Що «русскій мір» ховає за концепцією історичного примирення

Сяк-так переживши "День перемоги" з усіма його безсмертними дідами і російськомовними полками, Україна зайнялася розбором польотів.

Вельмишановні експерти на різних впливових і не дуже медійних майданчиках почали збиратися і думу думати: "Що воно таке зробити з тим неподобством, панове, щоб ніколи знову? Га?".

Пропозиції висловлювалися найрізноманітніші: від плюнути і забути як страшний сон до посадити всіх до дідька, а день всенародного шабашу зробити звичайним трудовим днем. Особливе обурення свідомої частини українців викликав той факт, що "на четвертому році війни"... Ну, ви зрозуміли.

І тут в струнку медійну гризню врізався голос "прагматиків", які почали переконувати співрозмовників у тому, що вся ця історія з декомунізацією - це суть печерний анахронізм. "Дайте людям робочі місця і пенсії. Чого ви все вулиці перейменовуєте? Вам що, зайнятися нічим?".

А ось тут мені й справді хочеться вигукнути: "На четвертому році війни знову завелася шарманка про несучасність національних цінностей?". Як можна після всього, що з нами сталося за ці воєнні роки, після того, що сталося 9 травня, після горя, смертей, втрат вірити в те, що російська пропаганда сама розсмокчеться? Як можна всерйоз закликати відкласти в довгий ящик історичну правду і зайнятися ковбасою? Доки?

Насправді все набагато цинічніше, ніж може здатися на перший погляд.

Самоідентифікація - це основа функціонування зрілої особистості. Доросла людина завжди може відповісти на запитання, хто вона. "Я мати", "я інженер", "я український націоналіст".

Залежно від того, що відповідає людина на запитання: "Хто ти?" - можна проаналізувати її психологічні особливості. "Я" як цілісна концепція себе - це результат особистого досвіду, виховання і значущих переконань.

"Я-концепція" - це система уявлень людини про саму себе, усвідомлювана і рефлексивна частина її особистості. Тут розуміння свого роду-племені - тобто приналежності до країни, традицій, культури - є мало не визначальним.

Від того, до якої групи, історії відносить себе людина, залежить те, як вона діятиме в тій чи іншій ситуації.

Згадаймо хоча б Майдан. Скільки людей не змогли не прийти на площу тільки тому, що до цього вони публічно називали себе противниками режиму? Скільки пішли на фронт у перші дні, бо "я українець", "я козацького роду", "я патріот", "я захисник", "я воїн"?

Усвідомлювана частина особистості, ця сама Я-концепція, диктує норми. Бо, якщо людина почне діяти врозріз зі своїм розумінням себе, вона зруйнується, втратить цілісність, стане слабкою і вразливою до маніпуляцій.

"Русскій мір" - це ідеологія загарбництва. Це віра, яка вимагає жертв від "істиновіруючих". Але метою, ворогом, тими, проти кого збираються безсмертні колони, є люди з українською національною самоідентифікацією. Марші повинні показати масову підтримку "іншої ідеї" і загальмувати стрімке набуття Україною національної самосвідомості.

Так під час Помаранчевої революції 2004 року було придумано поділ на дві України. Щоразу, коли виникала необхідність зміцнення національного простору, звучав аргумент: "Є інша частина суспільства, яка не буде згодна. Давайте залишимо все як є".

Щось подібне відбувається і зараз. Нам показують величезну кількість прихильників "русского міра", на думку яких нам пропонують зважати. Групою, проти якої спрямована російська ідеологема, є україноцентричні українці. Їм намагаються створити альтернативу.

Саме тому, "дуже до речі", в український інформаційний простір вкидається "сучасна здорова позиція": "А давайте забудемо про Голодомор, окупацію, смерті, етнічний і культурний геноцид, мільйони вбитих, ті сотні тисяч, які піднімаються щоразу на безнадійну боротьбу в ім'я України. Навіщо нам знати, хто ми і якого роду".

Ті, хто марширують вулицями України з червоними прапорами, прекрасно розуміють, хто вони. У цих людей є чітка приналежність до єдиного радянського "русского" народу. Всі їхні гасла: "діди воювали", "ми тут просто зібралися віддати данину" - все це для легковірних ідіотів.

Насправді ті, хто називав ветеранів АТО "фашистами" і кидався рвати українські прапори, мають чітку самоідентифікацію з країною, яка веде війну проти України. Забути про історію пропонується тим, хто себе поки не усвідомлює частиною українського народу. Або усвідомлює, але не зовсім розуміє, які традиції, цінності та принципи відповідають українству.

Їх пропонується нагодувати дешевою радянською ковбасою, заговорити казками про "дві історії - один народ" і приспати запевненнями: "Якщо ви не будете намагатися відчути себе українцями, ми не будемо підігравати країні-агресору".

Говорячи метафорично, колективному українцеві, щоб не ображати прихильників "русского міра", пропонується у відповідь на запитання: "Хто ти?" - відповідати: "Я за мир", "Я нікого не хочу образити", "Я взагалі-то тут живу, але можу й посунутись".

Автор: Лариса Волошина