Головна особливість Арійської релігії періоду Трипілля («Золотої доби») – це її цілісність і раціональність. Вірили в те, що розуміли. Робили те, у що вірили. Все, що можна було, перетворювали на гру. Навчання, праця і гра були невіддільні одне від одного.
На жаль, у сучасній масовій свідомості слово «релігія» означає сукупність якихось світоглядних постулатів і давніх обрядів, які не надаються для раціонального пояснення, а тому тримаються на сліпій довірі «пастви». Але так було не завжди. Нинішній жалюгідний стан релігії є лише свідченням її занепаду і розкладу. Хай це нас не дивує. Врешті-решт, будь-яка жива система проходить періоди народження, становлення, розквіту і занепаду, який завершується або остаточним розпадом, або перенародження і початком нового циклу життя.
А якою була Арійська релігія з самого початку? Можемо впевнено сказати, що на етапі свого народження Арійська релігія відрізнялася від теперішньої як день від ночі.
Почнемо з первинного, а отже істинного значення слова релігія: ре – повторення, лига – зв’язок, тому «релига» – це «відновлення зв’язку». Зв’язку чого з чим? Річ у тім, що по мірі формування земної свідомості в людини дедалі більше затуманюється її духовна свідомість. Тож після чергового земного втілення духовна сутність дуже швидко забуває про своє походження – подібно до того, як під час сну людина забуває хто вона насправді, тож сон їй здається єдиною можливою реальністю. Завдання релігії – відновити зв’язок між духовною і земною свідомістю людини, повернути їй цілісне уявлення про буття, про сутність самої людини, її мету, шляхи та критерії її досягнення. Справжня релігія веде до перетворення людини на боголюдину, тобто на земну істоту з божественною самосвідомістю.
Дані археології та фрагментарні залишки стародавніх вірувань дозволяють зробити висновок, що первинна Арійська релігія була проста, ясна, лаконічна і практична. Вірили тільки в те, що розуміли, тому первісна релігія була цілісною системою знань, перевірених суспільною практикою. Робили тільки те, про що знали, тому й називали цю релігію словом Віда, тобто Знання. Своєю простотою та практичністю, а відтак і ефективністю Арійська релігія відрізнялася від суперечливого хаосу, на який свого часу перетворилася перестаріла релігія кроманьйонської Борії-Атлантиди.
Почнемо з того, що арійці ясно усвідомлювали себе духовними сутностями, що втілились у фізичному світі як в ігровому просторі для того, щоб радіти життю, розвиватися особисто і колективно, одухотворювати і вдосконалювати навколишній світ. З того часу залишилося слово «людина», що означає «гравець».
Обов’язкова умова гри – свобода дій в рамках ігрових правил, тому трипільці сформулювали Арійський вольовий імператив, що донині зберігся в «Законах Ману»: «Все, що робиться з власної волі, — добро. Все, що робиться з чужої волі, — зло. Треба знати це коротке визначення добра і зла».
У процесі гри людина повинна покращувати ігровий простір – як для своїх нащадків, так і для самих себе у наступних втіленнях, звідси гасло «Світ після нас має стати кращим!». Головною мотивацією поліпшення фізичного простору були знання про реінкарнацію, тому, дбаючи про нащадків і гармонію світів, арійці дбали про самих себе і свої майбутні можливості втілених гравців. Тому можна казати, що ідеалізм арійців – це був доведений до логічного завершення прагматизм.
Отже, повторимо, головна особливість Арійської релігії Трипільської доби («Золотої доби») – це її цілісність і раціональність. Вірили в те, що розуміли. Робили те, у що вірили. Все, що можна було, перетворювали на гру. Навчання, праця і гра були невіддільні одне від одного.
