Warning: DOMDocument::loadHTML(): Unexpected end tag : p in Entity, line: 11 в simple_table_of_contents_generate_table_of_contents() (рядок 108 із /var/www/vhosts/kth/observer/ar25.org/observer/www/sites/all/modules/contrib/simple_table_of_contents/simple_table_of_contents.module).
Ключове питання цієї дискусії: чи є «Вулик Геллстрома» просто самостійним літературним твором із гострою критикою суспільства 70-х, чи це свідомо сконструйований політичний проект, можливо, пряме продовження та оперативне розв'язання фундаментальних проблем людства, які Герберт підняв у своїй епохальній «Дюні»? Наші спікери представляють дві полярні, але глибоко аргументовані точки зору.
Один зі спікерів твердо стоїть на позиції, що «Вулик Геллстрома» – це не просто продовження, це ключ, стратегія, ретельно замаскований політичний проєкт та план звільнення людства, запропонований Гербертом-політтехнологом. У цьому контексті «Агенція» є кришталево-чистим образом «етатичної психопатичної держави» – тих самих Харконненів, але в декораціях американських спецслужб 70-х. Натомість «Вулик» є моделлю «народної держави», республіки громад, що базується на довірі, взаємній повазі та колективному розумі. Моторошна естетика мурашника – це лише «захисна оболонка», «камуфляж для революційної ідеї», а сам «Вулик – це кокон, з якого з’явиться нова людина». Цей роман пропонує конкретну модель опору у формі мережі прихованих громад – практичну реалізацію «Джигаду» для нашого світу.
Інший спікер сприймає «Вулик Геллстрома» як надзвичайно складний, багатошаровий літературний твір, що містить нищівну соціальну критику та, можливо, політичні алюзії, але не є прямим політичним маніфестом. На його думку, це глибока рефлексія на проблеми конкретно США 70-х років – параною Холодної війни, страх перед всемогутніми таємними урядовими організаціями та дослідження небезпечної ідеї колективізму, доведеної до логічної межі. Гротескні елементи та моторошність твору свідчать радше про попередження, ніж про політичний заклик, показуючи, що будь-яка спроба створити ідеальне суспільство за моделлю комах може призвести до чогось чужого людській природі.
Френк Герберт, маючи глибокий практичний політичний інтерес та досвід роботи спічрайтером для сенаторів та політконсультантом, знав систему зсередини. Чи використав він цей досвід для створення політичної стратегії, яку не зміг запропонувати відкрито, чи лише для глибшої критики та попередження?
Про це – гостра дискусія в подкасті на Радіо Гартленд:
Ось транскрипція подкасту з розділенням на "Спікер 1" та "Спікер 2":
Спікер 1: Радіймо, друзі! Вітаю з поверненням до реальності. Сьогодні ми занурюємось у світ Франка Герберта, але, знаєш, не в піски Аракісу, а в значно ближчі і такі земніші, і, можливо, ну навіть тривожніші реалії. У фокусі роман "Вулик Гелстрома", що вийшов у 1973 році. На перший погляд, ну це наукова фантастика, так, може соціальний трилер, чи навіть такий собі горор про людей, що живуть як комахи.
Спікер 2: Так, його часто саме так і сприймають. Звісно, але чи не ховається за цією фасадною історією щось значно глибше — це центральне питання нашої сьогоднішньої дискусії. Чи є "Вулик Гелстрома" просто, ну самостійним літературним твором, нехай із дуже гострою критикою суспільства 70-х, чи це свідомо сконструйований політичний проєкт, можливо, пряме продовження та, я б навіть сказала, оперативне розв'язання тих фундаментальних проблем людства, які Герберт підняв у своїй епохальній "Дюні"?
Спікер 1: От я твердо стою на позиції, що це не просто продовження, це ключ, розумієш, це стратегія. "Вулик Геллстрома" – це ретельно, я б сказав, замаскований політичний проєкт. Це план звільнення людства, запропонований Гербертом-політтехнологом.
Спікер 2: А я дивлюся на це, ну, принципово інакше. Для мене "Вулик Гелстрома" – це надзвичайно складний, багатошаровий літературний твір. Безумовно, він містить нищівну соціальну критику і, можливо, політичні алюзії. Так, але називати його прямим політичним маніфестом, чи тим більше стратегічним продовженням "Дюни", це, на мій погляд, суттєве спрощення. Спрощення, яке ігнорує глибину та, власне, амбівалентність самого тексту.
