Стратегія заснування нового світу та вічне життя – розшифрована Нагірна проповідь

Попередні статті:

• Сім планет Царства божого – від дороговказу до технології
• Планета «Скромність» та її чесноти – перший рівень Царства божого
• Три заповіді планети «Приязність»: просіть допомогу, шукайте друзів, пропонуйте рішення
• Вічне життя: 7 необхідних компонентів режиму керованої молодості
• Чорний лебідь «Ганса»: три компоненти керованої молодості – мотивація, еволюція, організація

У попередніх статтях ми з’ясували, що обов’язковою умовою переходу до нової цивілізації є формування достатньо численної спільноти «біологічно безсмертних», організованих у варну «Ганса» (Лебідь). Оскільки згаданий перехід уже відбувається, значить вікно можливостей відкрите. Нас чекає доволі швидка поява групи людей, спроможних жити стільки, скільки треба для заснування нового світу – подібно до засновника Трипільської (Арійської) цивілізації святого Ноя, який після Великого Потопу ще прожив 350 років – для того, щоб переконатися в незворотності започаткованого ним процесу.

Чорна ніч Переходу

Майже сто років тому Рене Генон стверджував, що «перехід від одного циклу до іншого може відбуватися тільки в повній темряві» («Криза сучасного світу», 1927). Тоді це звучало дуже загадково, але нині, спостерігаючи за навколишнім світоглядним та організаційним хаосом, ми вже знаємо, що це таке.

Перехід до нової цивілізації можна порівняти з тим, як втомлені люди засинають вночі, а зранку прокидаються відновленими й бадьорими. Але це природний добовий перехід. Під час цивілізаційного Великого Переходу все значно складніше, адже «вранці» нового циклу люди мало що пам’ятають з того, що було «ввечері» – відбувається розрив пам’яті. В результаті люди забувають про помилки попереднього циклу, тож схильні знову їх повторювати. Окрім того, коли всі сплять – це небезпечно, тому має бути організована група людей, яка перебуває насторожі. Вона має зберігати бадьорість, пам’ять і знання, щоб потім застосувати їх на користь життя в новому циклі.

Функція заснування

Організація людей, яка не впадає в сон Великого Переходу та зберігає бадьорість, у традиційній концепції називається універсальною варною «лебедів». Варна «Лебідь» («Ганса») забезпечує зв’язок часів. Трьома головними чинниками її універсалізму та ефективності є: 1) довгоживучість, 2) творчість і 3) перебування у Просторі волі (Царстві божому) – просторі позитивних подій, в якому людина діє з мінімальним опором середовища. Про це ми вже говорили в попередніх статтях.

Варна «Ганса» складається з ЛЮДЕЙ ЧЕТВЕРТОГО РІВНЯ – «універсальних людей», ігрова назва – «ельфи» (як у Джона Толкіна). Через свою відносну малочисленність вона неспроможна самостійно заснувати нову цивілізацію, тому ця варна «безсмертних» тихо (приховано) формує три арійські варни з ЛЮДЕЙ ТРЕТЬОГО РІВНЯ – реалізованих людей («аріїв», тобто шляхетних). Народження системи з чотирьох варн (1+3) де-факто означає народження нової цивілізації.

Кожна з трьох арійських варн діє відкрито і виконує свою спеціалізовану функцію: 1) брахманство (мудрість), 2) кшатрійство (воїнство), 3) господарство (бізнес). Складаючись з людей третього рівня розвитку, три арійські варни займаються тим, що просвітлюють, захищають та організовують всіх інших людей, які належать до першого і другого рівнів розвитку. Про рівні розвитку читайте у статті «П’ять рівнів розвитку Гомо сапієнс і три складники його структури».

Людей двох перших рівнів розвитку позначаємо термінами «людина проста» («homo simplex») і «людина гравець» («homo ludens»). Згадані «прості» і «гравці» в традиційній концепції позначаються терміном «судра» (śūdra, шудра). Судри – це ті, які діють під керуванням і захистом арійських варн. Це «кадровий резерв» для формування арійських варн. Судри стають брахманами, кшатріями або господарями тоді, коли досягають третього рівня розвитку – рівня «реалізованої людини» (арія). Етимологія слова «судра» пов’язана з таким поняттям як «субстрат» (нижній шар, основа) і вказує на щось дитяче та незріле («судра» – священна сорочка, в яку парси одягають своїх дітей, коли їм виповниться 6 років і 3 місяці).

Згідно з традиційною концепцією, усі разом – «лебеді», «арії» і «судри» – складають одне народне тіло: «Заради процвітання світів Брахма сотворив зі своїх уст, рук, стегон і стіп брахмана, кшатрія, вайш’ю і судру. А для збереження всього цього всесвіту він установив для них особливі обов’язки та заняття» – читаємо в «Законах Ману».

Завдяки системі з трьох спеціалізованих арійських варн аморфний етнос перетворюється на структуровану націю. Організацію арійських варн здійснюють «лебеді», звідси міф про те, що спочатку була одна-єдина варна під назвою «Ганса» («Лебідь»).

