ХТО в Росії створив РСДРП? (Документальне розслідування) – Частина 2.
Мабуть, уже наспіла година не просто оцінювати події й феномени європейської історії ХХ століття, ідучи при цьому за усталеними оцінками професійних істориків і політиків, а робити власні моральні висновки, котрі випинаються далеко за межі звичайних історіософських і соціологічних схем. Один з найголовніших таких висновків, на нашу думку, можна б було сформулювати так: і окремі особи, і цілі народи, і все планетарне співтовариство повинні ухвалювати доленосні для Землі рішення, не перекладаючи це завдання на плечі мізерного прошарку політиків-керманичів. Позаяк, позбавлені критики знизу і цілком вільні у своїх діях, ці керманичі часто-густо керуються якимись тільки їм зрозумілими цілями, що й веде до величезних лих.
На час I з'їзду РСДРП «думка про об'єднання з'явилася сама собою в багатьох головах», пише історик Невський, а трохи нижче уточнює, чиї ж це були голови. Виявляється, ця думка «явилась» в головах організаторів єврейського Бунду з Вільно, тому що, як пояснює Невський, їм було «зручніше мати справу з єдиною загальноросійської організацією» (доставляти літературу, переправляти втікачів за кордон, розсилати своїх емісарів) і зручніше здійснювати контроль над «розпропагандованими» робочими масами [30].
Ми вже відзначали, що витоки цієї партії тісно пов'язані з єврейством. Хоча першими марксистськими групами в підручниках з історії КПРС називаються «Звільнення праці» (1883) і «Союз боротьби за визволення робітничого класу» (1895), але ізраїльські дослідники вважають, що це були «маленькі гуртки теоретиків». Першою ж «найбільшою і розвиненою робочою соціалістичною організацією на території царської Росії кінця минулого і початку нашого століття був Загальний єврейський робітничий союз – Бунд» [31], заснований в 1897 році, – пише ізраїльський автор Ш. Авінері.
Ініціаторами об'єднання виступили соціал-демократи з Києва – там не було пролетаріату, але склався «незвичайно вдалий особовий склад»: Ейдельман Б.Л., Мержвинський С.К., Вигдорчик Н.А., Розенберг Р.В., Яцимирська О.В., Лисянська Є.А., Тучапський П.Л., Померанець С.В., Теслер Л.В., Е.С. Етінгер Є.С., Поляк О.Д.
А в масах працювали розпропагандовані видатні робочі: Рудерман Г., Плетат Є.Ф., К.А. Зборовіч К.А., А. і С. Сонкіни, Люльєв Б., Страж-Фрідман Р., М. Альтшулер М., А. Кровацкій А. [32].
Слід відмітити, що підбір делегатів на з'їзд носив явно упереджений характер. На з'їзд не були допущені соціал-демократи, які видавали газету «Робоча думка» (Петербург); представники івано-вознесенскої, одеської та миколаївської соціал-демократичних груп, як «не цілком стійкі і недостатньо конспіративні». Не були також надіслані запрошення організації «Робочий прапор» в Білостоці та Польській соціалістичній партії. Не запросили і «Союз російських соціал-демократів за кордоном», побоюючись, що його делегати «не зможуть виконати вимоги конспірації».
Харківська група, вивчивши порядку денного з'їзду, не захотіла брати участь в ньому. Свою відмову вона мотивувала несвоєчасністю створення партії.
Делегувати представника на з'їзд погодилася Литовська соціал-демократична партія, але потім відмовилася.
Всі організаційні клопоти взяли на себе члени Бунду в Мінську Євгенія Гурвич і Павло Берман.
За місяць до початку були підготовлені дві можливі квартири для проведення з'їзду. Крім будинку на Захарьевскій існував і інший варіант: на Троїцькій горі по Георгіївській вулиці поблизу Базарної площі (нині площа Паризької комуни), будинок революціонерок сестер Лосмінських. Квартира Румянцева на Захарьевскій № 133 була більш вдалим варіантом в плані конспірації.
Спочатку передбачалося проводити вечірні та ранкові засідання з'їзду по черзі на обох квартирах. Однак оскільки Базарна площа після обіду ставала малолюдною, то було прийнято рішення засідання проводити на квартирі Румянцева. У будинку Лосмінских відбулося тільки одне з попередніх засідань.
