Новітній український етнос і архетип Сонячного Вепра у війні з Мордором (+аудіо)

Росіяни здійснили на Донбасі етнічну чистку

На всій території України відбувається війна українського і російського етносів. Її розпочали росіяни: отримавши моральну і військову підтримку від своєї історичної батьківщини, вони остаточно знахабніли і влаштували на Донбасі етнічну чистку. Наслідок: майже два десятки тисяч убитих, півтора мільйони біженців.

• На окупованому Донбасі відбулася «етнічна чистка» – Денис Казанський (Радіо Свобода)

Війна ідентичностей

Головним сенсом етнічної війни є війна ідентичностей. Гаряча війна на фронті є лише одним з компонентів етнічної війни. Метою етнічної війни є не завоювання етносу, а його повна ліквідація як живого соціального організму і культурного феномену. Саме тому етнічну чистку росіяни розпочали зі знищення краєзнавчих музеїв, вишиванок і рушників, адже вони свідчили про українську минувшину Донбасу.

• Українсько-російська війна є міжетнічною, реінтеграція Донбасу неможлива без відновлення етнічного балансу

Змагання етнічних ідентичностей неминуче веде до їх увиразнення і  консолідації, набуття ними цілісності і чимраз активнішої зовнішньої реалізації. Український етнос щораз виразніше виявляє «справжній український характер», а російський етнос – «справжній російський характер». І це відбувається вже сьогодні.

Структура російського характеру

Так, після військового вторгнення Росії в Україну у 2014 році ми наочно побачили глибинні прояви російського етнічного характеру, про які раніше знали переважно з літератури – див.: Андрофаги – етнічне коріння та вічна жорстокість москвинів.

З погляду соціальної психології, найхарактерніші риси, проявлені росіянами, точно відповідають четвірці ціннісних психічних функцій другої квадри.

1. Сенсорика примусу: прагнення до експансії і домінування, негайне застосування насильства, ігнорування до будь-яких домовленостей.

2. Логіка контролю: швидке вбудовування в адміністративну вертикаль, підкорення московському начальству.

3. Етика драматичних емоцій: нагнітання страху, істерики, пафосу війни.

4. Інтуїція суперечностей: глибинна недовіра до всіх, підозріливість, правовий нігілізм, «паралельна реальність».  

Для сучасних росіян властива думка, що Росія може вижити лише в ролі хижака. За цим стоїть культивована віками традиція. Якщо проаналізувати російські прислів’я і приказки,  пов’язані з конфліктними ситуаціями, то більше половини з них рекомендують вирішувати проблеми за допомогою насильства. Про це свідчать російські дослідники. «В якості ключових слів були взяті «мир», «згода», «лайка», «бійка», «сварка». Виявилося, що з ними пов’язано понад 700 відповідних фразеологізмів. Серед них 21,2% мали ключове слово «згода»; 5,2% – «мир»; 14,3% – «сварка»; 52,7% – «бійка»; 6,6% – «лайка». Часте використання слова «бійка» (рос. «драка») свідчить про те, що на буденному рівні для вирішення суперечностей застосовувалися переважно методи силового впливу (рос. – силового воздействия). Це відбито у прислів’ях: «Чем ругаться, лучше подраться»; «Разорви тому живот, кто неправдою живет», «Не говоря худого слова, да в рожу»... В 184 прислів’ях простежується відкритий заклик до бійки... Виявлено велику різноманітність погроз... В буденній свідомості не сформовано негативного ставлення до насильства» – констатують дослідники (Анцупов А.Я., Прошанов С.Л. История отечественной конфликтологии. Указатель 1762 диссертаций. – Москва: Проспект, 2018).

Увиразнення і консолідація російської етнічної самобутності відбувається завдяки цілеспрямованій державній політиці Росії. Елементами цієї політики є повернення риторики «обложеної фортеці», возвеличення Сталіна, створення ізольованого Інтернету, тотальний контроль населення за допомогою смартфонів, високотехнологічне «промивання мізків» усіма доступними каналами. Російський етнос наближається до ідеальної моделі соціальної системи другої квадри, до цілісного проявлення своєї істинної, глибинної сутності.  

