Коротко обговорімо і назавжди забудьмо питання «Крим чий?»

Давайте коротко обговоримо і назавжди забудемо питання «Крим чий?», як таке, що не має відношення до теми (і що навіть не має ніякого сенсу). Давайте не забуватимемо історію взагалі, але назавжди забудемо «історію» Криму в контексті «визначення» (з розумним або дурним виглядом) його «приналежності».

Річ у тому, що абсолютно неважливо, «чий Крим» був під час його багатовікової історії «приналежності», включаючи турок, дій Катерини Другий, авантюр Хрущова, хаосу Горбачова і Єльцина, і злочинів Путіна. Вся ця історія цікава з погляду історії, але не з погляду визначення приналежності території півострова Крим.

А що важливе?

Важливе міжнародне право.

Важливі міжнародні норми.

Важливі двосторонні і багатобічні міжнародні договори.

Важливий Будапештський меморандум 1994 року.

Важливий Договір про дружбу, співпрацю і партнерство між Російською Федерацією і Україною 1998 року. Це «всього лише» угода між Російською Федерацією і Україною, в якому закріплювався принцип стратегічного партнерства, визнання непорушності існуючих кордонів, пошана територіальної цілісності і взаємного зобов'язання не використовувати свою територію на шкоду безпеки один одного.

Важливий Договір між Російською Федерацією і Україною про російсько-український державний кордон. Він був ратифікований Росією. Особисто Володимир Путін підписав Федеральний закон «Про ратифікацію Договору між Російською Федерацією і Україною про російсько-український державний кордон» 23 квітня 2004 року. Копія, до цих пір, висить на сайті Кремля.

Важливий кримськотатарський народ. Але не більш і не менше решти етнічних груп, що проживають в Криму. Вони теж так само важливі.

Важливі Конституція України і Конституція Російської Федерації.

Ось, що важливе. Ось хто важливий.

Турки, Катерина Друга, Хрущов, Горбачов, Єльцин і Путін – не важливі.

«Право народів на самовизначення», згідно Статуту ООН, теж не важливо, в контексті здійсненої анексії і незаконної окупації Криму, що продовжується: це «право народів на самовизначення» зараз використовується кремлівськими пропагандонами як аргумент, що приписується «народному волевиявленню росіян» в Криму.

Так от: «росіяни в Криму» не мають такого «права», тому що «росіяни» вже «самовизначилися» і живуть на одній восьмій частині суші Землі, у державі під назвою «Російська Федерація», де «етнічні росіяни» (хто б себе не вважав за таких) є більшістю. «Етнічні росіяни» не мають права на «самовизначення» ні в Криму, ні в США, ні в Канаді, ні у Франції, ні в Естонії, ні в Казахстані, ні де-небудь ще, тому що вони вже мають «свою» державу – Російську Федерацію.

Якщо вже говорити саме про це «право народів на самовизначення», згідно Статуту ООН, то воно, по суті, в Криму застосовно тільки до корінного населення – кримськотатарського народу, у якого немає своєї держави. Тільки йому вирішувати, чи є у нього підстави піднімати це питання з київськими властями, згідно Статуту ООН і Конституції України. І вже абсолютно точно Російська Федерація не може мати до цього ніякого відношення.

Я не юрист, але, мені здається, що навіть дитині має бути очевидна ця логіка.

Путін, ухвалюючи злочинне рішення незаконно окупувати і анексувати Крим, а також продовжувати його «безстрокову» окупацію, скоїв тяжкий міжнародний, антиконституційний, державний, посадовий і кримінальний злочин. Крапка. Неважливо, що «думає народ» через геббельсівську пропаганду. У тоталітарній державі по багатьом питанням народ майже завжди думає неправильно за визначенням.

Не кома. Крапка. Щодо його злочинів, кваліфікації цих злочинів і його відповідальності з питання анексії і окупації Криму. Його – особисто Путина.

Наприкінці повернуся на початок мого поста.

Назавжди забудемо питання «Крим чий?», як що не має відношення до теми.

Абсолютно неважливо, «чий Крим» був під час його багатовікової історії «приналежності». Важливі тільки міжнародне право, міжнародні норми, двосторонні і багатобічні міжнародні договори і конституції обох країн.

Без всяких попередніх умов Крим має бути де-окупований, анексія має бути визнана незаконною, засуджена і закінчена, і Крим має бути повернений Україні. Де-факто – дія всіх чинних договорів, перерахованих вище, має бути негайно і безумовно відновлена (де-юре вона не припинялася).

Поза принципом «без всяких попередніх умов» має бути скликана міжнародна конференція тільки із однією метою: мирне вирішення гуманітарних проблем, пов'язаних із змінами структури населення, із міграцією, із переміщеними особами і біженцями. Сама конференція, і результати конференції, стосуються розв’язання не політичних, а гуманітарних проблем, і де-окупація, визнання анексії незаконним актом і повернення Криму Україні повинні проводитися без будь яких попередніх умов.

Двосторонній або багатобічний переговорний процес повинен вирішити питання репарацій і позасудового врегулювання позовів.

Ось тепер крапка щодо всього, з цього питання.

Вважайте це за мою офіційну «позицію по Криму» в будь-якій моїй якості – співбесідника, громадянина, кандидата до Держдуми, кандидата у президенти, і так далі

P.S. Писав сам, ніхто мені не підказував.

Слава Рабіновіч