Коли робота — рутина: як вийти з професійної кризи. Блог психолога

У дитинстві всі ми грали в професії. Комусь було цікаво грати в лікаря, іншому — у вчителя і т.п. Хтось допомагав мамі накривати на стіл, інший – шліфував з дідусем дерев'яний брус та ловив рибу. Звичайно, нам подобалося грати тільки ті ролі, які ми самі обирали. І подобалося, коли інші діти визнавали в нас переможця, пише психолог Костянтин Юр'єв у своєму блозі на "НВ.Style".

Але чому те, що було так легко в дитинстві, у дорослому житті втрачається? Чому ми рідко бачимо щастя в очах дорослих людей-професіоналів? Чому гра перетворилася у роботу? І як можна повернути «блиск в очах», гру в те, що нам насправді подобалося?

Звичайно, не завжди в дорослому житті ми обираємо професію до душі, однак, в такому випадку вихід є. Хоч і складний, але очевидний. А якщо все-таки людина сама обирала свою діяльність, і спочатку її «перло», «очі горіли», а з часом вогонь згас? Що тоді робити?

Дійсно, надягаючи на себе роль професіонала, людині подобається не сама роль, а ті стани, яка вона несе. Кожна професія є своєрідним середовищем для розвитку і дає можливості для формування нових особистісних якостей, поведінкових навичок для досягнення майстерності.

Професія — це простір, де людина розкриває свої потенції, і до тих пір, поки ми знаходимо нові грані, поки нам цікаво грати і спілкуватися в рамках професійних ролей з іншими людьми, гра буде продовжуватися, а ми — розвиватися професійно і духовно.

Гра завжди пов'язана з творчістю, з пошуком нових поведінкових форм, нових закономірностей, пошуком більш ефективних шляхів, більш гармонійних станів.

Першим симптомом, що говорить про зупинку в розвитку, є поява відчуття рутинності. Чи стане дитина грати в гру, яка їй набридла? Відповідь очевидна. Інше питання, чому вона їй набридла, чи дійсно вона стала майстром цієї гри і хоче чогось нового, чи все-таки щось сталося в процесі, з’явилося щось, що відштовхує — образа, претензія, відчуття відстороненості і т. п.?

Якщо ви переросли свої ролі, то зберігаєте цілісний чуттєво-емоційний стан, розмовляючи зі своїми колегами, вони вас поважають і вважають топ-професіоналом. Ви досягли соціального визнання і отримуєте фінансовий максимум або, принаймні, відчуваєте вдячність світу за ту ділянку свого шляху, яку ви пройшли, і при цьому вас тягне ще кудись.

Але якщо ви відчуваєте роздратування чи прохолоду до своїх колег, почуття тривожності, гнітюче відчуття невиконаних зобов'язань, сильний опір або небажання йти на роботу, агресію та інші прояви захисних механізмів психіки, то тут час говорити про «духовну кризу».

Причиною такої кризи є, насамперед, нерозуміння законів своєї професії, в результаті порушення яких виникли розбіжності, конфлікти або претензії як від співробітників і начальства, так і від клієнтів.

Дійсно, якщо згадати, що кожна професія — це простір, де ми вчимося взаємодіяти зі світом, то легко помітити, в який з моментів ми перестали вчитися. Відмовилися прийняти і почути наших вчителів, вирішили, що ми все вже вміємо. Як правило, саме з цього моменту все і почалося: конфлікти, претензії, відчуття непотрібності, рутина та інші вісники кризи.

І відповідь на питання, як повернути гру в професію, як знову відновити яскравість переживань, лежить на поверхні.

Потрібно почати вчитися!

Навчання в професії не зводиться до отримання нової професійної інформації, тим більше — до заучування нових технічних навичок. Долею справжніх професіоналів завжди є творчість, пошук нових засобів, форм, методів, принципів своєї професійної діяльності. Ставши справжнім майстром, людина починає творити, звільняється від умовностей, необхідних у процесі навчання. Вона навчається вчитися, вже не копіюючи, як дитина, інших, а сама стає носієм і творцем своєї професії.

Поки ми ростемо, наша гра в професію — це постійне навчання, творчість, постійний вихід за межі себе, своїх знань і умінь, готовність підлаштуватися, змінитися так, щоб стати тим еталоном професіоналізму, до якого ми прагнемо. Гра і навчання в цьому сенсі нерозривні.

До речі, творчість — найважливіша складова діяльності психічно здорової людини. І кожна професія, чи то двірник, чи керівник, дає можливості для творчості й для реалізації свого потенціалу.

Виділення в тексті мої, О.К.