Звідки взялися монголи в українській історіографії?

Нещодавно вийшла з друку книга українського історика Володимира Білінського "Україна-Русь". Більша її частина присвячена татарському періоду в історії України від Батиєвого походу 1240 року до битви на Синій Воді в 1362 році.

Перш ніж говорити про Батия та його завойовницький похід, з'ясуймо склад монгольського війська, яке напало на Русь в 1240 році.

- Хочу відразу розставити всі крапки над "і". Чингісхан не був монголом. Не було монголів і в його війську. На Русь напали тюрки. Теміршина вибрали правителем чотири казахські роди. Кияти, киреїти, наймани і меркити, - це не монгольські, а тюркомовні племена. Залишки їх лишилися на території сучасного Китаю, але мова племен – казахська. За життя Чингісхана державною мовою його імперії була споріднена казахській уйгурська мова.

Хто бажає пересвідчитися, раджу звернутися до мапи шляху Іоанна де Плано Карпіні. Ніякого так званого Невського в Києві не було і бути не могло. Росіяни вигадали це, щоб хоч якось пов'язати свою історію з історією великого Києва.

Батько Темуджина (у казахській вимові Теміршина) Єсюгей був ханом киятів. Матір'ю - Оян із роду меркитів. Жінка Чингісхана - Борте - була з казахського роду кониратів. Всі сини покорителя світу носили тюркські імена. Сам Чингісхан (Шингисхан) казахською означає "світлосяйний хан". У монголів ні тоді, ні досі не було таких імен. Слово "хан" теж виключно тюркське, а не монгольське. Монголи своїх правителів називали титулом "контайчі". Обирали Чингісхана на звичайному казахському курултаї. У монголів такого слова немає. Лише казахи, які сповідували тенгріанство, ховали своїх покійників у таємних місцях, про які мало хто знав. Про цей звичай писав європейський посол до Золотої Орди Плано Карпіні. Він бачив цей обряд. У ті часи монголи відвозили своїх померлих на кладовище й лишали там під відкритим небом.

Сучасні генні дослідження стверджують, що монголи і тюрки - цілком різні народи. У Казахстані розкопали могилу старшого сина Чингісхана - Джучі. Генне дослідження його останків підтвердило цю істину - у роду Джучі зовсім не було монголів.Тим більше, на всіх старовинних європейських картах ніколи не писали "Монголія", а завжди "Татарія".

Звідки тоді взялися монголи?

- Такий термін з'явився в російській історіографії в 1823 році. Росіяни приховували цей факт аби не зізнаватися в тому, що свого часу їх підкорили казахи, які згодом увійшли до Російської імперії й були підлеглими російських царів. Тому всю славу завойовників віддали далеким монголам.

У всіх підручниках історії пишуть, що взимку 1237-38 років татари підкорили Північно-Східну Русь, взявши штурмом міста Рязань, Володимир-на-Клязьмі, Суздаль, а вже потім у 1240 напали на теперішню Україну.

- Ніякої Північно-Східної Русі ніколи не існувало в природі. Це все вигадки імперських істориків. Від царя Петра І до Катерини ІІ вони вивезли і сфальшували багато руських літописів з однією метою: прив'язати землі сучасної Росії до Київської Русі й самого Києва.

Західні джерела, куди не добралися росіяни, нічого подібного не стверджують. Посол французького короля до хана Батия Гійом де Рубрук у 1253 році каже, що за Доном закінчувалися кордони Русі. На північний схід від цих кордонів лежала країна Моксель. Крапка. Очевидно, там керували князі-русичі, яким не дісталося престолу на батьківщині. Раніше вони підкорили угро-фінські племена. Перші кроки робила православна церква. Але населення було всуціль угро-фінське. Саме на цю країну напав Батий взимку 1237-38 років.

Чи є ще якесь підтвердження цього факту?

- Так. Угорський монах-католик Юліан з місіонерською метою двічі подорожував на історичну батьківщину угрів - на територію теперішнього Башкортостану. Друга подорож взимку 1237-38 років застала його саме в країні Моксель. Він писав, що один володар цієї землі спробував сховатися від татарів і був убитий на річці Сіть. Інший здався і разом зі своїм військом брав участь у військовому поході на Європу 1240-41 років. Загинув у Німеччині. Відтоді їхня земля увійшла до складу Золотої Орди й управлялася виключно нащадками Чингісхана. Свідчення монаха Юліана не видані в Росії досі.