Румянцев орендував половину будинку, який належав дворянці Франтішкі Ржецькій. Найблагородніша особа до антидержавної акції відношення не мала. Вікна квартири Румянцева виходили на вулицю Шпитальну (тепер Комуністичну) і в невеликий сад, за яким були ліс і річка Свіслоч. У цьому будинку були глухі стіни з шістьма вузькими вікнами. Необхідно відзначити, що майже навпроти, через вулицю розташовувалося відділення кінної жандармерії. Навіть в разі виявлення з'їзду в Мінську, малоймовірно було, що розшук почнеться з території, яка знаходиться в безпосередній близькості від будівлі жандармерії.
На вокзалі делегатів зустрічала активістка Бунда Ядвіга Гурвич, колишня друга перекладачка на російську мову «Капіталу» Карла Маркса, яка розвозила прибулих манівцями на підготовлені явочні квартири. Крім того, деякі учасники з'їзду оселилися в готелі під вигаданими іменами. Гурвич також проводжала делегатів на квартиру Румянцева.
Перед офіційним початком з'їзду було проведено дві попередніх наради про порядок денний: одна на квартирі сестер Лосмінських, а друга, ввечері двадцять восьмого, напередодні офіційного відкриття з'їзду на квартирі Мутника. На ній були присутні всі делегати крім Радченко і Ванновського, які до цього моменту в Мінськ ще не прибули.
1 (13) березня 1898 року, о десятій годині ранку, в темній кутовий кімнаті квартири Румянцева відкрився перший з'їзд представників соціал-демократичних організацій Росії. (З'їзд зібрався 1 березня, щоб підкреслити зв'язок з діяльністю «Народної волі»).
Засідання проходили під виглядом святкування іменин дружини П.В. Румянцева – Ольги Михайлівни. Про проведення з'їзду було також відомо домробітниці Румянцевих Татаржицькій. Сам господар на засіданнях з'їзду не був присутній.
Під час засідань у великій кімнаті стіл був накритий по-святковому (на ньому лежала біла скатертина), на столі стояв гарячий самовар, і лежали гральні карти, а в печі палав вогонь. На випадок появи поліції це мало демонструвати наявність торжества. Сам Румянцев в разі небезпеки повинен був діставати баян і починати грати, зображуючи святковий настрій. Вогонь в печі також був потрібен – на випадок необхідності спалення документів. Були прийняті й інші заходи конспірації. Так з вікна маленької бічної кімнатки, в якій засідав з'їзд, на випадок втечі була вийнята друга рама.
Засідання з'їзду проходили з раннього ранку до пізнього вечора з перервою на обід. Протягом дня засідань делегати не виходити з будинку, щоб не викликати підозр з боку поліції.
Безпосередньо порядок денний був вироблений Б.Л. Ейдельманом. За три дні було проведено шість засідань. Протокол не вівся з метою конспірації, а записувалися тільки резолюції. Неофіційним головою з'їзду був Ейдельман, а роль секретарів виконували Вигдорчик і Тучапський.
Головною метою з'їзду було створення партії. З цього питання суперечок не було. Партію створили. Зате суперечки виникли через її назву… Назва стало предметом палких дискусій. Запропоновані назви: «Русская социал-демократическая партия», «Русская рабочая партия», «Русский рабочий союз» … Назвати нову партію «Русская…» – треба бути великим оригіналом. Або демагогом. Серед делегатів з'їзду росіянином був тільки Ванновский. Кінець-кінцем вирішили: «Российская социал-демократическая партия» («Російська соціал-демократична партія»).
Слово «рабочая» («робоча») спершу не знайшло підтримки у делегатів – мовляв, надто мало пролетарів належить до революційного руху, та й серед делегатів був тільки один робітник – годинникар Шмуел Кац (Смаглявий Шмуель). Тому і вирішили не називати партію «робочою». Вже після з'їзду, при редагуванні «Маніфесту», рішенням двох членів ЦК (з трьох обраних) все ж в назву створеної партії включили «робоче» слово.
