Безцінною знахідкою на Мізинській стоянці є музичні інструменти, які застосовувалися для супроводу танців. До так званих звучних інструментів належить також «шумлячий» мізинський набірний браслет. Це своєрідні кастаньєти, які поки що являються єдиним свідченням про наявність танців у палеолітичній культурі Східної Європи. Тут же було знайдено і згодом розшифровано прадавні графічні записи музики, тобто тогочасні ноти.
Сторіччя від початку розкопок на місці стоянки прадавніх людей, що знаходиться на території села Мізин Коропського району Чернігівської області, урочисто відзначили українська наукова громадськість, місцеві жителі та краєзнавці. На базі Чернігівського історичного музею імені Василя Тарновського 11–12 вересня 2008 р. відбулася науково-практична конференція на тему: “Мізинська палеолітична стоянка у контексті вивчення старожитностей Подесення”.
В її роботі взяли участь провідні науковці Інституту археології НАН України, Чернігівського історичного музею імені Василя Тарновського, Національного музею історії України, Чернігівського державного педагогічного університету імені Т.Г. Шевченка, вчені з Російської Федерації, краєзнавці. Виголошені доповіді будуть опубліковані в черговому випуску журналу “Сіверянський літопис”. А наступного дня учасники названої конференції виїхали в село Мізин для участі в офіційних урочистостях і з метою продовження виїзного засідання наукової конференції в сусідньому селі Свердлова.
Поважних гостей чекали тут усі: місцеві жителі, школярі з навколишніх сіл, працівники Мізенського національного природного парку (створеного два з половиною роки тому), до складу якого віднедавна входить і Мізенський археологічний музей, а також засновник, хранитель і беззмінний директор (майже 43 роки) цього музею Василь Єлисейович Куриленко.
Видно, що до ювілею готувалися: до Мізина (шість кілометрів від села Свердлова) покладено нове дорожнє покриття, відремонтовано старе приміщення музею, оновлено його інтер’єр та систематизовано експонати, поряд приведено в належний вигляд розкоп (для огляду туристами), поставлено нові паркани. Словом, місцева влада і благодійники зробили чималу роботу, до якої десятиліттями ні в кого не доходили руки.
Біля музею зібралося кілька сот людей, очевидно, прийшли не лише жителі Мізина, а й навколишніх сіл, грав духовий оркестр, було багато квітів. Звісно, що Василь Єлисейович почувався іменинником, його вітали всі: голова обласної ради, заступник голови облдержадміністрації, заступник керівника Державної служби заповідної справи Міністерства охорони навколишнього природного середовища України Ігор Іваненко, директор СТО «Авангард» (с. Свердлова), Герой соціалістичної праці, Герой України Олександр Боровик (він же – головний тутешній благодійник), голова Коропської райради, голова райдержадміністрації, завідувач відділу кам’яної доби Інституту археології НАН України, доктор історичних наук, професор Леонід Залізняк.
До привітань приєднувалися численні прихильники з Києві і Чернігова. А музейні працівники сусіднього міста Шостка Сумської області від імені тамтешнього міського голови подарували музею телевізор. Та, безперечно, найбільшою нагородою для науковця-подвижника з сільської глибинки було нагородження орденом України «За заслуги» другого ступеня. Схвильований Василь Єлисейович провів кілька екскурсій по своєму музею і взяв участь у спецпогашенні немаркованого художнього конверта з нагоди 100-річчя початку розкопок.
Творчі люди живуть тут і нині, а от мамонтів уже немає
Повсякденні клопоти простих людей у сучасному українському житті давно не передбачають ні піднесення душі, ні розмірковувань над високими матеріями, ні заглиблення в минуле – лише робота заради хліба насущного, втома, побут, всюдисуща політика. Тому, коли приїжджаєш на те місце на березі Десни, де жили первісні люди 20 тисяч років до нашої ери – відразу відчуваєш себе в іншому часі. Адже не дарма Мізинське поселення є однією з найвизначніших пам’яток історії світового значення.