Спікер 1: Дозволь мені розгорнути свою аргументацію. Згадаємо "Дюну", так, 1965 рік. Це ж не просто казка про гігантських черв'яків і космічну корицю. Погодься зі мною, ну звісно ні. Герберт поставив діагноз людству: воно перебуває під владою корпоративних психопатів, людей, які лише ззовні схожі на людей, а по суті, ну, хижі тварини в людській шкурі. Він закликав до визволення, до священної війни, до джихаду, хоч і замаскував це під релігійний конфлікт. Але як його вести, як трансформувати суспільство? "Дюна" залишила це питання по суті відкритим. Вона дала імпульс, але не дала конкретної стратегії дій в умовах, ну, близьких до наших. І ось минає вісім років, і з'являється "Вулик Гельстрома". Я стверджую: це і є та сама стратегія!
Герберт, який мав досвід роботи спічрайтером сенаторів, політичним консультантом, він же знав систему зсередини. Він бачив шлях. У "Вулику" він моделює два типи суспільства. З одного боку, "Агенція" – це ж кришталево-чистий образ того, що можна назвати етатичною психопатичною державою. Тотальна секретність, методи вербування через шантаж, атмосфера страху і підозри, бездушність бюрократії і, як наслідок, психопатичний колапс на верхівці. Це ж ті самі Харконнени з "Дюни", ну, тобто образ Харконненів, тільки в декораціях американських спецслужб 70-х. Угу.
А що він протиставляє? "Вулик". На перший погляд щось дивне, так, комашине. Але по суті, це модель народної держави, республіки громад, де в основі довіра, взаємна повага, колективний розум, спрямований на виживання і розвиток виду. Це ж ті ж самі Атрейдеси, тільки вони знайшли спосіб існувати та боротися в нашому світі. І назва "Вулик" – "hive". Асоціація зі світлом, медом, бджолами, злагодженою працею. Так, але ж зачекай. Якраз про це. А в тексті ми бачимо похмурий підземний мурашник, хижих комах, дивних, майже чужих істот. Ти справді думаєш, Герберт, майстер символів, просто так схибив? Ні, це свідомий прийом, ключ. Він ніби каже: "Дивіться глибше, не вірте зовнішньому вигляду". Мурашник – це лише захисна оболонка, камуфляж для революційної ідеї вулика, для нового суспільства. Епіграф до роману це підтверджує: "Для мене вулик – це кокон, з якого з'явиться нова людина". Розумієш, це проєкт трансформації людини і суспільства. І останній штрих: Герберт вкладає багато своїх рис, свій досвід в образ Нільса Гелстрома – блискучого вченого, консультанта впливових політиків, якого боїться і водночас потребує система. Це ж майже автопортрет. Він, можливо, програв у реальній політиці, але запропонував план у літературі.
Спікер 2: Твоя логіка, ну, зрозуміла, і паралелі, які ти проводиш, справді цікаві. Погоджуся беззаперечно: образ "Агенції" – це майстерна і, я б сказала, нищівна сатира на певні державні структури. Можливо, ЦРУ чи ФБР того часу, їхню параною, методи роботи, внутрішню порожнечу. Герберт тут влучив у ціль безперечно. Але чи є "Вулик" настільки ж однозначно позитивною альтернативою, як ти це зображуєш? Називати його проєктом народної держави чи бачити в ньому Атрейдесів, це, знаєш, видається мені, ну, надто романтичним поглядом. Поглядом, який ігнорує темний бік цієї спільноти. А як бути з тими фантастичними, гротескними елементами, які ти так легко відкидаєш як обгортку чи камуфляж? Давай згадаємо Матер рою, яка керує всім і вся, чимось схожа на Преподобних Матерів Бене Гессеріт, так, але значно більш біологізована. Цей "Вулик", який протистоїть зовнішнім психопатам, він вже сам використовує крайні методи контролю: тотальну секретність. Щодо зв'язку з "Дюною", я бачу радше тематичну спадковість. Безумовно, боротьба з дегуманізованою владою, питання еволюції людини, виживання виду – все це є. Але це не означає, що "Вулик" – це прямий стратегічний план, розроблений на виконання завдань "Дюни". На мою думку, це самостійний твір, що глибоко рефлексує на проблеми саме Америки 70-х років. Параноя холодної війни, страх перед всемогутніми таємними урядовими організаціями, захоплення соціальними експериментами, контркультури, комунами. Герберт аналізує свій час. І так, він мав політичний досвід. Але чи кожен письменник, що мав справу з політикою, пише політичні програми? Багато хто використовує цей досвід для глибшої критики, для попередження. Можливо, "Вулик" – це саме таке попередження. Дослідження небезпечної ідеї колективізму, доведеної до логічної межі. Його складність, його моторошність свідчать радше про це, ніж про простий політичний заклик.
