В межах проекту Culture Matters Platfor.ma підбиває підсумки, як у нас змінилось бачення культури і що стоїть на заваді розвитку українських креативних індустрій.
Цього року в Україні добігає кінця трирічна Програма ЄС та Східного партнерства «Культура і креативність» – велика міжнародна ініціатива, яка серед іншого ставила за мету змінити звичне на пострадянському просторі розуміння культури: наприклад, показати, який влив вона має на економіку, та чому це не лише дозвілля, але й рівень толерантності в суспільстві.
Урочисті виходи в театр двічі на рік, нудні й безбожно довгі екскурсії в музеях або щось народне, де обов’язково фігурує бандура, – приблизно з таким поняттям культури українське суспільство жило до Євромайдану. Одразу після завершення революції митці, громадські активісти та культурні менеджери зібралися, щоб зрозуміти, якою має бути культура в країні, яка щойно виборола демократію.
Цей рух часом набував радикальних форм (згадати хоча б численні заклики ліквідувати Міністерство культури, які подекуди з’являються й досі) – надто коли урядова політика стала відверто популістською, а до слова «патріотизм» перестали ставитись серйозно. Однак відтоді культура поволі перестала асоціюватися лише з «надбудовою» та розвагами. Стало ясно, що це також і вагома частина економіки, і водночас те, як ми вибудовуємо суспільні зв’язки.
Останні три роки показали, що культура розвивається в новому напрямку – як в Україні, так і в усьому світі, вважає керівник програми «Культура і креативність» Тім Вільямс. Це пов’язано з розвитком технологій, економічним переходом від масштабних виробництв до малого бізнесу та затребуваністю креативних професіоналів в інформаційному суспільстві.
Тім Вільямс
«Україна пережила геополітичні події, які дозволили винайти її заново: як для самих українців, так і для світу. Наприклад, з’явився Український інститут, який промотуватиме країну за кордоном. Інструменти для цього лише з’являються, але я сподіваюся, що він транслюватиме спільні для всієї нації ідеї, які зможуть змінити ситуацію в Україні».
Адвокація культури, зокрема, серед політиків, стала одним із напрямків «Культури і креативності». Так, Кабінет міністрів України використав структуру функціонального аналізу, зробленого експертами програми, як шаблон для оцінки роботи дев’яти інших міністерств. Аналітичний огляд, підготовлений асоціатами програми, вплинув на рішення Міністерства закордонних справ створити Український інститут. Деякі українські партії включили розвиток креативних індустрії до своїх програм, а позаминулого року Міністерство культури створило департамент для їх розвитку.
Сигнали прогресу
Володимир Воробей
Утім, експерти ставляться до таких зрушень критично. Це поширена проблема українських політиків: опанувати форму, але забути про сенси, каже тренер «Культури і креативності» та директор агенції економічного розвитку PPV Knowledge Networks Володимир Воробей. За останні кілька років чиновники вивчили слово «креативність», однак не виявили бажання долучатися до ширшого суспільного діалогу. А сприйняття культури у владі й далі залишається «урочисто-розподільчим», вважає фахівець.
Ольга Бірзул
Після Революції Гідності в Україні на державному рівні справді з’явились цікаві культурні ініціативи, каже Ольга Бірзул, асоціатка «Культури і креативності» в Україні та програмна координаторка Міжнародного фестивалю документального кіно про права людини DocudaysUA. Серед них, наприклад, Український культурний фонд, який фінансуватиме проекти, обрані на конкурсній основі.
Однак де-факто ця структура функціонує за звичними для української політики законами. «Складається враження, що цю історію доручили поганому режисеру. У перших серіях цього серіалу ми спостерігали, як недолуго й непрозоро формується експертна комісія фонду. У наступних – як політики під час формування державного бюджету на 2018 рік у “ручному режимі” вписують у витрати фонду фестивалі своїх друзів чи однодумців», – ділиться Ольга.
