Україна здатна утримувати на цілком комфортному рівні населення у 200 млн. осіб – Валерій Швець

Нація, яка не здатна воювати за свою незалежність, ніколи не виживе. Її або знищать фізично, або вона стане будівельним матеріалом для розбудови іншої нації. До 1917 року українці були будівельним матеріалом для Російської імперії. Фізично українців не чіпали. Їх знищували нав'язуванням чужої їм ідеології, фальшуванням їх історії, гальмуванням їх культурного розвитку, позбавленням їх рідної мови. Якби не поразка імперії у Першій світовій війні, на сьогодні цей процес закінчився би, ймовірно, повним знищенням їх національної ідентичності.

Але імперія війну програла. На коротку мить у ній виник стан внутрішнього хаосу, який кожна з політичних сил намагалась використати на свою користь. Поляки виступили консолідованою силою. Відсоток інтелігенції у Польщі вдвічі перевищував цей показник в цілому по імперії. І ця інтелігенція знала, чого хотіла. Польща не тільки виборола власну незалежність, а й захистила у переможній битві під Варшавою у 1920 році всю Європу від червоної чуми.

А українці розгубились. Вони ніяк не могли вирішити, що для них важливіше: розділити панську землю між собою (остання становила 20% земельних угідь), чи виборювати якусь там незалежну Україну. Соціальна демагогія більшовиків повела за собою більшість активних українців. Лише меншість розуміла, що найкращою гарантією реалізації справедливих соціальних вимог є їх власна держава. Боротьба за незалежність України, від якої більшість українців залишилась осторонь, не мала шансів на успіх і чудо не сталось – українці програли. Надто нечисленним, як для такого великого етносу, виявився його провід – національно свідома інтелігенція, надто малим був її вплив на широкі народні маси.

Імперія завжди існує не з волі імператора, а з масової підтримки імперських прагнень підданими. Таким носієм імперської ідеї в Російській імперії завжди був російський народ, як його стали називати з 1771 року. Післявоєнний хаос в Російській імперії врешті закінчився корінною зміною структури влади. Якщо до 1917 року носієм найвищої влади була високоосвічена царська, німецька за походженням династія, то після 1917 року ним стала російська чернь, що у кращому випадку мала початкову освіту.

Жорстокість влади напряму залежить від освіти її носіїв. Найжорстокіша влада – це влада черні. І найпідступніша влада – це влада черні. У черні немає моралі у загальноприйнятому сенсі, у неї немає честі, порядності. Є лише нестримне бажання знищити або принизити всіх, кому вона заздрить, і зайняти їх місце. Універсальним інструментом для цього є влада над іншими людьми, над їх життям, здоров`ям, їх думками, поведінкою, їх майбутнім. Ідеальною реалізацією такого прагнення є концтабір і у період між двома світовими війнами у Радянському союзі він був побудований.

Українцям більшовики пообіцяли все, що вони хотіли почути. Довірливість – це етнічна риса українців. Видно якоїсь клепки їм завжди не вистачає в голові. Не тільки пообіцяли, але навіть і виконали деякі свої обіцянки. Хочете Україну – нате вам Українську народну соціалістичну республіку. Хочете землю – нате вам панську землю, тих 20%. Всі ці обіцянки та подарунки виявились безкоштовним сиром у мишоловці. Буквально за десять років в українців забрали не лише панську землю, а й їхню власну. Разом із землею у них забрали й особисту свободу. Вони хотіли право на працю? Їм його замінили безоплатною примусовою працею. Українську землю вперше в новітній історії московити офіційно назвали Україною, і майже відразу почали реалізовувати програму Україна без українців. Між двома світовими війнами внаслідок геноциду Україна втратила приблизно 15 млн. осіб.

Отже, перша заповідь національно свідомого українця є: «Пам'ятай про геноцид свого народу». Чи дотримуються українці цієї заповіді? Багато років увечері дня пам'яті жертв голодоморів я запалюю свічку і ставлю її на підвіконня. І багато років з надією дивлюся на сотні інших вікон. Може десь загориться хоча б ще одна свічка? Ні, не загорається.