Спікер 1: Цікаво, як ти інтерпретуєш ці елементи як попередження. Якщо ці гротескні деталі – це суть, а не обгортка, тоді навіщо Герберту ця, ну, кричуща невідповідність між назвою "Вулик" – чимось позитивним, органічним, майже ідилічним, так, – і тим, що він реально описує: підземний, похмурий, хижий мурашник? Це ж не може бути випадковістю чи стилістичною помилкою в автора такого рівня. Це ж явний навмисний сигнал читачеві: "Не вірте зовнішній формі, дивіться в корінь". Оцей фантастичний треш, як ти кажеш, ця моторошна естетика – це димова завіса, розумієш, необхідна для того, щоб провести контрабандою радикальні ідеї. Так само, як Далеке майбутнє і пустельна планета Аракіс були необхідні в "Дюні". Герберт ховав свої думки про необхідність боротьби з існуючою психопатичною системою влади, про потребу створення альтернативного паралельного суспільства. Він же розумів, що в Америці 70-х за прямий заклик до такого його могли б, ну, звинуватити в екстремізмі, в підбурюванні до повалення ладу, його б просто не надрукували або влаштували б публічне цькування. Тому він обрав таку форму – науково-фантастичний трилер з елементами горору. Це дозволило йому сказати те, що він хотів, але так би мовити убезпечити себе.
Спікер 2: А я все ж таки думаю, що ти недооцінюєш цю невідповідність як саме художній прийом. Прийом, спрямований не на маскування, а на підкреслення трагедії або амбівалентності вулика. Можливо, Герберт якраз і хотів показати, що будь-яка спроба створити ідеальне суспільство, особливо за моделлю комах, за моделлю тотальної єдності, де індивід повністю підпорядкований колективу, вона неминуче призведе до чогось чужого людській природі. Навіть якщо початкові наміри були шляхетними, як от виживання виду, навіть якщо назва обіцяє гармонію – "Вулик".
Спікер 1: Гаразд, я бачу твою логіку щодо попередження, але давай подивимось на структуру конфлікту. Вона ж майже дзеркально повторює "Дюну"! Ну, невже ти не бачиш шляхетні ідеалісти проти цинічних бездушних психопатів з "Агенції"? Нільс Гельстром – це ж викопаний Пол Атрідіс, тільки адаптований до умов сучасної землі. Він теж видатний лідер, вчений, провидець, який веде своїх людей крізь небезпеки до виживання і, можливо, до якоїсь нової форми існування. І найголовніше, "Вулик" дає конкретну модель організації опору, якої так бракувало в "Дюні" для застосування в нашому світі. Пам'ятаєш, там згадується рух колоній – "Colony movement"? Це ж готова модель мережевої структури, мережі прихованих громад, що діють підпільно. Це ж і є практична реалізація того самого Джихаду, тільки не у формі відкритої міжпланетної війни, а у формі тихої, кропіткої побудови паралельного суспільства тут, на Землі. Це ж готова стратегія виживання і боротьби в умовах сучасної держави, а не просто якась схожість тем чи мотивів.
Спікер 2: Ну, схожість тем, навіть глибока, не означає тотожності стратегії чи прямого продовження. Я мушу це повторити. Вибач. Перенесення дії з далекого космосу в сучасні США, в штат Орегон – це не просто зміна декорацій. Це, як на мене, фундаментальна зміна контексту і, відповідно, проблематики. Герберт тут аналізує сучасне йому американське суспільство, його хвороби, ту саму параною, недовіру до влади, розчарування, що панували в 70-ті після В'єтнаму, Вотергейту. "Агенція" – це пряме втілення цих страхів перед всесильними і безконтрольними спецслужбами. А "Вулик" – це його рефлексія на контркультурні рухи, на спроби створення альтернативних комун, на пошуки інших шляхів життя, що теж були дуже характерні для того часу. Можливо, він показує і потенційну небезпеку цих альтернатив, їхню схильність до ізоляції та авторитаризму.