«Судри», «арії», «лебеді» та «боголюди» відрізняються рівнем свідомості, проте між ними є й чисто фізичні відмінності.

Судри (люди першого і другого рівнів розвитку) несамостійні та залежні від хвороб.

Арії (люди третього рівня, реалізовані люди) самостійні та вільні від хвороб (у них майже не буває хворобливих станів).

Лебеді (люди четвертого рівня, універсальні люди) біологічно безсмертні (хоча їх можна вбити).

Боголюди (люди п’ятого рівня, «спаси», «хрести») можуть воскресати навіть зі стану смерті (при умові збереження цілісності плоті), що й продемонстрував Ісус Хрестос.

У цій статті нас цікавить технологія переходу з третього на четвертий рівень розвитку – від «арія» до «лебедя». Головною ознакою такого переходу є входження в режим керованої молодості. Євангеліє позначає цей режим терміном «вічне життя». Тому перехід до четвертого рівня – це перехід від короткоживучості (умовні сто років) до довгоживучості (стільки, скільки треба для справи).

7 компонентів «вічного життя»

Як ми вже знаємо з попередніх статей, для входження в режим керованої молодості та утримання в ньому необхідно поєднати сім обов’язкових компонентів:

1) мотивація (чітка мета, заради якої людина готова самовіддано працювати протягом сотень років),

2) воля Божа (відповідність мети задумам Творця Всесвіту),

3) організація (наявність групи підтримки з однодумців),

4) святість (перебування у сприятливому просторі подій – Просторі волі),

5) самовідновлення (розмноження стовбурових клітин з інтенсивністю, властивою для юного віку, тобто від 19 до 30 років),

6) віра (тверда переконаність в тому, що людина вже перебуває в режимі керованої молодості),

7) чеснота (звичка невимушено практикувати згадані вище компоненти).

Описана вище система з семи складників «вічного життя» сформульована емпірично – на основі власного доволі обмеженого особистого та групового досвіду самозцілення та самовдосконалення. Було б значно надійніше, якби в нас був доступ до перевірених часом авторитетних знань. Та чи є вони? А якщо є, то де їх знайти?

Відповідь: Такі знання є. І їх навіть не треба шукати, тому що вони не заховані, а виставлені на найвидніше місце у світі. Інакше й не могло бути, адже ідея «вічного життя» є центральною ідеєю Євангелія: «Істинно кажу вам: ви, що ПІШЛИ ЗА МНОЮ, в палінгенезії стократно одержите і ЖИТТЯ ВІЧНЕ успадкуєте» (Матвій 19.28–29). Це означає, що Ісус, володіючи технологією вічного життя, виклав її у своєму вченні, відтак його послідовники – ті, що «пішли за ним» і сприйняли (успадкували) його вчення, також опанують цю технологію – «успадкують» її від Ісуса.

Мнемотехнічний каркас

Про те, що питання вічного життя є центральним питанням Євангелія, свідчить структура Нагірної проповіді («Навчання на горі»). Річ у тім, що в арійській традиції будь-який текст чи промова починається з найголовнішого. Загальновідомо, що Нагірна проповідь є теоретичним концентратом вчення Ісуса Хреста, тому справедливо вважається найголовнішою частиною Євангелія. А з чого починається сам цей концентрат? Що в ньому найважливіше?

Нагірна проповідь починається саме з опису «семи блаженств», отже це найважливіша частина Євангелія. Логічно припустити, що це сім кроків для переходу від обмеженого до необмеженого життя:

1. Щасливі скромні, бо їхнє Царство боже.

2 Щасливі приязні, бо вони успадкують Землю.

3. Щасливі засмучені, бо вони отримають допомогу.

4. Щасливі спраглі праведності, бо вони наситяться.

5. Щасливі милосердні, бо вони зазнають милосердя.

6. Щасливі чисті серцем, бо вони побачать бога.

7. Щасливі миротворці, бо вони синами Божими стануть.

Ці сім кроків записані у формі семи афоризмів. Очевидно, що кожен з них не є повною інструкцією – це лише нагадування для тих, хто вже володіє відповідними знаннями. Для тодішніх учнів Ісуса це була лише схема для запам’ятовування послідовності кроків – так званий «мнемотехнічний каркас». А для всіх інших – тобто для нас – це загадка, яка потребує розгадки. Настав час її розгадати. Але як?

Загадка завжди містить в собі розгадку, тому підказку треба шукати всередині «семи блаженств» – у їхній структурі та сенсах. Принаймні, з цього треба починати.

Структура «блаженств»

Почнімо з того, що в системі семи блаженств кожен крок випливає з попереднього кроку, тому зміст кожного «блаженства» розкривається лише в тісному зв’язку з попереднім і наступним.

Далі: кожне «блаженство» складається з двох частин. Це очевидно.

Перша частина починається зі слова «щасливі» (блаженні, μακάριοι), після якого описується стан певної активності, яка щораз приносить інший, новий рівень щастя: «скромні», «приязні», «засмучені», «спраглі праведності», «милосердні», «чисті серцем», «миротворці». Як ми вже з’ясували, цими словами позначені певні чесноти, тобто важливі соціально корисні звички. Наприклад, скромність – це звичка позбуватися всього зайвого і здобувати необхідне; приязність – звичка до дружньої співпраці з ближніми.