Скільки українців проживало на території України у 1913 році? Відповідь з довідника – 35.2 млн. осіб. А скільки українців нині мешкає на території України? Точної відповіді тепер нема, але за оцінками менше, ніж у 1913 році. І ця кількість продовжує зменшуватись. Тут все грає роль: і кривава війна з московитами, і мільйони біженців за межами України внаслідок війни. Але головним фактором є низька народжуваність. За таких умов шанси вижити українцям на їх власній землі мінімальні. У наступному столітті Україна вже може залишитись без етнічних українців. Тому другою заповіддю національно свідомого українця є: «Плодися». Плодися, якщо тобі не байдуже майбутнє твоєї Батьківщини.

Як саме українці мають плодитись, щоб знову, як і у дуже давні часи стати демографічним резервуаром всієї Європи? Без адекватної математичної моделі такий прогноз неможливий. Найпростіша модель зростання популяцій – модель Мальтуса є доволі точною, якщо відомі стартовий і фінальний обсяги популяції і вони близькі між собою. Такий підхід, як я вже це робив у попередніх своїх статтях, дозволяє з’ясувати втрати популяції внаслідок катаклізмів, що відбулись десь у проміжку між початком і кінцем досліджуваного періоду, тобто у разі розв’язання задачі інтерполяції.

Якщо ж нас цікавить майбутній розвиток подій, тобто задача екстраполяції, то більшу точність дають складніші моделі зростання популяцій. Наступна за складністю модель основана на нелінійному диференційному рівнянні Ферхюльста. Вона враховує те, що в міру зростання популяції і вичерпання ресурсів, якими вона володіє, відбувається гальмування зростання і вихід її обсягу на стале значення. Це значення відповідає максимально можливій чисельності популяції за даного обсягу матеріальних ресурсів, у першу чергу продовольчих.

Точність оцінки цих ресурсів є доволі складною. Я оцінив їх для України виходячи із валового збору зерна у 65 млн. тон і картоплі у 20 млн. тон на рік. Тільки за рахунок цієї продовольчої складової Україна здатна утримувати на цілком комфортному рівні населення у 200 млн. осіб. А наразі цього населення є у шість разів менше і воно продовжує скорочуватись.

Якими мали б бути темпи зростання населення України, щоб максимально швидко заповнити цю, так би мовити, існуючу екологічну нішу. З відомих на сьогодні у світі темпів зростання населення різних країн я взяв три. Перша – це Нігер – світовий рекордсмен за темпами зростання. Друга – це Туреччина – близька, і не тільки територіально, до нас країна і єдина, де населення стабільно зростало раніше і зростає тепер. Третя – це Ізраїль, єдина країна з білим населенням, яка зуміла принципово переломити демографічну ситуацію на користь стабільного і суттєвого зростання свого населення.

Далі я провів уявний експеримент. Припустимо, ми переселили на територію України 1 млн. нігерійців. Приблизно за 250 років вони повністю вичерпають ресурс України і досягнуть чисельності у 200 млн осіб. Для євреїв для цього було б потрібно 800 років, а для турок 1000 років. Через цей час про етнічних українців нагадуватимуть лише фундаменти їх осель під метровим шаром ґрунту (за рік все покривається міліметровим шаром осадкових порід).

Аналогічним чином можна проаналізувати поширення Трипільської цивілізації на нашій землі. У часи її розквіту чисельність її населення складала до 1 млн. осіб. Очевидно, що ця кількість відповідала матеріальним ресурсам того часу (5.5-3 тисячоліть до нової ери) на нашій землі для тодішнього способу господарювання. Якщо припустити, що її початком могло бути переселення на нашу землю племені у тисячу осіб, то це населення мало зрости за 250 років до 1 млн. осіб за приросту, як у нігерійців, за 800 років за приросту, як у євреїв і за 1000 років за приросту як у турок.

Як запобігти вимиранню українців? Зрозуміти трагічність ситуації, в якій ми опинились. Таким же як ми шляхом іде більшість європейських країн. Виключення становить хіба що Польща, яка зробила лише перший крок у її демографічному виживанні – заборонила аборти, і це допомогло. Динаміка вимирання змінилась на динаміку хоча і невеликого, але зростання населення. Зрозуміти, що слід йти своїм шляхом і жити своїм розумом. Зрозуміти, що сучасна європейська цивілізація вирішила вистрелити собі не лише в ногу, а очевидно, вже вистрілила собі в голову. У такій драматичній ситуації, в якій опинилась Європа – і не бити на сполох! При такій насиченості інтелектуалами не побачити всю драматичність нинішньої ситуації – це свідомий крок до етнічного самогубства!

