Екологи міжвоєнної Німеччини: II. Вальтер Дарре

---

Видатна особистість, про яку зараз піде мова, не просто один з членів націонал-соціалістичної еліти. Завдяки своїм науковим роботам, він сформував концепцію ідеології «Крові і Ґрунту» (Blut und Boden), підняв німецьке селянство з колін.

Вальтер Ріхард Оскар Дарре [Walter Richard Oskar Darre] – автор численних праць з расової теорії, основам сільського господарства і економіки народного господарства, переведених на шість європейських мов, істинний прихильник Völkische Idee.

Народився Дарре 14 липня 1895 року в Белграно, передмісті Буенос-Айреса. Він був сином Ріхарда Оскара Дарре, етнічного німця, і шведки Емілії Берти Елеонори Лагергрен. Батько Вальтера був дипломатом. Сім'я була дуже заможна, і всі діти отримали прекрасну освіту. Дарре-молодший крім рідної німецької володів ще трьома мовами: іспанською (Аргентина належить до іспаномовних країн, як і абсолютна більшість країн Латинської Америки, за винятком Бразилії), англійською та французькою.

Вальтер закінчив німецьку школу в Белграно, Гейдельберзьке вище реальне училище і Бад-Годесбергську євангелістичну школу. У 1911-1913 рр. навчався в престижній школі King's College School в англійському Вімблдоні, в яку брали тільки дітей з академічними нахилами. За освітою – економіст.

У 1914 році Дарре продовжив навчання в Німецькій колоніальній школі Вітценхаузену, яка готувала фахівців для африканської колонізації, де і прокинувся його інтерес до сільського господарства.

Але грянула Перша світова війна, і в 1914 році він вступив добровольцем до армії (1-ий Нассауский полк пішої артилерії). Учасник Першої світової війни на Західному фронті, спочатку служив на 4-й батареї 111-го полку пішої артилерії 56-ї піхотної дивізії водієм, телефоністом і спостерігачем. Як згадував сам Дарре, під час обстрілу його якось засипало в окопній траншеї, але в підсумку він дешево відбувся. За бойові заслуги нагороджений Залізним хрестом 2-го класу.

Отримавши відпустку на початку 1916 року, Дарре приїхав до батьків у Вісбаден і з подивом виявив, що на його ім'я з аргентинського консульства прийшла повістка в аргентинську армію, в якій, проте, було сказано, що він числиться у відпустці до закінчення навчання і що йому зарахується служба в німецькій армії. У листопаді 1918 року Вальтер Дарре демобілізувався в званні лейтенанта артилерії і продовжив навчання в Гальському і Гессенського університетах; за даними ряду джерел Дарре був асистентом генетика Густава Фреліха...

З 1919 року Дарре займається сільським господарством, а на початку 1920-х років разом з Генріхом Гіммлером стає учасником релігійно-політичного руху «Артаманен» [Artamanen]. В основі цього руху лежав ідеал хлібороба-власника. Його прихильники прагнули працювати в сільському господарстві, розглядаючи свою працю як одну з форм виконання патріотичного обов'язку.

[Необхідно зазначити, що в цей час Генріх Гіммлер навчався на сільськогосподарському факультеті Мюнхенського політехнічного інституту за спеціальністю економіст-аграрник. – В. Ф.]

Патріотично налаштований Вальтер Дарре на одному з мітингів НСДАП познайомився з Гітлером, який доручив йому залучення в партію виробників сільськогосподарської продукції – аграрне питання з самого початку націонал-соціалістичного руху відігравало велику роль в програмі і тактиці націонал-соціалістичної партії. Дарре активно включився в партійну роботу – створював осередки і залучав в партію сільськогосподарських робітників, агрономів та ін.

У 1924 році Дарре поступає на роботу в Міністерство сільського господарства, бере участь в реалізації різних державних і приватних проектів, пов'язаних із сільським господарством, займається науковою роботою. У 1926 році – представник так званих «Східних ярмарків Кенігсберга» в Фінляндії.

У травні 1929-го він стає консультантом в одній з численних фьолькіше-груп. У тому ж році виходять друком його книги «Кров і грунт» і «Селянство, як життєве джерело нордичної раси». У своїх роботах Дарре планував спростувати популярну тоді у націоналістів теорію Фріца Керна, який намагався зобразити давніх германців кочовими племенами, які займалися скотарством. Дарре, перебуваючи під впливом расових ідей Ганса Гюнтера, вважав кочівників паразитами. Германці ж, в його викладі, були осілими землеробськими племенами, які створювали фундамент для майбутньої німецької цивілізації.

За звинуваченням в пропаганді нацизму і критику влади Дарре був змушений залишити державну службу.

«Кров і грунт» [BLUT und BODEN]

---

К. А. Флюгель «Урожай». 1938

---

Вальтер Дарре і його друг Генріх Гіммлер [1], який замінив 6 січня 1929 року Ерхарда Хейдена [2] на посаді райхсфюрера СС, сформулювали світоглядні основи «нового ордена». Обидва були великими шанувальниками агрономії. Обидва перебували в фьолькіше-організаціях.