Як відбувався напад на Київську Русь?

- Татарське військо йшло смугою шириною 150 кілометрів зі сходу на захід. На Лівобережжі впали міста Чернігів і Переяслав. 6 грудня 1240 штурмом був узятий Київ. Подальший рух війська хана Батия відбувався за маршрутом Київ – Колодяжин – Ізяслав – Володимир Волинський. А далі військо розділилося. Більша частина пішла в Угорщину, менша - в Польщу. Вже 2 січня 1241 року передові загони Батия були біля польського Сандомира. 9 квітня відбулася битва під Лігницею. Тобто з 6 грудня до 9 квітня татари здолали величезний шлях. Завойовувати Русь вони просто не мали часу. Татари приступом узяли кілька міст, (Ізяслав, Володимир, Галич) але завойовувати країну в широкому розумінні цього слова не стали. Десятки руських міст Батий не руйнував, а оминув. Тому мова йде не про завоювання й підкорення, а про військовий марш територією України.

Погром хана Батия майже не зачепив Полісся і більшої частини Галичини. Він повністю оминув тогочасне Поділля. Натомість у країні Моксель татари місяць штурмували "зле місто" Козельськ і втратили там кількох царевичів-огланів. Оце було класичне завоювання території.

Що було після завершення походу?

- Татари не мали сили підкорити й утримувати європейські країни. Ні в Русі, ні в Польщі чи Угорщині не залишилося окупаційного татарського війська. Старі руські землі за винятком Сіверщини (Чернігівське князівство) і Переяславщини залишилися незалежними державами і керувалися старими князями. Галицько-Волинське князівство з Києвом включно жодного дня не входило до Золотої Орди. Кордон із татарами проходив Дніпром на сході і річкою Синюха на півдні. Володарі Русі не їздили в Орду по ярлики на князювання. Ханських баскаків у 1246 році в Русі не було. Те саме стосується Польщі й Угорщини. На противагу Русі країна Моксель увійшла до Золотої Орди й поділялася на кілька улусів. У цій країні могли правити лише царевичі з роду Чингісхана. Рюриковичів на той час знищили.

Але російський історик Карамзін писав, що Батий нібито віддав Олександрові Невському Київ.

- Черговий московський міф. Батий віддав, а так званий Олександр Невський не прийняв. Порушив ханську волю. Між тим, за законами Чингісхана за таке самоуправство карали смертю. Послухаємо краще свідків тих часів, які залишили документальне підтвердження. Ось посол папи Римського Плано Карпіні пише, що в 1246 році в Києві були купці з Константинополя, Бреславля, Польщі, Генуї, Венеції, Пізи, Акри, Австрії і багато інших. Як вам таке подобається? Мертвий за московськими вигадками Київ був переповнений купцями зі всього світу. За свідченням Плано Карпіні в 1245-47 роках владу в Києві очолював тисяцький Данила Галицького, який разом із київськими боярами правив містом. Кілька татар зустріли лише в Каневі, але в місті мешкали русичі. Перша татарська застава на території України 1246 року розташовувалася в районі сучасного Дніпропетровська і прикривала переправу через Дніпро. Хто бажає пересвідчитися, раджу звернутися до мапи шляху Іоанна де Плано Карпіні. Ніякого так званого Невського в Києві не було і бути не могло. Росіяни вигадали це, щоб хоч якось пов'язати свою історію з історією великого Києва.

Справжню біографію Олександра Невського мало хто знає.

- Дійсно. Його батько Ярослав Всеволодович володарював у країні Моксель. Під час навали татар опору не чинив і здався. За звичаєм татар віддав заручником в Орду старшого сина Олександра. Російський історик Лев Гумільов стверджує, що в Орді Олександр побратався з сином Батия Сартаком. "Юнаки різали вени, змішували кров із кобилячим молоком і ставали побратимами. Таке побратимство вважалося міцнішим, ніж родинне".