Німці у середині минулого сторіччя прагнули відродити велич арійської раси. Їм цього не дали. Таке враження, що метою переможців у Другій світовій війні було якраз протилежне – знищення арійської раси. І ця мета нині успішно досягається.

Отже, наше прагнення до Європи, до об’єднання з братніми народами слід усвідомлювати на сьогодні лише як реалізацію гасла: «Геть від Москви», а не як засвоєння нинішніх, так званих європейських цінностей. Подивіться на Європу. Там популяризується все, що зменшує народжуваність: статеві збочення, хворобливий фемінізм, руйнування християнської моралі і традиційних родинних цінностей. Програму цих дій можна побачити ще у широко відомому Маніфесті комуністичної партії, який є реалізацією програмних засад ордена Ілюмінатів, який, у свою чергу, черпав свої ідеї у деяких текстах Старого Заповіту (Торі).

Українці звикли жити чужим розумом. Характерний приклад українського дебілізму. Євген Коновалець – майбутній командир корпусу Січових стрільців і майбутній голова Організації українських націоналістів, прийшов до Голови Генерального Секретаріату Центральної Ради Володимира Винниченка з свої планом розбудови української армії. Вінніченко зустрів його холодно: «Знову військо? Не своєї армії нам, соціал-демократам, і всім щирим патріотам треба, а знищення всяких постійних армій». Формально більшовики також були соціал-демократами, але вони відкидали догми марксизму, там де це суперечило їх імперським інтересам. Вони з перших днів приходу до влади почали розбудовувати власну армію. Чи слід дивуватись, що Україна національно-визвольні змагання доволі швидко програла, а Московія, очолювана також нібито соціал-демократами, виграла.

Панове! Забудьмо про загально людські цінності у їх нинішній інтерпретації. До них дійде черга, коли ми вирішимо нашу головну задачу ЕЛЕМЕНТАРНОГО БІОЛОГІЧНОГО ВИЖИВАННЯ. Якщо вже не вистачає власного розуму, то берімо приклади з успішних у демографічному сенсі країн, хоча б з ісламської Туреччини або іудейського Ізраїлю. Вам потрібна конкретна програма дій? З нею впорається, навіть одноосібно, пересічний представник точних наук з відповідним науковим званням. Було б бажання його вислухати і зрозуміти. Проте кілька радикальних порад я дам і у цій статті.

1. Особи, які претендують на високі виборні посади у державі мають перед обранням пройти тестування хоча б на володіння знаннями на рівні середньої загальної освіти у сфері точних наук, державної мови, або хоча б у вмінні читати й писати відповідно до шкільних нормативів.

2. Виборці не мають бути рівноправними при голосуванні. Ті з них, хто дає більший внесок у розбудову української держави, мають пропорційно більше впливати на результати виборів на високі посади. Вважаю існуючу практику «одна людина – один голос» згубною для нашої країни. Малоосвічених і неуспішних людей завжди у рази більше, ніж високоосвічених і успішних. Люди інтуїтивно голосують за подібних собі. У висліді в сучасній Верховній раді нема жодного професора, академіка, письменника, видатного професіонала у будь-якій важливій сфері життя країни. Зате є перукарі, масажисти, водії та взагалі люди без певних занять. А президентські вибори у нас завжди нагадують циркову виставу.

3. Напрестижнішим заняттям жінки в Україні має стати народження дітей і, головне, їх якісне виховання й освіта. Для цього сама жінка повинна мати серйозну гуманітарну освіту і бути позбавленою необхідності заробляти собі на життя прибиранням вулиць і стоянням за прилавком. Функція заробляння грошей має стати прерогативою чоловіків. Діти – це головна цінність і нації, і держави, і окремої людини. Ця цінність повинна мати високий грошовий еквівалент.

Я впевнений, що ми переможемо Московію. А чи виживемо як етнос, адже активно порушуємо обидві головні заповіді національного виживання?

Доктор фіз.-мат. наук, професор, академік Академії наук вищої школи України Валерій Швець