Родинне дерево – книжка для внуків. Куропатники. Розділ 11

Родинне дерево. Книжка для внуків.

Розділ 11

Родина Стрілків та Мищишин

Вид на с. Куропатники з гори.

с. Куропатники. КУРОПАТНИКИ — село в складі Бережанської територіальної громади Бережанського (2021 — Тернопільського) району Тернопільської області. Село розташоване на берегах р. Ценівка (ліва притока Золотої Липи, басейн Дністра), за 10 км від адміністративного центру громади й найближчої залізничної станції Бережани. Через Куропатники пролягає дорога Бережани–Зборів. Територія – 1,986 кв. км. Дворів – 314. Населення – 853 особи (2014). Поселення відоме з 1437 р. Є кілька версій щодо його назви. За першою, вона походить від слова Куроплатники, оскільки в давнину населення платило оброк (податок поміщикам) курми; за другою, в лісах навколо села водилося багато куропаток; за третьою, землями поселення володіли ґрафи Куропатніцькі й засвідчили це його назвою. Їхній замок стояв у долині р. Ценівки, був добре укріплений і оточений водою (в 19 ст. поміщик Майблін перебудував замок на ґуральню). 1531 р. ґрафи Куропатніцькі надали населеному пунктові обмежені міські права. 17 серпня 1497 р. Барбара – донька львівського хорунжого Северина Ґербурта з Фельштина (нині с. Скелівка Старосамбірського р-ну Львівської обл.) вийшла заміж за Яна Синявського й отримала в посаг, у числі інших населених пунктів, Куропатники. 1530 р. Бережанську волость, до якої належали Куропатники, але вже село, отримав від короля Сиґізмунда І Миколай Синявський. Імовірно, він роздавав отримані землі своїй шляхті, оскільки в записах за 16 ст. зазначено, що ця посілість почала належати шляхтичеві Чуловському. За даними А. Бонєцкого, цю посілість набув у 1531 р. Мацей Ґємбіцький із Куропатників, жидачівський войський, разом із сином Яном. Відомо, що М. Ґємбіцький у 1531 р. мав судову справу (1551 р.) в м. Краків із приводу вбивства у Куропатниках шляхтича Якуба Кохановського. В документах згадано Миколая Куропатніцького, жидачівського войського, після смерті якого залишилися сини – Себастіян і Мацей. У 1596 р. Мацей Куропатніцький судився з Катажиною Ґебровською за село. На карті А. Пограбіуса, виданій у Венеції 1570 р., позначений торговий шлях від м. Кам’янець (нині Кам’янець-Подільський Хмельницької обл.) до Львова, що пролягав через Скалу, Теребовлю, Куропатники та Дунаїв.

Молитва біля церкви Введення в храм Пресвятої Богородиці.