---

---

Вальтер Дарре сформулював не тільки символічну діаду «Кров і Ґрунт», але також написав дві роботи, які стали першою ідеологічною програмою охоронних загонів, що тільки народжувалися – СС [3].

В обох книгах («Селянство як життєве джерело нордичної раси», «Нове дворянство з крові і грунту») Дарре вказав вже в кінці 20-х років есесівцям майбутній шлях розвитку: расова чистота.

Крім усього іншого, він описував селянство як найважливіший шар німецького суспільства, який постійно поповнював націю «хорошою кров'ю».

---

К. Дибич «Мати»

З. Хілц Центральна частина триптиха «Баварська трилогія». 1941

А. Віссель «Сім'я селянина з Калленбергу». 1939

М. Бергман «Важка праця на курному полі». 1939

Ю.П. Юнгханс. Відпочинок під вербами. 1938

Селянська мадонна...

---

На підставі теорії «Крові і Ґрунту» носіями і зразком народних традицій, що найбільше зберегли зв'язок з рідною землею, було німецьке селянство. Крім цього, поняття «ґрунту» означало не тільки збереження своїх земель, а й завоювання нових для «німецької крові та німецької плуга», тобто розширення життєвого простору.

Постійний потік крові проходить як через весь народ, так і через кожен індивідуум і з'єднує їх в постійному життєвому просторі як родовий ланцюг для більш високої родової єдності. Раса засновує народне товариство.

Раса – це внутрішній постійний компонент всього народу і життя кожного окремо взятого співвітчизника, який через єдність цілей, життєвої волі і розуму підпорядковується і організовується. Відповідно зовнішній постійний компонент пов'язаний з землею (Батьківщина, ландшафт, клімат, навколишній світ, мати-земля, корінь, основа людського життя). Тут народжується нова наука про природу, але з міфічними, релігійними, метафізичними уявленнями народно-патріотичної антропології.

Ландшафт (Батьківщина) і народ роблять взаємний вплив один на одного: там, де проживає корінний народ, нема ніякого іншого. Ландшафт і тільки він, а не якась функція зовнішніх умов, впливає на спосіб життя народу.

Ніяка землевласницька спільність не примушує свій народ до землеробства. Як пустеля належить бедуїнам, так німецькому народові належить німецький ліс і простір, характер і душа німецького ландшафту і взагалі все: від «піщинки до гірського хребта». Німецький ліс для французів так само далекий, як і німецька сутність, і ставлення німців до лісу для французів незбагненне – це і є расова відмінність.

Земля (ґрунт) як втілення всіх зовнішніх життєвих передумов одного народу – є зовнішній контакт з його буттям і становленням. Постійність (стійкість) відноситься в даному випадку до живого характеру ландшафту, а не до зовнішніх картин, які сильно змінилися з часів римлян. Душа народу і душа ландшафту представляються нерозривним зв'язком. Душа ландшафту є жива світобудова, мати-земля.

Слід відзначити, що на той час Вальтер Дарре заслужено вважався головним експертом в сільськогосподарській політиці партії, а також одним з головних розробників расової теорії.

---

---

«Ми знаємо, що майже всі великі імперії і всі найбільші культури всесвітньої історії створювалися і розвивалися людьми, в жилах яких текла нордична кров.

Ми також пам'ятаємо, що ці великі імперії і культури виявилися зруйнованими внаслідок того, що їх засновники не берегли чистоту своєї крові» (Вальтер Дарре).

Другим компонентом стала ідея абсолютної переваги «нордичної раси». Віру в існування шести різних «основоположних рас» Вальтер Дарре почерпнув з надр «нордичного руху» і з робіт расолога Ганса Фрідріха Карла Гюнтера, який пізніше став самим іменитим расовим теоретиком Третього Райху. У своєму «Короткому расознавстві німецького народу» Гюнтер запропонував концепцію расового поділу населення Європи. Ідеї ​​про расову селекцію він пропагував через власну організацію «Північне кільце». Природно, що Дарре був членом цього маловідомого союзу. Крім цього, не варто забувати, що при виробленні расових принципів СС Гіммлер і Дарре використовували власний сільськогосподарський досвід (обидва були дипломованими агрономами).

Рудольф Гесс і Адольф Гітлер звернули увагу на книгу Дарре «Селянство як життєвий джерело нордичної раси» і Гітлер запропонував йому очолити підвідділ сільського господарства Політичної організації НСДАП.

[Згодом відділ був (в 1933) перетворений в Аграрно-політичне керівництво НСДАП, на чолі якого залишився Вальтер Дарре. – В. Ф.]

У 1930 році Вальтер Дарре вступив в НСДАП (квиток № 248 256) і СС (квиток № 6882).

З 31 грудня 1931 р. Дарре очолив Головне управління раси і поселень – одне з трьох головних управлінь СС, що координувало велику частину расової політики Німеччини.

Вибори в Рейхстаг 1932 року

З «Програми Адольфа Гітлера» (заклик на вибори 31.07.1932):

«Порятунок селянського стану означає порятунок німецької нації» [4].