В цей же день були заслухані доповіді делегатів про стан на місцях. На двох засіданнях другого дня були вироблені принципи побудови партії. З'їзд обрав Центральний Комітет партії, до складу якого увійшли Радченко, Ейдельман і Кремер. Також було вирішено, що в разі арешту членів Центрального комітету, всі інші учасники (які були оголошені кандидатами в члени ЦК) повинні були виконати рішення з'їзду.
Програма партії на з'їзді вироблена не була. Делегати тільки прийняли рішення видати маніфест про її створення. Навіть планували просити Плеханова написати текст маніфесту, але потім відмовилися від цього через тривалу відсутність його в Росії.
Було також прийнято рішення (єдине збережене) про принципи роботи РСДРП.
Делегати домовилися про те, щоб через півроку провести наступний «з'їзд».
Заснування РСДРП відзначили святковою (вже по-справжньому) вечерею – з тостами і піснями.
З рішень з'їзду
« 1. Організації Союзів Боротьби за Звільнення Робочого Класу, групи «Робочої Газети» і «Загальноєврейського Робочого Союзу в Росії і Польщі» зливаються в єдину під назвою «Російської Соціал-Демократичної Робітничої Партії», причому «Загальноєврейський Робочий Союз в Росії і Польщі» входить в партію як автономна організація, самостійна лише в питаннях, що стосуються спеціально єврейського пролетаріату.
2. Виконавчим органом «Партії» є Центральний Комітет, обраний з'їздом «Партії», якому він і віддає звіт у своїй діяльності.
3. На обов'язку Центрального Комітету лежить:
а) Турбота про планомірну діяльність «Партії» (розподіл сил і засобів, виставляння і проведення одноманітних вимог та ін.). Центральний Комітет керується при цьому загальними вказівками, що даються з'їздами «Партії».
б) Створення і доставка місцевим комітетам літератури.
в) Організація таких заходів, які мають загальне для всієї Росії значення (святкування 1 травня, видання листків з приводу видатних фактів, допомога страйкарям і ін.).
4. В особливо важливих випадках Центральний Комітет керується такими принципами:
а) У питаннях, що допускають відстрочку, Центральний Комітет зобов'язаний звертатися за вказівками до з'їзду «Партії».
б) У питаннях, що не допускають відстрочки, Центральний Комітет за одноголосним рішенням поступає самостійно, віддаючи звіт в зробленому найближчому черговому або екстреному з'їзду «Партії».
5. Центральний Комітет має право поповнювати свій склад новими членами.
6. Засоби «Партії», які знаходяться в розпорядженні Центрального Комітету, складаються:
а) З добровільних одноразових внесків місцевих комітетів в момент утворення «Партії».
б) з добровільних періодичних відрахувань з коштів місцевих комітетів, і
в) зі спеціальних зборів на «Партію».
7. Місцеві комітети виконують постанови Центрального Комітету в тій формі, яку вони знайдуть більш підходящою за місцевими умовами. У виняткових випадках місцевим комітетам надається право відмовитися від виконання вимог Центрального Комітету, сповістивши його про причини відмови. У всьому іншому місцеві комітети діють цілком самостійно, керуючись лише програмою «Партії».
8. «Партія» через свій Центральний Комітет вступає в зносини з іншими революційними організаціями, оскільки це не порушує принципів її програми і прийомів її тактики. Партія визнає за кожною національністю право самовизначення.
Примітка. Місцеві комітети вступають в зносини з такими організаціями тільки з відома і за вказівками Центрального Комітету.
9. Вищим органом «Партії» є з'їзд представників місцевих комітетів. З'їзди бувають чергові і екстрені. Кожен черговий з'їзд призначає час наступного чергового. Екстрені з'їзди скликаються Центральним Комітетом, як за власною ініціативою, так і на вимогу двох третин числа місцевих членів.
10. «Союз Російських Соціал-Демократів» закордоном є частиною «Партії» і її закордонним представником.
11. Офіційним органом «Партії» оголошується «Робоча Газета».
(Детальна програма «Партії» буде опублікована після розгляду її місцевими комітетами)».