Друга частина кожного «блаженства» показує мету, до якої рухаються люди, перебуваючи у відповідному стані активності. Наприклад, скромні мають на меті опанувати Царство боже, тобто піднятися у Простір волі. Так що скромність – це не самоціль, а засіб піднесення у простір святості.

Так само «приязність» – це не просто звичка до самоорганізації та ефективних колективних дій. Приязні мають вищу мету – вони «успадкують землю», тобто стануть творцями нового світу, засновниками нової цивілізації – провідної сили планети Земля. Зокрема, на такому трактуванні слів Ісуса наполягає «Тлумачна Біблія»: «Він говорив не про те, що приязні успадкують святу землю, Палестину, а взагалі землю, стануть господарями Землі, Всесвіту».

Отже, кожне блаженство – це чеснота, яка веде до певної мети.

Дороговказ і стратегія

Водночас кожне «блаженство» – це засіб розв’язання проблеми, яка виникає при здійсненні попереднього «блаженства». Наприклад, при виробленні чесноти скромності людям шкода позбуватися корисних, хоч і вже неактуальних речей, але водночас у них не вистачає ресурсів для отримання необхідних речей, потрібних тут і тепер. Це проблема, буквально – «виклик» (гелленською πρόβλημα). Для її розв’язання люди роблять наступний крок – за допомогою чесноти «приязність» вони організуються у спільноту, в якій здійснюють взаємообмін речей та ресурсів, адже речі, які для одного є зайвими, для когось іншого є необхідними. З цієї причини чеснота «приязність» допомагає реалізувати й довести до досконалості чесноту «скромність».

Своєю чергою, для успішної реалізації чесноти «приязність» необхідна наступна чеснота і так далі. Відтак «блаженства» складаються в дороговказ, тобто послідовність кроків до мети, не прив’язаних до конкретних дат та ресурсів.

Проте тут є дещо більше. Річ у тім, що кожне «блаженство» накопичує енергію і підштовхує до здійснення наступного «блаженства». На кожному етапі створюється ресурс для реалізації наступного етапу. Тому це вже не просто дороговказ, а стратегія. Стратегія – це теорія і практика досягнення перемоги в умовах гострої нестачі ресурсів і постійної протидії. Стратегія передбачає здобуття необхідних ресурсів – матеріальних, кадрових, часових – у процесі наближення до життєво важливої мети, а також творче подолання перешкод, які при цьому несподівано виникають.

Так що «сім блаженств» – це стратегія здобуття вічного життя. Розуміння загального сенсу цієї стратегії та її структури дозволяє пізнати таємницю решти «блаженств».

Чому щасливі засмучені

Згідно з описаною схемою, в ході реалізації другого «блаженства» виникає проблема, яку розв’язує третє «блаженство»:

2. Щасливі приязні, бо вони успадкують Землю».

3. Щасливі засмучені, бо вони отримають допомогу.

Виходить, що опанування Землі засмучує засновників нового світу, але це їхнє засмучення сприяє досягненню мети. Як таке може бути?

Тут просте пояснення: засновники нового світу розуміють масштабність своєї мети, але зі смутком відзначають, що для її досягнення їм не вистачить звичайного людського життя. По-іншому й не може бути, адже для становлення нової цивілізації потрібні століття. Ось тут вперше й виникає ідея необхідності не просто довгого, а дуже довгого життя. Відтак люди, що рішуче стали на шлях заснування нового світу, формулюють проблему – здобуття спроможності до «вічного життя», коли можна жити стільки, скільки треба для досягнення мети.

Отже, складність проблеми «вічного життя» засмучує засновників, відтак заохочує їх шукати вихід. І їхні пошуки будуть винагороджені: «Щасливі засмучені, бо вони отримають допомогу».

Слово «допомога» означає «посилення», «збільшення могутності». Допомагають тим людям, які вже діють власними силами. Отже, засновники нового світу мають розпочати активний пошук технології «вічного життя». Якщо вони діятимуть рішуче, то отримають допомогу, адже «хто шукає, той находить» – заохочує Ісус.

Отже, сенс третього «блаженства» полягає в тому, щоб наполегливо шукати спосіб різкого продовження життя. Ті, які на це наважаться, обов’язково отримають допомогу. Але в чому вона може полягати? Як ми вже зрозуміли, відповідь треба шукати в наступному «блаженстві» євангельського дороговказу:

4. Щасливі спраглі праведності, бо вони наситяться.

Що таке праведність

Слово «праведність» походить від слова «правда», що буквально означає «найвищі, метафізичні, вишні знання» (від пара-віда). Річ у тім, що на санскриті слово «пара» (पर) має такі значення: найвищий, головний, найкращий, абсолютний, остаточний, верховний, метафізичний. Наприклад, параматман – «верховне Я», «божественна сутність», para tattva – «найвища істина». Слово ж «віда» (на санскриті विद्या, читається «відія») означає «знання», «відання», від «видіти» – бачити (бачити сенс).