«Я бачу в збереженні здорового селянства, і наданні йому всілякої підтримки, кращий захист від соціальних хвороб, а також і від расового занепаду нашого народу» [5].

Діяльність самого Дарре і його «апарату» виявилася настільки ефективною, що на виборах 1932 року велика частина сільського населення проголосувала за НСДАП і за свого «селянського фюрера», дуже обґрунтовано вважаючи, що він, як і показали події майбутніх років, ніколи не дозволить ображати селян і не залишить їх у біді.

Таким чином, в листопаді 1932 року він був обраний депутатом Райхстагу і увійшов до групи з розробки нової, з націонал-соціалістичним ухилом, аграрної програми. З 4 квітня 1933 року Дарре – голова Союзу годувальників Райху і імперський керівник селян [Reichsbauerfűhrer]; з цього ж місяця – після відставки А. Гугенберга [6] – імперський міністр продовольства і сільського господарства.

[Заступником Дарре на посаді начальника Головного управління раси і поселень був Герберт Ернст Бакке [7], депутат Рейхстагу, який також спеціалізувався з аграрної політики. Одночасно Бакке з жовтня 1933 був статс-секретарем Імперського міністерства внутрішніх справ і Імперського міністерства сільського господарства. – В.Ф.]

Варто наголосити, що коли в січні 1933 року Гітлер прийшов до влади, хлібороби в Німеччині, як і в більшості інших країн, перебували у відчайдушній скруті. За даними однієї статті, опублікованій у «Франкфуртер цайтунг», їхнє становище було гірше, ніж будь-коли з часів Селянської війни 1524-1525 років, що розорила німецьку землю. Доходи від сільського господарства в 1932/33 фінансовому році знизилися на один мільярд марок в порівнянні з післявоєнним 1924/25 роком. Загальний борг хліборобів досяг 12 мільярдів (він утворився за останні вісім років). Виплати по цьому боргу становили 14 відсотків всього доходу ферм. До цього додавалася приблизно така ж сума у ​​вигляді податків і поборів на соціальні потреби.

«Мої товариші по партії, у вас повинна бути повна ясність по одному питанню: у німецького селянства залишився лише один, останній і єдиний шанс вижити», – попереджав Гітлер відразу після вступу на посаду канцлера.

З виступу Гітлера в Німецькій сільськогосподарській раді 5 квітня 1933 року:

«Держава зможе, нарешті, подолати будь-яку нестабільність, витримати будь-який удар долі, якщо живо в ньому здорове селянство» [8].

«Селянський стан є запорукою майбутнього Німеччини. Німецький народ може існувати без городян, але не може існувати без селян. В ім'я їх треба мати мужність бути непопулярними» [9].

З виступу Адольфа Гітлера в Берліні 1 травня 1933 року:

«Не буває стабільного підйому, який не був би одночасно вкорінений і в національному, і в народному, і в економічному житті, в першу чергу – в селянстві» [10].

* * *

12 травня 1933 р. Вальтер Дарре отримав пост президента Німецького сільськогосподарського товариства.

До вересня він підготував плани перетворення німецького сільського господарства. Два основних закони, прийняті в тому ж місяці, були спрямовані на реорганізацію всієї структури виробництва і збуту сільськогосподарської продукції з метою забезпечення зростання цін на неї в інтересах хліборобів. Одночасно німецький селянин отримав новий статус, що досягалося, як це не парадоксально, поверненням до феодальних часів, коли хлібороб і його спадкоємці в примусовому порядку довічно закріплювалися за своїм наділом землі (за умови, що вони були німцями арійського походження).

Закон про спадкування землі від 29 вересня 1933 р. представляв собою химерну суміш положень: з одного боку, згідно з цим законом селянство відкидалося в середньовіччя, з іншого – закон захищав селян від зловживань. Всі ферми з земельними угіддями розміром до 125 гектарів, які могли забезпечити сім'ї землевласника пристойне існування, були оголошені спадковими володіннями, які підпадають під юрисдикцію древніх законів про спадкування землі без права відчуження. Їх не можна було продати, розділити, закласти або передати в сплату за борги. Після смерті власника вони повинні були передаватися у спадок старшому або молодшому синові в залежності від місцевих звичаїв або найближчому родичу по чоловічій лінії, який зобов'язаний був надавати кошти на утримання і освіту своїх братів і сестер до їх повноліття. Володіти такими угіддями міг лише німецький громадянин арійського походження, що довів чистоту своєї крові аж до 1800 року.

Лише така людина, як визначив закон, могла носити почесний титул бауера, або селянина, який він міг втратити в разі, якщо порушував «селянський кодекс честі» або припиняв активно вести господарство через фізичний стан або з якої-небудь іншої причини. Таким чином, на початку існування Третього Райху угрузлий в боргах німецький хлібороб був позбавлений від загрози втратити свій наділ, скажімо, в результаті простроченої сплати за заставною, або від поступового його скорочення (тепер не було необхідності продавати частину його для сплати боргу). Але в той же час він був прив'язаний до землі так само невід'ємно, як кріпак в феодальну епоху.

