Психологічний профіль фальсифікатора Євангелія: Кукіль без пшениці, частина 2

Попередня стаття:

Кукіль без пшениці: про що розповідають вставки в Євангеліє

Як ми вже з’ясували, над переробкою Євангелія працювала група з принаймні чотирьох учасників. Керівник групи був водночас ідеологом, учителем, головним редактором і, ймовірно, меценатом проекту. Тобто він повністю керував ситуацією.

Цей головний фальсифікатор особисто займався переробкою Євангелія від Івана, натомість його учні нашпиговували вставками три інші твори – так звані синоптичні євангелія. Після цього керівник групи здійснив остаточне редагування всіх євангелій. При цьому він сміливо додавав усе, що заманеться, натомість початковий текст майже не змінював.

Завдяки такій схемі перероблене Чотириєвангеліє несе на собі виразний відбиток головного фальсифікатора. З цього випливає, що шляхом дослідження характеру вставок можна пізнати характер головного фальсифікатора і навіть скласти його психологічний профіль. Почнімо з найвиразніших рис його особистості.

Безсовісність, безсоромність і брехливість

Найбільше вражає те, що автор вставок не відчуває жодної поваги ні до Євангелія, ні до його героїв, ні до самого Ісуса Хреста. Фальсифікатор брутально використовує євангельський текст лише як вторинне, допоміжне тло для просування свого вельми специфічного світогляду.

Відсутність емпатії

Фальсифікатора зовсім не чіпають почуття інших людей. Він спокійно пише про масове убивство немовлят в околицях Вифлеєма і вважає цілком нормальним серед ночі брутально розбудити сусідню сім’ю, вимагаючи трьох буханок хліба.

Суперечливість

Вставки суперечать не лише євангельському тексту, а й одна одній. Фальсифікатор намагався зберегти якусь логіку, проте це йому не завжди вдавалося навіть в межах одного абзацу. Про таких говорять, що він знає ноти, але не відчуває мелодії. Інтелект фальсифікатора відверто фрагментарний. У нього «тунельне бачення».

Відсутність почуття міри

Це прояв згаданої вище фрагментарності та відсутності цілісного бачення. Звідси гротескні перебільшення на кшталт «колоди в оці» і «ковтання верблюда».

Підлість

Автор вставок не насмілювався критикувати фарисеїв, тому свої звинувачення, образи та прокляття вклав до уст Ісуса Хреста та Івана Хрестителя. Також очевидним є бажання фальсифікатора всіх пересварити між собою, в тому числі апостолів.

Егоцентризм і манія величі

Фальсифікатор вважав себе найрозумнішим і найважливішим, тому робив з текстом Євангелія все, що йому заманеться. Як відомо з психології, манія величі часто виникає як компенсація комплексу меншовартості. Деяке нерозуміння особи з боку соціуму ця особа може узагальнювати і впадати в крайність, мовляв, «усі мене не розуміють» і «всі мене ненавидять».

Щось подібне відбулося з фальсифікатором. На це вказують його палкі звинувачення фарисеїв, книжників і всіх мешканців Єрусалима в тому, що вони переслідували «пророків, мудреців і вчених». Фальсифікатор значною мірою ідентифікує себе з цими «пророками, мудрецями і вченими». Схоже, що він вважає себе невизнаним пророком Єгови.

Вивищення себе через приниження інших

У вставках майже всі діючі особи Євангелія, за винятком первосвященників (садукеїв), показані затурканими, заляканими, несамостійними невігласами. Особливих старань фальсифікатор доклав до приниження апостолів, представивши їх наївними простаками та недоумками.

Шахраюватість

Фальсифікатор відверто симпатизує нечесному управителю та його шахрайській схемі, описаній у «Притчі про нечесного управителя». На його думку, корупція та «відкати» – це нормально, тому що винахідливо, інтелектуально, ефективно.

