Із заходом сонця бійці підрозділу безпілотників «Ясні очі» 23-ї механізованої бригади готуються до нічного бомбардування прифронтового міста Часів Яр на сході країни. Їхнє завдання – скинути протитанкові міни та невеликі бомби на російські позиції, в тому числі на дороги та місця, де вдень були помічені солдати.
Під час підготовки підрозділу солдати пакують припаси, забезпечуючи себе енергетичними напоями та їжею на довгу ніч, що попереду. Після збору протитанкових мін та інших вибухових речовин на «кухні», де «кухарі» (або інженери) збирають і модифікують необхідні боєприпаси, вони завантажують все у фургон і мчать до лінії фронту. Атмосфера напружена, солдати серйозні. «Це війна, кожна місія може стати останньою», – каже водій.
Солдати кажуть, що за останні тижні дороги стали ще більш небезпечними не лише через російські міни, скинуті безпілотниками, але й через те, що росіяни почали розміщувати безпілотники з видом від першої особи (FPV), оснащені детонаторами, прямо на дорогах.
Як тільки солдати досягають своєї позиції, вони вискакують, швидко хапають своє спорядження і біжать в укриття. Тепер вони прямо на передовій. Рев бронетранспортерів та іншої важкої бронетехніки відлунює на задньому плані, а артилерійський вогонь – як вхідний, так і вихідний – не припиняється. Небо кишить безпілотниками – над головою гудуть дружні мавіки (DJI Mavic), а вдалині можна розрізнити російські та іранські моделі за їхніми слабкими вогниками.
В один момент сцена майже прекрасна, нічне небо чітко видно на тлі фронту, позбавленого вогнів. Але в наступну мить спокій порушує артилерія, наповнюючи повітря гуркотом вибухів і зловісним гудінням безпілотників над головою.
Команда розташувалася в підвалі з планшетами та генератором, щоб живити свою електроніку та налагодити доступ до інтернету. Вони набирають номер і виходять на зв'язок зі штабом. Отримавши команду розпочати операцію, двоє чоловіків виходять, щоб підготувати дрон Vampire.
Обережно прикріплюють протитанкову міну під літальним апаратом. Використовуючи червоні ліхтарі, прикріплені до шоломів, щоб бачити свій шлях, вони прямують до відкритого поля і запускають дрон. З гуркотом він здіймається в повітря.
Протягом ночі солдати скидають протитанкові міни на російські позиції. Як тільки міни влучають у ціль, відбувається потужний вибух, який знищує позицію. Солдати також мають наказ мінувати російські логістичні шляхи. За словами солдатів, ворог використовує таку ж тактику для мінування українських доріг.
На іншій ділянці фронту солдати з бомбардувальної групи запускають менші безпілотники, щоб вражати російських солдатів, які спробували наблизитися до українських позицій і почали окопуватися. Євгеній з позивним «Птах» одягає окуляри для занурення і бере керування на себе. «Ми можемо зупиняти їхні атаки та утримувати наші позиції лише за допомогою безпілотників», – каже він.
Місія безперервна. Дрон літає туди-сюди, завдаючи точних ударів. Команда посилює атаку, прикріплюючи до апарату пляшки з вибуховою рідиною. Вогняна рідина ллється дощем, змушуючи російських солдатів виходити зі своїх укриттів. За годину п'ятеро ворожих бійців у паніці розбігаються.
Швидко команда переозброює дрон міні-бомбами. Євгеній, демонструючи неабияку майстерність, переслідує росіян, що тікають. Легким дотиком до контролера він випускає бомбу, завдаючи пряме попадання. Бліндаж вибухає радісними вигуками «Так, так!», коли чоловіки бачать ефект.
Вимоги війни штовхають цих солдатів до межі. Через нестачу особового складу вони часто залишаються на позиції днями без перепочинку.
Один солдат, відомий як «Джокер», побив рекорд підрозділу, провівши вісім днів поспіль у бою з дронами FPV, вихоплюючи короткі моменти сну між місіями. Він загинув у бою у віці лише 20 років. Його командир, Георгій Волков, сказав, що за останні вісім місяців на фронті Джокер був відповідальним за знищення або поранення понад 200 російських солдатів.