Будь-яка сторона його життя і роботи тепер строго регламентувалася Продовольчим управлінням Райху, яке Дарре заснував на підставі Закону від 13 вересня 1933 року. Це була велика організація, розпоряджатися будь-яким видом сільськогосподарського виробництва, переробки і збуту продукції [11].

В якості лідера селянства Райху Вальтер Дарре особисто очолював це управління. Він переслідував дві головні мети – встановити для хліборобів тверді і вигідні ціни і перетворити Німеччину в країну, яка повністю забезпечувала б себе продовольством.

---

На світлинах німецькі бауери у 1938 році:

---

Наскільки це вдалося? Спочатку хлібороб, інтересами якого так довго нехтувала держава, зайнята підприємцями і робітниками, зрозуміло, був задоволений такою увагою до себе – як до «національного героя і шанованого громадянина». Ще більше залишився він задоволений підвищенням цін на сільськогосподарську продукцію, яке Дарре здійснив шляхом простої вольової фіксації їх на рівні, що забезпечує селянинові прибуток. У перші два роки націонал-соціалістичного правління оптові ціни на сільськогосподарську продукцію зросли на 20% (на овочі, молочні продукти і худобу ціни підвищилися навіть трохи більше). Правда, частково ця вигода була зведена нанівець зростанням цін на предмети, які землероб змушений був купувати, перш за все, на машини і добрива.

Підтримка націонал-соціалістами селянства не могла пройти повз увагу більшовицьких вождів, які жорстокими репресіями і Голодомором в Україні вбили та загнали в колгоспне рабство і ГУЛАГ мільйони селян СРСР.

Якийсь Н. Корнєв в пропагандистській книжечці «Третя імперія в особах» писав (цитується в оригінальній орфографії):

«Аграрный вопрос всегда играл большую роль в программе и тактике национал-социалистской партии. Вернее, национал-социалисты все время изучали методы и способы привлечения на свою сторону «крестьянства», то есть германского кулачества [12][13].

Вальтер Дарре получил возможность осуществить свой план основания в Германии чего-то вроде крестьянских (опять-таки кулацких, конечно), майоратных имений. Он издал закон о «наследственных крестьянских дворах». Такой крестьянский двор переходит, как и дворянское майоратное имение, к старшему в роде. Его нельзя ни продать, ни заложить.

Автор этого нового, причудливого в условиях современной Германии, класса псевдодворян-однодворцев Вальтер Дарре является одной из любопытнейших фигур национал-социалистской диктатуры. Одно время он был очень популярен в кулацких кругах и пользовался там незаслуженной репутацией смелого реформатора. Во всяком случае, летом 1933 года на один из холмов Таунуса втащили мраморную глыбу в двести центнеров весом и водрузили ее в качестве незыблемого памятника Вальтеру Дарре, который к тому времени был уже имперским министром продовольствия. Дарре имел редкое удовольствие не только присутствовать при открытии своего собственного памятника, но и произнести самолично по сему поводу одну из своих высокопарных речей, отличающихся от речей Лея только известной псевдонаучностью. На памятнике, между прочим, красуется надпись: Вальтеру Дарре от благодарного крестьянского сословия (не просто «крестьянства»!) его родного округа Нассау» [14].

Для того, чтобы несколько округлить облик этого аграрного реформатора, пытавшегося создать в Германии не мещан во дворянстве, а именно крестьян во дворянстве, следует еще упомянуть о том, что Вальтер Дарре является одним из любимцев Альфреда Розенберга [15], ибо он является из самых ревностных защитников розенбергской расовой теории и практики» [16].

---

Герман Герінг, Вальтер Дарре і Адольф Гітлер на з’їзді НСДАП…

---

У жовтні 1933 року Гітлер в одному з виступів наголосив, що «крах німецького селянства стане крахом німецького народу»!

---

Незважаючи на величезну завантаженість державними справами, Дарре продовжує займатися і науковою роботою, виступає з промовами та публікує велике число робіт з питань расової теорії, аграрного питання та ін.

24 травня 1934 року, виступаючи з промовою в Альтенеші Вальтер Дарре сказав:

«Історію створювало німецьке селянство

Згадуючи сьогодні боротьбу штедингського селянства за свою свободу сімсот років тому, ми повинні перш за все згадати факт, який має важливе значення для всіх німців: нинішня історіографія намагається представити «історію Німеччини» як зіткнення інтересів імперіалістичних кіл – перш за все духовного і територіального характеру, не кажучи нічого про «селянську історію».

Це викликає подив, бо, як би не описували історики королів і герцогів і їх діяння, німецький народ зберігає в пам'яті все, що відбувалося з селянами і мало набагато більше значення для доль німців, ніж злети і падіння їх правителів.

Можна взяти приклад більш ніж тисячолітньої давності, коли жорстокий Чарльз Саксонський влаштував різанину в Бердені на Аллері, в результаті якої загинули тисячі саксонських селян.

Події ці залишилися в пам'яті жителів Нижньої Саксонії, незважаючи на спроби багатьох істориків навмисно стерти їх. А в драмі Шиллера «Вільгельм Телль» описується боротьба швейцарських селян за свободу проти гордовитих Габсбургів, що спонукали німецькі племена виступити проти свого правителя у Валлюнзі.