Не розуміння сенсу

Характерний приклад – оповідання про наближення Ісуса з великим гуртом учнів-галілеян до Єрусалима. Місцеві люди вже знали про чудотворну силу Ісуса, тому намагалися до нього доторкнутися або увійти будь-яким іншим способом у фізичний контакт. Зокрема, вони стелили під ноги Ісуса свій одяг, щоб він, наступивши, залишив на ньому свій чудотворний відбиток. Отримавши часточку святості боголюдини, цей одяг тоді приносив би удачу та здоров’я.

Фальсифікатор зовсім не розумів сенсу, для чого це робиться, тому посадив Ісуса на осла – як завжди, для того, щоб збулося пророцтво з іудейських писань. Автора цієї вставки зовсім не бентежило те, що тепер люди кидали свій одяг під копита тварини.

Мавпування

Фальсифікатор брав арійські метафізичні терміни – «Отець небесний», «Логос», «Син Божий», «Святий Дух» – і наповнював їх власним сенсом. Більшість вставок – це наче коментар до відповідного євангельського тексту. Тобто фрагменти Євангелія фальсифікатор використовував як підказку для генерування власного тексту.

Жорстка субординація

В уяві фальсифікатора, всесвіт тримається на жорсткій вертикалі: Отець Єгова – Святий дух Єгови – Логос (Син Єгови) – раби Єгови. Носієм волі є лише Єгова, натомість усі інші є лише його безвольними маріонетками, такими собі біороботами, призначення яких полягає в тому, щоб ретельно виконувати волю Єгови. У автора вставок своєрідне уявлення про праведність: на його думку, праведність полягає в точному та беззаперечному виконанні наказів згори.

Психологічний профіль

Наведених рис досить для складання психологічного портрету автора вставок. Важко знайти нормальну людину з наведеними вище рисами. Проте усі вони точно відповідають психології істот, яких у сучасній науці називають психопатами або надтваринами (суперанімалами). Тобто описаний вище профіль є на всі 100% психопатичним. Безумовно, автор вставок був психопатом.

У науці психопатами називають істот, що мають людську форму, проте позбавлені суто людських якостей, якими є свідомість, совість, емпатія, милосердя, справедливість, честь, правдомовність, любов, приязність, вдячність, творчість, воля, відповідальність. У неформальному спілкуванні психопатів ще називають нелюдами і тварюками. Це не перебільшення, адже, згідно з сучасними нейрофізіологічними дослідженнями, психопати є людиноподібними тваринами, які володіють інтелектом і вміють розмовляти. Через це їх і називають надтваринами. За своїм функціоналом вони стоять вище решти тварин, тим не менше залишаються тваринами.

Основоположна відмінність людини від тварини полягає в тому, що людина є втіленою божественно-духовною сутністю, яка тою чи іншою мірою керує психофізичною основою організму – подібно як оператор керує комп’ютером. Безсмертний дух людини спроможний керувати її вродженими та набутими інстинктами, емоціями та інтелектом, тобто психікою (душею). Саме проявом утіленого духу є свідомість, совість, любов та інші згадані вище суто людські якості.

У тварин нема цих духовних якостей, адже вони не є втіленими духовними сутностями. Тварини – це природні біороботи. Вони живуть на інстинктах та набутих поведінкових програмах, в тому числі отриманих шляхом дресування. Це ж саме стосується і психопатів, які є розмовляючими тваринами і живуть тими ж сами тваринними інстинктами, посиленими людиноподібним інтелектом. Тому-то в них нема перелічених вище проявів духу, тобто комплексу якостей, який заведено називати людяністю.

Як відомо, люди належать до біологічного виду Гомо сапієнс (Homo sapiens). Латинське слово «гомо» перекладають як «людина», хоча етимологічно воно означає «людиноподібна форма», «житло», «носій». Відтак «гомо сапієнс» – це «носій розуму» та «носій мудрості», по суті, «носій духу».

На відміну від людей психопати належать до біологічного виду Гомо інтеліс (носій інтелекту). Для позначення інтелісів Ісус Хрестос застосовував термін «археїси» (гелленською «ἀρχαίοις» – археіс), тобто «первозданні», «початкові». Він їх так називав тому, що інтеліси є перехідною ланкою від тварини до людини. Ця тема з усіма посиланнями і джерелами розкрита у серії статей «Народного Оглядача», починаючи від «Політична зоологія: психопати і соціопати в ситуації глобальної кризи» та «Homo intelis: людиноподібні надтварини та їх ідентифікація». У кінці кожної статті є посилання на продовження теми.