Віталій, також відомий під позивним «Гендальф», каже, що існує ризик того, що росіяни дізнаються про місцезнаходження команди, коли повернуться безпілотники «Вампір». За його словами, пілоти безпілотників є цінною мішенню для ворога, і на їхні позиції постійно скидають планерні бомби.
«Якщо ми полетимо назад, ворожі безпілотники можуть нас помітити, – каже він. Якщо ми бачимо позаду себе ворожий «Мавік», ми намагаємося посадити його подалі і почекати, поки він відлетить».
Ще одна проблема, з якою стикаються українські пілоти, коли повертаються на позиції, – це інтенсивне глушіння, яке використовують їхні ж товариші на передовій.
«Український піхотинець, який сидить в окопах, боїться всіх звуків безпілотників і воліє просто заглушити їх і не ризикувати», – каже Віталій.
Юрій вважає, що в якийсь момент у найближчому майбутньому важка бронетехніка не зможе наблизитися до фронту ближче, ніж на 10 км (шість миль). «Автономні дрони патрулюватимуть небо і знищуватимуть усю важку бронетехніку, – каже він. – Нам лише потрібно продовжувати вдосконалювати наші алгоритми для кращого націлювання».
Коли місія бомбардування завершується, солдати доповідають у штаб, а потім телефонують водієві, який швидко повертається, щоб забрати їх. Як тільки фургон зупиняється, він стає легкою мішенню, тому солдати кидаються до нього і швидко складають свої припаси та важкий дрон.
Дорога назад у безпечне місце є небезпечною, оскільки російські пілоти також були активні всю ніч – дороги, ймовірно, містять міни та безпілотники, які можуть вибухнути при зіткненні з ними.
Радіймо, друзі! Ми продовжуємо успішні дослідження Доброї Новини та Великого Переходу, а також розвиток відповідного софту. Нарешті розпочали перехід НО з застарілої платформи Drupal-7 на сучасну...
Дрони-дракони: Нічні мисливці України – CEPA
Категорія:
Світ:
Спецтема:
Ніч за ніччю українські пілоти безпілотників окопуються на лінії фронту, скидаючи вибухівку та обстрілюючи російські війська.
240925pilot.jpg
Із заходом сонця бійці підрозділу безпілотників «Ясні очі» 23-ї механізованої бригади готуються до нічного бомбардування прифронтового міста Часів Яр на сході країни. Їхнє завдання – скинути протитанкові міни та невеликі бомби на російські позиції, в тому числі на дороги та місця, де вдень були помічені солдати.
Під час підготовки підрозділу солдати пакують припаси, забезпечуючи себе енергетичними напоями та їжею на довгу ніч, що попереду. Після збору протитанкових мін та інших вибухових речовин на «кухні», де «кухарі» (або інженери) збирають і модифікують необхідні боєприпаси, вони завантажують все у фургон і мчать до лінії фронту. Атмосфера напружена, солдати серйозні. «Це війна, кожна місія може стати останньою», – каже водій.
Солдати кажуть, що за останні тижні дороги стали ще більш небезпечними не лише через російські міни, скинуті безпілотниками, але й через те, що росіяни почали розміщувати безпілотники з видом від першої особи (FPV), оснащені детонаторами, прямо на дорогах.
Як тільки солдати досягають своєї позиції, вони вискакують, швидко хапають своє спорядження і біжать в укриття. Тепер вони прямо на передовій. Рев бронетранспортерів та іншої важкої бронетехніки відлунює на задньому плані, а артилерійський вогонь – як вхідний, так і вихідний – не припиняється. Небо кишить безпілотниками – над головою гудуть дружні мавіки (DJI Mavic), а вдалині можна розрізнити російські та іранські моделі за їхніми слабкими вогниками.
В один момент сцена майже прекрасна, нічне небо чітко видно на тлі фронту, позбавленого вогнів. Але в наступну мить спокій порушує артилерія, наповнюючи повітря гуркотом вибухів і зловісним гудінням безпілотників над головою.
Команда розташувалася в підвалі з планшетами та генератором, щоб живити свою електроніку та налагодити доступ до інтернету. Вони набирають номер і виходять на зв'язок зі штабом. Отримавши команду розпочати операцію, двоє чоловіків виходять, щоб підготувати дрон Vampire.