А починалося все несподівано й просто: восени 1907 року на подвір’ї козака Кошеля з села Мізин було знайдено якісь великі кістки. Новина швидко поширилася і зацікавила археологів. Як з’ясувалося згодом, тут знаходилося поселення давніх людей (кроманьйонців доби пізнього палеоліту). За сторічний період досліджень археологи відкопали п’ять круглих жител діаметром близько семи метрів і площею до 25-ти квадратних метрів. Ці куполоподібні житла були схожі на «чуми» північних народів: вони були споруджені з дерев’яних жердин, покритих шкурами тварин, а з зовні обкладені тваринними кістками та рогами. Поблизу них знаходилися місця обробки каменю та кісток.
Крім житлових і господарських споруд на цій території знайдено чимало оригінальних високохудожніх виробів з бивня мамонта: скульптури-ідоли, стилізовані жіночі статуетки, фігурки тварин, браслети. Ці речі прикрашені найдавнішим у світі орнаментом – протосвастичним меандром (ламана лінія з прямими кутами) – та іншими різьбленими орнаментами, що вражають своєю витонченістю й досконалістю. Геометричні орнаменти, виконані червоною вохрою і глибоким різьбленням на кістках мамонта, як ранні паростки цивілізації являють собою неабиякий науковий інтерес.
Браслет 25 тис. до н. е. з Мізина (Україна) і чаша з атакуючими сваргами 6 тис. до н. е. із Джан Хасана (Анатолія). Той самий свастичний узор, характерний для Білої раси. Ці предмети розділяє 20 тисячоліть, але вони виготовлені в одній традиції. Внизу — узор з традиційної української вишиванки
Безцінною знахідкою на Мізинській стоянці є дивні вироби з кісток (також з орнаментом), що являють собою музичні інструменти, які застосовувалися для супроводу танців. До так званих звучних інструментів належить також «шумлячий» мізинський набірний браслет, який складається з п’яти окремих незамкнених кілець. Це своєрідні кастаньєти, які поки що являються єдиним свідченням про наявність танців у палеолітичній культурі Східної Європи. Тут же було знайдено і згодом розшифровано прадавні графічні записи музики, тобто тогочасні ноти. Цю дивовижну музику понад 20-тисячолітньої давнини вже кілька років можна чути у виконанні Чернігівського військового оркестру Північного оперативного командування Збройних Сил України.
На руслі Десни та її приток, у радіусі 30 кілометрів від села Мізин, на відрізку від Коропа до Новгорода-Сіверського, знаходиться ціла низка прадавніх поселень, у яких збереглися залишки земляних укріплень, культурний шар, у якому археологи знаходять старовинні предмети, пов’язані з життєдіяльністю людей. Безпосередньо біля Мізина з півдня, на руслі Десни, розташований ланцюжок поселень, у яких масово зосереджені археологічні пам’ятки дослов’янських культур (с. Свердловка, колишня Псарівка), періоду Київської Русі (городища і кургани в с.Радичів), доби юхнівської культури (городища в с. Розлети). Також на території Мізинського національного природного парку виявлено 58 об’єктів доби неоліту і ряд городищ юхнівської культури, сім поселень періоду мезоліту.
Ці городища і поселення, розташовані в мальовничих куточках Подесення, згодом можуть бути включені в систему охорони природного та історичного середовища Національного парку. Залишки старовинних поселень можуть стати основою мережі туристичних та екскурсійних об’єктів.
То як же правильно: Мезин чи Мізин?
Не обійшлося тут, як у нас і годиться, без мовної плутанини: в одних письмових джерелах село звучить як «Мезин», а в інших – «Мізин». Справа в тім, що місцеві жителі кажуть «Мізин», і це зафіксовано в роботах перших дослідників палеолітичної стоянки. Зокрема, відомий археолог і антрополог Федір Вовк сто років тому записав: офіційна назва (тобто перекладена на російську мову) – «Мезин», автентична ж (справжня, природна) – «Мізин».
Отож у кулуарах Свердловського будинку культури, де проходило виїзне засідання наукової конференції, з цього приводу точилися дискусії між істориками, картографами, краєзнавцями та лінгвістами.
Професор Леонід Залізняк однозначно висловися за повернення селу історичної назви. Наразі ж виходить так: у підручниках історії роками значиться Мізинська стоянка, а Національний парк, до складу якого вона входить, - іменується Мезинським.