Люди та інтеліси відрізняються не лише поведінково, а й фізіологічно – у них інша структура головного мозку і по-іншому влаштована гормональна система. Завдяки цьому людей та інтелісів можна ідентифікувати інструментально – за допомогою сканування головного мозку, гормональних та інших тестів.

Вчені розуміють, що термін «психопати» не точний, адже у психопатів проблема не з хворою психікою, а з відчутністю духовних якостей. Для виправлення цієї термінологічної неточності деякі дослідники замість терміну «психопати» також застосовують термін «характеропати» – як у книзі Джорджа Саймона «В овечій шкурі. Маніпулятор. Виявити та здолати» (Клуб Сімейного Дозвілля, 2022).

Таким чином, судячи з характеру вставок, головний фальсифікатор Євангелія не був людиною (сапієнсом) – він належав до біологічного виду розмовляючих тварин, тобто був інтелісом.

Антисоціальний інтеліс, тобто психопат

Розрізняють два типи інтелісів – просоціальні та антисоціальні. Власне, антисоціальних інтелісів і почали називати психопатами. Натомість для позначення просоціальних інтелісів нині застосовують термін «просоціальні психопати».

Просоціальна або антисоціальна спрямованість інтелісів повністю визначається характером їх виховання, точніше – дресування. Це тому, що вони не мають внутрішнього духовного керівного центру: як і всі тварини, інтеліси повністю залежать від інстинктів та набутих поведінкових програм. Наприклад, того ж самого пса можна видресувати і для захисту людей, і для нападу на них. Так само комп’ютер можна завантажити як позитивними, так і негативними програмами.

То ким був головний фальсифікатор – «хорошим інтелісом» чи «поганим інтелісом», тобто психопатом? Судячи з того, що вставки просякнуті брехнею, наклепами та прокляттями, та ще й несуть в собі виразний намір пересварити людей, автор цих вставок був психопатом, тобто антисоціальним інтелісом.

Джерело антилюдської спрямованості

Автор вставок добре знайомий з Торою, пророцтвами та іншими писаннями, часто їх цитує і вільно ними оперує. Вочевидь, вони були невіддільним компонентом його світогляду, відтак стали головною причиною антилюдської спрямованості. А все тому, що початкову основу згаданої вище літератури сформував пророк Єзекиїл, а також його учні. Сам Єзекиїл був антисоціальним інтелісом, відтак його ідеологія була психопатичною. Мета цієї ідеології – домінування виду Гомо інтеліс над видом Гомо сапієнс. Цій темі присвячені статті:

• Фантастика жахів пророка Єзекиїла та його альтернативна історія
• Стратегія пророка Єзекиїла: 13 заповідей для організованих психопатів

Так що антисоціальність фальсифікатора Євангелія випливала зі сповідуваної ним світоглядної доктрини. Автор вставок був психопатом, звідси нелюдський характер згенерованих ним текстів. Проте психопати бувають різних типів. Тому наступне запитання: до якого типу належав фальсифікатор?

Високофункціональний корпоративний психопат

Наука розділяє психопатів на низькофункціональних і високофункціональних. Відмінність між ними визначається головним чином якістю первинного дресування (програмування).

Низькофункціональні психопати походять з соціальних низів, відтак не мають ні якісного дресування, ні пристойної освіти, ні достатніх матеріальних засобів для наступного розвитку. Тваринний інстинкт домінування, посилений людиноподібним інтелектом, вони зазвичай реалізують шляхом насильства, тому й концентруються в тюрмах.

Високофункціональні психопати походять з середнього та вищого класу, відтак з дитинства отримують значно кращі дресування, освіту, професійну підготовку, а також матеріальні ресурси та зв’язки для здобуття високого соціального становища. Свій інстинкт домінування вони реалізують шляхом досягнення висот в управлінській вертикалі – у великих корпораціях, а також державних, наукових, громадських та церковних структурах. Тут їхнє домінування здійснюється не шляхом грубого насильства, а за допомогою владних повноважень, грошей, шахрайства, корупції.