Обережно прикріплюють протитанкову міну під літальним апаратом. Використовуючи червоні ліхтарі, прикріплені до шоломів, щоб бачити свій шлях, вони прямують до відкритого поля і запускають дрон. З гуркотом він здіймається в повітря.
Протягом ночі солдати скидають протитанкові міни на російські позиції. Як тільки міни влучають у ціль, відбувається потужний вибух, який знищує позицію. Солдати також мають наказ мінувати російські логістичні шляхи. За словами солдатів, ворог використовує таку ж тактику для мінування українських доріг.
На іншій ділянці фронту солдати з бомбардувальної групи запускають менші безпілотники, щоб вражати російських солдатів, які спробували наблизитися до українських позицій і почали окопуватися. Євгеній з позивним «Птах» одягає окуляри для занурення і бере керування на себе. «Ми можемо зупиняти їхні атаки та утримувати наші позиції лише за допомогою безпілотників», – каже він.
Місія безперервна. Дрон літає туди-сюди, завдаючи точних ударів. Команда посилює атаку, прикріплюючи до апарату пляшки з вибуховою рідиною. Вогняна рідина ллється дощем, змушуючи російських солдатів виходити зі своїх укриттів. За годину п'ятеро ворожих бійців у паніці розбігаються.
Швидко команда переозброює дрон міні-бомбами. Євгеній, демонструючи неабияку майстерність, переслідує росіян, що тікають. Легким дотиком до контролера він випускає бомбу, завдаючи пряме попадання. Бліндаж вибухає радісними вигуками «Так, так!», коли чоловіки бачать ефект.
Вимоги війни штовхають цих солдатів до межі. Через нестачу особового складу вони часто залишаються на позиції днями без перепочинку.
Один солдат, відомий як «Джокер», побив рекорд підрозділу, провівши вісім днів поспіль у бою з дронами FPV, вихоплюючи короткі моменти сну між місіями. Він загинув у бою у віці лише 20 років. Його командир, Георгій Волков, сказав, що за останні вісім місяців на фронті Джокер був відповідальним за знищення або поранення понад 200 російських солдатів.
Віталій, також відомий під позивним «Гендальф», каже, що існує ризик того, що росіяни дізнаються про місцезнаходження команди, коли повернуться безпілотники «Вампір». За його словами, пілоти безпілотників є цінною мішенню для ворога, і на їхні позиції постійно скидають планерні бомби.
«Якщо ми полетимо назад, ворожі безпілотники можуть нас помітити, – каже він. Якщо ми бачимо позаду себе ворожий «Мавік», ми намагаємося посадити його подалі і почекати, поки він відлетить».
Ще одна проблема, з якою стикаються українські пілоти, коли повертаються на позиції, – це інтенсивне глушіння, яке використовують їхні ж товариші на передовій.
«Український піхотинець, який сидить в окопах, боїться всіх звуків безпілотників і воліє просто заглушити їх і не ризикувати», – каже Віталій.
Юрій вважає, що в якийсь момент у найближчому майбутньому важка бронетехніка не зможе наблизитися до фронту ближче, ніж на 10 км (шість миль). «Автономні дрони патрулюватимуть небо і знищуватимуть усю важку бронетехніку, – каже він. – Нам лише потрібно продовжувати вдосконалювати наші алгоритми для кращого націлювання».
Коли місія бомбардування завершується, солдати доповідають у штаб, а потім телефонують водієві, який швидко повертається, щоб забрати їх. Як тільки фургон зупиняється, він стає легкою мішенню, тому солдати кидаються до нього і швидко складають свої припаси та важкий дрон.
Дорога назад у безпечне місце є небезпечною, оскільки російські пілоти також були активні всю ніч – дороги, ймовірно, містять міни та безпілотники, які можуть вибухнути при зіткненні з ними.
Це – переклад статті Dragon Drones: Ukraine’s Night Hunters, що опублікована на сайті CEPA (The Center for European Policy Analysis).
Розуміти, як відбувається ця війна.
Зверніть увагу
Прошу активніше підтримати розвиток Народного Оглядача – перехід на Drupal-10 та систему самоорганізації «Демоси»