Арійський Індра не тільки володар неба-сварги, він уславився багатьма подвигами, про які оповідають веди й епос. Найголовніший його подвиг описує “Ріґведа” — найдавніша пам’ятка всіх індоєвропейських народів, тож і українського. Ось цей так званий головний міф.
Страхітливий змій Врітра, безформний, безногий і безрукий розлігся на горах, згорнувшись у 99 кілець і перегородивши собою 7 повноводих річок. Усе пов’яло, природа заціпеніла. Ненажера от-от мав проковтнути і богів, і людей, і все живе на землі. На битву з жорстоким змієм вирушає бог-воїн Індра, у запеклому двобої завдає йому нищівного удару булавою і вивільняє життєдайні води. І все довкола одразу розквітло й забуяло, на небі засяяло тепле сонце, до людей повернулася радість, настали благодатні й щасливі дні.
Основний міф “Ріґведи” символізує настання Нового хліборобського року — прихід весни й відродження природи після холодів, перемогу світла над темрявою, добра над злом, правди над кривдою.
Мати Врітри-Воротаря — Дану, богиня первозданних вод, із яких і творився упорядкований, налагоджений і справедливий світ, була верховним божеством за тих давніх часів, коли світ уявлявся єдиним, ще не поділеним на Небо й Землю. Ведійська Дану — мати так званих асурів, які вважаються старшими братами богів-девів. Головний асур у ведах — Врітра, а головний дев, тобто бог — Індра. Старшинство асурів над девами означає, що асури — первісні боги, а деви — пізніші. Тобто асури належать до часів матріархату, а деви — патріархату.
На цьому міфі побудовані сюжети обох давньоіндійських епосів — “Махабгарати” й “Рамаяни”, з нього постав давньоіндійський театр і, слід гадати, український вертеп. Цей міф — своєрідний сценарій, що відтворює передноворічну критичну мить, коли космос перебуває в первісному хаосі. І особливий ритуал має відновити лад у світі, повторити всі етапи його становлення. Тож Новорічне свято — світотворчий ритуал.
Такий сюжет містять епічні й фольклорні твори багатьох народів, серед них і українців. Міф про битву Індри з Врітрою зберігають українські веснянки, колядки, щедрівки й народні танці весняного циклу, які сягають найдавніших глибин нашої духовної, культурної історії. У них Індра, з якого постало українське Андрій (з Індрій — Індрин, Нащадок Індри), виступає як Іван Царевич, Іван Княжевич, Іван Громовик, Громовик-воїн, Громовик-пастух чи Громовик-хлібороб, а Врітра — навіть під своїм первісним іменем — як злий цар Ворот або Воротар. Іван Нечуй-Левицький у праці “Світогляд українського народу” (1876) пише: “… колядчаний цар Ворот змінився в веснянках на царя Воротаря… В них можна бачити давнього індійського лихого Врітру, бога холоду й темних сил, ворога світлого громовика Індри”. Аналізуючи весняну гру “Воротар”, письменник відзначає, що ця сама тема звучить і в колядках, де Громовик — Іван Царевич руйнує ворожий город царя Ворота й визволяє з полону царівну, яка уособлює Сонце на небі весняної пори, а зима здавалася народові звіром, що краде Сонце й блискавку і держить їх у себе в образі красної панни на золотому стільчику. Це спонукає згадати численні трипільські статуетки богині, що сидить на стільчику.
Міф цей важливий тим, що відбиває календарну міфологію, світотворчі й світоглядні уявлення осілого, хліборобського населення. Саме таку міфологію сповідувала людність Давньої України в трипільську добу, понад 6 тис. років тому. І саме цю міфологію відбиває найдавніший український фольклор — веснянки, щедрівки, колядки, які містять ті самі уявлення й вірування, що й “Ріґведа”. І не так істотно, чи в трипільців відбиті світотворчі уявлення “Ріґведи”, а чи “Ріґведа” відбила світотворчі уявлення трипільців. Найважливіше те, що трипільська космогонія — арійська і що в трипільської цивілізації арійські витоки.