Праведність – це чеснота, яка полягає у звичці жити згідно з вишніми знаннями. Тобто праведна людина не лише володіє метафізикою, а й невимушено та звично застосовує її у своєму житті.

З розуміння слова «праведність» випливає спосіб розв’язання проблеми, сформульованій у третьому блаженстві «3. Щасливі засмучені, бо вони отримають допомогу». Ця допомога полягає у засвоєнні метафізичних знань, після чого засмучені нестачею тривалості свого життя отримують додатковий час життя, що підіймає їх вищий рівень щастя.

Але звідки взяти ці вищі знання? Відповідь захована в самій формулі «Щасливі спраглі праведності, бо вони наситяться». Для того, щоб отримати знання, треба відчувати сильну внутрішню потребу в цих знаннях. Прагнення до знань має бути таким же сильним, як прагнення спраглої людини вгамувати свою спрагу. Спрагла людина не лише постійно думає про воду, а й активно її шукає, а коли знаходить, то негайно п’є. Так само людина, яка шукає праведності, не лише думає про знання, а й активно їх засвоює та тут же практично застосовує.

Отже, для досягнення «вічного життя» треба не лише усвідомлювати його критичну необхідність та важливість, а й активно шукати, засвоювати та застосовувати метафізичні знання. Але де їх шукати? «Хто шукає, той находить» – говорить Ісус, і дає підказку в наступному «блаженстві»: «5. Щасливі милосердні, бо вони зазнають милосердя». У гелленському оригіналі застосоване слово «ἐλεήμονες», яке означає милосердя та співчуття. Це близькі поняття, просто милосердя – це активне співчуття.

Що дає чеснота милосердя

Виходячи з уже відомої нам схеми, чеснота милосердя в цьому «блаженстві» є засобом розв’язання проблеми здобуття вишніх знань, яка формулюється в попередньому блаженстві. Ви запитаєте: Яким чином милосердя сприяє здобуттю знань?

Як ми вже знаємо, Євангеліє написане для сучасного людства, яке проходить крізь «пляшкове горло» міжциклового переходу. Неминучою особливістю цього перехідного періоду є згадана вище «чорна ніч», тобто світоглядний хаос, засилля невігластва, паразитизму, шахрайства та брехні. Як наслідок, нині нема авторитетних джерел інформації, тобто таких, яким можна повністю довіряти. Наявна література або вкрай однобока, або ідеологічно заангажована, або профанічна, або спеціально сфальсифікована. Дуже часто особи, які виконують роль видатних вчених, учителів, коментаторів та експертів, несподівано починають нести маячню. У випадках, коли стикаєшся з усім цим їхнім безапеляційним ідіотизмом, виникає спокуса грубо послати їх куди подалі, записати в невігласи й назавжди заблокувати їхні канали.

Але це не вихід, тому що тоді опинишся в інформаційній ізоляції – адже інших джерел нема. То що робити? Звідки брати істинні знання?

У ситуації «чорної ночі» знання не зосереджені в кількох надійних джерелах, а розсіяні серед тисяч джерел. Відтак крупинку правди можна знайти в найбільш несподіваних місцях, навіть у відверто брехливих, шизофренічних та ворожих. Крупинки правди можуть до нас донести навіть довершені телепні та професійні дезінформатори. Але щоб отримати цю правду, ми маємо бути милосердними до навколишнього «дурдому» та його спікерів.

Тому-то «щасливі милосердні». Ми маємо бути відкритими до ВСІХ джерел і водночас критичними до ВСІХ джерел. Завдяки такому підходу засновники нового світу отримують доступ до безмежного джерела знань – і це робить їх щасливими. Постійна практика обережного витягування знань з будь-яких джерел і від будь-яких авторів формує чесноту милосердя.

Ця чеснота працює в обох напрямках – як на отримання, так і на видачу. Тому ми не лише милосердно ставимось до будь-яких джерел, що дає нам можливість отримувати від них знання – ми також милосердно ставимося до всіх, хто шукає знань і звертається до нас за допомогою. Даруючи людям істинні, а тому активні знання, ми здобуваємо в цих людей авторитет, вдячність і довіру. В умовах «чорної ночі» це найважливіший скарб, надійніший за будь-яку валюту, адже коли виникне потреба, нам радо допоможуть ті, кому ми свого часу вчинили милосердя. Тому-то «5. Щасливі милосердні, бо вони зазнають милосердя».

Що буде з тими, які побачили бога

Як завжди, досліджене вище «блаженство» формулює виклик, який нас заохочує рухатися далі. Цей виклик полягає в тому, що для роботи з необмеженим спектром джерел треба майстерно володіти інструментом розпізнавання правди та облуди. Де-факто єдиним ефективним інструментом такого розпізнавання є надійний зв’язок з духовним світом. Річ у тім, що наші духовні сутності дуже досконалі – хоча б тому, що вони безсмертні. Безсмертя, тобто спроможність розвиватися без періодичних вимушених «перезавантажень», коли стирається набутий досвід, є властивістю дуже досконалих систем.