Український характер

У цій війні Україна досі виступає в ролі об’єкту російської агресії. Українці досі так і не усвідомили, що проти них ведеться війна на повну ліквідацію – етнічна війна. Разом з тим Україна реагує на виклики, а логіка етнічної війни веде до увиразнення українського етнічного характеру і набуття ним цілісності. Що далі, то легше побачити головні «етнічні маркери», які точно відповідають четвірці ціннісних психічних функцій четвертої квадри.

1. Етика духу (етика любові): прагнення до дружби і злагодженої праці, дух спільної справи, безкорисне дарування і саможертовність.

2. Логіка співпраці: самоорганізація, спільне вироблення правил життя, довіра до домовленостей, виконання обіцянок, працелюбність.

3. Сенсорика краси і якості: вміння облаштувати побут і прикрасити життя – навіть в окопах і бліндажах.

4. Інтуїція здібностей: позитивне ставлення до розмаїття людських талантів і здібностей, вміння їх розпізнавати і підтримувати. 

Описані якості яскраво проявилися у феномені волонтерського і добровольчого руху. Це була природна, спонтанна, інстинктивна реакція українського етносу на зовнішню загрозу. Завдяки усьому цьому психічному комплексу Україна вистояла.

Під час Майдану-2014 поширився афоризм: «У будь-яких незрозумілих ситуаціях будуй Січ», тобто створюй організовану громаду. Це правило чітко відповідає українському типу мислення. У етнічних росіян діє інше правило: «У будь-яких незрозумілих ситуаціях бий в рило», і це не метафора – вони реально так діють. Негайне застосування насильства є звичаєвою нормою російського етносу, закладеною з самого дитинства.

А ось цікаве спостереження під час Майдану щодо притаманної українцям «сенсорики краси»: «Коли дівчатка-волонтерки, спотикаючись об купи заготованої для метання бруківки, чіпляючись ногами за дротяні кільця з-під згорілих автомобільних шин, розносять чай в п’ятилітрових пластикових пляшках – це зворушує. Але те, що роблять бійці, викликає шок. Заховавшись під барикаду, допивають чай… і несуть одноразові стаканчики до смітника. Чи хоч до організованого сміттєзвалища. Чи бочки з вогнем. При цьому бойові дії в повному розпалі… Я вже не веду мову про чистоту на Майдані…» – свідчить очевидець. Додамо, що попри запеклі бої на Європейській площі, вітрини навколишніх магазинів не постраждали. Різкий контраст з тим, що відбувається під час вуличних сутичок в інших країнах, наприклад, у Франції.

Точка найменшого опору

Актуалізація етнічного характеру, різко пришвидшена етнічною війною, приводить до увиразнення не лише сильних психічних функцій, а й слабких. Найуразливішою функцією української колективної душі – так званою «точкою найменшого опору» – є «сенсорика примусу». Вона виражається в тому, що український етнос («типовий українець») не переносить будь-якого насильства. Він надзвичайно чутливий, коли на нього грубо тиснуть, – такі речі не забуваються і вимагають помсти. Ще гірше, коли українцю довелося самому застосувати насильство проти іншої людини чи навіть тварини: тоді його довго мучить совість.

– Чи означає це, що український етнос взагалі неспроможний до жорстких, рішучих проявів насильства?

З погляду соціальної психології, кожна людина спроможна діяти за кожною з 16 психічних функцій. Але за одними функціями вона діє творчо і вишукано, а за іншими – не гнучко, прямолінійно, грубо, на основі наявного особистого досвіду.  