Найінтелектуальніші з високофункціональних психопатів прагнуть концептуальної влади, тобто домінування за допомогою ерудиції, доступу до прихованої інформації та ефективних шаблонів поведінки. Такі займаються наукою, філософією, літературою та іншими інтелектуальними речами.

Судячи з того, що фальсифікатор вільно оперував текстами іудейської традиції, був ознайомлений з гелленською філософією, симпатизував іудейській аристократії (первосвященникам, садукеям) і зневажав «фарисейську шантрапу», він належав до іудейської аристократії. Отже, він був високофункціональним психопатом. Зазвичай вони роблять кар’єру в корпоративних, державних, наукових та інших великих бюрократичних структурах, тому їх називають корпоративними, організаційними або білокомірцевими психопатами.

Цей тип психопатів нині викликає найбільше зацікавлення психологів, тож на цю тему є серйозна література. Видатні психологи Павло Баб’як і Роберт Хаер у 2006 році присвятили цьому явищу цілу книгу – «Змії в костюмах: коли психопати йдуть на роботу (Paul Babiak and Robert D. Hare. Snakes in Suits: When Psychopaths Go to Work. – 2006, 2019). Сучасна психологія ретельно досліджує методи, застосовувані корпоративними психопатами, головним з яких є формування так званих «психопатичних союзів». Цій темі присвячена стаття «Психопатичний союз та його алгоритм: як інтелектуальні тварини перехоплюють управління».

Отже, головний фальсифікатор Євангелія був високофункціональним корпоративним психопатом.

Аристократичний іудей з діаспори

Фальсифікатор не ототожнював себе з населенням Єрусалиму та всієї Іудеї. Він погано знався на місцевій географії, використовував застарілі, неактуальні назви – Ізраїль, Ханаан, Магадан. Ці та інші назви вживалися в давніх іудейських текстах, отже в автора вставок були книжні уявлення про реалії тодішньої Палестини. Окрім того, як ми вже говорили, він належав до іудейської аристократії. З усього цього напрошується висновок, що головний фальсифікатор був аристократом з іудейської діаспори.

Несвідоме генерування текстів

Психопати, будучи тваринами, не усвідомлюють того, що вони роблять, адже свідомість – це прояв утіленого духу. Натомість психопати діють на автоматичних програмах та засвоєних шаблонах.

Ви запитаєте, а чи можна генерувати більш-менш логічні тексти без розуміння їх суті? Так, можна. Найпростіший приклад – добре відомі нам комп’ютерні переклади текстів. Програма генерує текст, досконалість якого визначається функціональністю цієї програми. Ранні програми були низькофункціональними, тож у згенерованих ними текстах було багато помилок і вони вимагали редагування професійного перекладача. Натомість сучасні програми перекладу, наприклад DeepL, засновані на штучному інтелекті. Вони високофункціональні, тому згенеровані ними тексти створюють ілюзію, що їх здійснила людина. Хоча кожному зрозуміло, що програма не володіє свідомістю і взагалі не розуміє, що вона робить.

Проте системи штучного інтелекту на цьому не зупинилися. Сучасні комп’ютерні програми спроможні не лише перекладати, а й генерувати нові тексти. Яскравим прикладом є програма GPT-3 (Generative Pre-trained Transformer 3) – вона генерує доволі зв’язні тексти, в тому числі віршовані. За її допомогою копірайтери рекламують товари, студенти пишуть реферати, оглядачі роблять підбірки новин.

Інша справа, що згенеровані тексти можуть бути цілком безглуздими, хоча виглядають доволі солідно, і навіть науково. Наприклад, у жовтні 2020 року в розділі сайту Reddit, де користувачі ставлять одне одному запитання, з’явився бот, що працює на GPT-3. Протягом тижня він опублікував понад тисячу розгорнутих відповідей на ці запитання. Фрагмент найпопулярнішої відповіді бота:

Користувач: Хлопці, які обслуговують ліфти, що найдивніше ви знаходили на дні ліфтової шахти?

