сучасних систем штучного інтелекту...
81 мільйон українців: куди зникла ціла нація? Демографічна загадка XX століття
Світ:
Як можна стерти історію цілої нації? Часто відповідь криється не лише в масштабних трагедіях, а й у тихих, непомітних маніпуляціях – наприклад, у зміні однієї цифри в шкільному підручнику. Радянська книга, видана 1931 року, наводить таблицю з даними про національний склад СРСР. І там, серед інших, міститься надзвичайне число – 81 195 000 українців.
260120-naselennyaukrayiny.jpg
Ця цифра приголомшує, якщо порівняти її з офіційними даними перепису населення лише через 50 років. У 1979 році, навіть з урахуванням приєднаних західних областей, кількість українців становила трохи більше 42 мільйонів. Куди зникла майже половина нації, в той час як інші народи СРСР подвоювали або навіть потроювали свою чисельність?
Ця разюча розбіжність – не просто статистична помилка. Це центральна загадка, що відкриває завісу над однією з найбільших демографічних катастроф XX століття. Ця стаття проведе вас крізь докази, щоб розкрити історію мільйонів, що зникли, і відповісти на питання: куди поділася ціла нація?
1. Бомба в шкільному підручнику: 81 мільйон проти 42 мільйонів
Джерелом цієї демографічної загадки є “Рабочая книга для третьего года обучения в сельской школе”, видана 1931 року в Ленінграді. Цей рідкісний артефакт, результат, вірогідно, перепису 1929 року, був віднайдений у московській бібліотеці завдяки зусиллям українських патріотів – це Богдан Вовк, Богдан Гутий, Ростислав Новоженець та Олег Косик.
У розділі "цифри для діаграм" підручник наводить дані про чисельність найбільших національностей, що мешкали в СРСР. Ось ключові показники з тієї таблиці:
Важливо зазначити, що ця цифра не враховувала українців Західної України, Буковини та Закарпаття, які на той час ще не входили до складу СРСР.
А тепер порівняймо ці дані з результатами всесоюзного перепису 1979 року. За пів століття кількість українців, вже разом із західними землями, раптом скоротилася до 42 347 000 осіб. Водночас кількість росіян зросла до 137 397 000. В той час як білоруси, татари, узбеки та інші народи подвоїли або потроїли свою чисельність, українська нація зменшилася вдвічі.
Це підводить нас до прямого і болючого питання, яке ставлять дослідники: "Де ж ми поділись протягом 50 років?". Такий різкий спад не може бути пояснений природними процесами. Це свідчить про демографічну катастрофу небачених масштабів.
2. Три хвилі голоду: уточнена кількість жертв Голодоморів
Однією з головних причин демографічного колапсу стали штучно організовані радянською владою голодомори. Комплексне розслідування, проведене Службою безпеки України у 2000-х роках, дало змогу систематизувати дані та надати більш точну оцінку втрат від трьох хвиль голоду.
Згідно з цими даними, демографічні втрати України склали:
Важливо розуміти, що термін "демографічні втрати" включає не лише прямі смерті від голоду, але й ненароджених дітей через падіння народжуваності, що пояснює такі високі цифри. Це було не стихійне лихо, а цілеспрямована політика, спрямована на знищення українського селянства. Про геноцидний намір режиму беззаперечно свідчать слова одного з організаторів Голодомору, другого секретаря ЦК КП(б)У Менделя Хатаєвича, який пояснював цинічну логіку терору:
"Між селянами і нашою владою точиться жорстока боротьба. Це боротьба на смерть. Цей рік став випробуванням їхньої сили та нашої витривалості. Голод довів їм, хто тут господар. Він коштував мільйони життів, але колгоспна система існуватиме завжди. Ми виграли війну!"
3. Друга світова війна: українська частка кривавих втрат
Друга світова війна стала ще одним нищівним ударом по демографії України. За офіційною оцінкою Українського інституту національної пам'яті, втрати України у цій війні становлять 14.5 мільйона осіб. Ця цифра, що включає військових та цивільне населення, є однією з найстрашніших у світовій історії.