Окрім того, заявляючи про промоцію культури, політики часто мають на увазі лише просування пропагандистського продукту. Наприклад, у держбюджеті з ініціативи Мінкульту на наступний рік виділено 500 мільйонів гривень на виробництво «фільмів патріотичного спрямування». А в справді ефективній пітчинговій системі Держкіно вже кілька років існує секція «патріотичного» кіно. В умовах інформаційної війни це – крок назад, вважає Бірзул. Особливо зважаючи на те, що кількість профільних видань, які б писали про культуру, щороку зменшується, а з ними – й можливості критично осмислювати культурний продукт.
Рагнар Сііл
Утім, навіть якщо політичні заяви про важливість культури – суто декларативні кроки, вони є сигналами підвищення обізнаності в суспільстві та на політичній арені, вважає експерт з культурних та креативних секторів «Культури і креативності» Рагнар Сііл.
«В Естонії, на початку 2000-х, практично не було ані обізнаності щодо потенціалу культурних індустрій, ані якоїсь політики для сприяння йому. Лише після багатьох років пояснень, що культура та креативність можуть зробити для конкурентоспроможності економіки та привабливості регіонів, естонські політики нарешті захотіли асоціюватися з цим рухом, – зазначає Сііл. – Наприкінці 2000-х кожна партія включила креативні індустрії до своєї передвиборчої програми. Це створило середовище, де вже не потрібно було переконувати всіх, що ми маємо інвестувати в креативні індустрії. Замість цього ми могли продовжувати імплементувати реальні стратегії та механізми підтримки. Втім, культурні та креативні експерти мають бути уважними та слідкувати, щоб слова й справді перетворювалися на дії».
Закрити профспілки, найняти піарника
За результатами дослідження індикаторів впливу культури на розвиток країни за методологією ЮНЕСКО, яке провели в рамках «Культури і креативності», внесок креативних індустрій у ВВП України становить 4% – майже втричі менше, ніж сільське господарство, трохи менше, ніж гірничобудівна промисловість, і вдвічі більше, ніж будівництво.
Порівнювати цей показник із показниками інших країн важко через різницю методологій підрахунку, пояснює Рагнар Сііл. Утім, зауважує експерт, він усе одно є набагато вищим, ніж очікувалося. Окрім того, культурні індустрії забезпечують 3% робочих місць в Україні. Найприбутковішими сферами є телебачення, дизайн та архітектура.
Українська ІТ-індустрія дуже успішна на Заході, і креативні індустрії могли б наслідувати її моделі розвитку, якби була відповідна підтримка нетворкінгу, виходу на міжнародний ринок та видимості цього сектору, каже Тім Вільямс. Успішні приклади розвитку окремих індустрій можна пояснити саме тим, що їм вдалося стати частиною економіки, а значить – отримати підтримку з боку юристів, інвесторів, агентів, дистриб’юторів, маркетологів, піарників та лобістів, які мають справу з їхнім продуктом.
«Культурні професіонали у більш традиційних культурних індустріях, як перформативні чи візуальні мистецтва, переважно, не мають такої підтримки, – каже Вільямс. – Я думаю, що це наслідок радянської системи, в якій вони функціонували раніше. Якби Україна могла вибудувати для них цю систему посередників, ми би побачили роботи українських художників на аукціонах Нью-Йорка чи Парижа. Найперше, на мою думку, варто закрити ці пострадянські творчі профспілки та заснувати професійні асоціації для представників креативних індустрій. Однак я розумію, що, на жаль, до цього немає ані політичної волі, ані політичної сміливості».
І хоча експерти відзначають, що в останні роки помітно зросла цікавість до українського культурного продукту, попит на культуру в Україні загалом лишається низьким, додає керівник «Культури і креативності». Згідно з дослідженням, лише 0,88% витрат у сім’ях становлять витрати на культуру. Той самий показник у країнах з подібним до українського ВВП становить 2% або вище.