Ця «хвороба» стосується не лише географічних назв, а й прізвищ людей. Адже в часи імперії всі назви перекладалися на російську, в радянську добу тривало те ж саме, а тепер уже не всі можуть так просто відшукати власні корені – отож, як кажуть фахівці, таким чином, непомітно і відбувається деформація та розмивання національної ідентичності (самобутності) і культури.
На роль лицаря духу історія обрала його
Для надзвичайно важливої місії історія обрала саме цю людину: Василь Єлисейович Куриленко народився 1930-го року в селі Кирилівка, що поблизу Мізина, в селянській родині. Навчання в школі перервала Велика Вітчизняна війна, тому середню освіту він здобував уже зрілою людиною. У 1950 році пішов на службу в армію, де через два роки закінчив авіашколу і служив у авіації дальної дії, працюючи водночас і художником при військовому клубі. В душі митець, Василь Куриленко в 1956-62 роках закінчив Московський заочний університет мистецтв. Працював баяністом у Мізинській середній школі, художником у Прилуках та Чернігові, учителем малювання в тій же Мізинській школі.
Жага знань і самовдосконалення привела Василя Єлисейовича в 1963 році на художньо-графічний факультет Ленінградського інституту ім. О.Герцена, який він закінчив у 1968-у. Тут, під керівництвом археолога В.П.Левенка, він почав вивчати основи археології та дізнався про всесвітнє значення Мізинської стоянки первісних людей. І назавжди «захворів» історією рідної землі. Коли в 1965 році перейшов на заочне навчання – повернувся в Мізин, де, поміж учителюванням у школі, безкоштовно працював над створенням археологічного музею, який і було відкрито 17 жовтня 1965 року.
Доля по-різному випробовувала Василя Єлисейовича, тестувала на любов до рідного краю, на відданість і вірність обраному шляхові. У 1969 році, пройшовши за конкурсом на посаду старшого викладача, він виїхав на роботу до педінституту міста Бельці в Молдові. Однак для написання кандидатської дисертації в 1972-у повернувся до свого улюбленого дітища – Мізинського музею. Так і залишився на батьківщині…
Довелося попрацювати у Коропському меморіальному музеї М.І.Кибальчича. Наступним кроком стало відкриття тут так званого «Малого музею» (археологічного). За безпосередньої участі Василя Єлисейовича Куриленка (консультативна допомога, його матеріали в частині археології) було створено Коропський історико-археологічний музей і відкритий ним у 1992 році.
У 1985 році невтомний патріот переїхав на постійне місце проживання в село Свердлова і розпочав корінну перебудову Мізинського археологічного музею. З 80-х років він працював як представник Київського інституту археології: вів розкопки в регіоні за відкритими листами цього інституту.
Загалом же за 40 років роботи він виявив тут 19 різних культур (відкрив невідому раніше передюхнівську культуру, що розпочала вік заліза за три століття до юхнівської), розшифрував браслети, дослідив стійбище мисливців на мамонтів, виявив другу Мізинську палеолітичну стоянку «Костомашин колодязь», зібрав понад 54 тисячі археологічних предметів.
Василь Єлисейович постійно спілкується з археологами Києва і Чернігова, Москви і Петербурга, Сумщини і Полтавщини, колегами з Польщі, де друкувався і брав участь у наукових конференціях. Він видав понад 30 наукових робіт, має дуже багато газетних публікацій з історії рідного краю.
Його діяльність заслуговує найглибшої пошани: цей учений-подвижник-патріот усе життя віддав вивченню Чернігово-Сумського Подесення і отримав визнання відомих археологів та істориків, вдячних земляків, а також людей з різних куточків України й усього світу, які знайомі з його працями чи відвідали створений ним музей.
Метою «церкви програмістів» Aryan Softwerk є колективне досягнення Царства божого шляхом розробки софту для самоорганізації шляхетних духовних демосів – арійських церков. Розробка церковного софту –...
Хочете побачити, як жили прадавні люди – поїдьте в Мезинський національний парк!