Спікер 1: Але ж біографія! Ми не можемо її ігнорувати, вона просто волає про його глибокий практичний політичний інтерес. Він же не був кабінетним мрійником. Він був усередині політичної кухні, працював спічрайтером для сенаторів, консультував конгресменів, брав участь у виборчих кампаніях. Він знав, як насправді працює ця машина влади, бачив її цинізм і маніпулятивність. І у "Вулику" він, як я вже казав, майже прямим текстом описує Гелстрома як себе – як талановитого консультанта, якого політики одночасно бояться і потребують. Це ж автопортрет у дії! Є свідчення, що він розчарувався у можливості змінити систему зсередини після кількох невдалих спроб. І тому він запропонував альтернативний шлях – шлях створення паралельної структури у своєму романі. Він пропонує рішення, політичне рішення, нехай і загорнуте у фантастичну обгортку, яке він не зміг або не наважився запропонувати відкрито у реальній політиці. Цей крик душі, практика, а не просто гра уяви митця. З одного боку, абсолютно дегуманізована, холодна, бюрократична, по суті психопатична "Агенція". Структура, де люди лише гвинтики, де їх шантажують, використовують і викидають, де панує тотальний страх, підозра і зневіра. А з іншого – органічна, хоч і дивна за нашими мірками, але жива спільнота "Вулика". Так, вона закрита, так, вона має свої жорсткі правила, але там є спільна мета – виживання, там є колективний розум, спрямований на розвиток, там є певна форма турботи про спільне благо, довіра до лідерів, принаймні так це показано зсередини. Це ж очевидний вибір між мертвим механізмом етатизму (держава пожирає людину) і живою, хоч і незвичною, потенційною народною державою громад, що бореться за своє існування. Це той самий фундаментальний вибір між людиноподібною твариною і справжньою людиною, або надлюдиною, який Герберт поставив ще у "Дюні".
Спікер 2: Згода, що "Агенція" – це зло в чистому вигляді. Тут дискутувати, власне, нема про що. Герберт не залишає жодних сумнівів. Але чи є "Вулик" таким же беззаперечним добром, як ти кажеш?
Спікер 1: Я залишаюся при своїй думці, що "Вулик Гелстрома" – це, ну, значно більше, ніж просто фантастичний трилер чи соціальна сатира. Це глибоко продуманий політичний проєкт. Це оперативна відповідь на виклик, кинутий людству в "Дюні". Це зашифрований план побудови нової життєздатної форми суспільства, народної держави, що складається з мережі самодостатніх громад, здатної протистояти тиску психопатичної системи. Це кокон для появи нової людини. А вся ця моторошна мурашина естетика, всі ці гротескні деталі – це необхідний камуфляж, захисна маска для революційних, небезпечних для статус-кво ідей.
Спікер 2: Безперечно, Френк Герберт, як завжди, змушує нас думати, ставити незручні питання. І сам факт, що він переніс дію так близько до нашого часу, в реалії 70-х, лише підкреслює, ну, неминучу актуальність його роздумів про владу, контроль, виживання виду і саму суть людської природи. Так, і ця розмова лише підкреслює, наскільки багатогранним є цей роман. Варто було б, мабуть, детальніше дослідити, які саме події чи суспільні тенденції початку 70-х могли так сильно вплинути на Герберта, що він створив саме таку похмуру, неоднозначну візію можливого майбутнього чи альтернативи. Щось, мабуть, відбувалося, що підштовхнуло його саме до такої форми вираження своїх тривог та ідей.
Спікер 1: "Вулик – це кокон, з якого з'явиться нова людина".
Спікер 2: Продовження в наступних розмовах.
Спікер 1: До зустрічі, друзі!
Спікер 2: Хай буде!
Наші інтереси:
Знайомимось з проектами повалення диктатури психопатів та творення народної держави – мережевої республіки громад.
Центром усієї традиційної доктрини безсмертя є спроможність керуватися виключно волею власного духу, без огляду на зовнішні обставини. Встановлення надійного зв’язку зі своїм духовним Я відкриває...