Так от, зв’язок людини з її власним духом відкриває їй доступ до «духовного інтернету», який в тисячі разів потужніший земного інтернету з усіма його пошуковими системами. Він працює надзвичайно швидко, цілісно і точно, але є одне «але»: для надійного доступу до «духовного інтернету» необхідно мати незашумлений канал зв’язку з високою пропускною спроможністю. Від чого вона залежить? Від чистоти цього каналу, яка визначається чистотою людської психіки. Про це й говорить наступне «блаженство»: «6. Щасливі чисті серцем, бо вони побачать бога». Що менше інформаційного бруду, помилкових стереотипів та паразитичних програм, то потужніший зв’язок з «духовним інтернетом».

Як і в попередніх випадках, перша частина згаданого «блаженства» вказує на засіб вирішення проблеми, сформульованої на попередній сходинці: для ефективної роботи з усім спектром інформаційних джерел необхідно мати духовний інструмент розрізнення правди та облуди. Для отримання цього інструменту треба тримати в чистоті своє «серце» (серцевину, середину), тобто душу з духовним каналом зв’язку. Лише чисте серце може впевнено контактувати з нашим духом. Наш дух зацікавлений в чистоті нашої душі, тому постійно заохочує нас до її очищення та наповнення Світлом – за допомогою голосу совісті, а також відчуття радості від шляхетних та красивих справ.

Як завжди, друга частина цього «блаженства» ставить нову мету. Ця мета полягає в тому, щоб «побачити бога», тобто ще більше заглибитися у внутрішній космос і започаткувати зв’язок зі своєю божественною сутністю – внутрішнім богом, а через нього – з Творцем Всесвіту (Богом з великої літери). Тобто на попередньому кроці («6. Щасливі чисті серцем...») людина вже володіє достатнім зв’язком зі своїм духом, але ще не має зв’язку зі своїм внутрішнім богом.

І тут знову виникає запитання: як досягнути цього божественного зв’язку? Як завжди, відповідь дає наступне блаженство: «7. Щасливі миротворці, бо вони синами Божими стануть».

Як стати миротворцем

Подібно до всіх попередніх «блаженств», сьоме блаженство складається з двох частин: перша сприяє реалізації попереднього кроку, а друга ставить нову ціль.

Як ми вже знаємо, мета попереднього – шостого – «блаженства» полягає в тому, щоб очистити «серце» і побачити внутрішнього бога. Для реалізації цієї мети Ісус пропонує дещо несподіване – стати миротворцями.

Миротворці – це ті, які активно творять мир, лад, гармонію. В нашому випадку йдеться про заснування на Землі нового ладу, що його мають здійснити «приязні, бо вони успадкують Землю». Виходить, що активна праця на заснування нового ладу якимось чином сприяє знайомству з внутрішнім богом. Досить несподівано. Де тут причинно-наслідковий зв’язок?

Річ у тім, що система «блаженств» Нагірної проповіді поєднує три нерозривно пов’язані аспекти: 1) перехід на вищий рівень розвитку, 2) «вічне життя», тобто режим керованої молодості, 3) заснування нового ладу. Ось як це виглядає.

1. Скромні – це ті, які вже досягли третього рівня людського розвитку. Людина третього рівня називається «реалізована людина» або «арій» (шляхетний, сонячний, божий – «ар’я»). Але арії на цьому не зупиняються і прагнуть дальшого розвитку, їхня нова мета – Царство боже, тобто Простір волі: «1. Щасливі скромні, бо їхнє Царство боже».

2. Для досягнення цієї мети арії організовуються і виробляють чесноту приязності. Стимулом і дороговказом для правильної організації стає нова мета – заснування нового ладу на Землі: «2. Щасливі приязні, бо вони успадкують Землю».

3. Дослідивши проблему заснування нового світу, арії усвідомлюють, що для її розв’язання не вистачить звичайного людського життя – і це їх засмучує. Слово «засмучує» вказує на критичне мислення і реалізм тих, що стали на шлях заснування нової цивілізації. Для розв’язання проблеми «вічного життя» (керованої молодості) вони виробляють чесноту реалізму, адже їм необхідно здійснити стрибок у розумінні реальності, здійснити революційні відкриття. Але тут потрібна зовнішня підтримка, тому їхня нова мета – знайти допомогу: «3. Щасливі засмучені, бо вони отримають допомогу». Сучасною мовою можна було б сказати «Щасливі реалісти».

4. Допомога полягає в отриманні вишніх знань («паравіди») та їх активному засвоєнні, для чого вони виробляють чесноту праведності: «4. Щасливі спраглі праведності, бо вони наситяться». Їхня нова мета – отримати необмежений доступ до знань, який дозволить їм задовольнити свої пізнавальні потреби, тобто «насититися».

5. Для того, щоб отримувати знання з усього наявного інформаційного масиву, вони вироблять чесноту милосердя, яка дає їм спроможність відчувати співчуття до будь-якого джерела і виловлювати з нього щось корисне – будь-якими мовами, у будь-якій формі. При цьому вони щиро діляться здобутими знаннями з людьми – і це дозволяє їм сформувати потужну спільноту прихильників: «5. Щасливі милосердні, бо вони зазнають милосердя». Окрім того, коли навчаєш інших, то й сам починаєш краще розуміти, адже доводиться шукати досконаліші формулювання і відповідати на несподівані запитання. Так що проповідь корисна і для слухачів, і для самих проповідників.