Світ:
Спецтема:
Безцінною знахідкою на Мізинській стоянці є музичні інструменти, які застосовувалися для супроводу танців. До так званих звучних інструментів належить також «шумлячий» мізинський набірний браслет. Це своєрідні кастаньєти, які поки що являються єдиним свідченням про наявність танців у палеолітичній культурі Східної Європи. Тут же було знайдено і згодом розшифровано прадавні графічні записи музики, тобто тогочасні ноти.
Сторіччя від початку розкопок на місці стоянки прадавніх людей, що знаходиться на території села Мізин Коропського району Чернігівської області, урочисто відзначили українська наукова громадськість, місцеві жителі та краєзнавці. На базі Чернігівського історичного музею імені Василя Тарновського 11–12 вересня 2008 р. відбулася науково-практична конференція на тему: “Мізинська палеолітична стоянка у контексті вивчення старожитностей Подесення”.
В її роботі взяли участь провідні науковці Інституту археології НАН України, Чернігівського історичного музею імені Василя Тарновського, Національного музею історії України, Чернігівського державного педагогічного університету імені Т.Г. Шевченка, вчені з Російської Федерації, краєзнавці. Виголошені доповіді будуть опубліковані в черговому випуску журналу “Сіверянський літопис”. А наступного дня учасники названої конференції виїхали в село Мізин для участі в офіційних урочистостях і з метою продовження виїзного засідання наукової конференції в сусідньому селі Свердлова.
Поважних гостей чекали тут усі: місцеві жителі, школярі з навколишніх сіл, працівники Мізенського національного природного парку (створеного два з половиною роки тому), до складу якого віднедавна входить і Мізенський археологічний музей, а також засновник, хранитель і беззмінний директор (майже 43 роки) цього музею Василь Єлисейович Куриленко.
Видно, що до ювілею готувалися: до Мізина (шість кілометрів від села Свердлова) покладено нове дорожнє покриття, відремонтовано старе приміщення музею, оновлено його інтер’єр та систематизовано експонати, поряд приведено в належний вигляд розкоп (для огляду туристами), поставлено нові паркани. Словом, місцева влада і благодійники зробили чималу роботу, до якої десятиліттями ні в кого не доходили руки.
Біля музею зібралося кілька сот людей, очевидно, прийшли не лише жителі Мізина, а й навколишніх сіл, грав духовий оркестр, було багато квітів. Звісно, що Василь Єлисейович почувався іменинником, його вітали всі: голова обласної ради, заступник голови облдержадміністрації, заступник керівника Державної служби заповідної справи Міністерства охорони навколишнього природного середовища України Ігор Іваненко, директор СТО «Авангард» (с. Свердлова), Герой соціалістичної праці, Герой України Олександр Боровик (він же – головний тутешній благодійник), голова Коропської райради, голова райдержадміністрації, завідувач відділу кам’яної доби Інституту археології НАН України, доктор історичних наук, професор Леонід Залізняк.
До привітань приєднувалися численні прихильники з Києві і Чернігова. А музейні працівники сусіднього міста Шостка Сумської області від імені тамтешнього міського голови подарували музею телевізор. Та, безперечно, найбільшою нагородою для науковця-подвижника з сільської глибинки було нагородження орденом України «За заслуги» другого ступеня. Схвильований Василь Єлисейович провів кілька екскурсій по своєму музею і взяв участь у спецпогашенні немаркованого художнього конверта з нагоди 100-річчя початку розкопок.
Творчі люди живуть тут і нині, а от мамонтів уже немає
Повсякденні клопоти простих людей у сучасному українському житті давно не передбачають ні піднесення душі, ні розмірковувань над високими матеріями, ні заглиблення в минуле – лише робота заради хліба насущного, втома, побут, всюдисуща політика. Тому, коли приїжджаєш на те місце на березі Десни, де жили первісні люди 20 тисяч років до нашої ери – відразу відчуваєш себе в іншому часі. Адже не дарма Мізинське поселення є однією з найвизначніших пам’яток історії світового значення.