Для цього є три причини, пояснює Тім Вільямс. По-перше, ігнорування авторського права – тобто нелегальне скачування контенту, несплата роялті авторам тощо. По-друге, низький доступ до інтернету – в Україні ним користується лише половина населення. І, по-третє, брак якісної культурної журналістики. «Культура – це те, хто ми є. Саме тому медіа відповідальні за те, щоб використовувати культуру як інструмент для аналізу та дискусії щодо того, куди Україна прямує і як усе суспільство визначає себе, а не лише еліти», – наголошує Вільямс.
Творити чи менеджити?
«Під час роботи програми «Культура і креативність» стало зрозуміло, наскільки рудиментарними є знання найкращих культурних менеджерів та журналістів країни щодо культурної політики, а саме вміння визначати та аналізувати істотні суспільні питання, формулювати стратегічні підходи (політики) та пропонувати їх варіанти, – зауважує Володимир Воробей. – Без цього у нас виснажена лава запасних для поповнення органів влади нового типу – цілий сектор має випродукувати сотні культурних менеджерів, здатних заступити посади в органах влади». Ми маємо навчитися думати не кварталами, а десятиліттями, бо саме за цей час культура здатна сформувати нові цінності, каже експерт.
Утім, культурні менеджери в Україні поступово змінюють погляд на сферу своєї діяльності, каже Ольга Бірзул: «Мені й самій на початку курсу «Культура і креативність» різало вухо слово “індустрія”. Я наївно думала, що культуру треба не менеджити, а творити. Але вже десять років я спостерігаю, як вигорають мої колеги, як гинуть цікаві ініціативи, проекти та видання, як дорослі люди жаліються у своїх інтерв’ю на все, крім власних помилок».
Зокрема, небезпека цієї професії полягає в тому, що як суспільство, так і самі професіонали часто сприймають її як активізм. «Подібна “волонтерська” діяльність розбещує владу, яка замість вироблення культурних політик чи продумування виважених меседжів нерідко продукує дискримінаційні законопроекти і мову ворожнечі. І саме тут менеджерам культури бракує не стільки знань, скільки сил “лупати ту скалу”, – вважає Бірзул.
Анастасія Нуржинська
Часто нарікають також на брак освіти для культурних менеджерів, однак зараз існує чимало альтернативних джерел з онлайн-курсами та профільної літератури. Так, в рамках «Культури і креативності» розробили 14 онлайн-курсів вісьмома мовами. «Часто це чи не єдина можливість отримати знання від знаного спеціаліста, – каже експертка з комунікацій програми «Культура і креативність» Анастасія Нуржинська. – Всі курси безкоштовні, присвячені вузькій та практичній темі, наприклад, написанню проектної заявки або фандрайзингу, й тривають від 15 до 40 хвилин». Вона також радить організаціям, які працюють у громадському секторі, створювати свої навчальні платформи – як для поширення знань, так і для промоції.
Серед інших корисних ресурсів, які з’явилися під час роботи програми «Культура і креативність» – аналітичні брифи про культурну дипломатію, крос-культурну колаборацію, розвиток фотографії та дизайн-код, які підготували асоціати програми, посібник з 30 найкращими прикладами реновації промзон, а також звіт про проект «Креативні міста та регіони», реалізований у місті Косів.
Дослідження, яке провели експерти програми «Культура і креативність» підтверджує: Україні ще багато належить зробити для розвитку креативних індустрій та їхньої аудиторії. Досі деякі підходи до сфери культури радше були б на часі в ХХ столітті, каже Тім Вільямс. Проте ситуація поступово змінюється. Лише нові товари можуть з’явитися на полицях магазинів за ніч, зауважує він. Для появи нових концептів потрібно набагато більше часу.
Наші інтереси:
+
Якщо ви помітили помилку, то виділіть фрагмент тексту не більше 20 символів і натисніть Ctrl+Enter
Метою «церкви програмістів» Aryan Softwerk є колективне досягнення Царства божого шляхом розробки софту для самоорганізації шляхетних духовних демосів – арійських церков. Розробка церковного софту –...