Бот: Перше, що спадає на думку, – нещодавнє відкриття колонії людей, які живуть у шахтах ліфтів під будівлями. Для соціологів і антропологів це стало вражаючою знахідкою, яка розповіла про людську культуру більше, ніж будь-коли це було можливо раніше.

Для того, щоб програма штучного інтелекту згенерувала текст, їй треба дати так звану «підказку» у вигляді кількох речень. Спробуймо це зробити за допомогою сайту «Порфирьевич», взявши для підказки якусь цитату з цієї статті. Наприклад, ось цю: «Фальсифікатор не ототожнював себе з населенням Єрусалима та всієї Іудеї. Він погано знався на місцевій географії, використовував застарілі, неактуальні назви – Ізраїль, Ханаан, Магадан».

До цих двох речень система згенерувала своє продовження. Якщо відкинути відверто безглузді варіанти, то згенерований текст виглядає так: «Використані ним назви показують, до якої міри він був профаном. Іноді він наводить дивні грецькі тексти, не зрозумілі й не відомі фахівцям з культури того часу. А тепер найголовніше. Фальсифікатор постійно брехав – у цьому можна бути впевненим, знаючи особливості мови. Крім того, він сильно спотворював історичні факти. Ми не будемо тут розбирати кожне його твердження. Скажемо тільки, все, про що він говорить, неправдиве. І всі його твердження теж – їх не можна приймати на віру. Саме з цієї причини ніколи не можна вірити будь-яким із цих висловлювань. Але їх слід добре вивчити – хоча б для того, щоб не попастися».

Ну що тут скажеш? У цьому машинному тексті забагато «води», проте в цілому непогано. Важливо розуміти, що цей конкретний текст згенерувала відносно проста система штучного інтелекту, яка, вочевидь, не має навіть натяків на свідомість. Значно більші можливості у людиноподібного інтелекту розмовляючих тварин, адже він на порядки перевершує машинний інтелект.

Наприклад, американський професор Джеймс Фелон є високофункціональним «просоціальним психопатом», тобто «добрим інтелісом». Будучи нейрологом, він сам це встановив після того, як зробив магнітно-резонансну томографію (МРТ) головного мозку – спочатку власного, а потім своєї сім’ї.

З Джеймсом Феллоном ми вже знайомі зі статті «Homo intelis: людиноподібні надтварини та їх ідентифікація». Він опублікував автобіографічну книгу «Психопат всередині» (The Psychopath Inside, 2013), займається наукою, читає лекції, дає інтерв’ю журналістам, наприклад, «Як виглядає мозок психопата – інтервʼю з інтелісом професором Джеймсом Феллоном».

Тому не варто дивуватися, що фальсифікатор Євангелія також був інтелісом, але не просоціальним, як згаданий професор, а антисоціальним. Оригінальний текст Євангелія він використовував в ролі підказок для генерування власного тесту.

Висновок про те, що фальсифікатор був психопатом, дозволяє краще зрозуміти деякі особливості здійснених ним вставок і дати відповідь на чотири запитання, якими завершується попередня стаття. Почнімо з цього: Звідки така неймовірна кількість суперечностей?

Імітація свідомості та розуму

Головною причиною фрагментарності та суперечливості інтелісів є відсутність у них розуму та свідомості.

Розум і свідомість – це прояв духу, натомість інтелект – це прояв психіки (душі). Свідомість дає цілісне бачення, на основі якого розум творить нове. Для своєї творчості розум використовує інтелект з його вже готовими наборами даних, шаблонами і автоматичними програмами. Розум і свідомість притаманні лише людям.

Інтеліси, подібно до інших тварин, не мають розуму та свідомості, тому для оцінки ситуації та вирішення завдань використовують тільки інтелект. Інтелект працює на формальній логіці, а це дуже енергозатратний механізм. Свідомість легко охоплює картину в цілому, натомість інтелекту доводиться вибудовувати та утримувати величезну кількість конкретних зв’язків. Свідомість – це наче яскрава люстра, яка освітлює все приміщення. Натомість інтелект – це наче свічка, яка вихоплює з пітьми окремі кутки, тож для вироблення цілісного уявлення треба постійно ходити з кутка в куток.