А починалося все несподівано й просто: восени 1907 року на подвір’ї козака Кошеля з села Мізин було знайдено якісь великі кістки. Новина швидко поширилася і зацікавила археологів. Як з’ясувалося згодом, тут знаходилося поселення давніх людей (кроманьйонців доби пізнього палеоліту). За сторічний період досліджень археологи відкопали п’ять круглих жител діаметром близько семи метрів і площею до 25-ти квадратних метрів. Ці куполоподібні житла були схожі на «чуми» північних народів: вони були споруджені з дерев’яних жердин, покритих шкурами тварин, а з зовні обкладені тваринними кістками та рогами. Поблизу них знаходилися місця обробки каменю та кісток.
Крім житлових і господарських споруд на цій території знайдено чимало оригінальних високохудожніх виробів з бивня мамонта: скульптури-ідоли, стилізовані жіночі статуетки, фігурки тварин, браслети. Ці речі прикрашені найдавнішим у світі орнаментом – протосвастичним меандром (ламана лінія з прямими кутами) – та іншими різьбленими орнаментами, що вражають своєю витонченістю й досконалістю. Геометричні орнаменти, виконані червоною вохрою і глибоким різьбленням на кістках мамонта, як ранні паростки цивілізації являють собою неабиякий науковий інтерес.
Браслет 25 тис. до н. е. з Мізина (Україна) і чаша з атакуючими сваргами 6 тис. до н. е. із Джан Хасана (Анатолія). Той самий свастичний узор, характерний для Білої раси. Ці предмети розділяє 20 тисячоліть, але вони виготовлені в одній традиції. Внизу — узор з традиційної української вишиванки
Безцінною знахідкою на Мізинській стоянці є дивні вироби з кісток (також з орнаментом), що являють собою музичні інструменти, які застосовувалися для супроводу танців. До так званих звучних інструментів належить також «шумлячий» мізинський набірний браслет, який складається з п’яти окремих незамкнених кілець. Це своєрідні кастаньєти, які поки що являються єдиним свідченням про наявність танців у палеолітичній культурі Східної Європи. Тут же було знайдено і згодом розшифровано прадавні графічні записи музики, тобто тогочасні ноти. Цю дивовижну музику понад 20-тисячолітньої давнини вже кілька років можна чути у виконанні Чернігівського військового оркестру Північного оперативного командування Збройних Сил України.
На руслі Десни та її приток, у радіусі 30 кілометрів від села Мізин, на відрізку від Коропа до Новгорода-Сіверського, знаходиться ціла низка прадавніх поселень, у яких збереглися залишки земляних укріплень, культурний шар, у якому археологи знаходять старовинні предмети, пов’язані з життєдіяльністю людей. Безпосередньо біля Мізина з півдня, на руслі Десни, розташований ланцюжок поселень, у яких масово зосереджені археологічні пам’ятки дослов’янських культур (с. Свердловка, колишня Псарівка), періоду Київської Русі (городища і кургани в с.Радичів), доби юхнівської культури (городища в с. Розлети). Також на території Мізинського національного природного парку виявлено 58 об’єктів доби неоліту і ряд городищ юхнівської культури, сім поселень періоду мезоліту.
Ці городища і поселення, розташовані в мальовничих куточках Подесення, згодом можуть бути включені в систему охорони природного та історичного середовища Національного парку. Залишки старовинних поселень можуть стати основою мережі туристичних та екскурсійних об’єктів.
То як же правильно: Мезин чи Мізин?
Не обійшлося тут, як у нас і годиться, без мовної плутанини: в одних письмових джерелах село звучить як «Мезин», а в інших – «Мізин». Справа в тім, що місцеві жителі кажуть «Мізин», і це зафіксовано в роботах перших дослідників палеолітичної стоянки. Зокрема, відомий археолог і антрополог Федір Вовк сто років тому записав: офіційна назва (тобто перекладена на російську мову) – «Мезин», автентична ж (справжня, природна) – «Мізин».
Отож у кулуарах Свердловського будинку культури, де проходило виїзне засідання наукової конференції, з цього приводу точилися дискусії між істориками, картографами, краєзнавцями та лінгвістами.
Професор Леонід Залізняк однозначно висловися за повернення селу історичної назви. Наразі ж виходить так: у підручниках історії роками значиться Мізинська стоянка, а Національний парк, до складу якого вона входить, - іменується Мезинським.