Як справи: сьогодні і завтра креативних індустрій в Україні
В межах проекту Culture Matters Platfor.ma підбиває підсумки, як у нас змінилось бачення культури і що стоїть на заваді розвитку українських креативних індустрій.
Зміст
Цього року в Україні добігає кінця трирічна Програма ЄС та Східного партнерства «Культура і креативність» – велика міжнародна ініціатива, яка серед іншого ставила за мету змінити звичне на пострадянському просторі розуміння культури: наприклад, показати, який влив вона має на економіку, та чому це не лише дозвілля, але й рівень толерантності в суспільстві.
Урочисті виходи в театр двічі на рік, нудні й безбожно довгі екскурсії в музеях або щось народне, де обов’язково фігурує бандура, – приблизно з таким поняттям культури українське суспільство жило до Євромайдану. Одразу після завершення революції митці, громадські активісти та культурні менеджери зібралися, щоб зрозуміти, якою має бути культура в країні, яка щойно виборола демократію.
Цей рух часом набував радикальних форм (згадати хоча б численні заклики ліквідувати Міністерство культури, які подекуди з’являються й досі) – надто коли урядова політика стала відверто популістською, а до слова «патріотизм» перестали ставитись серйозно. Однак відтоді культура поволі перестала асоціюватися лише з «надбудовою» та розвагами. Стало ясно, що це також і вагома частина економіки, і водночас те, як ми вибудовуємо суспільні зв’язки.
Останні три роки показали, що культура розвивається в новому напрямку – як в Україні, так і в усьому світі, вважає керівник програми «Культура і креативність» Тім Вільямс. Це пов’язано з розвитком технологій, економічним переходом від масштабних виробництв до малого бізнесу та затребуваністю креативних професіоналів в інформаційному суспільстві.
Тім Вільямс
«Україна пережила геополітичні події, які дозволили винайти її заново: як для самих українців, так і для світу. Наприклад, з’явився Український інститут, який промотуватиме країну за кордоном. Інструменти для цього лише з’являються, але я сподіваюся, що він транслюватиме спільні для всієї нації ідеї, які зможуть змінити ситуацію в Україні».
Адвокація культури, зокрема, серед політиків, стала одним із напрямків «Культури і креативності». Так, Кабінет міністрів України використав структуру функціонального аналізу, зробленого експертами програми, як шаблон для оцінки роботи дев’яти інших міністерств. Аналітичний огляд, підготовлений асоціатами програми, вплинув на рішення Міністерства закордонних справ створити Український інститут. Деякі українські партії включили розвиток креативних індустрії до своїх програм, а позаминулого року Міністерство культури створило департамент для їх розвитку.
Сигнали прогресу
Володимир Воробей
Утім, експерти ставляться до таких зрушень критично. Це поширена проблема українських політиків: опанувати форму, але забути про сенси, каже тренер «Культури і креативності» та директор агенції економічного розвитку PPV Knowledge Networks Володимир Воробей. За останні кілька років чиновники вивчили слово «креативність», однак не виявили бажання долучатися до ширшого суспільного діалогу. А сприйняття культури у владі й далі залишається «урочисто-розподільчим», вважає фахівець.
Ольга Бірзул
Після Революції Гідності в Україні на державному рівні справді з’явились цікаві культурні ініціативи, каже Ольга Бірзул, асоціатка «Культури і креативності» в Україні та програмна координаторка Міжнародного фестивалю документального кіно про права людини DocudaysUA. Серед них, наприклад, Український культурний фонд, який фінансуватиме проекти, обрані на конкурсній основі.
Однак де-факто ця структура функціонує за звичними для української політики законами. «Складається враження, що цю історію доручили поганому режисеру. У перших серіях цього серіалу ми спостерігали, як недолуго й непрозоро формується експертна комісія фонду. У наступних – як політики під час формування державного бюджету на 2018 рік у “ручному режимі” вписують у витрати фонду фестивалі своїх друзів чи однодумців», – ділиться Ольга.