6. Для того, щоб відкритість до всіх джерел не призвела до інформаційного хаосу, засновники нового ладу потребують інтуїтивного розпізнавання правди та облуди, чистого та брудного, суттєвого й несуттєвого, людей і людиноподібних тварин, головного та другорядного. Головним інструментом такого розпізнавання є їхній власний дух. Для встановлення надійного зв’язку з власною духовною сутністю арії виробляють чесноту «чистоти серця». Фактично, йдеться про святість.

Окрім того, ця чеснота захищає від інформаційного забруднення. Річ у тім, що в пошуках «самородків» правди доводиться перебирати тонни «інформаційної руди» і навіть копатися у смітті. Але якщо людина не містить у собі внутрішнього бруду, то зовнішній бруд не має за що зачепитися, відтак не може їй зашкодити. Золото не боїться бруду.

Для вироблення святості це «блаженство» ставить нову мету – познайомитися з внутрішнім богом, відчути в собі його присутність: «6. Щасливі чисті серцем, бо вони побачать бога», або ж «Щасливі святі». Нагадаємо, що відновлення зв’язку з внутрішнім богом позначається терміном «релігія», від «ре-лига», де «ре» – повторення, а «лига» – зв’язок (звідси «залигати» – прив’язати, «налигач» – мотузка, «линва» – канат, «линк» – зв’язка між електронними сторінками, «ліга» – союз). Давньоукраїнському слову «лига» відповідає близьке за звучанням санскритське «йога», що означає «зв’язок».

7. Для того, щоб відновити зв’язок з внутрішнім богом, необхідно перейти до практики заснування нової цивілізації – стати миротворцями. Як ми вже знаємо, заснування починається з формування варни «Лебідь» («Ганса») – організації людей четвертого рівня – «лебедів», універсальних людей. Тому «лебеді» – це і є миротворці. Для творення нового ладу (миро-творення) необхідна керована молодість, а вона досягається на четвертому рівні розвитку. Так що в цьому фінальному «блаженстві» йдеться про перехід від реалізованої людини (арія) до універсальної людини (лебедя). Підтвердженням цього є друга частина «блаженства»: «7. Щасливі миротворці, бо вони синами Божими стануть». Сини Божі – це вже люди п’ятого рівня розвитку – боголюди. Мета досягнення п’ятого рівня ставиться миротворцям тому, що вони вже досягли четвертого рівня, тож можуть рухатися далі.

З другого боку, перспектива перетворення на боголюдей заохочує «лебедів»-миротворців творити новий лад – новий мир. Так що сьоме «блаженство» констатує досягнення четвертого рівня, необхідного для формування варни Ганса та заснування нового світу. Водночас це «блаженство» вказує на орієнтир для засновників нового світу: для ефективного творення нової цивілізації треба продовжувати розвиток – до рівня синів Божих.

Первинна мова стратегії Ісуса

Стратегія переходу з третього на четвертий рівень розвитку (від арія до «лебедя»), що викладена Ісусом на самому початку Нагірної проповіді, вражає своєю компактністю та неймовірною інформаційною насиченістю. Тут нема жодного зайвого слова.

Дуже ймовірно, що первинно ця технологія була сформульована давньою українською мовою як білий вірш, а при написанні Євангелія була перекладена гелленською мовою. Серед іншого, на це вказує застосування такої відверто штучної конструкції як «убогі духом». У тодішній гелленській мові Ісус не знайшов точного відповідника українському слову «скромні», тому застосував новотвір «убогі духом».

Пояснимо, що скромні – це ті, які свідомо позбуваються всього зайвого, але не через зовнішню скруту, а з волі власного духу. У гелленській мові не було слова з саме таким значенням. Так, слово «μέτριος» (метріос) означає «середній, посередній, поміркований». Слово «σώφρων» (софрон) означає «розсудливий, тверезий, самоконтрольований». Слово «κόσμιος» (косміос) означає «пристойний, зважений, нормальний». Тому для позначення поняття «скромні» Ісусу довелося застосувати новий термін – «убогі духом» (οἱ πτωχοὶ τῷ πνεύματι). Це дуже несподіваний і загадковий термін, який одразу ж привернув увагу теологів і викликав безліч обговорень.

Схоже, що були й інші метафізичні терміни давньої мови, що не мали гелленського еквіваленту. На це вказує слово «засмучені» (реалісти, що усвідомлюють серйозність перешкод), а також такі конструкції як «спраглі праведності» (ті, що жадають істинних знань) та «чисті серцем» (ті, що мають чистий зв’язок з власним духом). Ці слова мали бути в давній українській мові, адже кожний базовий метафізичний термін має позначатись одним словом.

На щастя, ці базові слова збереглися в сучасній українській мові, тож треба лише повернути їм первинний сенс. Такими словами є «праведність» і «святість».

Праведність означає звичку шукати й застосовувати вишні знання (паравіду, правду).