«Вулик Геллстрома» (1) – радикальний політичний проект Френка Герберта, пряме продовження «Дюни»
Категорія:
Світ:
Спецтема:
Ключове питання цієї дискусії: чи є «Вулик Геллстрома» просто самостійним літературним твором із гострою критикою суспільства 70-х, чи це свідомо сконструйований політичний проект, можливо, пряме продовження та оперативне розв'язання фундаментальних проблем людства, які Герберт підняв у своїй епохальній «Дюні»? Наші спікери представляють дві полярні, але глибоко аргументовані точки зору.
250913-frank-herbert-4.jpg
Зміст
Звідки така гостра дискусія?
Один зі спікерів твердо стоїть на позиції, що «Вулик Геллстрома» – це не просто продовження, це ключ, стратегія, ретельно замаскований політичний проєкт та план звільнення людства, запропонований Гербертом-політтехнологом. У цьому контексті «Агенція» є кришталево-чистим образом «етатичної психопатичної держави» – тих самих Харконненів, але в декораціях американських спецслужб 70-х. Натомість «Вулик» є моделлю «народної держави», республіки громад, що базується на довірі, взаємній повазі та колективному розумі. Моторошна естетика мурашника – це лише «захисна оболонка», «камуфляж для революційної ідеї», а сам «Вулик – це кокон, з якого з’явиться нова людина». Цей роман пропонує конкретну модель опору у формі мережі прихованих громад – практичну реалізацію «Джигаду» для нашого світу.
Інший спікер сприймає «Вулик Геллстрома» як надзвичайно складний, багатошаровий літературний твір, що містить нищівну соціальну критику та, можливо, політичні алюзії, але не є прямим політичним маніфестом. На його думку, це глибока рефлексія на проблеми конкретно США 70-х років – параною Холодної війни, страх перед всемогутніми таємними урядовими організаціями та дослідження небезпечної ідеї колективізму, доведеної до логічної межі. Гротескні елементи та моторошність твору свідчать радше про попередження, ніж про політичний заклик, показуючи, що будь-яка спроба створити ідеальне суспільство за моделлю комах може призвести до чогось чужого людській природі.
Френк Герберт, маючи глибокий практичний політичний інтерес та досвід роботи спічрайтером для сенаторів та політконсультантом, знав систему зсередини. Чи використав він цей досвід для створення політичної стратегії, яку не зміг запропонувати відкрито, чи лише для глибшої критики та попередження?
Про це – гостра дискусія в подкасті на Радіо Гартленд:
Обговорюване дослідження: «Вулик Геллстрома», «Дюна» і 10 принципів Джигаду – політичний проект Френка Герберта (+аудіо)
Транскрипція подкасту
Ось транскрипція подкасту з розділенням на "Спікер 1" та "Спікер 2":
Спікер 1: Радіймо, друзі! Вітаю з поверненням до реальності. Сьогодні ми занурюємось у світ Франка Герберта, але, знаєш, не в піски Аракісу, а в значно ближчі і такі земніші, і, можливо, ну навіть тривожніші реалії. У фокусі роман "Вулик Гелстрома", що вийшов у 1973 році. На перший погляд, ну це наукова фантастика, так, може соціальний трилер, чи навіть такий собі горор про людей, що живуть як комахи.
Спікер 2: Так, його часто саме так і сприймають. Звісно, але чи не ховається за цією фасадною історією щось значно глибше — це центральне питання нашої сьогоднішньої дискусії. Чи є "Вулик Гелстрома" просто, ну самостійним літературним твором, нехай із дуже гострою критикою суспільства 70-х, чи це свідомо сконструйований політичний проєкт, можливо, пряме продовження та, я б навіть сказала, оперативне розв'язання тих фундаментальних проблем людства, які Герберт підняв у своїй епохальній "Дюні"?
Спікер 1: От я твердо стою на позиції, що це не просто продовження, це ключ, розумієш, це стратегія. "Вулик Геллстрома" – це ретельно, я б сказав, замаскований політичний проєкт. Це план звільнення людства, запропонований Гербертом-політтехнологом.
Спікер 2: А я дивлюся на це, ну, принципово інакше. Для мене "Вулик Гелстрома" – це надзвичайно складний, багатошаровий літературний твір. Безумовно, він містить нищівну соціальну критику і, можливо, політичні алюзії. Так, але називати його прямим політичним маніфестом, чи тим більше стратегічним продовженням "Дюни", це, на мій погляд, суттєве спрощення. Спрощення, яке ігнорує глибину та, власне, амбівалентність самого тексту.