До слова кажучи, в певних колах ходили чутки, що Шиллер після опублікування «Вільгельма Телля» отримав від масонської ложі попередження, так як вона була незадоволена прославлянням волелюбного селянства.

В інтересах німецького народу нам, історикам, слід об'єктивно дослідити ці чутки на основі документів, замість того щоб даремно втрачати час і енергію в спробах залишити його в невіданні або дати йому фальсифіковане уявлення про культурне життя предків.

Насправді те, що ми називаємо народністю, ніколи не цікавило німецьких імператорів, духовних осіб і можновладних князьків. Адже передумови народності пов'язані з існуванням селянства ще до того періоду часу, з якого сучасні історики починають свій відлік. Ні герцоги, ні церква, ні навіть міста не створили германця як такого.

Німці походять від селян, а герцоги, церква і міста тільки наклали на них певний відбиток. Німецьке селянство в далекі століття являло собою сирий матеріал і в той же час основу, що визначила напрямок і характер подальшого розвитку.

 Ми, націонал-соціалісти, відновили стару істину, що кров є формотворчим елементом культури народу, і абсолютно чітко уявляємо собі суть питання. На будь-якому етапі історичного розвитку кров городян поповнювалася селянської кров'ю, що і визначало збереження в цілому німецького духу.

Якщо сьогодні проїхати по нашій країні, то можна ще зустріти серед селян звичаї, що збереглися протягом тисячоліть. Це як раз доводить, що основу народності слід шукати саме тут, а не висмоктувати з пальця, сидячи за письмовим столом.

Вивчивши документи та інші історичні джерела, ми виявимо на свій подив, що ці тисячолітні звичаї, що існували серед селян, ніколи не підтримувалися церквою і можновладними феодалами.

І навіть навпаки, селянам доводилося захищати їх від нападок останніх. І так було в самих різних древніх поселеннях німецьких селян – в Нижній Саксонії, Гессені, Тюрінгії, Верхній Баварії чи Франконії. Всюди можна виявити найдавніші селянські звичаї.

І це свідчить про те, що німецьке селянство знало свої традиції і вміло охороняти їх від будь-яких спроб ліквідації з різних сторін, в тому числі і по лінії церкви, а також від насадження чужорідних порядків і законів.

Відрадно відзначити, що багато вчених стали відходити від колишньої оцінки історичного розвитку нашого народу і приділяють достатньо уваги ролі селянства.

Однак деякі грамотії все ще намагаються довести, що німецькі племена, будучи кочівниками, стали осідати на землях і долучатися до культури саме завдяки «батьківському піклуванню» духовенства і князьків.

Таким висловлюванням я можу абсолютно спокійно і об'єктивно протиставити наступне: задовго до появи науки в Німеччині селянство вже існувало, забезпечуючи своє буття і продовження роду.

Незважаючи на тисячолітні спроби відвернути селянство від його суті, здоровий глузд і почуття крові дозволило йому зберегти спадкову наступність – всупереч навіть псевдонауковим прийомам довести зворотне.

Так що цим розумникам слід зробити відповідний висновок і припинити свої вигадки. Те, що не вдалося знищити за тисячі років, змінити і тим більше ліквідувати за найближчі роки їм не вдасться.

Якраз навпаки, коли ми сьогодні говоримо про німецькі расові корені і унікальність німців, зазвичай прийнято вважати, що ці особливості тісно пов'язані з територіальним принципом, що виявляється в наявності в країні окремих регіонів.

Деякі вчені стверджують, що в південних районах розселення німецьких племен це розуміння завдяки націонал-соціалізму починає набувати силу і що нехтувати урахуванням расової унікальності їх населення більше не можна.

Якщо взяти Баварію, Вюртемберг і Баден, то їх кордони не є межами раси і не мають будь-яких принципових відмінностей в расових коренях. Більш того, їх межі встановлені Наполеоном, який не надавав ніякого значення расовим питанням і історичним традиціям.

Їх приклад показує, що встановлені на картах кордони не вплинули на збереження початкових особливостей народу. І сталося це, отже, на основі зовсім інших законів, які не мають нічого спільного з нарізаними межами.

Можна стверджувати, що носієм цих характеристик було селянство. Таке місто, як Мюнхен, наприклад, не має ніяких суто баварських особливостей, так як його монументи і інші характерні риси споруджені тими ж німецькими племенами. Типово баварське явище – суть баварські селяни, які живуть до сих пір так само, як і їхні предки кілька століть тому, і посилають в місто своїх синів.

Такий стан характерний і для інших німецьких племен. Що стосується володіння селянами землею, то в економічному плані в більшості випадків за останні п'ятсот років значних змін не відбулося, нема змін і в расовому плані. Покоління, які жили на цих землях, зберегли звичаї своїх батьків, які визначають і сучасне життя німців в сільських місцевостях. Інша річ – міста. Жодне з них не може навести доказів, що люди, які живуть за його стінами, зберегли кров, яка текла в жилах їх попередників сотні років тому.