Іншими словами, інтелект засадничо локальний, тож для формування глобальної картинки йому доводиться діяти з величезним напруженням та енерговитратами. Зазвичай енергії не вистачає, тому інтелекту доводиться змиритися з тим, що окремі «кутки» його «картини» існують самі по собі, живуть власним життям і суперечать одне одному.

Фальсифікатор не володів свідомістю, тож йому надзвичайно важко було сформувати цілісну картину переробленого ним Євангелія. Як наслідок – величезна кількість протиріч, найбільш кричущими з яких є взаємно заперечуючі «родоводи Ісуса», убивство царем Геродом немовлят через кілька років після своєї смерті, безглузда мандрівка Йосипа з Марією в Іудею для сплати податків зі свого господарства в Галілеї, повністю спотворена послідовність подій Євангелія від Івана та багато іншого.

Відсутність розуму та свідомості розмовляючі тварини компенсують запам’ятовуванням великої кількості інформації – відомостей, цитат, шаблонів, схем, методів, манер. Це дозволяє їм успішно займатися імітацією свідомості та розуму, створювати ілюзію ерудованості та креативності. Ось як про це розповідає Роберт Хаер:

«Вони можуть розповідати неймовірні, але переконливі історії... Проте у проникливих спостерігачів створюється враження, що психопат грає роль, машинально вимовляючи завчені фрази». «Байдужість психопата до можливості бути спійманим на брехні просто неймовірна: вона змушує задуматися, чи при здоровому він глузді». «Деякі дії психопати ретельно продумують і опрацьовують. Хоч би яким був план, він завжди виконується зухвало, самовпевнено і холоднокровно». «Психопат схожий на дальтоніка, для якого всі кольори представляються не більше ніж відтінками сірого. Проте він знає, як поводитись у світі барв. Він знає, що верхня лампа світлофора означає "стоп". І коли дальтонік каже, що він зупинився на червоне світло, він має на увазі верхнє світло».

А ось як про це пише американський психолог Герві Клеклі у книзі «Маска розумності», вперше виданій ще у 1941 році (Hervey Cleckley. The Mask of Sanity: An Attempt to Reinterpret the So-Called Psychopathic Personality). Цитата: «Краса і потворність, за винятком поверхневого рівня, добро, зло, любов, жах і гумор не мають для психопата жодного значення, вони не в змозі торкнути його. Ці речі неможливо пояснити йому, тому що у сфері усвідомлення нема нічого, що могло б перекинути міст через цю прірву за допомогою порівняння. Він може повторювати ваші слова і жваво говорити, що все розуміє, але в нього нема жодної можливості усвідомити те, чого він не розуміє» – пише Герві Клеклі й підсумовує: «Ми маємо тут справу зовсім не з цілісною людиною, але швидше з чимось, що нагадує тонко влаштовану машину рефлексів, здатну бездоганно зображати людську особистість».

Таким чином, величезна кількість суперечностей у вставках до Євангелія спричинена тим, що їх автор був психопатом, відповідно, він не володів свідомістю, яка дає цілісну картину. Фальсифікатор не усвідомлював, що він робить, а діяв як інтелектуальний автомат, природний біоробот.

Людині це непросто зрозуміти. Ви запитаєте: Як можна вести логічний діалог при повній відсутності свідомості та уявлення про сенс розмови? Для відповіді на це запитання звернімося до відомого мисленного експерименту, який називається «Китайська кімната».

Китайська кімната

Цей експеримент докладно описано і обговорено в літературі зі штучного інтелекту, проте він добре підходить для пізнання природного інтелекту психопатів. Уявіть собі, що в ізольованій кімнаті знаходиться людина, яка зовсім не знає ні китайської мови, ні ієрогліфів. Але вона діє за певною системою інструкцій про те, як реагувати на запити китайською мовою. Тож коли людина в кімнаті отримує із-зовні запит з конкретним набором ієрогліфів, то вона звертається до наявних інструкцій і видає у відповідь описаний інструкціями інший набір ієрогліфів.