Щоб зрозуміти масштаб цієї трагедії, варто порівняти її із загальними втратами Радянського Союзу. За даними, озвученими в російській держдумі, вони склали 41 979 000 громадян, а журнал "Молодой коммунист" у 1990 році наводив цифру в 46 мільйонів. Таким чином, непропорційно величезна частка цього кривавого рахунку припала саме на Україну, територія якої була однією з головних арен бойових дій і яка опинилася затиснутою між двома тоталітарними режимами.
4. ГУЛАГ та депортації: план зі стирання нації
Крім голодоморів та війни, радянський режим використовував масовий терор, ув'язнення та депортації як інструменти геноциду. Система концентраційних таборів, відома як ГУЛАГ, досягла жахливих масштабів. За оцінками Міжнародної комісії з дослідження концтаборів, у період з 1930 по 1953 роки в таборах СРСР загинуло щонайменше 60 мільйонів в'язнів. Українці становили величезну частину населення ГУЛАГу, хоча точну кількість жертв досі важко виокремити.
Однак найбільш показовим є не стільки кількість жертв, скільки задокументований намір режиму. У 1944 році був підписаний план про повне виселення всіх українців до Сибіру. Цей документ, підписаний Лаврентієм Берією та Георгієм Жуковим, був логічним завершенням політики, що почалася з голодоморів, – документально оформленим "остаточним вирішенням" українського питання. Пізніше Микита Хрущов у своїх мемуарах згадував, як Сталін скаржився, що для реалізації цього плану не вистачило вагонів. Лише логістичні проблеми завадили здійснити цей геноцидний задум.
5. Паперовий слід зачистки: переписування самої історії
Демографічна війна проти українців велася не лише в полях, на фронтах та в таборах, а й на сторінках книжок та в статистичних архівах. Це була війна проти пам'яті.
Повернімося до шкільного підручника 1931 року. Ключова деталь полягає в тому, що в першому виданні таблиця з 81 мільйоном українців була присутня. Однак у другому виданні, опублікованому того ж року, цю таблицю було вилучено. Це був свідомий акт "замітання слідів" з боку радянської влади, яка вже готувала Голодомор і не хотіла залишати доказів справжньої чисельності нації, яку збиралася нищити.
Цей випадок не був поодиноким. Дослідники вказують, що в оригінальному виданні книги Менделя Хатаєвича втрати від Голодомору 1932-33 років оцінювалися в 14.5 мільйона осіб, але ця цифра зникла з перевидань, що вийшли вже в незалежній Україні. Подібна доля спіткала й інші видання. Це доводить, що інформаційна війна проти української історії – це тривалий процес, що має на меті приховати справжні масштаби геноциду.
Післямова
Загадка 81 мільйона українців – це не просто історичний курйоз. Це ключ до усвідомлення справжніх масштабів геноциду, який пережив наш народ. Голодомори, війни, терор та цілеспрямоване стирання пам’яті були ланками одного злочинного плану, спрямованого на фізичне й духовне винищення української нації.
Відновлення цієї правди – це не лише обов'язок перед мільйонами невинних жертв. Це фундаментальне питання нашої національної ідентичності. Адже якщо ми не знаємо, ким ми були і скільки нас було до цієї катастрофи, чи можемо ми по-справжньому зрозуміти, ким ми є сьогодні? Пошук відповіді на це питання – це виклик для істориків, але водночас і моральний імператив для всього народу, що бореться за своє майбутнє, спираючись на знання про своє минуле.
Автор статті: Богдан Гутий (Львів), незалежний дослідник
Знати про злочини радянського режиму, який успадкувала сучасна держава РФ.
Зверніть увагу
Філон Іудей з Александрії Єгипетської – фальсифікатор Євангелія, батько іудохристиянства (подкаст)