Святість означає внутрішню чистоту, завдяки якій людська душа відчуває чіткий голос власної духовної сутності й навіть отримує підказки від свого внутрішнього бога.

Структура стратегії

Отже, стратегія творення нового ладу первинно була складена давньою українською мовою. Вона складається з семи речень. Кожне речення складене за єдиним шаблоном, який має три явні компоненти (1-3) і два неявні (4-5).

ТРИ ЯВНІ КОМПОНЕНТИ СТРАТЕГІЇ (1-3)

1. Заохочення, мотивація, обіцянка щастя. Кожне речення починається словом «щасливі», «блаженні» (Μακάριοι – макаріоі).

2. Чеснота (важлива корисна звичка), яку треба виробити на цьому кроці стратегії. Всього маємо сім чеснот: 1) «скромність», 2) «приязність», 3) «реалізм», 4) «праведність», 5) «милосердя», 6) «святість», 7) «миротворчість».

3. Аспект загальної мети. На кожному кроці послідовно відкривається один із семи аспектів кінцевої мети: 1) перебування у Просторі волі; 2) володіння Землею; 3) відкриття нових джерел сили; 4) насичення вишніми знаннями; 5) отримання масової підтримки; 6) зв’язок з внутрішнім богом; 7) орієнтація на наступний перехід у розвитку – від універсальної людини («лебедя») до боголюдини (сина Божого). Наголосимо, що всі аспекти кінцевої мети є актуальними на всіх етапах реалізації стратегії. Тобто йдеться не про послідовне досягнення цілей на кшталт «досягнув і забув», а розгортання єдиної мети.

Сьоме «блаженство» передбачає розробку стратегії переходу до боголюдського рівня, проте ця тема не розкривається, адже виходить за межі євангельського курсу, тому подається лише як перспектива: розвиток до боголюдського стану відбуватиметься в ході творення нового ладу.

1. Щасливі скромні, бо їхнє Царство боже.

2. Щасливі приязні, бо вони успадкують Землю.

3. Щасливі засмучені, бо вони отримають допомогу.

4. Щасливі спраглі праведності, бо вони наситяться.

5. Щасливі милосердні, бо вони зазнають милосердя.

6. Щасливі чисті серцем, бо вони побачать бога.

7. Щасливі миротворці, бо вони синами Божими стануть.

ДВА НЕЯВНІ КОМПОНЕНТИ СТРАТЕГІЇ (4-5)

4. Формулювання проблеми для її вирішення на наступному кроці. Річ у тім, що на кожному етапі треба подолати притаманні йому труднощі, але для цього їх спочатку треба усвідомити. Усвідомлені та сформульовані труднощі позначаються словом «проблема» (виклик). Необхідність розв’язати проблему підштовхує до здійснення наступного кроку. Найкращим способом розв’язати проблему назавжди, а не тимчасово, є вироблення чесноти. Чеснота дозволяє долати відповідні труднощі легко, невимушено, швидко, якісно, граючись. Тому й говоримо, що дорога до раю вимощена не добрими справами, а чеснотами – тобто звичками робити добрі справи.

5. Формування ресурсу для розв’язання проблеми. На кожному кроці накопичується ресурс, необхідний для розв’язання проблеми, але вже на наступному кроці. Такими ресурсами, що накопичуються в ході реалізації кожного «блаженства», є: 1) зайві активи, які для когось є необхідними; 2) спільнота однодумців, яка обмінюється активами; 3) усвідомлена складність нашої реальності; 4) вишні знання; 5) масова підтримка прихильників; 6) яснобачення; 7) суперварна Лебідь – засновник системи арійських варн. Кожен з цих семи ресурсів застосовується для формування відповідної чесноти, а кожна з цих чеснот є засобом розв’язання проблеми.

Сім чеснот універсальної людини

Описані вище чесноти – це не якісь тимчасові якості, потрібні для здійснення певного кроку стратегії. Вони зберігають актуальність на всіх етапах стратегії творення нового світу, відтак система цих чеснот є необхідним мінімумом для досягнення рівня універсальної людини. Якщо простіше, то перетворення реалізованої людини (арія) на універсальну людину («лебедя», «ельфа») зводиться до вироблення семи базових чеснот. Перелічимо їх ще раз:

1. Скромність – звичка позбуватися всього зайвого і здобувати тільки необхідне.

2. Приязність – звичка у будь-яких ситуаціях знаходити друзів, партнерів та прихильників.

3. Реалізм – звичка розглядати ситуації у всій їхній складності, з усіма плюсами та мінусами.

4. Праведність – звичка в усьому шукати вишні знання та їх практично застосовувати.

5. Милосердя – звичка в усьому знаходити позитив і ділитися ним з людьми.

6. Святість – звичка підтримувати внутрішню чистоту для взаємодії з внутрішнім богом.

7. Миротворчість – звичка всюди творити лад, красу, гармонію життя.

Судячи з логіки цієї системи чеснот, входження в режим керованої молодості відбувається на шостому кроці – після вироблення звички до святості, в ході організації варни «Лебідь». На сьомому етапі перебування в цьому стані набуває стійкості – виробляється «звичка до безсмертя», яка остаточно визріває в ході організації арійських варн і заснування нової цивілізаційної системи.