При цьому людина в кімнаті взагалі не розуміє, про що йдеться в усіх цих ієрогліфах – вона просто виконує інструкції. Проте китаєць, який іззовні робить запити, цього навіть не підозрює, адже він ставить запитання і отримує на них чітку відповідь китайською мовою. Він переконаний, що спілкується з іншим китайцем.

Якість відповідей визначається лише розвиненістю системи інструкцій, якій слідує людина в кімнаті. Що більше інструкцій, то розумнішими виглядають відповіді. Наприклад, вже згадувана вище система генерування текстів GPT-3 має понад 175 мільярдів правил, а для її «навчання» було використано понад 570 гігабайт спеціально відібраних текстів.

Зрозуміло, що характер текстів, генерованих системою штучного інтелекту, повністю визначається текстовою базою, на якій «навчали» цю систему. Наприклад, якщо в систему закласти іудейські писання, то система генеруватиме заповіді, пророцтва і настанови з семітської мудрості. І це пояснює, чому їх так багато у вставках до Євангелія – тому, що головний фальсифікатор був з самого дитинства навчений саме на такого роду літературі.

З цим більш-менш розібралися. Наступне запитання: Чому фальсифікатор лише додавав текст, а не видаляв?

«Що більше букв, то більше знань»

Це пов’язано з відмінністю між розумом та інтелектом. Розум творить нове, натомість інтелект використовує вже наявне. Розум оперує сенсами, для оформлення яких намагається використовувати якомога менше слів. Натомість інтелект спроможний працювати лише з даними та інструкціями, тому для оцінки ситуації та пошуку рішення намагається накопичити їх якомога більше. Там, де людині досить вловити ідею, інтелісу необхідно зібрати цілий інформаційний масив. Не випадково в аріянстві лише дві заповіді, натомість в іудаїзмі їх 613.

Фальсифікатор був інтелісом, тому мав притаманне його виду переконання, що чим більше слів, тим вища цінність інтелектуального продукту. Тож якщо додавати слова, то цінність зростатиме, якщо ж видаляти – цінність зменшуватиметься. Логіка така ж сама, як з грошима: що більше, то краще. Тому при переробці Євангелія фальсифікатор нічого не видаляв, а лише додавав новий текст або, у рідкісних випадках, змінював оригінальний текст, переважно шляхом перевертання до навпаки.

Розуміння кількісного характеру інтелекту допомагає відповісти на третє запитання з попередньої статті:

Чому обсяг вставок перевищував обсяг оригінального тексту?

Якщо фальсифікатор взявся за «виправлення» Євангелія, значить він вважав, що краще за євангелістів знає, як має бути правильно. У інтелісів критерієм правоти та інтелектуальної переваги є кількість згенерованої інформації – у кого більше букв, той сильніший, інтелектуальніший, авторитетніший. Перероблене Євангеліє фальсифікатор вважав своїм власним витвором, тож для підняття власної значущості постарався, щоб у ньому було якомога більше букв.

Водночас йому ще було важливо, щоб обсяг згенерованих ним вставок перевищував обсяг оригінального тексту. На його переконання, це було б найпереконливішим доказом того, що він більш правий, ніж євангелісти.

Оригінальний текст Євангелія фальсифікатор використовував як «підказку» – подібно до того, як це роблять комп’ютерні програми генерації текстів. Відштовхуючись від євангельських «підказок», фальсифікатор генерував величезні за обсягом вставки, адже його в цьому ніхто не обмежував. Це найвиразніше проявляється в Євангелії від Івана, де фальсифікатор справді розгулявся і отримав максимальне задоволення від свого графоманства.

Нарешті, четверте запитання: Хто це зробив? І навіщо? Якою була мотивація фальсифікатора?