Провідна роль Бунду в створенні РСДРП відбилася ще і в тому, що в рішення з'їзду було включено пункт про гарантії для Бунда автономії (по єврейських питаннях) у складі РСДРП. До речі, про марксизм в Бунді. Марксизм трактувався досить своєрідно – стосовно традиційним уявленням про особливу місію єврейського народу бундовці проголошували ідею про особливу специфіку єврейського пролетаріату [33].
Охоронне відділення на варті державності…
Незабаром після з'їзду почалися арешти. Восьмого березня в Києві був заарештований Ейдельман, а незабаром і інші – Петрусевич, Мутник, Кремер, Тучапський, Ванновський. Третій номер «Робітничої газети» – офіційний орган партії був заарештований. Однак двом членам ЦК, які залишилися на волі – Радченко і Кремеру, вдалося організувати складання, видання та поширення «Маніфесту РСДРП». Для його написання вони залучили П.Б. Струве – одного з перших російських марксистів [34].
Складений таким чином документ був відредагований Радченко, і випущений в світ у квітні 1898 року окремим листівкою в Бобруйську.
Перший з'їзд орієнтував місцеві соціал-демократичні організації на об'єднання навколо одного партійного центру.
Як же формувалася ця «партія нового типу»?
Відповідь знайдемо в тій же книзі В. Невського. Він пише:
«НІЯКОГО самовільного зародження НЕ БУЛО». (стор. 334)
«Соціал-демократи євреї – з Гомеля, Вітебська, Вільно, Мінська – роз'їжджалися по російським містам і приносили туди Статути своїх кас, свій конспіративний і організаційний досвід». (стор. 491).
Те ж саме писав В.І. Ленін:
«Соціал-демократичної свідомості у робітників і не могло бути. Воно могло бути принесено тільки ЗЗОВНІ» На перших порах «Соціал-демократія існувала без робітничого руху».
Соратник Леніна і партійний історик Невський в своїй книзі анітрохи не приховує своєї мети – він хоче показати провідну роль євреїв і їх партії – Бунду – в розвитку соціал-демократії в Росії.
Доля більшовика і партійного історика В. Невського
Наближалася ювілейна дата – 25-річчя проведення I з'їзду РСДРП, і у 1922 році Невський був відкликаний до Москви за постановою оргбюро ЦК партії для написання книги з історії Комуністичної партії РКП (б).
До цієї ж дати було прийнято рішення відкрити Музей в історичному будинку.
14 березня 1923 року, в 25-ту річницю з'їзду, було урочисто відкрито Будинок-музей I з'їзду РСДРП. Вийшов з друку і перший том капітальної праці В. Невського з історії РКП (б) – «Очерки по истории Российской Коммунистической партии».
Але після виходу першого тому подальша робота над цією працею «була суворо заборонена пануючим в той час тріумвіратом в партійному керівництві [тобто Зінов'євим, Каменєвим і Сталіним – В. Ф.], оскільки він (Невський) не хотів дотримуватися виданих в 1923 р. ЦК директив історикам партії відносно шляху і мети їх досліджень» [35].
На Невського починаються нападки за минулі зв'язки c «робочої опозицією» і, з цієї ж причини, він був «переміщений» на посаду директора Бібліотеки ім. В.І. Леніна.
Арештований в лютому 1935 року, під час розгрому Сталіним школи партійних істориків, Невський був звинувачений в «керівництві антипартійної групою» і засуджений до 5 років виправно-трудового табору (Суздальський політичний ізолятор).
Але, незабаром з’ясувалося, що оскільки на 1938 рік було заплановано випуск сталінського «Короткого курсу історії ВКП (б)», то Невський потенційно ставав небезпечним свідком-опонентом Сталіна. Його перевели в Москву, в Бутирську в'язницю, і знову судили, так як «відкрилися нові обставини» – «намагався змазати і замовчати визначну роль тов. Сталіна, як геніального продовжувача великої справи Леніна». Невського визнали винним у тому, що «з 1929 р. він був активним учасником антирадянської терористичної організації правих, а в 1933 році створив терористичну групу».
25 травня 1937 Військовою колегією Верховного суду СРСР Невський був засуджений до розстрілу. 26 травня вирок приведений у виконання (все було проведено на протязі однієї ночі).