Арійці нікому не поклонялися. Вони вірили у Творця Всесвіту, тому що усвідомлювали себе Його частинкою, втіленою у сотвореному фізичному світі. Вони віддавали пошану Природі, бо сприймали її як свою люблячу Матір. Вони шанували чоловіче й жіноче начало і культивували гармонію між ними. ТРИ НАСТАНОВИ СВЯТОГО НОЯ
Якщо ж безпосередньо перейти до релігійних настанов, якими керувалися трипільці, то їх можна звести до трьох пунктів. 1. ОСВЯЧУЙСЯ! Щоб жити радісним і повноцінним життям, треба перебувати у просторі позитивних подій – на високих планах буття, або, яка казали в давнину, «на вищих планетах» (див.: Здоров’я людини і простори буття). А для цього спільноті треба перебувати у стані святості і притаманному для святості «веселії духу» (як казав Григорій Сковорода). Тому трипільці культивували все, що піднімає дух людини, милує її око і слух: чиста і ввічлива мова, милозвучні пісні, розписна кераміка, вишиваний одяг, красиві сильні люди, гарні діти, шляхетні вчинки, доброзичливі стосунки, впорядковані і захищені поселення, добре налагоджене господарство.
Будь-яка робота – чи то засівання поля, чи збирання урожаю, чи виготовлення тканин – виконувалася з піснями, а тому перетворювалася на цікаву гру, навчання, змагальність і задоволення. Найвища у світі пісенність українців – це відгомін трипільських духовних гімнів, магічних мовних практик та ігрових пісень. Чарівна сила слова нині добре зрозуміла українцям, що практикують систему самооновлення «Живе Слово».
Невгамовне прагнення українців до волі – це відгомін арійського «Все, що робиться з власної волі, – добро». Ретельне підтримання стану святості здійснювалося за прикладом першопредка Ноя–Рами, нагадуванням про нього були зображення Мамая – у вигляді статуй і картин. «Мамай – кам’яна статуя в степу» (Борис Грінченко. Словарь української мови. – Т. 2). «Сидить Мамай, в кобзу грає. Що замислить – то все має!» – це не що інше, як опис людини у Просторі волі (див.: Арійський Адам знаходиться у Січеславі).
Кожна варна мала свого бога-егрегора. Бог-егрегор варни підтримує її цілісність, дозволяє обмінюватися інформацією та енергією поза часом і простором (див:. Боги арійських варн). 2. ОЗБРОЮЙСЯ! Миролюбний і м’який народ з чутливою нервовою системою і вразливою «чорною сенсорикою» (точка найменшого опору етико-інтуїтивного інтроверта) потребував впевненості у своїй безпеці. Без такої впевненості неможливо утриматися у Просторі волі (просторі Царства божого), адже тривога відразу ж «висмикує» людину вниз і занурює у простори боротьби і страждань. Тому своє м’яке нутро трипільці захистили найсильнішою у тодішньому світі бронею воєнної науки і передових озброєнь. Якщо інші народи озброювалися по мірі необхідності, то у трипільців мілітаризація і гонка озброєнь були фундаментальною релігійною настановою. Культ сили розвивався незалежно від того, була зовнішня загроза чи її не було. Просто бути найсильнішими вважалося нормою для нової раси.
Воїнське виховання починалося з раннього дитинства, з невинних дитячих ігор (див.: Олексій Мандзяк. Бойові традиції аріїв. – Київ-Тернопіль, Інститут метафізичних досліджень Перехід-IV, видавництво «Мандрівець», 2006/7514). Кожен чоловік був воїном («швейцарська модель»). Зброя набувала ознак вишуканості: бойові сокири припасовувалися під ліву чи праву руку, а наконечники стріл виготовлялися так, що при попаданні в плоть вони закручувалися і проникали глибше. Революційним винаходом стало формування варни кшатріїв (касти святих воїнів) за психологічною моделлю логіко-сенсорного екстраверта. Відлунням тих славних часів стало формування у 15 ст. н.е. козацького січового братства у формі військово-чернечого ордену. Січовики вважали себе бойовими монахами, тому вели багато в чому притаманний для монахів спосіб життя: вегетаріанське харчування, постійні медитації і богослуження, плекання внутрішньої чистоти (див.: Абсолютна захищеність у Просторі волі). 3. ПЛОДИСЯ! За тисячу років нащадки невеликого трипільського племені – першого етносу Арійської раси – опанували майже всю правобережну Україну. Якби не різкі кліматичні зміни з середини 3 тис. до н.е., то планомірна трипільська експансія могла тривати значно довше.