Стратегічний шаблон: 8 принципів

Для початку погляньмо уважніше на те, чим стратегія відрізняється від плану.

План складається з послідовних етапів, реалізація яких прив’язана до календаря та забезпечена всіма необхідними ресурсами – матеріальними, людськими, інформаційними тощо. План будується на нормах, правилах, алгоритмах.

Натомість стратегія здійснюється при гострому дефіциті необхідних ресурсів, та ще й в умовах непередбачуваної зовнішньої протидії. Тому стратегія – це дуже творчий процес і суцільна новація. Стратегія будується на принципах. Зріла масштабна стратегія являє собою ідеологію, вчення, доктрину.

– А чи можна євангельську стратегію використати як зразок для творення інших стратегій?

Так, можна. Але для цього треба видобути з неї універсальні принципи. Узагальнення всього описаного вище дозволяє вивести 8 принципів, корисних для розробки будь-якої серйозної стратегії, в тому числі для творення нового світу.

1. Стратегія складається з послідовних етапів невизначеної тривалості, тому в своїй основі є дороговказом до мети («дорожньою картою»).

2. Кожний етап стратегії містить мотивацію – обіцянку задоволення, радості та щастя, які приходять після реалізації етапу.

3. Мета стратегії розкривається (розгортається, увиразнюється, структурується) на кожному етапі наближення до неї. На кожному етапі з’являється новий аспект кінцевої мети. Цей аспект водночас є метою конкретного етапу. Так що мета стратегії живе та розвивається разом зі стратегією.

4. Реалізація кожного етапу супроводжується подоланням труднощів (перешкод), адже таке подолання є необхідною умовою розвитку. Труднощі виступають в ролі антитези, яка чинить опір, але цим самим лише сприяє розгортанню тези. Без творчого подолання опору нема розвитку.

5. На кожному етапі відбувається формулювання проблеми. Проблема (виклик) – це усвідомлена і сформульована трудність, яку треба подолати. Для розв’язання проблеми необхідні мотивація та ресурси.

6. На кожному поточному етапі народжується новий ресурс, необхідний для здійснення наступного етапу. Завдяки цьому стратегія сама постійно генерує необхідні їй ресурси – подібно до того, як кинуте в землю зерно саме здобуває доступ до води, повітря, сонця та корисних речовин.

7. Розв’язання конкретної проблеми відбувається шляхом вироблення звички до невимушеного розв’язання саме цієї проблеми. Тобто засобом розв’язання проблеми є не просто деякі корисні дії, а звичка виконувати ці дії. Те, що звичне, робиться легко, швидко, ефективно, з задоволенням, граючись.

8. Кожний етап стратегії має закінчуватися стратегічною комунікаційною кампанією. Свого часу, завдяки дослідженню Євангелія, ми сформулювали 10 принципів стратегічної комунікаційної кампанії. Стратегічні комунікаційні кампанії є складниками стратегії. Для надійної реалізації кожного етапу стратегії, він має завершуватися стратегічною комунікаційною кампанією.

Висновки

1. Для заснування нової цивілізації Золотої ери необхідна організація людей четвертого рівня розвитку – «універсальних людей», «лебедів», «ельфів». Особливістю цих людей є біологічне безсмертя («вічне життя»), що дозволяє їм здійснювати довгострокові стратегії.

2. Вікно можливостей для формування такої «організації безсмертних» виникає лише під час «чорної ночі» Великого Переходу. Це те, що нині відбувається на наших очах. Добра Новина є посланням сучасному людству, а саме тій його частині, яка прагне взяти участь у заснуванні нового світу.

3. Існує нерозривний зв’язок між здобуттям біологічного безсмертя (керованої молодості) та участю в заснуванні нової цивілізації. Для здобуття безсмертя треба стати засновником нового світу, для здійснення заснування треба стати безсмертним.

4. Стратегія творення нового світу, викладена на початку Нагірної проповіді у вигляді системи з семи «блаженств», водночас є стратегією досягнення біологічного безсмертя.

5. Проблема безсмертя виринає на етапі третього блаженства («щасливі засмучені»), а розв’язується на етапі шостого блаженства («щасливі чисті серцем»).

6. Викладена Ісусом стратегія заснування цивілізації нової епохи («нового еону») передбачає поступове розкриття кінцевої мети, зростання мотивації, послідовне формулювання проблем, здобуття необхідних ресурсів та вироблення чеснот.

7. В ході реалізації євангельської стратегії відбувається вдосконалення людини та її перехід від третього до четвертого рівня розвитку – від реалізованої людини (арія) до універсальної людини («лебедя»).

8. З викладеної Ісусом стратегії випливають вісім принципів, на основі яких можна будувати будь-яку масштабну стратегію.

9. Кожен етап стратегії завершується стратегічною комунікаційною кампанією.

Продовження: Віра – сила, що пересуває гори: звідки вона береться і як проявляється

Sergius III - Мати Говорила – My Mother Told Me