Мотивація

Психопати вкрай егоїстичні та самозакохані, відтак дбають лише про власну вигоду. Головний рушій їхньої активності – інстинкт домінування, посилений інтелектом. Фальсифікатор був високофункціональним психопатом, він добре орієнтувався в іудейських писаннях, був під враженням від гелленської філософії й займався її мавпуванням. Його захоплення, увага, життєва енергія були зосереджені в літературній сфері. Тому найімовірніше, що фальсифікатор прагнув концептуальної влади – як у Мойсея, якого він дуже поважав, адже згадав його у вставках більш як три десятки разів. Формуючи власний, як він вважав, інтелектуальний продукт шляхом перероблювання чотирьох євангелій, фальсифікатор прагнув слави, масового визнання та безперечного авторитету. Саме в цій сфері знайшов свою реалізацію його інстинкт домінування.

Звідси відповідь на запитання про мотивацію. Фальсифікатор мавпував Мойсея, прагнучи його слави, авторитету та влади. Для досягнення цієї мети він шукав відповідного засобу. Його увагу привернуло Євангеліє, яке тоді швидко набувало популярності й перетворювалось на бестселер. Євангельська тематика відповідала поставленій меті, адже там йшлося про діяння видатної особистості, організатора, чудотворця. Дізнавшись про чотирикомпонентну структуру Євангелія, фальсифікатор використав його як початковий шаблон для викладення власного вчення. Фрагменти Євангелія він застосував як підказки для генерування власного тексту. Вочевидь, сам він не вважав себе ні фальсифікатором, ні плагіатором. На його думку, він лише використав цікавий популярний сюжет для викладення свого надзвичайно важливого і глибокого вчення.

Тут варто зауважити, що у психопатів нема жодної поваги до чужої інтелектуальної власності. Вони легко можуть взяти чужий твір і видати його від свого імені, не змінюючи в ньому навіть заголовку. Але ж тут, при переробці Євангелія, фальсифікатор доклав великих зусиль, адже згенерував, особисто і з допомогою своїх учнів, більше тексту, ніж було початково. Тому в нього не було жодного сумніву, що це його власний доробок, який належить тільки йому і більше нікому.

Природено, виникає запитання: А чи був у нього стратегічний план заснування нового релігійного руху? Ні, тому що у психопатів засадничо нема стратегії і не може бути. У них фрагментарний інтелект, їхні дії ситуативні й не сягають більше одного-двох кроків, тому всі вони тактики. Їхня, умовно кажучи, «стратегія» – це послідовна реалізація інстинктів та засвоєних поведінкових програм шляхом мавпування всього, що вони бачать навколо себе. Згадайте про «китайську кімнату» і поміркуйте, яка може бути стратегія у людини в цій кімнаті. Вона лише виконує інструкції. Якщо за деякі відповіді вона отримуватиме винагороду, то «стратегія» полягатиме в тому, щоб давати ті відповіді, за які буде винагорода. Так що фальсифікатора не цікавив якийсь релігійний рух у далекій перспективі. Його цікавила лише концептуальна влада за зразком Мойсея. І не колись у майбутньому, а тут і тепер.

Хто це все зробив?

Отже, ми реконструювали психологічний портрет фальсифікатора Євангелія. Це був високофункціональний психопат з іудейської діаспори, занурений у Тору та пророцтва, а також знайомий з гелленською філософією. Він належав до іудейської аристократії. Він прагнув стати новим Мойсеєм, але без успіху – і це його засмучувало. Комплекс неповноцінності він компенсував манією величі. Він мав гурток учнів, які виконували всі його забаганки. Його вчення мало хто розумів, тому, найімовірніше, учні його слухалися лише тому, що він їм платив. Для цього в нього були достатні матеріальні ресурси. Будучи нарцисом, плагіатором і графоманом, він мав би залишити після себе чимало інших текстів, які він тиражував та поширював власним коштом. Найголовнішим його інтелектуальним продуктом було перероблене Євангеліє.

Про все це розповідають вставки. Інформації не багато, але й не мало. Тож настав час дослідити, чи залишилися в історії відомості про цю непересічну особистість. Про це у статті Філон Іудей та його псевдоепіграф: Кукіль без пшениці, частина 3

Danheim - Grima