Спікер 1: Дозволь мені розгорнути свою аргументацію. Згадаємо "Дюну", так, 1965 рік. Це ж не просто казка про гігантських черв'яків і космічну корицю. Погодься зі мною, ну звісно ні. Герберт поставив діагноз людству: воно перебуває під владою корпоративних психопатів, людей, які лише ззовні схожі на людей, а по суті, ну, хижі тварини в людській шкурі. Він закликав до визволення, до священної війни, до джихаду, хоч і замаскував це під релігійний конфлікт. Але як його вести, як трансформувати суспільство? "Дюна" залишила це питання по суті відкритим. Вона дала імпульс, але не дала конкретної стратегії дій в умовах, ну, близьких до наших. І ось минає вісім років, і з'являється "Вулик Гельстрома". Я стверджую: це і є та сама стратегія!
Герберт, який мав досвід роботи спічрайтером сенаторів, політичним консультантом, він же знав систему зсередини. Він бачив шлях. У "Вулику" він моделює два типи суспільства. З одного боку, "Агенція" – це ж кришталево-чистий образ того, що можна назвати етатичною психопатичною державою. Тотальна секретність, методи вербування через шантаж, атмосфера страху і підозри, бездушність бюрократії і, як наслідок, психопатичний колапс на верхівці. Це ж ті самі Харконнени з "Дюни", ну, тобто образ Харконненів, тільки в декораціях американських спецслужб 70-х. Угу.
А що він протиставляє? "Вулик". На перший погляд щось дивне, так, комашине. Але по суті, це модель народної держави, республіки громад, де в основі довіра, взаємна повага, колективний розум, спрямований на виживання і розвиток виду. Це ж ті ж самі Атрейдеси, тільки вони знайшли спосіб існувати та боротися в нашому світі. І назва "Вулик" – "hive". Асоціація зі світлом, медом, бджолами, злагодженою працею. Так, але ж зачекай. Якраз про це. А в тексті ми бачимо похмурий підземний мурашник, хижих комах, дивних, майже чужих істот. Ти справді думаєш, Герберт, майстер символів, просто так схибив? Ні, це свідомий прийом, ключ. Він ніби каже: "Дивіться глибше, не вірте зовнішньому вигляду". Мурашник – це лише захисна оболонка, камуфляж для революційної ідеї вулика, для нового суспільства. Епіграф до роману це підтверджує: "Для мене вулик – це кокон, з якого з'явиться нова людина". Розумієш, це проєкт трансформації людини і суспільства. І останній штрих: Герберт вкладає багато своїх рис, свій досвід в образ Нільса Гелстрома – блискучого вченого, консультанта впливових політиків, якого боїться і водночас потребує система. Це ж майже автопортрет. Він, можливо, програв у реальній політиці, але запропонував план у літературі.
Спікер 2: Твоя логіка, ну, зрозуміла, і паралелі, які ти проводиш, справді цікаві. Погоджуся беззаперечно: образ "Агенції" – це майстерна і, я б сказала, нищівна сатира на певні державні структури. Можливо, ЦРУ чи ФБР того часу, їхню параною, методи роботи, внутрішню порожнечу. Герберт тут влучив у ціль безперечно. Але чи є "Вулик" настільки ж однозначно позитивною альтернативою, як ти це зображуєш? Називати його проєктом народної держави чи бачити в ньому Атрейдесів, це, знаєш, видається мені, ну, надто романтичним поглядом. Поглядом, який ігнорує темний бік цієї спільноти. А як бути з тими фантастичними, гротескними елементами, які ти так легко відкидаєш як обгортку чи камуфляж? Давай згадаємо Матер рою, яка керує всім і вся, чимось схожа на Преподобних Матерів Бене Гессеріт, так, але значно більш біологізована. Цей "Вулик", який протистоїть зовнішнім психопатам, він вже сам використовує крайні методи контролю: тотальну секретність. Щодо зв'язку з "Дюною", я бачу радше тематичну спадковість. Безумовно, боротьба з дегуманізованою владою, питання еволюції людини, виживання виду – все це є. Але це не означає, що "Вулик" – це прямий стратегічний план, розроблений на виконання завдань "Дюни". На мою думку, це самостійний твір, що глибоко рефлексує на проблеми саме Америки 70-х років. Параноя холодної війни, страх перед всемогутніми таємними урядовими організаціями, захоплення соціальними експериментами, контркультури, комунами. Герберт аналізує свій час. І так, він мав політичний досвід. Але чи кожен письменник, що мав справу з політикою, пише політичні програми? Багато хто використовує цей досвід для глибшої критики, для попередження. Можливо, "Вулик" – це саме таке попередження. Дослідження небезпечної ідеї колективізму, доведеної до логічної межі. Його складність, його моторошність свідчать радше про це, ніж про простий політичний заклик.