Так що основні расові характеристики і унікальність народу збережені в основному селянами. Тому той, хто кілька тижнів тому сказав в Південній Німеччині, що закон про спадкове здоров'я зможе в набагато більшому ступені, ніж регіональний сепаратизм, гарантувати збереження характерних расових особливостей народу, був абсолютно правий. Можна сказати, що кров людей тече з коренів, що пішли глибоко в землю, на якій сидять селяни і з якої вони продовжують черпати свої життєві сили, що визначають їх особливості та характер» [17].

У статті «Поворот господарства» («Бергвергсцейтунг» від 17 серпня 1934 р.) Вальтер Дарре пояснює німецьким промисловцям свої основні ідеї. Він заявляє, що всі безладдя німецького селянства відбуваються від того, що в Німеччині панували ліберальні ідеї, тобто «ідея, що людина розвивається індивідуально, а не в зв'язку з сім'ї, державою, народом, расою, кров'ю... Ліберальні ідеї про примат економіки приводили до того, що в області внутрішньої політики народне представництво стало ареною, на якій відбувалася боротьба в ім'я економічних інтересів. Вважалося більш доцільним організувати боротьбу власників булочних проти селян, ніж приймати зусилля до поліпшення становища всієї нації». Для підтвердження своєї думки Дарре каже, що Адольф Гітлер «усвідомив, що передумовою всього існуючого є людина, а економіка є другорядним, похідним фактором, бо вона твориться людиною. Здібності людини є результатом її крові і її раси. Таким чином, ясно, що не "я" людини може вільно розвиватися в усьому світі, а людині вказують її місце кров і раса, які разом утворюють народ. Таким чином, порятунок селянського населення повинно стати самим терміновим завданням уряду Гітлера. Проблема не вирішується в залежності від того, яка форма підприємства є більш рентабельною, а вирішується виключно усвідомленням того факту, що без селян не можна забезпечити майбутнє народу».

---

---

Бакке (Backe) Герберт Ернст (1.5.1896, Батум, Російська імперія – 7.4.1947, Нюрнберг), державний діяч, обергруппенфюрер СС (9.9.1942). Закінчив Тіфліську гімназію (1914) і Геттінгентський університет (1923). З 1922 року член СА. У 1923 – 1924 рр. помічник ректора Вищого технічного училища (Ганновер). 1.2.1925 р. вступив в НСДАП (квиток № 22 766), а потім в СС (квиток № 87 882). У 1928 році обраний членом ландтагу Пруссії від НСДАП. Спеціалізувався на аграрній політиці.

---

В унісон з Дарре виступив і Бакке із закликом до німецьких селян почати «Битву за продовольство» [Erzeugungsschlcht], з метою домогтися повного забезпечення Німеччини власним продовольством!

На тему крові і грунту у 1935 році в Німеччині був знятий фільм «Вічний ліс. Значення природи в Третьому Райху» (нім. Ewiger Wald. Die Bedeutung der Natur im Dritten Reich).

---

Райхсфюрер селянства і міністр сільського господарства Ріхард Вальтер Дарре з Генріхом Гіммлером на виставці «Зелений тиждень», 1939 рік.

---

Усі прийняті Дарре заходи були спрямовані на те, щоб повністю забезпечити Німеччину власним продовольством, проте повністю досягти цього не вдалося з об’єктивних причин – через кількість і якість продуктивної землі в порівнянні з населенням – країна змогла забезпечити себе продовольством на 83%. Це було величезним досягненням! Зусилля Дарре не пропали даром: в роки Другої світової війни, за винятком 1945 року, німецькі міста не відчували браку продовольства, а підприємства легкої промисловості – сировини і напівфабрикатів.

Дарре йшов на всі заходи – часом не дуже популярні в середовищі виробників, – щоб не створювати паніку або ажіотаж навколо поставок продовольства, що з урахуванням воєнного часу, безумовно, було небезпечно.

Ні до, ні після – жоден з політичних режимів не добивався таких значущих успіхів у розвитку сільського господарства. Німецький селянин дійсно відчував себе шанованою людиною в Третьому Райху і готовий був іти за Дарре, а значить, і за Гітлером до самого кінця...

---

Der Sämann by Oskar Martin-Amorbach, 1937

---

Розбіжності в поглядах з Гіммлером

1 липня 1935 року за ініціативою Дарре і Гіммлера було створено навчальне і дослідне товариство під назвою «Суспільство з вивчення древньогерманської історії та спадщини предків» [Studiengesellschaft fűr Geistesurgeschichte Deutsches Ahnenerbe]. Беззмінним президентом товариства став Генріх Гіммлер.

Спочатку загальне керівництво і фінансування «Аненербе» здійснювалося не СС, а Імперським продовольчим станом Дарре. Причина проста – на той момент «аграрний фюрер» мав набагато більші кошти і можливостями, ніж райхсфюрер СС: процес формування охоронних загонів було взято на державне забезпечення лише в 1938 році. У листопаді 1936 року «Аненербе» перейшло під безпосередній контроль ад'ютанта райхсфюрера і перебувало повністю в його юрисдикції. При цьому, що примітно, кабінет «аграрного фюрера» Дарре продовжував фінансувати всі розробки «Спадщини предків».