Це не просто соціальна фантастика. Це продовження саги про фріменів – вільних людей, які формують новий світ. Згідно з історичною логікою, їхнім наступним і неминучим кроком стане творення вільної...
Найбільший подвиг Індри й Новий рік
Світ:
07052201e.jpg
Основний міф “Ріґведи” символізує настання Нового хліборобського року — прихід весни й відродження природи після холодів, перемогу світла над темрявою, добра над злом, правди над кривдою.
Мати Врітри-Воротаря — Дану, богиня первозданних вод, із яких і творився упорядкований, налагоджений і справедливий світ, була верховним божеством за тих давніх часів, коли світ уявлявся єдиним, ще не поділеним на Небо й Землю. Ведійська Дану — мати так званих асурів, які вважаються старшими братами богів-девів. Головний асур у ведах — Врітра, а головний дев, тобто бог — Індра. Старшинство асурів над девами означає, що асури — первісні боги, а деви — пізніші. Тобто асури належать до часів матріархату, а деви — патріархату.
На цьому міфі побудовані сюжети обох давньоіндійських епосів — “Махабгарати” й “Рамаяни”, з нього постав давньоіндійський театр і, слід гадати, український вертеп. Цей міф — своєрідний сценарій, що відтворює передноворічну критичну мить, коли космос перебуває в первісному хаосі. І особливий ритуал має відновити лад у світі, повторити всі етапи його становлення. Тож Новорічне свято — світотворчий ритуал.
Такий сюжет містять епічні й фольклорні твори багатьох народів, серед них і українців. Міф про битву Індри з Врітрою зберігають українські веснянки, колядки, щедрівки й народні танці весняного циклу, які сягають найдавніших глибин нашої духовної, культурної історії. У них Індра, з якого постало українське Андрій (з Індрій — Індрин, Нащадок Індри), виступає як Іван Царевич, Іван Княжевич, Іван Громовик, Громовик-воїн, Громовик-пастух чи Громовик-хлібороб, а Врітра — навіть під своїм первісним іменем — як злий цар Ворот або Воротар. Іван Нечуй-Левицький у праці “Світогляд українського народу” (1876) пише: “… колядчаний цар Ворот змінився в веснянках на царя Воротаря… В них можна бачити давнього індійського лихого Врітру, бога холоду й темних сил, ворога світлого громовика Індри”. Аналізуючи весняну гру “Воротар”, письменник відзначає, що ця сама тема звучить і в колядках, де Громовик — Іван Царевич руйнує ворожий город царя Ворота й визволяє з полону царівну, яка уособлює Сонце на небі весняної пори, а зима здавалася народові звіром, що краде Сонце й блискавку і держить їх у себе в образі красної панни на золотому стільчику. Це спонукає згадати численні трипільські статуетки богині, що сидить на стільчику.
Міф цей важливий тим, що відбиває календарну міфологію, світотворчі й світоглядні уявлення осілого, хліборобського населення. Саме таку міфологію сповідувала людність Давньої України в трипільську добу, понад 6 тис. років тому. І саме цю міфологію відбиває найдавніший український фольклор — веснянки, щедрівки, колядки, які містять ті самі уявлення й вірування, що й “Ріґведа”. І не так істотно, чи в трипільців відбиті світотворчі уявлення “Ріґведи”, а чи “Ріґведа” відбила світотворчі уявлення трипільців. Найважливіше те, що трипільська космогонія — арійська і що в трипільської цивілізації арійські витоки.
-----------------------
В тему:
Перехід 21—22 березня: Арійський Новий рік (Нова Паска)
Святкуємо арійський Новий рік з Ісусом Хрестом
Таємна вечеря чи арійський Новий рік?
Земля Сонячного Вепра: Борія, Гіперборія, Вишня Борія
Зверніть увагу
«Великий Вулик» Френка Герберта – етномережа вільних людей у фантастичному романі «Вулик Геллстрома» (+відео)