Окрім того, заявляючи про промоцію культури, політики часто мають на увазі лише просування пропагандистського продукту. Наприклад, у держбюджеті з ініціативи Мінкульту на наступний рік виділено 500 мільйонів гривень на виробництво «фільмів патріотичного спрямування». А в справді ефективній пітчинговій системі Держкіно вже кілька років існує секція «патріотичного» кіно. В умовах інформаційної війни це – крок назад, вважає Бірзул. Особливо зважаючи на те, що кількість профільних видань, які б писали про культуру, щороку зменшується, а з ними – й можливості критично осмислювати культурний продукт.
Рагнар Сііл
Утім, навіть якщо політичні заяви про важливість культури – суто декларативні кроки, вони є сигналами підвищення обізнаності в суспільстві та на політичній арені, вважає експерт з культурних та креативних секторів «Культури і креативності» Рагнар Сііл.
«В Естонії, на початку 2000-х, практично не було ані обізнаності щодо потенціалу культурних індустрій, ані якоїсь політики для сприяння йому. Лише після багатьох років пояснень, що культура та креативність можуть зробити для конкурентоспроможності економіки та привабливості регіонів, естонські політики нарешті захотіли асоціюватися з цим рухом, – зазначає Сііл. – Наприкінці 2000-х кожна партія включила креативні індустрії до своєї передвиборчої програми. Це створило середовище, де вже не потрібно було переконувати всіх, що ми маємо інвестувати в креативні індустрії. Замість цього ми могли продовжувати імплементувати реальні стратегії та механізми підтримки. Втім, культурні та креативні експерти мають бути уважними та слідкувати, щоб слова й справді перетворювалися на дії».
Закрити профспілки, найняти піарника
За результатами дослідження індикаторів впливу культури на розвиток країни за методологією ЮНЕСКО, яке провели в рамках «Культури і креативності», внесок креативних індустрій у ВВП України становить 4% – майже втричі менше, ніж сільське господарство, трохи менше, ніж гірничобудівна промисловість, і вдвічі більше, ніж будівництво.
Порівнювати цей показник із показниками інших країн важко через різницю методологій підрахунку, пояснює Рагнар Сііл. Утім, зауважує експерт, він усе одно є набагато вищим, ніж очікувалося. Окрім того, культурні індустрії забезпечують 3% робочих місць в Україні. Найприбутковішими сферами є телебачення, дизайн та архітектура.
Українська ІТ-індустрія дуже успішна на Заході, і креативні індустрії могли б наслідувати її моделі розвитку, якби була відповідна підтримка нетворкінгу, виходу на міжнародний ринок та видимості цього сектору, каже Тім Вільямс. Успішні приклади розвитку окремих індустрій можна пояснити саме тим, що їм вдалося стати частиною економіки, а значить – отримати підтримку з боку юристів, інвесторів, агентів, дистриб’юторів, маркетологів, піарників та лобістів, які мають справу з їхнім продуктом.
«Культурні професіонали у більш традиційних культурних індустріях, як перформативні чи візуальні мистецтва, переважно, не мають такої підтримки, – каже Вільямс. – Я думаю, що це наслідок радянської системи, в якій вони функціонували раніше. Якби Україна могла вибудувати для них цю систему посередників, ми би побачили роботи українських художників на аукціонах Нью-Йорка чи Парижа. Найперше, на мою думку, варто закрити ці пострадянські творчі профспілки та заснувати професійні асоціації для представників креативних індустрій. Однак я розумію, що, на жаль, до цього немає ані політичної волі, ані політичної сміливості».
І хоча експерти відзначають, що в останні роки помітно зросла цікавість до українського культурного продукту, попит на культуру в Україні загалом лишається низьким, додає керівник «Культури і креативності». Згідно з дослідженням, лише 0,88% витрат у сім’ях становлять витрати на культуру. Той самий показник у країнах з подібним до українського ВВП становить 2% або вище.