Головним чинником опанування навколишнього простору була висока плодючість нової раси і висока культура плекання дітей. Згідно з українською традицією, звичаєвою нормою вважалося 16 дітей у сім’ї. Це не є фантастикою навіть у наш звироднілий час: подібну плодючість мають релігійні громади на Тернопільщині (колишня Ар’яна Вейджа), звідки й розгорталась Арійська раса (див.: Жінки з Тернопільщини народжують щороку). У трипільців існував культ дітонародження, підтвердженням чого є величезна кількість ритуальних жіночих статуеток. ГОЛОВНИЙ РИТУАЛ СВЯТОГО НОЯ
Трипільська цивілізація зберігала силу і молодість безпрецедентно тривалий час. Це досягалося за допомогою здійснення ритуалів оновлення. Сьогодні ми сприймаємо як одкровення психологічну настанову: «Якщо вам потрібні нові черевики – викиньте старі. Якщо ви хочете новий одяг – очистіть свою шафу. Якщо ви хочете оволодіти чимось новим – спочатку добровільно відкиньте стереотипи, позбудьтесь старого».
Якщо для сучасної людини це екзотика, то для трипільців це було самоочевидною істиною. Настільки очевидною і життєво необхідною, що вони не просто «викидали старі черевики», а спалювали свої старі міста. Логіка така ж: щоб отримати нове досконаліше місто, треба позбутися старого.
Спостерігаючи за мурахами, сучасні вчені-мірмекологи встановили: для заснування нового мурашника треба частину його мешканців перенести не менше ніж за кілометр від старого – хворого і вмираючого. Якщо відстань менша, то мурахи повернуться вмирати до старого родового гнізда. Трипільці ж діяли так, щоб навіть не виникало спокуси повернутися до старого – вони «спалювали мости» в буквальному сенсі і залишали собі тільки один вибір – вперед! Завдяки такому ритуалу рішучого оновлення трипільці отримували щонайменше 8 позитивних наслідків:
1. Вони очищували своє життя від старого дрантя і позбувалися паразитів, які псують настрій і підривають здоров’я. Будуючи нове, вони омолоджувалися душею і раділи життю – так, як радіє людина, що переселилася в новий дім, який ще пахне деревом і смолою.
2. Діди встигали передати внукам знання і навики заснування нових міст, правильної архітектури, налагодження життя соціального організму міста-держави.
3. Новобудови відкривали поле для творчості, оскільки старі форми вже не стримували політ фантазії.
4. Нові міста відповідали потребам чимраз чисельніших арійських громад: з просуванням від первинного центру в Середньому Подністров’ї до Дніпра трипільські міста ставали чимраз більшими і архітектурно досконалішими.
5. Засновуючи нові чисельніші міста і опановуючи нові території, трипільці уникали проблем перенаселеності.
6. Сите життя на одному місці розслабляє і розкладає. Опановуючи новий простір, трипільці мобілізувались і отримували новий імпульс для високої конкурентоспроможності.
7. Варна воїнів отримувала нагоду для вдосконалення свого мистецтва в реальних бойових ситуаціях, адже опанування нових територій навряд чи подобалось місцевому населенню – палеолітичним мисливцям і збиральникам.
8. Окультурюючи навколишню природу, трипільці виконували релігійну настанову: «Світ після нас має стати кращим!» – це приносило їм задоволення й надихало на нові звершення. Закінчення у статті:Від Атлантиди до Трипілля і далі.
Метою «церкви програмістів» Aryan Softwerk є колективне досягнення Царства божого шляхом розробки софту для самоорганізації шляхетних духовних демосів – арійських церков. Розробка церковного софту –...