Перші розбіжності між Дарре і Гіммлером намітилися влітку 1936 року. З цього часу райхсфюрер СС вирішив сам проводити селекцію німців з метою створення «нової раси», – він пішов набагато далі Дарре, який говорив про те, що утопічним ідеалом Німеччини є сім'ї осілих німецьких селян, – Гіммлер висунув ідею про «бойове селянство», яке було б в змозі само завоювати собі землі на Сході. Розлад був зумовлений, а привід швидко знайшовся. Дарре піддав критиці рукопис, що оспівує войовничість германців. Йшлося про «Германську історію» Хайнара Шилінга. Цей дослідник рун користувався великим авторитетом у райхсфюрера СС. Назріваючий скандал вдалося зам'яти тільки при рішучому втручанні Вольфрама Зіверса, керуючого справами «Аненербе». Дарре був змушений піти на поступки.

Наступним місцем протистояння стало ставлення до гастарбайтерів. Основоположник націонал-соціалістичної аграрної політики Дарре бачив в масовому використанні іноземців в сільському господарстві загрозу розкладання і втрати коренів німецького селянства. Згідно з його уявленням про здорову середньо селянську аграрну структуру, землею володіє той, хто її обробляє, а не той, хто дозволяє її обробляти. Рішення проблеми нестачі робочої сили в сільському господарстві він бачив в здійсненні «революції світогляду юного покоління німців», яким слід було прищепити любов до природи і сільськогосподарської праці. Гіммлер же, навпаки, розглядав некваліфіковану селянську працю як відповідну природі «расово неповноцінних» чужинців і не заперечував проти їх використання в німецькому сільському господарстві.

Незважаючи на розбіжності з вищим керівництвом Райху, 9 листопада 1936 року Вальтер Дарре був нагороджений Золотим значком Партії.

У вересні 1938 року у Дарре знову виник конфлікт з Гіммлером, – політика Дарре була спрямована на розвиток сільських поселень тільки в Райху, що суперечило ідеям «східної політики» (нім. Ostsiedlungspolitik). 12 вересня 1938 р. Дарре був звільнений Гіммлером з посади начальника Головного управління з питань раси і поселень СС. Новим шефом був призначений начальник штабу оберабшніта «Північно-Захід» группенфюрер СС Гюнтер Панке [18]. Той був кадровим офіцером, ветераном Першої світової війни, ватажком одного з фрайкорів. Гюнтер Панк являв собою тип есесівського керівника, який походив із середовища «старих бійців». Такі люди зазвичай з презирством ставилися до теоретиків, до числа яких багато хто відносив Дарре.

Разом з Дарре з горизонту зникли ще дві чільні постаті, які грали в Головному управлінні з питань раси і поселень далеко не останню роль – начальник штабу і уповноважений по роботі з оберабшніттами Оберфюрер СС Георг Ебрехт, і начальник расового управління бригадефюрер СС Герман Райшле.

На відміну від Гіммлера, Дарре не поділяв захоплення окультизмом правлячої верхівки Третього Райху, однак в своїх книгах різко висловлювався проти християнської релігії, яка проголошувала рівність людей перед Богом.

Відставка Дарре

У травні 1942 року Вальтер Дарре подав у відставку, його змінив Г. Бакке. За офіційною версією причиною відставки став стан здоров'я.

* * *

Особисте сімейне життя головного райхсаграрія склалося непросто. Двічі був одружений. Перший шлюб з Альмой Штаадт, шкільною подругою сестри, тривав 5 років і закінчився в 1927 році розлученням; другою дружиною Ріхарда Дарре стала Шарлотта Фрейн фон Віттінгхофф-Шелл, яка пережила його. У першому шлюбі у Дарре народилися дві дочки.

* * *

Поставши перед Нюрнберзьким трибуналом в 1945-му, він, тим не менш, уникнув звинувачень у геноциді, хоча і був засуджений до 7 років ув'язнення. За 3 роки до смерті він був достроково звільнений і залишок своїх років працював консультантом по агрохімії.

5 вересня 1953 року, у віці 58 років, хрещений батько " Крові і Ґрунту " помер.

---

---

Посилання:

[1]. Гіммлер (Himmler) Генріх  (7.10. 1900, Мюнхен – 26.5.1945, поблизу Люнебурга) – державний і партійний діяч Німеччини, райхсфюрер СС, райхслейтер (1934). Син директора гімназії у Ландсхуті – вихователя принца Баварського Генріха, який став хрещеним батьком Гіммлера. 2.1.1918 року добровольцем вступив у 17-й баварський піхотний полк, був направлений в унтер-офіцерську школу, а після її закінчення в чині фаненюнкера 18.12.1918 р. демобілізований, так і не взявши участі в бойових діях. Після війни був членом багатьох націоналістичних організацій і підрозділів Добровольчого корпусу. У серпні 1922 року закінчив сільськогосподарський факультет Мюнхенського політехнічного інституту, за фахом економіст-аграрник. Учасник націонал-соціалістичної революції  в Мюнхені у листопаді 1923 року, під час якої ніс прапор СА.