Особливість «точки найменшого опору» (ТНО) в тому, що вона дуже інертна – «важка на підйом». Вона дуже довго накопичує енергію. Але якщо цей «психічний конденсатор» повністю заряджено, то вивільнення енергії відбувається несподівано, вибухово і некеровано. ТНО не вміє діяти творчо, і навіть не розуміється на прийнятних нормах. Вивільнення енергії відбувається згідно з наявними особистими шаблонами, тобто на основі особистого досвіду. Якщо ж цих шаблонів нема, то психічний вибух відбувається в неймовірно диких і брутальних формах.

Український поріг агресивності

Український народ не визнає насильства в якості нормального засобу вирішення суперечок. Якщо на нього нахабно тиснуть, він довго терпить, аж поки його ТНО не вибухне. Тоді некерований надпотужний спалах лютої, жорстокої помсти дивує не лише ворогів, а й самих українців.

Феномен поєднання неймовірної терпеливості і неймовірного вибуху люті, коли тебе «остаточно дістали», психологи називають «надмірно високим порогом агресивності». «Як не дивно, але при уважному аналізі рис характеру у осіб, що застосували крайні форми насильства, вимальовується дивна картина. Ці шокуючі злочини вчинили зовсім не ті, за ким тягнеться довгий шлейф кривавих злочинів. Навпаки, дуже часто злочинцями виявлялися пасивні, м’які за характером люди. Вони зовсім не імпульсивні і їх важко спровокувати. Вони видаються дуже терпеливими, здатні терпіти страждання протягом тривалого часу і вміють себе стримувати» – пишуть Роберт Берон і Дебора Річардсон у книзі «Людська агресія» (Baron, R. A., & Richardson, D. R. Human aggression. New York: Plenum Press, 1994).

Такі люди володіють потужними стримуючими силами, що перешкоджають здійсненню агресивних вчинків. Вони рідко реагують на провокацію. «Якщо ж провокації не припиняються, то навіть їхнє надмірне терпіння вривається. І тоді ці, здавалось би, покірні люди несподівано застосовують насильство, що застає їхню жертву абсолютно зненацька. Після викиду агресії вони знову повертаються до свого попереднього стану неагресивності» – пишуть автори книги і додають, що до моменту здійснення злочину ці люди, як правило, ніколи не мали неприємностей із законом. Після здійснення насильства вони відчували докори сумління і негативно ставилися до агресії.    

Описаний феномен властивий для колективної психіки українського етносу. Історичними проявами несподіваного вибуху агресії, коли ворог своїми утисками «зірвав різьбу», є Хмельниччина і Коліївщина. Ці події глибоко зафіксовані в українській історичній пам’яті, оспівані в думах і легендах, романах і поезії, зокрема Тарасом Шевченком – духовним батьком світового українства.  

– Але ж після цього українців має мучити совість?

Ці повстання відбувалися у формі священної війни за волю, тому жодних докорів сумління – все було правильно. Наприклад, гайдамацьке повстання 1768 року, відоме як Коліївщина, почалося з ритуального освячення зброї:

Кому вниз - Микита Швачка

Архетип Сонячного Вепра

З погляду соціальної психології, українська етнопсихіка описується цінностями Четвертої квадри, причому домінуючим психотипом є етико-інтуїтивний інтроверт – «Миротворець». Його точкою найменшого опору є згадана вище «сенсорика примусу», яка повільно накопичує енергію, а потім несподівано її вивільняє. Схоже на те, що це споконвічна характерна особливість українського народу, тому вона зафіксована у прадавній, можливо, ще  доарійській (борійській) міфології про те, що Україна – це Земля Вепра (Борія, від бор – вепр, англ. boar, рос. боров).  В античні, вже арійські часи Україна мала назву Гіперборія, тобто Вища Борія. А перед нею була Борія (потужна, вогненна). Див.: Земля Сонячного Вепра: Борія, Гіперборія, Вишня Борія.