Куропатники поділяються на частини, які мають історичні назви: Вигнанка, Шоломків, Будилівка, Пастівник, Село (центр), Вигін, Кінець (кінець села). З усіх боків село оточене лісами і горбами, що теж мають назви: Пісочна гора, Гряда, Дихтинець, Грем’яча, Гнила криниця, Кирилівка, Лиса гора, Дзембівка, Грабина, Заберезина, Монастир. В актах Львівського міського суду є відомості про те, що у 1626 р. татари знищили Куропатники на 80 відсотків. Там Куропатники записані як місто, що належало до округу с. Конюхи (нині Козівського району). У 16–18 ст. ці землі були власністю Ходорковських, Синявських, у 19 ст. – Станіслава Потоцького. Повторно обмежену маґдебурію населений пункт отримав, імовірно, наприкінці 16 ст. завдяки родині Синявських. Куропатники використовували власницький герб цього маґнатного роду – «Леліва». Можливо, першим гербом містечка була родова емблема Куропатніцьких «Нечуя»: усічене дерево в червоному полі, над деревом – хрест. На честь скасування панщини в 1848 р. встановлено пам’ятний хрест. Під час Першої світової війни через село пролягала лінія фронту, і ця місцевість стала ареною боїв, що спричинили численні жертви, руйнування та злидні. Навесні 1917 р. два курені по три сотні з Леґіону УСС відійшли під командуванням Франца Кікаля з Бережан до Куропатників. У селі усусуси навчалися захисту від хімічної (газової) зброї. На цвинтарі насипана могила, де поховано усусуса Михайла Артиманюка, важко пораненого біля с. Конюхи під час російського наступу в червні 1917 р.; помер дорогою до Куропатників; на могилі є напис «Він впав за волю України». Серед українського стрілецтва були й вихідці зі села: Микола Дембіцький, Степан Дячишин, Андрій Лупиніс, Яків Макух, Іван і Семен Олійники, Михайло Слабодух, Михайло Терновий. Біля Куропатників Роман Купчинський у 1917 р. написав пісню (романс) «Човен хитається». 1919 р. відновила роботу школа; у 1958 р. – перетворена у середню. 1925 р. Ян Адамів організував у селі відбудову костелу (зведений 1914). Уночі із 19 на 20 квітня 1925 р. дерев’яна церква згоріла. Новий храм звели у 1936–1937 рр. під керівництвом о. Петра Пастуха, який навчав дітей релігії, історії України, керував хором. У 1940 р. вночі енкаведисти заарештували священика, коли він повертався додому, прийнявши сповідь; згодом пропав у сталінських казематах. На честь о. П. Пастуха встановлено меморіальну дошку при вході у церкву Введення в храм Пресвятої Богородиці. Протягом 1930-х рр. у селі діяли філії товариств «Просвіта» (голова А. Дубінський), «Січ», «Союз Українок», «Луг», аматорський драматичний гурток, читальня, хор, кооператива. 1935 р. В. Терновий організував осередок ОУН, до якого належали С. Костишин, В. Оберський, Г. Павлюк, І. Стефінів, Володимир, Ілько та Михайло Тернові, С. Футка, М. Шкринда й інші – всього 22 особи; осередок Юнацтва ОУН нараховував 13 осіб. В УПА воювали С. Бобко, І. Вовк, С. Кміть, А. Маланчук («Довбуш»), Г. Павлюк («Річка»), М. Стефінів, Дарія і Мирон Тернові, М. Шкринда («Штик»). У дивізії «Галичина» воювали І. Адамів, Михайло та Петро Бобки, Д. Ґоляш, І. Івахів, М. Когут, С. Костишин, Й. Кульчицький, Д. Леськів, М. Павлюк, Г. Скіп, Я. Стефінів, Володимир, Іван та Осип Тернові, В. Федоришин, І. Франкевич і М. Шкіра. Від 3 липня 1941 до 22 липня 1944 р. село – під німецькою окупацією. 65 жителів Куропатників вивезено на примусові роботи в Німеччину. Під час німецько-радянської війни загинули або пропали безвісти у Червоній армії: Михайло Дембіцький (1910–1945), Іван Івашків (1910–1944), Микола Кміть (1906–1945), Григорій (1911–1945) та Ілько (1921–1945) Костишини, Войцех 1919–1944) і Йосип (1908–1945) Олійники, Антон Підойма (1919–1944) та Василь Терновий (1905–1945). Радянська влада репресувала, згодом реабілітувала 25 осіб. 1949 р. в селі організовано колгосп (голова правління М. Баран); 1992 р. започатковано селянську спілку. У лютому 1990 р. в селі створено осередок Товариства української мови ім. Т. Шевченка (голова М. Синютка). Діють НВК ЗОШ 1–3 ст.-дитячий садок, бібліотека, торговий заклад, ФАП, Будинок народної творчості. Працює фермерське господарство «Фльонц».

ПАМ’ЯТКИ

• Костел Різдва св. Йоана Хрестителя, 1892

• Церква  введення в храм Пресятої Богородиці (1936–1937);

• пам’ятник Т. Шевченкові (1991, скульптор В. Красновський, архітектор І. Терновий).;

• символічний хрест до 60-річчя утворення УПА ;

• хрест на честь проголошення Незалежності України;

• каплиця (1992) при в’їзді в село;

• «фіґура» Матері Божої (2009). Серед відомих уродженців села:

• Степан Курбас (сценічний псевдонім – Янович; 1862–1908) – актор, режисер, співак (тенор), чоловік Ванди Яновичевої, батько режисера Леся Курбаса;

• Роман-Євген Ставничий (1889–1959) – правник, хоровий дириґент, педагог;

В урочищі Монастир у лісі є цілюще джерело – гідрологічна пам’ятка природи місцевого значення. Біля джерела греко-католицька громада спорудила дерев’яну каплицю. В такому чарівному і старовинному селі-містечку живуть родичі нашого зятя Володимира Пирога. Інформації, що мені вдалося знайти, є не багато. Серед родичів

Мищишин Микола Дмитрович 1910 р. народження, тато баби Маринки, жив в Куропатниках був народним музикантом, грав по весіллях на різних інструментах (скрипка, гуслі, бубон, цимбали) а також був хорошим боднаром, виготовляв бочки і маснички. Його в Бережанах всі добре знали і поважали. Мав веселий характер. Після війни 1945 року діда забрали на Урал. Але довго він там не пробув, бо захворів і лікарі відпусти.

Мищишин Катерина Іллівна і Микола Дмитрович

Родина Стрілків була переселена з території Польщі після другої світової війни. Поселили їх в Куропатниках.

Стрілка Михайло в Польському війську.

Стрілка Марія Іванівна мала дев’ять братів і сестер.

Стрілка Михайло та Марія Іванівна тато і мама діда Юзика (Стрілка Йосиф Михайлович).

Стрілка Йосиф Михайлович мав двох братів Миколу і Володимира та сестру Стефу, яка застрашилася собакою і померла в чотири роки.

Стрілка (Мищишин) Марія Миколаївна

Марія молодою працювала в колгоспі на фермі з відгодівлі телят. Їздила на заробітки в Донецьк. Заробила пів тони зерна. Коли приїхала то познайомилася з стрілкою Йосифом, який приходив на ферму ремонтувати січкарню. Поженилися і в них народилися Михайло, Оля і Галя.

Пирог (Стрілка) Оля Йосифівна