Спікер 1: Цікаво, як ти інтерпретуєш ці елементи як попередження. Якщо ці гротескні деталі – це суть, а не обгортка, тоді навіщо Герберту ця, ну, кричуща невідповідність між назвою "Вулик" – чимось позитивним, органічним, майже ідилічним, так, – і тим, що він реально описує: підземний, похмурий, хижий мурашник? Це ж не може бути випадковістю чи стилістичною помилкою в автора такого рівня. Це ж явний навмисний сигнал читачеві: "Не вірте зовнішній формі, дивіться в корінь". Оцей фантастичний треш, як ти кажеш, ця моторошна естетика – це димова завіса, розумієш, необхідна для того, щоб провести контрабандою радикальні ідеї. Так само, як Далеке майбутнє і пустельна планета Аракіс були необхідні в "Дюні". Герберт ховав свої думки про необхідність боротьби з існуючою психопатичною системою влади, про потребу створення альтернативного паралельного суспільства. Він же розумів, що в Америці 70-х за прямий заклик до такого його могли б, ну, звинуватити в екстремізмі, в підбурюванні до повалення ладу, його б просто не надрукували або влаштували б публічне цькування. Тому він обрав таку форму – науково-фантастичний трилер з елементами горору. Це дозволило йому сказати те, що він хотів, але так би мовити убезпечити себе.
Спікер 2: А я все ж таки думаю, що ти недооцінюєш цю невідповідність як саме художній прийом. Прийом, спрямований не на маскування, а на підкреслення трагедії або амбівалентності вулика. Можливо, Герберт якраз і хотів показати, що будь-яка спроба створити ідеальне суспільство, особливо за моделлю комах, за моделлю тотальної єдності, де індивід повністю підпорядкований колективу, вона неминуче призведе до чогось чужого людській природі. Навіть якщо початкові наміри були шляхетними, як от виживання виду, навіть якщо назва обіцяє гармонію – "Вулик".
Спікер 1: Гаразд, я бачу твою логіку щодо попередження, але давай подивимось на структуру конфлікту. Вона ж майже дзеркально повторює "Дюну"! Ну, невже ти не бачиш шляхетні ідеалісти проти цинічних бездушних психопатів з "Агенції"? Нільс Гельстром – це ж викопаний Пол Атрідіс, тільки адаптований до умов сучасної землі. Він теж видатний лідер, вчений, провидець, який веде своїх людей крізь небезпеки до виживання і, можливо, до якоїсь нової форми існування. І найголовніше, "Вулик" дає конкретну модель організації опору, якої так бракувало в "Дюні" для застосування в нашому світі. Пам'ятаєш, там згадується рух колоній – "Colony movement"? Це ж готова модель мережевої структури, мережі прихованих громад, що діють підпільно. Це ж і є практична реалізація того самого Джихаду, тільки не у формі відкритої міжпланетної війни, а у формі тихої, кропіткої побудови паралельного суспільства тут, на Землі. Це ж готова стратегія виживання і боротьби в умовах сучасної держави, а не просто якась схожість тем чи мотивів.
Спікер 2: Ну, схожість тем, навіть глибока, не означає тотожності стратегії чи прямого продовження. Я мушу це повторити. Вибач. Перенесення дії з далекого космосу в сучасні США, в штат Орегон – це не просто зміна декорацій. Це, як на мене, фундаментальна зміна контексту і, відповідно, проблематики. Герберт тут аналізує сучасне йому американське суспільство, його хвороби, ту саму параною, недовіру до влади, розчарування, що панували в 70-ті після В'єтнаму, Вотергейту. "Агенція" – це пряме втілення цих страхів перед всесильними і безконтрольними спецслужбами. А "Вулик" – це його рефлексія на контркультурні рухи, на спроби створення альтернативних комун, на пошуки інших шляхів життя, що теж були дуже характерні для того часу. Можливо, він показує і потенційну небезпеку цих альтернатив, їхню схильність до ізоляції та авторитаризму.