Ця «хвороба» стосується не лише географічних назв, а й прізвищ людей. Адже в часи імперії всі назви перекладалися на російську, в радянську добу тривало те ж саме, а тепер уже не всі можуть так просто відшукати власні корені – отож, як кажуть фахівці, таким чином, непомітно і відбувається деформація та розмивання національної ідентичності (самобутності) і культури.
На роль лицаря духу історія обрала його
Для надзвичайно важливої місії історія обрала саме цю людину: Василь Єлисейович Куриленко народився 1930-го року в селі Кирилівка, що поблизу Мізина, в селянській родині. Навчання в школі перервала Велика Вітчизняна війна, тому середню освіту він здобував уже зрілою людиною. У 1950 році пішов на службу в армію, де через два роки закінчив авіашколу і служив у авіації дальної дії, працюючи водночас і художником при військовому клубі. В душі митець, Василь Куриленко в 1956-62 роках закінчив Московський заочний університет мистецтв. Працював баяністом у Мізинській середній школі, художником у Прилуках та Чернігові, учителем малювання в тій же Мізинській школі.
Жага знань і самовдосконалення привела Василя Єлисейовича в 1963 році на художньо-графічний факультет Ленінградського інституту ім. О.Герцена, який він закінчив у 1968-у. Тут, під керівництвом археолога В.П.Левенка, він почав вивчати основи археології та дізнався про всесвітнє значення Мізинської стоянки первісних людей. І назавжди «захворів» історією рідної землі. Коли в 1965 році перейшов на заочне навчання – повернувся в Мізин, де, поміж учителюванням у школі, безкоштовно працював над створенням археологічного музею, який і було відкрито 17 жовтня 1965 року.
Доля по-різному випробовувала Василя Єлисейовича, тестувала на любов до рідного краю, на відданість і вірність обраному шляхові. У 1969 році, пройшовши за конкурсом на посаду старшого викладача, він виїхав на роботу до педінституту міста Бельці в Молдові. Однак для написання кандидатської дисертації в 1972-у повернувся до свого улюбленого дітища – Мізинського музею. Так і залишився на батьківщині…
Довелося попрацювати у Коропському меморіальному музеї М.І.Кибальчича. Наступним кроком стало відкриття тут так званого «Малого музею» (археологічного). За безпосередньої участі Василя Єлисейовича Куриленка (консультативна допомога, його матеріали в частині археології) було створено Коропський історико-археологічний музей і відкритий ним у 1992 році.
У 1985 році невтомний патріот переїхав на постійне місце проживання в село Свердлова і розпочав корінну перебудову Мізинського археологічного музею. З 80-х років він працював як представник Київського інституту археології: вів розкопки в регіоні за відкритими листами цього інституту.
Загалом же за 40 років роботи він виявив тут 19 різних культур (відкрив невідому раніше передюхнівську культуру, що розпочала вік заліза за три століття до юхнівської), розшифрував браслети, дослідив стійбище мисливців на мамонтів, виявив другу Мізинську палеолітичну стоянку «Костомашин колодязь», зібрав понад 54 тисячі археологічних предметів.
Василь Єлисейович постійно спілкується з археологами Києва і Чернігова, Москви і Петербурга, Сумщини і Полтавщини, колегами з Польщі, де друкувався і брав участь у наукових конференціях. Він видав понад 30 наукових робіт, має дуже багато газетних публікацій з історії рідного краю.
Його діяльність заслуговує найглибшої пошани: цей учений-подвижник-патріот усе життя віддав вивченню Чернігово-Сумського Подесення і отримав визнання відомих археологів та істориків, вдячних земляків, а також людей з різних куточків України й усього світу, які знайомі з його працями чи відвідали створений ним музей.
В тему:
Земля Сонячного Вепра: Борія, Гіперборія, Вишня Борія
Знайдено кам’яні кола, які на 7 тис. років давніші за Стоунхендж
У Галілеї неподалік міста Мегідо віднайшли арійський хрестиянський храм
Давні велетні з території України зростом і статурою затьмарюють Кличків
Російський учений знайшов прабатьківщину арійців
Пізнаємо своє минуле.
Зверніть увагу
Стартап Aryan Softwerk запрошує ІТ-фахівців спільноти Народний Оглядач до освоєння ринку самоорганізації арійських церков