[2]. Хейден (Heiden) Ерхард (23.2.1901 – вересень 1933) – один з перших керівників СС. В квітні 1923 року вступив в ударний загін «Адольф Гітлер». В березні 1927 року заступив Й. Берхтольда на посту райхсфюрера СС (до цього був його заступником).

[3]. Коли Гіммлер перебрав від Хейдена керівництво СС в них налічувалося 280 чоловік.

[4]. Цитати вождя. Берлін, 1935. З бібліотеки «Das Dritte Reich Und Faschismus», http://madjack.narod.ru/

[5]. Там само.

[6]. Гугенберг (Hugenberg) Альфред (19.6.1865, Ганновер – 12.3.1951, Кюкенбрук, поблизу Ринтельну), – державний і політичний діяч, підприємець. При формуванні уряду на чолі з Гітлером 30.1.1933 р. увійшов у його склад, очоливши Імперське міністерство продовольства і сільського господарства. 29.6.1933 вийшов із складу уряду.

[7]. Бакке (Backe) Герберт Ернст (1.5.1896, Батум, Російська імперія – 7.4.1947, Нюрнберг), державний діяч, обергруппенфюрер СС (9.9.1942). Закінчив Тіфліську гімназію (1914) і Геттінгентський університет (1923). З 1922 року член СА. У 1923 – 1924 рр. помічник ректора Вищого технічного училища (Ганновер). 1.2.1925 р. вступив в НСДАП (квиток № 22 766), а потім в СС (квиток № 87 882). У 1928 році обраний членом ландтагу Пруссії від НСДАП. Спеціалізувався на аграрній політиці. З 1928 року орендатор маєтку в Ганновері. У 1931-1933 рр. районний керівник селянської організації НСДАП. З 1.9.1933 р. заступник начальника, а з 21.6.1935 р. начальник головного управління раси і поселень СС. Депутат Райхстагу. Одночасно з жовтня 1933 р. статс-секретар Імперського міністерства внутрішніх справ і Імперського міністерства продовольства та сільського господарства. З 1936 р. також керував питаннями продовольства та сільського господарства в Управлінні по 4-річному плану. Один з найближчих помічників Германа Герінга. З 23.5.1942 р. виконуючий обов’язки імперського міністра продовольства та сільського господарства, офіційно введений на посаду 1.4.1944, тоді ж заступив В. Дарре на посту імперського керівника селян [Reichsbauerfűhrer].

[8]. Цитати вождя. Берлін, 1935. З бібліотеки «Das Dritte Reich Und Faschismus», http://madjack.narod.ru/

[9]. Там само.

[10]. Там само.

[11]. На базі структур Управління Дарре згодом утворилося Імперський продовольчий стан (Reichsnährstand, RNST) – загальнонімецька професійна гільдія фермерів і працівників агропромислового комплексу.

[12] Н. Корнев. Третья империя в лицах. – М.: Государственное издательство «Художественная литература», 1937. – С. 389.

[13]. На 11 сторінках статті про В. Дарре слово «кулак», і похідні від нього, вживаються 18 разів!

[14]. Н. Корнев… С. 391.

[15]. Альфред Розенберґ (нім. Alfred Rosenberg, 12 січня 1893, Таллінн, Естляндська губернія, Російська імперія – 16 жовтня 1946, Нюрнберг, Баварія, Німеччина) – німецький націонал-соціалістичний лідер. Вважається одним з головних ідеологів німецького націонал-соціалізму, головні засадничі ідеї якого виклав у праці «Міф XX століття» (нім. Der Mythus des 20. Jahrhunderts), виданій у 1930 році.

[16]. Н. Корнев… С. 398.

[17]. З промови міністра сільського господарства Вальтера Дарре, яку він виголосив з нагоди сімсотлітня ювілею боротьби штедингського селянства за свободу // Альтенеш. 1934. 27 травня.

[18]. Панке (Pancke) Гюнтер (1.5.1899, Грезен, Західна Прусія – 17.8.1973, Грезен), - один з вищих офіцерів СС, обергруппенфюрер СС і генерал поліції (21.6.1943).

---

Джерела:

• Залесский К.А. Кто был кто в Третьем Рейхе: Биографический энциклопедический словарь / К. А. Залесский. – М.: ООО «Издательство АСТ»; ООО «Издательство Астрель», 2002.
• Залесский К. НСДАП. Власть в Третьем Рейхе. – М.: Яуза, Эксмо, 2005. 
• Земледелец в третьем рейхе // Уильям Ширер. Взлет и падение третьего рейха (Том 1) / WILLIAM SHIRER. THE RISE AND FALL OF THE THIRD REICH. London, 1960 / Пер. с англ. Коллектив переводчиков. / С предисловием и под ред. О. А. Ржешевского.
• Н. Корнев. Третья империя в лицах. – М.: Государственное издательство «Художественная литература», 1937.
• Энциклопедия Третьего Рейха / Сост. д-р ист. наук. В. Телицын. – 3-е изд. – М.: ЛОКИД-ПРЕСС; РИПОЛ Классик, 2005.
• Snyder L., Encyclopedia of The Third Reich. NY., 1976.

---