Спікер 1: Але ж біографія! Ми не можемо її ігнорувати, вона просто волає про його глибокий практичний політичний інтерес. Він же не був кабінетним мрійником. Він був усередині політичної кухні, працював спічрайтером для сенаторів, консультував конгресменів, брав участь у виборчих кампаніях. Він знав, як насправді працює ця машина влади, бачив її цинізм і маніпулятивність. І у "Вулику" він, як я вже казав, майже прямим текстом описує Гелстрома як себе – як талановитого консультанта, якого політики одночасно бояться і потребують. Це ж автопортрет у дії! Є свідчення, що він розчарувався у можливості змінити систему зсередини після кількох невдалих спроб. І тому він запропонував альтернативний шлях – шлях створення паралельної структури у своєму романі. Він пропонує рішення, політичне рішення, нехай і загорнуте у фантастичну обгортку, яке він не зміг або не наважився запропонувати відкрито у реальній політиці. Цей крик душі, практика, а не просто гра уяви митця. З одного боку, абсолютно дегуманізована, холодна, бюрократична, по суті психопатична "Агенція". Структура, де люди лише гвинтики, де їх шантажують, використовують і викидають, де панує тотальний страх, підозра і зневіра. А з іншого – органічна, хоч і дивна за нашими мірками, але жива спільнота "Вулика". Так, вона закрита, так, вона має свої жорсткі правила, але там є спільна мета – виживання, там є колективний розум, спрямований на розвиток, там є певна форма турботи про спільне благо, довіра до лідерів, принаймні так це показано зсередини. Це ж очевидний вибір між мертвим механізмом етатизму (держава пожирає людину) і живою, хоч і незвичною, потенційною народною державою громад, що бореться за своє існування. Це той самий фундаментальний вибір між людиноподібною твариною і справжньою людиною, або надлюдиною, який Герберт поставив ще у "Дюні".
Спікер 2: Згода, що "Агенція" – це зло в чистому вигляді. Тут дискутувати, власне, нема про що. Герберт не залишає жодних сумнівів. Але чи є "Вулик" таким же беззаперечним добром, як ти кажеш?
Спікер 1: Я залишаюся при своїй думці, що "Вулик Гелстрома" – це, ну, значно більше, ніж просто фантастичний трилер чи соціальна сатира. Це глибоко продуманий політичний проєкт. Це оперативна відповідь на виклик, кинутий людству в "Дюні". Це зашифрований план побудови нової життєздатної форми суспільства, народної держави, що складається з мережі самодостатніх громад, здатної протистояти тиску психопатичної системи. Це кокон для появи нової людини. А вся ця моторошна мурашина естетика, всі ці гротескні деталі – це необхідний камуфляж, захисна маска для революційних, небезпечних для статус-кво ідей.
Спікер 2: Безперечно, Френк Герберт, як завжди, змушує нас думати, ставити незручні питання. І сам факт, що він переніс дію так близько до нашого часу, в реалії 70-х, лише підкреслює, ну, неминучу актуальність його роздумів про владу, контроль, виживання виду і саму суть людської природи. Так, і ця розмова лише підкреслює, наскільки багатогранним є цей роман. Варто було б, мабуть, детальніше дослідити, які саме події чи суспільні тенденції початку 70-х могли так сильно вплинути на Герберта, що він створив саме таку похмуру, неоднозначну візію можливого майбутнього чи альтернативи. Щось, мабуть, відбувалося, що підштовхнуло його саме до такої форми вираження своїх тривог та ідей.
Спікер 1: "Вулик – це кокон, з якого з'явиться нова людина".
Спікер 2: Продовження в наступних розмовах.
Спікер 1: До зустрічі, друзі!
Спікер 2: Хай буде!
Знайомимось з проектами повалення диктатури психопатів та творення народної держави – мережевої республіки громад.
Зверніть увагу
Шлях Одіна, людина-армія та скандинавський оптимізм: як перемагати перед кінцем світу (+аудіо)