Кому вниз - Ліра. Вишня Борія

Нагадаємо, що згідно зі свідченням авторитетного знавця Гіперборійської традиції Рене Генона, «істина полягає в тому, що загальноприйняте ім’я Гіперборія стало вживатися греками лише в епоху, коли вони вже втратили сенс цієї давньої назви». Він же стверджує, що назва Борія означає «Земля Вепра»  («Варахі») і що ця країна вважалася священною землею – місцем перебування первинного духовного центру нинішнього циклу проявлення світу, який в арійських Відах називається «Света-вараха-Кальпа» – «Сонячного (білого, світлого, яскравого) вепра цикл».

Для нас міфологія вепра (варахі, тобто захисника) важлива тому, що саме для вепра характерне згадане вище поєднання миролюбності і вибухової руйнівної сили.

Судіть самі: вепр живе як відлюдник («інтроверт») і наче перебуває у своєму «внутрішньому космосі». Він погано бачить, зате має добрий нюх та інтуїтивне відчуття ситуації. Вепр є мирною твариною, прагне уникнути найменших конфліктів, не влаштовує засідок і ні на кого першим не нападає. Але якщо його пораниш (або чимось дуже допечеш), тоді він раптово розвертається на нападника і йде в лобову атаку.

Мисливці знають, що нема небезпечнішої тварини, ніж поранений вепр; надзвичайно важко протистояти цій масивній, потужній і стрімкій тварині, коли вона на тебе ПРЕ. Під час атаки вепр здійснює вибуховий викид енергії, перетворюється на цілеспрямовану, запрограмовану на знищення бойову машину. Це його останній бій, тому для цієї смертельної атаки вепр залучає всі свої внутрішні резерви, що й дозволяє йому розвивати таку неймовірну потужність. У цей момент атаки інстинкт самозбереження вепра повністю заглушується інстинктом збереження роду: поранений звір кидається на агресора і йде на самопожертву не для захисту себе, а для усунення джерела загрози для свого роду.

Така поведінка вепра відповідає українському національному характеру: миролюбність і довготерпеливість, але водночас здатність на рішучі, надзвичайно енергійні, нестримні і саможертовні дії тоді, коли уривається терпець, коли виникає загроза знищення етносу.

Повторимо, що поєднання довготерпеливості з несподіваним вибухом притаманне особистостям з надзвичайно сильними бар’єрами, стримуючими агресію. Ці спокійні, законослухняні люди довго терплять, але одного разу відчувають, що їх «загнали» в кут, «зриваються» під пресом непомірно важких зовнішніх обставин і розправляються зі своїми насильниками з надзвичайною рішучістю і навіть жорстокістю.

За ці якості – усамітнення, свобода, самодостатність, миролюбність, нестримна сила, вибухова захисна агресія – вепр став символом борійських жерців  і арійських (гіперборійських) брахманів, а з ними і всього народу Землі Вепра. В європейській геральдиці вепр став символом шляхетності, мужності й безстрашності. У кельтів вепр символізував духовну владу: друїди, називаючи себе «вепрами», ототожнювали себе із сакральними знаннями Землі Вепра.

Як уникнути некерованого вибуху

Очевидно, що сьогодні українці переживають період дуже потужних провокацій як з боку агресивної Росії, так і внутрішньої пост-совкової репресивної системи. Все наче спеціально робиться для того, щоб українців остаточно «дістати» і щоб у них «зірвало дах». Коли це станеться – встановити неможливо.  «Чорний лебідь» може прилетіти будь-коли. Хоча, виходячи з української історії, краще говорити не про лагідного «чорного лебедя», а про розлюченого «білого вепра».

Наголосимо, що ситуація «великого вибуху», до якої зараз рухається Україна, є дуже небезпечною, адже йдеться про некерований, брутальний, вкрай жорстокий процес. Тому необхідно докласти зусиль, щоб накопичена психічна енергія трансформувалася у щось творче, корисне, продуктивне. Як цього досягнути – поговоримо в наступній статті.    

Продовження: Тотем України – Сонячний Вепр: чому це важливо для українського етнотворення?

Кому вниз - Білі демони