Плано Карпіні стверджував, що зустрічав в Орді сина князя Ярослава. Мабуть, Олександр постійно перебував в Орді. Участі у приписуваних йому Невській битві та Льодовому побоїщі не брав. Був знищений ханом Берке після смерті побратима Сартака.

Але ж Данило Галицький теж їздив на поклон до хана…

- Так, але аж 1250 року. Він відвідав лише Сарай-Бату і не їздив до ставки Великого хана в Каракорум. Це знаменно, бо всі васали Золотої Орди змушені були вирушати в столицю держави Чингізидів. Чого зробили виняток для Данила Галицького? Це не ханська забаганка. Данило був володарем незалежної держави. Не забуваймо: в ті роки польські й німецькі князівства та Угорське королівство після страшного татарського погрому 1241-42 років мріяли про реванш. Тому Володарі Золотої Орди діяли за правилом: "Ворог мого ворога - мій друг". Ось чому Данила приймали за найвищим державним етикетом, пригощаючи "царським напоєм" - чорним кумисом. Через 10 років через Русь із військом проходив татарин Бурундай. Він звернувся до Данила: "Я іду на Литву. Якщо ти спільник, ходи зі мною". Так звертаються не до васала, а до союзника. Очевидно, перебуваючи в Орді, Данило Галицький змушений був прийняти на себе деякі принизливі зобов'язання: не створювати загрози Орді та підтримувати її експансію в Європу. Слід зважати, що про подорож Данила пишуть всуціль сфальшовані Росією так звані літописні зводи. А ось польський монах Бенедикт, що теж був в Орді, про поїздку Данила Галицького до Батия не згадує взагалі.

А є додаткові свідчення стародавніх істориків, які підтверджують незалежність Русі?

- Так. Анонімний іспанський автор 14 століття написав трактат: "Книга знань про всі королівства, які є у світі". Він пише: "Залишивши Польське королівство, я прибув до королівства Львів, яке німці називають Лємберґ. У ньому нараховується 5 великих міст: Львів, Київ, Володимир, Пінськ і Сівер". (мова йде про Новгород-Сіверський). Натяків про належність Галицько-Волинського князівства до Татарії не було.

Коли Русь-Україна остаточно позбулася татарського впливу?

- Історики сперечаються досі. Одні називають дату 1320 рік, коли литовський князь Гедимін підкорив своїй владі Київ. Інші називають 1362 рік, коли Ольгерд розбив татар на Синій воді й звільнив усю землю аж до Чорного моря. Швидше за все, саме в 1320 році починалися зав'язуватися союзницькі стосунки між Україною та Великим Князівством Литовським – державою литвинів і білорусів, які згодом вилилися в об'єднання в одну державу. Орда тиснула на прикордонні землі. Руські князі шукали союзника. І знайшли його в особі Гедиміна. Між Ордою з одного боку та об'єднаним русько-литовським військом відбулося три битви. У вирішальній на річці Ірпінь перемогли литовці й русичі. Згодом Гедимін полишив Київ руським князям. Звісно, говорити про повне об'єднання Русі з Литвою після 1320 року дещо зарано.

Київське князівство надалі входило до Галицько-Волинської держави. Але вплив литовських князів на Київ посилився, а Орди – впав. Остаточно "мати міст руських" була приєднана до Великого Князівства Литовського в 1350-их роках. Відомо, що саме тоді наступник Гедиміна – Ольгерд ув'язнив і тримав у полоні в Києві високого ординського чиновника – московського митрополита Алексія. Це було ще до битви на Синій воді в 1362 році.

У радянські часи про цю битву мало що знали.

- Битву на Синій воді замовчували, бо вона заважала насолоджуватися вигаданою Куликовською битвою, яка нібито "поклала край монгольському ігу". Були знищені свідчення про місце битви. А збірник документів - Литовська метрика - була викрадена Росією і досі захована до таємних сховищ. На вимогу незалежної Литви Росія відмовилася повернути ці папери.

Де відбулася битва?