Трипільська релігія
Світ:
Спецтема:
Головна особливість Арійської релігії періоду Трипілля («Золотої доби») – це її цілісність і раціональність. Вірили в те, що розуміли. Робили те, у що вірили. Все, що можна було, перетворювали на гру. Навчання, праця і гра були невіддільні одне від одного.
svargaisokyra.jpg
Попередні статті:
Гуцульський згард (оберіг): Атакуюча сварга - символ Центру, навколо якого обертається світ.
На жаль, у сучасній масовій свідомості слово «релігія» означає сукупність якихось світоглядних постулатів і давніх обрядів, які не надаються для раціонального пояснення, а тому тримаються на сліпій довірі «пастви». Але так було не завжди. Нинішній жалюгідний стан релігії є лише свідченням її занепаду і розкладу. Хай це нас не дивує. Врешті-решт, будь-яка жива система проходить періоди народження, становлення, розквіту і занепаду, який завершується або остаточним розпадом, або перенародження і початком нового циклу життя.
А якою була Арійська релігія з самого початку? Можемо впевнено сказати, що на етапі свого народження Арійська релігія відрізнялася від теперішньої як день від ночі.
Почнемо з первинного, а отже істинного значення слова релігія: ре – повторення, лига – зв’язок, тому «релига» – це «відновлення зв’язку». Зв’язку чого з чим? Річ у тім, що по мірі формування земної свідомості в людини дедалі більше затуманюється її духовна свідомість. Тож після чергового земного втілення духовна сутність дуже швидко забуває про своє походження – подібно до того, як під час сну людина забуває хто вона насправді, тож сон їй здається єдиною можливою реальністю. Завдання релігії – відновити зв’язок між духовною і земною свідомістю людини, повернути їй цілісне уявлення про буття, про сутність самої людини, її мету, шляхи та критерії її досягнення. Справжня релігія веде до перетворення людини на боголюдину, тобто на земну істоту з божественною самосвідомістю.
Дані археології та фрагментарні залишки стародавніх вірувань дозволяють зробити висновок, що первинна Арійська релігія була проста, ясна, лаконічна і практична. Вірили тільки в те, що розуміли, тому первісна релігія була цілісною системою знань, перевірених суспільною практикою. Робили тільки те, про що знали, тому й називали цю релігію словом Віда, тобто Знання. Своєю простотою та практичністю, а відтак і ефективністю Арійська релігія відрізнялася від суперечливого хаосу, на який свого часу перетворилася перестаріла релігія кроманьйонської Борії-Атлантиди.
Почнемо з того, що арійці ясно усвідомлювали себе духовними сутностями, що втілились у фізичному світі як в ігровому просторі для того, щоб радіти життю, розвиватися особисто і колективно, одухотворювати і вдосконалювати навколишній світ. З того часу залишилося слово «людина», що означає «гравець».
Обов’язкова умова гри – свобода дій в рамках ігрових правил, тому трипільці сформулювали Арійський вольовий імператив, що донині зберігся в «Законах Ману»: «Все, що робиться з власної волі, — добро. Все, що робиться з чужої волі, — зло. Треба знати це коротке визначення добра і зла».
У процесі гри людина повинна покращувати ігровий простір – як для своїх нащадків, так і для самих себе у наступних втіленнях, звідси гасло «Світ після нас має стати кращим!». Головною мотивацією поліпшення фізичного простору були знання про реінкарнацію, тому, дбаючи про нащадків і гармонію світів, арійці дбали про самих себе і свої майбутні можливості втілених гравців. Тому можна казати, що ідеалізм арійців – це був доведений до логічного завершення прагматизм.
Отже, повторимо, головна особливість Арійської релігії Трипільської доби («Золотої доби») – це її цілісність і раціональність. Вірили в те, що розуміли. Робили те, у що вірили. Все, що можна було, перетворювали на гру. Навчання, праця і гра були невіддільні одне від одного.
Арійці нікому не поклонялися. Вони вірили у Творця Всесвіту, тому що усвідомлювали себе Його частинкою, втіленою у сотвореному фізичному світі. Вони віддавали пошану Природі, бо сприймали її як свою люблячу Матір. Вони шанували чоловіче й жіноче начало і культивували гармонію між ними.
