Росія використовує у своїй зовнішній політиці теорію "зіткнення цивілізацій"

Я був підлітком, коли вперше прочитав статтю Семюеля Гантінгтона «Зіткнення цивілізацій?». Вона справила на мене дуже сильне враження. Гантінгтон представив культурну або «цивілізаційну» ідентичність в якості основної причини групування і конфліктності в міжнародній політиці. Його доводи були переконливими, красномовними і, як мені в той момент здалося, мали під собою об'єктивні підстави, пише у своїй англомовній статті на The Hill Давід Баташвілі, який з 2008 по 2013 роки був аналітиком в Раді національної безпеки Грузії. 

В останні три роки Росія активізувала свою діяльність за кордоном, при цьому все ширше використовуючи в пропагандистських цілях й «цивілізаційні» аргументи. Росіяни не намагаються використовувати ці аргументи, щоб стверджувати, що Росія хороша, тому що це було б занадто непереконливо. Але вони стверджують, що для Заходу більш небезпечним ворогом є хтось інший, але не вони. Особливо іслам.

Росіяни, як правило, на Гантінгтона безпосередньо не посилаються. Але вони широко використовують поняття цивілізаційного конфлікту.

Знання російської мови дозволило мені спостерігати цей дискурс з початку 2000-х років. Доводи, до яких сьогодні вдаються російські бійці інформаційного фронту - ті ж, що використовувалися 15 років тому. Іслам - це ворог; загниваючий Захід приречений, і все йде до того, що його замінять мусульмани - так само, як на зміну Римської цивілізації прийшли варвари; сучасна демократія не в змозі впоратися з цими викликами; західні політичні еліти зрадили свої народи, прирікаючи їх на знищення. Все це та й багато інших подібних ідей Росія поширювала задовго до того, як вони розквітли пишним цвітом в Європі і Америці останнім часом.

Звичайно, ця лінія інформаційної війни була б беззубою, якби не існувало деяких вельми реальних проблем. Такі проблеми, як високий рівень злочинності серед мігрантів в Європі і тероризм, є реаліями нашого життя - так само, як і явна нездатність європейської політичної еліти вирішувати ці питання.

Російський рецепт пропаганди полягає в тому, щоб змішувати правду з брехнею і свідомо невірною інтерпретацією фактів. Отриманий коктейль використовується, щоб деморалізувати і дезорієнтувати цільові аудиторії і наростити «м'яку силу» для підтримки політики Кремля.

У випадку з «цивілізаційним» дискурсом інформаційної війни, яку веде Росія, існують дві основні мети. Більш загальна мета полягає в тому, щоб підвищувати роль Москви на міжнародній арені. З точки зору міждержавної політики путінська Росія явно є ізгоєм. Однак, якщо дивитися на події в світі через призму цивілізаційного конфлікту, то Росія раптом перестає бути головним антагоністом, і на її місце виходить іслам. Більш того, з цієї точки зору Москва може сприйматися як союзник.

Ідея, яку росіяни прагнуть породити в обох Америках і Європі, звучить приблизно так: «Нічого, якщо росіяни проковтнуть своїх сусідів - нам все одно потрібно, щоб вони були на нашому боці для боротьби з дійсно важливими ворогами».

Іншою метою Росії є підривна діяльність і набуття впливу за кордоном за допомогою ідеології. Після більшовицького перевороту восени 1917 року росіяни спиралися на ідеологію як на найважливіший інструмент зовнішньої політики. В результаті падіння комунізму вони цієї можливості позбулися. Мабуть, їм так не вистачало цього ресурсу, що вони вирішили замінити комунізм чимось ще. На цей раз це - ультраправий шовінізм у поєднанні з недовірливим ставленням до сучасної демократії та існуючого світового порядку в цілому.

Одним з елементів цієї роботи є ідеологічна пропаганда, яка проводиться російською мовою. Він націлений як на російськомовних жителів Америки і Європи, так і на колишні колонії Росії.

Можливо, більш важливим є ще один метод роботи - зв'язки і підтримка крайніх правих партій та організацій Заходу. Звичайно, що росіяни продовжують використовувати свої старі зв'язки з лівих груп, таких як німецька партія Die Linke, але їхня основна увага на даний час перемістилася на крайніх правих. У деяких випадках ця увага навіть набуває форми прямої фінансової допомоги, як це відбувається з Національним фронтом Марін Ле Пен.

Москва позиціонує себе як головного союзника крайніх правих у боротьбі проти ісламу, і, найголовніше, проти політичного істеблішменту західних держав.
 
Кремль прагне щонайменше зруйнувати західні демократії та послабити політиків, які готові протистояти спробі Росії на експансію. Якби деяким крайнім правим вдалося б вийти за рамки цієї програми і насправді взяти під свій контроль  одну-дві країни, це б ще більше влаштувало Москву.

По правді кажучи, режим Путіна не ґрунтується на якійсь ідеології. Це класична клептократія, підсумовує Давид Баташвілі і застерігає: Росія під димовою завісою зіткнення цивілізацій проектує будівництво своєї імперії.