- Одні історики вважають, що вона сталася на березі річки Снивода у Вінницькій області. Інші – що біля Торговиці Кіровоградської області на березі річки Синюхи. Я вважаю, що бій відбувся на півдні Київщини біля села Бране Поле Богуславського району. В історії села залишилась згадка про перемогу литовського війська над татарами. Битва була в урочищі Черкес-долина. Тут же залишилися сліди так званої Саур-могили, де татари поховали свої мертвих. Саме в тому місці протікає річка Боярка – притока Гнилого Тікича, що, у свою чергу, впадає в Синюху. У старовину річки не ділили на притоки. Синюхою називалася не сучасна річка, після злиття Гірського та Гнилого Тікичів та Висі. Початком річки вважався Гнилий Тікич у верхній його течії. На старовинній карті виданій в Амстердамі в 1630 році річка Синя Вода тягнеться ледь не до сучасного Житомира. Отже весною 1362 року Ольгерд вирушив із Вітебська за маршрутом Орша – Могильов – Гомель – Чернігів – Київ. Провівши ґрунтовну розвідку, і, переконавшись у слабкості суперника, вирушив у напрямку Київ – Обухів – Богуслав – Звенигородка. Проти них вийшли 30 тисяч війська під началом татарських ханів Кутлубуги, Хаджибея та Дмитра. Тут цікавий хан Дмитро. У ті часи іншого володаря з таким іменем окрім так званого Дмитра Донського не було. Але на той час він мав лише 12 літ. Від його імені правив митрополит Алексій, який і послав військо проти ненависного йому Ольгерда, що колись тримав митрополита в тюрмі. Литовська армія налічувала 40-50 тисяч осіб. Витримавши напад татар, Ольгерд перейшов у контрнаступ і розгромив ворогів. Цим самим усій Європі було продемонстровано, що татар можна перемагати й відбирати захоплені землі.

Між тим російські історики вважають, що битва на Синій воді це якраз і є Куликовська битва. Мовляв, там ідеться про перемогу русичів, а не литовців.

- Як вони самі кажуть: "Наглости им не занимать". Нагадую, що до 1721 року, тобто часів Петра І, усі сучасні "русские" були знані світу як московити і ніхто їх "русскими" не називав. Усі старовинні документи Московії аж до середини 15 століття писалися уйгурською мовою, яка була державною в Орді. Подорож Афанасія Нікітіна теж написана нею. На знаменитій карті Мартіна Вальдземюллера 1507 року Московія, Крим, Казань, Астрахань і Сибір показані єдиною державою. Над нею написано "Татарія" і майорить прапор із татарською тамгою - знаком роду. На його ж карті 1513 роду вже позначено розпад Золотої Орди.

Литовські і німецькі літописи іменували Галицьких і Волинських князів "князями всієї землі Руської". Про Московію до 16 століття ніхто мови не вів як про самостійну державу. Навіть у царській Росії 19 століття цього не заперечували. Московія залишалася в складі Орди на правах рядового улусу.

І останнє. Куликовська битва була насправді?

- Ні. "Битва з Ордою - суцільні вигадки московських істориків. Річ у тім, що восени 1380 року відбулася битва між ханом Тохтамишем та Мамаєм, який узурпував владу в Золотій Орді. Мамай програв і був страчений в листопаді 1380 року. Провести дві битви впродовж осені він просто не міг. Стверджується, що після нібито поразки на Куликовому полі 8 вересня, Мамай встиг знову зібрати армію для битви з Тохтамишем. Світовій історії 14 століття невідомо, щоб полководець, програвши одну битву, зібрав нове військо і провів ще одну битву такого масштабу (армія більше 100 тисяч). Карамзін писав: "Уздовж 10 верств лилася кров християн та невірних. Число всіх убитих сягало двохсот тисяч".

Але сучасні російські історики розуміють абсурдність таких тверджень. Працівник російського Державного Історичного музею Михайло Гоняний заявив, що "число учасників битви сильно перебільшено. З обох боків було від 5 до 10 тисяч осіб. Битва тривала 15 хвилин. З'їжджалися кілька десятків вершників, рубалися, хтось падав, а на зміну йому виїжджали інші". Від таких уточнень члена Верхньо-Донської експедиції Державного Історичного музею всі "творці" Куликовської битви від Петра І і Катерини ІІ до Сталіна та Солженіцина перевернулися б у своїх трунах.