Для цього є три причини, пояснює Тім Вільямс. По-перше, ігнорування авторського права – тобто нелегальне скачування контенту, несплата роялті авторам тощо. По-друге, низький доступ до інтернету – в Україні ним користується лише половина населення. І, по-третє, брак якісної культурної журналістики. «Культура – це те, хто ми є. Саме тому медіа відповідальні за те, щоб використовувати культуру як інструмент для аналізу та дискусії щодо того, куди Україна прямує і як усе суспільство визначає себе, а не лише еліти», – наголошує Вільямс.
Творити чи менеджити?
«Під час роботи програми «Культура і креативність» стало зрозуміло, наскільки рудиментарними є знання найкращих культурних менеджерів та журналістів країни щодо культурної політики, а саме вміння визначати та аналізувати істотні суспільні питання, формулювати стратегічні підходи (політики) та пропонувати їх варіанти, – зауважує Володимир Воробей. – Без цього у нас виснажена лава запасних для поповнення органів влади нового типу – цілий сектор має випродукувати сотні культурних менеджерів, здатних заступити посади в органах влади». Ми маємо навчитися думати не кварталами, а десятиліттями, бо саме за цей час культура здатна сформувати нові цінності, каже експерт.
Утім, культурні менеджери в Україні поступово змінюють погляд на сферу своєї діяльності, каже Ольга Бірзул: «Мені й самій на початку курсу «Культура і креативність» різало вухо слово “індустрія”. Я наївно думала, що культуру треба не менеджити, а творити. Але вже десять років я спостерігаю, як вигорають мої колеги, як гинуть цікаві ініціативи, проекти та видання, як дорослі люди жаліються у своїх інтерв’ю на все, крім власних помилок».
Зокрема, небезпека цієї професії полягає в тому, що як суспільство, так і самі професіонали часто сприймають її як активізм. «Подібна “волонтерська” діяльність розбещує владу, яка замість вироблення культурних політик чи продумування виважених меседжів нерідко продукує дискримінаційні законопроекти і мову ворожнечі. І саме тут менеджерам культури бракує не стільки знань, скільки сил “лупати ту скалу”, – вважає Бірзул.
Анастасія Нуржинська
Часто нарікають також на брак освіти для культурних менеджерів, однак зараз існує чимало альтернативних джерел з онлайн-курсами та профільної літератури. Так, в рамках «Культури і креативності» розробили 14 онлайн-курсів вісьмома мовами. «Часто це чи не єдина можливість отримати знання від знаного спеціаліста, – каже експертка з комунікацій програми «Культура і креативність» Анастасія Нуржинська. – Всі курси безкоштовні, присвячені вузькій та практичній темі, наприклад, написанню проектної заявки або фандрайзингу, й тривають від 15 до 40 хвилин». Вона також радить організаціям, які працюють у громадському секторі, створювати свої навчальні платформи – як для поширення знань, так і для промоції.
Серед інших корисних ресурсів, які з’явилися під час роботи програми «Культура і креативність» – аналітичні брифи про культурну дипломатію, крос-культурну колаборацію, розвиток фотографії та дизайн-код, які підготували асоціати програми, посібник з 30 найкращими прикладами реновації промзон, а також звіт про проект «Креативні міста та регіони», реалізований у місті Косів.
Дослідження, яке провели експерти програми «Культура і креативність» підтверджує: Україні ще багато належить зробити для розвитку креативних індустрій та їхньої аудиторії. Досі деякі підходи до сфери культури радше були б на часі в ХХ столітті, каже Тім Вільямс. Проте ситуація поступово змінюється. Лише нові товари можуть з’явитися на полицях магазинів за ніч, зауважує він. Для появи нових концептів потрібно набагато більше часу.
+
Зверніть увагу
Стартап Aryan Softwerk запрошує ІТ-фахівців спільноти Народний Оглядач до освоєння ринку самоорганізації арійських церков