ТРИ НАСТАНОВИ СВЯТОГО НОЯ
Якщо ж безпосередньо перейти до релігійних настанов, якими керувалися трипільці, то їх можна звести до трьох пунктів.
1. ОСВЯЧУЙСЯ! Щоб жити радісним і повноцінним життям, треба перебувати у просторі позитивних подій – на високих планах буття, або, яка казали в давнину, «на вищих планетах» (див.: Здоров’я людини і простори буття). А для цього спільноті треба перебувати у стані святості і притаманному для святості «веселії духу» (як казав Григорій Сковорода). Тому трипільці культивували все, що піднімає дух людини, милує її око і слух: чиста і ввічлива мова, милозвучні пісні, розписна кераміка, вишиваний одяг, красиві сильні люди, гарні діти, шляхетні вчинки, доброзичливі стосунки, впорядковані і захищені поселення, добре налагоджене господарство.
Будь-яка робота – чи то засівання поля, чи збирання урожаю, чи виготовлення тканин – виконувалася з піснями, а тому перетворювалася на цікаву гру, навчання, змагальність і задоволення. Найвища у світі пісенність українців – це відгомін трипільських духовних гімнів, магічних мовних практик та ігрових пісень. Чарівна сила слова нині добре зрозуміла українцям, що практикують систему самооновлення «Живе Слово».
Невгамовне прагнення українців до волі – це відгомін арійського «Все, що робиться з власної волі, – добро». Ретельне підтримання стану святості здійснювалося за прикладом першопредка Ноя–Рами, нагадуванням про нього були зображення Мамая – у вигляді статуй і картин. «Мамай – кам’яна статуя в степу» (Борис Грінченко. Словарь української мови. – Т. 2). «Сидить Мамай, в кобзу грає. Що замислить – то все має!» – це не що інше, як опис людини у Просторі волі (див.: Арійський Адам знаходиться у Січеславі).
Кожна варна мала свого бога-егрегора. Бог-егрегор варни підтримує її цілісність, дозволяє обмінюватися інформацією та енергією поза часом і простором (див:. Боги арійських варн).
2. ОЗБРОЮЙСЯ! Миролюбний і м’який народ з чутливою нервовою системою і вразливою «чорною сенсорикою» (точка найменшого опору етико-інтуїтивного інтроверта) потребував впевненості у своїй безпеці. Без такої впевненості неможливо утриматися у Просторі волі (просторі Царства божого), адже тривога відразу ж «висмикує» людину вниз і занурює у простори боротьби і страждань. Тому своє м’яке нутро трипільці захистили найсильнішою у тодішньому світі бронею воєнної науки і передових озброєнь.
Якщо інші народи озброювалися по мірі необхідності, то у трипільців мілітаризація і гонка озброєнь були фундаментальною релігійною настановою. Культ сили розвивався незалежно від того, була зовнішня загроза чи її не було. Просто бути найсильнішими вважалося нормою для нової раси.
Воїнське виховання починалося з раннього дитинства, з невинних дитячих ігор (див.: Олексій Мандзяк. Бойові традиції аріїв. – Київ-Тернопіль, Інститут метафізичних досліджень Перехід-IV, видавництво «Мандрівець», 2006/7514). Кожен чоловік був воїном («швейцарська модель»). Зброя набувала ознак вишуканості: бойові сокири припасовувалися під ліву чи праву руку, а наконечники стріл виготовлялися так, що при попаданні в плоть вони закручувалися і проникали глибше.
Революційним винаходом стало формування варни кшатріїв (касти святих воїнів) за психологічною моделлю логіко-сенсорного екстраверта. Відлунням тих славних часів стало формування у 15 ст. н.е. козацького січового братства у формі військово-чернечого ордену. Січовики вважали себе бойовими монахами, тому вели багато в чому притаманний для монахів спосіб життя: вегетаріанське харчування, постійні медитації і богослуження, плекання внутрішньої чистоти (див.: Абсолютна захищеність у Просторі волі).
