Антична теорія правильного харчування була плодом філософської та релігійної думки

З давніх давен альтернативні способи харчування існували поряд із класичними, науково обґрунтованими способами. Досвід, накопичений у галузі науки про харчування, дає привід вважати, що наше відношення до альтернативних концепцій повинно бути більш уважним.

На Землі зараз біля 1 млрд. вегетаріанців. Маси людей на власному досвіді впевнюються, що помірне, природне, з малим вмістом тваринних продуктів харчування сприяє не тільки збереженню, а й відновленню здоров'я.

В античну пору поширюються ідеї вегетаріанства, як плід філософської або релігійної думки. Виникнення вегетаріанства в Європі відноситься до середини першого тисячоліття до н.е. Вегетаріанські ідеї відомі з часів Піфагора (570–470 роки до н.е.), який в 20-тирічному віці відмовився від звичної змішаної їжі. Ним була заснована перша вегетаріанська школа в м. Кротон (Південна Італія). Пропагуючи ідеї рослинного харчування, Піфагор обіцяв своїм послідовникам здоров'я, душевну рівновагу, спокійний міцний сон і володіння високими розумовими і моральними якостями. Сам Піфагор харчувався хлібом, медом, сирими і вареними овочами, зовсім не вживав вина, рибу їв зрідка.

Послідовник і учень Сократа Платон (428–347 роки до н.е.) в своєму трактаті "Про республіку" стверджував, що в ідеальній державі люди повинні додержуватися в харчуванні розумних правил, тобто харчуватися рослинними продуктами. В цьому разі, проводячи дні в мирі і здоров'ї, люди будуть доживати до глибокої старості і заповідати своїм дітям такий же спосіб харчування.

На думку Платона, тваринна їжа приводить до виховання в людині тваринних інстинктів і до виникнення воєн. Сам Платон відрізнявся крайньою стриманістю в їжі. Його улюбленою стравою були фіги (інжир), за що його прозвали "любителем фіг".

Римський поет Овідій (І ст. до н.е.) до числа страв, які задовольняють здоровий неушкоджений апетит, зараховував фіги, горіхи, фініки, сливи, виноград, яблука, маслини, редис, цибулю, ендивій, а також мед, яйця і молоко.

Сучасник Овідія поет Горацій вважав, що рослинна їжа більше відповідає поетичному генію, ніж м'ясна.

Римський філософ Сенека (І ст. н.е.) стверджував, що рослини дають достатню кількість їжі нашому шлунку. Він говорив: "Рабів свого живота слід зарахувати до числа найнижчих тварин, а не людей". І ще: "Якби рід людський слухався голосу совісті, то він знав би, що кухарі так само зайві, як і солдати".

Плутарх (І–ІІ ст. н.е.) у своїх "Застільних бесідах" писав: "Ми не можемо заявляти особливих прав на тварин, які харчуються однаковою з нами їжею, вдихають те ж саме повітря і п'ють ту ж саму воду, що і ми". Плутарх пропонував помірність у їжі і рекомендував утримуватися від м'яса. Він писав: "Поганого травлення їжі можна більше всього побоюватися після м'ясоїдіння, тому що м'ясо обтяжує шлунок і залишає після себе шкідливі наслідки. Краще привчити себе зовсім не вживати м'яса, тому що земля постачає в достатній кількості продукти, не тільки придатні для харчування, а й для нашого насолодження і задоволення. Я дивуюсь тим, хто допустив на своєму столі спотворені форми мертвих тіл".

Музоній (І ст. н.е.) запевнював, що тільки хлібні злаки й інші рослинні продукти, а також ті продукти, які ми одержуємо від живих тварин, є корисними. На його думку, найпридатнішою є їжа, необроблена вогнем. Вживання м'ясної їжі Музоній називав звірством, властивістю, притаманною лише диким тваринам. Він запевняв, що м'ясна їжа заважає думанню і розсудливості. На його думку, люди, які споживають просту їжу фізично більш сильні. Музоній вважав, що раби міцніші за своїх хазяїв, жителі сіл — міцніші за мешканців міст, бідні сильніші за багатих якраз внаслідок рослинного способу харчування.

Батько медицини Гіппократ (460–377 роки до н.е.) стверджував: "Ні насичення, ні голод, ні ніщо інше не є добрим, якщо переступає міру природи".

Плутарх в "Порівняльних життєписах" писав, що Олександрові Македонському була властива стриманість в їжі. Доказом цього, між іншим, є його послання до Ади, цариці Карії. З прихильності до нього вона щодня посилала йому добірні страви й печиво, а згодом — своїх найкращих кухарів і пекарів. Олександр відповів їй, що вони йому не потрібні, оскільки він має неперевершених кухарів і пекарів, яких йому подарував його вихователь Леонід, а саме: на сніданок — нічну прогулянку, на обід — скромний сніданок. "Цей вихователь, — говорив він, — частенько приходив до мене, відкривав скрині з моєю постіллю й одягом, перевіряючи, чи, бува, мати не поклала туди якість ласощі або ще якийсь непотріб".

Та й до вина Олександра тягло менше, ніж це декому здавалось. А склалася така думка тому, що він полюбляв засиджуватися на учтах, однак не стільки пив, скільки розважався розмовою, до того ж за кожною чаркою залюбки виголошував довгі промови. Додамо, що таке бувало тоді, коли він мав достатньо вільного часу. У вільний час, тільки-но прокинувшись, він передовсім приносив жертви богам, потім, сидячи, снідав.

Продовження: Античне харчування – постіндустріальний тренд, рух до омолодження і безсмертя