3. ПЛОДИСЯ! За тисячу років нащадки невеликого трипільського племені – першого етносу Арійської раси – опанували майже всю правобережну Україну. Якби не різкі кліматичні зміни з середини 3 тис. до н.е., то планомірна трипільська експансія могла тривати значно довше.
Головним чинником опанування навколишнього простору була висока плодючість нової раси і висока культура плекання дітей. Згідно з українською традицією, звичаєвою нормою вважалося 16 дітей у сім’ї. Це не є фантастикою навіть у наш звироднілий час: подібну плодючість мають релігійні громади на Тернопільщині (колишня Ар’яна Вейджа), звідки й розгорталась Арійська раса (див.: Жінки з Тернопільщини народжують щороку). У трипільців існував культ дітонародження, підтвердженням чого є величезна кількість ритуальних жіночих статуеток.
ГОЛОВНИЙ РИТУАЛ СВЯТОГО НОЯ
Трипільська цивілізація зберігала силу і молодість безпрецедентно тривалий час. Це досягалося за допомогою здійснення ритуалів оновлення. Сьогодні ми сприймаємо як одкровення психологічну настанову: «Якщо вам потрібні нові черевики – викиньте старі. Якщо ви хочете новий одяг – очистіть свою шафу. Якщо ви хочете оволодіти чимось новим – спочатку добровільно відкиньте стереотипи, позбудьтесь старого».
Якщо для сучасної людини це екзотика, то для трипільців це було самоочевидною істиною. Настільки очевидною і життєво необхідною, що вони не просто «викидали старі черевики», а спалювали свої старі міста. Логіка така ж: щоб отримати нове досконаліше місто, треба позбутися старого.
Спостерігаючи за мурахами, сучасні вчені-мірмекологи встановили: для заснування нового мурашника треба частину його мешканців перенести не менше ніж за кілометр від старого – хворого і вмираючого. Якщо відстань менша, то мурахи повернуться вмирати до старого родового гнізда. Трипільці ж діяли так, щоб навіть не виникало спокуси повернутися до старого – вони «спалювали мости» в буквальному сенсі і залишали собі тільки один вибір – вперед!
Завдяки такому ритуалу рішучого оновлення трипільці отримували щонайменше 8 позитивних наслідків:
1. Вони очищували своє життя від старого дрантя і позбувалися паразитів, які псують настрій і підривають здоров’я. Будуючи нове, вони омолоджувалися душею і раділи життю – так, як радіє людина, що переселилася в новий дім, який ще пахне деревом і смолою.
2. Діди встигали передати внукам знання і навики заснування нових міст, правильної архітектури, налагодження життя соціального організму міста-держави.
3. Новобудови відкривали поле для творчості, оскільки старі форми вже не стримували політ фантазії.
4. Нові міста відповідали потребам чимраз чисельніших арійських громад: з просуванням від первинного центру в Середньому Подністров’ї до Дніпра трипільські міста ставали чимраз більшими і архітектурно досконалішими.
5. Засновуючи нові чисельніші міста і опановуючи нові території, трипільці уникали проблем перенаселеності.
6. Сите життя на одному місці розслабляє і розкладає. Опановуючи новий простір, трипільці мобілізувались і отримували новий імпульс для високої конкурентоспроможності.
7. Варна воїнів отримувала нагоду для вдосконалення свого мистецтва в реальних бойових ситуаціях, адже опанування нових територій навряд чи подобалось місцевому населенню – палеолітичним мисливцям і збиральникам.
8. Окультурюючи навколишню природу, трипільці виконували релігійну настанову: «Світ після нас має стати кращим!» – це приносило їм задоволення й надихало на нові звершення.
Закінчення у статті: Від Атлантиди до Трипілля і далі.
В тему:
Пізнаємо Трипілля - основу цивілізації Європи.
Зверніть увагу
Стартап Aryan Softwerk запрошує ІТ-фахівців спільноти Народний Оглядач до освоєння ринку самоорганізації арійських церков