Сталін недаремно виявив обачність. За спогадами співкамерників, Невський від своїх більшовицьких поглядів на історію партії не відрікся і у в'язниці вів своєрідні лекції, з сусідами по камері, з історії партії і Жовтневої революції.
За час своєї діяльності історика Невський написав понад п'ятсот робіт по історії народницького, робітничого і соціал-демократичного руху, по історії партії. Написані ним книги, а також портрети «ворога народу Невського» вилучалися з бібліотек і книготорговельної мережі згідно з наказом № 292 від 16 квітня 1938 року. У вересні 1938 – січні 1939 вийшли наступні накази, за якими підлягали вилученню та знищенню ті книги, в яких Невський був редактором, упорядником, автором передмов. Ім’я Невського було заборонено згадувати.
Доля делегатів I з'їздуРСДРП
С.І. Радченко (1868-1911), уродженець м. Конотопа Сумської губернії. Син капіталіста. Студент Технологічного інституту в Санкт-Петербурзі. Був соратником Леніна, відіграв велику роль у встановленні зв'язків соціал-демократів Петербурга і «Іскри» Леніна. У 1900 році Радченко взяв участь в нараді з питання створення нелегальної газети. У 1902 р. він був відправлений на заслання в Вологодську губернію у справі «Іскри». У 1905 р. Радченко повертається із заслання і бере участь в Жовтневому страйку. У 1911 році через хворобу відходить від політичної діяльності і незабаром помирає. Важко передбачити, як би склалася його доля в післяреволюційний час, оскільки його молодший брат Іван Радченко, теж член петербурзького «Союзу боротьби», учасник трьох революцій, помер в 1942 р. в Соль-Илимскій в'язниці як «ворог народу».
А.А. Ванновський (1874-1967), уродженець Тули. Випускник Київського військового училища. Після арешту був засланий до Вологодської губернії, де організував соціал-демократичну групу «Воля», їм же були організовані нелегальні друкарні в Рибінську і Ярославлі. У 1905 році Ванновский брав участь у повстанні саперів в Києві і в Грудневому збройному повстанні в Москві. У 1912 році він перейшов на позиції меншовиків, потім відійшов від революційної діяльності і прийняв християнство. У 1917 році активно виступав проти Леніна, навіть написав два памфлети проти комунізму. А в 1919 році Ванновський емігрував до Японії, де викладав російську літературу в Токійському університеті, і писав роздуми про те, чому, здавалося б, гуманні ідеї революціонерів привели до жахів більшовицького режиму.
К.А. Петрусевич (1874-1949), уродженець с. Душево Мінської губернії. Випускник юридичного факультету Київського університету. Два роки відсидів у Лук'янівській в'язниці, а потім був висланий до Катеринослава. Після відбуття заслання оселився в Мінську, де в 1905-07 роках був членом керівного центру РСДРП, брав участь в підготовці і проведенні Жовтневого страйку. Адвокат учасників революційного руху при правлінні Пілсудського. Був професором кафедри цивільного права у Вільно. З 1945 року – член Верховного суду ПНР.
Б.Л. Ейдельман (1867-1939), член ЦК РСДРП. уродженець містечка Стрижевка Подільської губернії. Закінчив медичний факультет Одеського університету, але працював вантажником. Видавець газет «Вперед» і «Робоча газета», автор майже всіх листівок київських есдеків. Був засланий до Якутії. Після повернення в 1903 році відновив роботу в партії. У 1905 був знову заарештований. Після Жовтневої революції Ейдельман працював в Наркоматі праці, викладав у Вищій школі імені ВЦВК в Москві. Член Товариства старих більшовиків. З 1925 року – персональний пенсіонер. Є автором низки публікацій з історії революційного руху в Росії. Заарештований як «ворог народу» і розстріляний.
Н.А. Вигдорчик (1874-1954). Уродженець м. Мінська. Випускник медичного факультети Київського університету (1898). Був одним з керівників групи «Робоча справа», «Союзу боротьби ...», редактором кількох номерів «Робочої газети». У квітні 1899 р. Вигдорчик був заарештований, але потім випущений під нагляд поліції. У 1902 році був засланий на три роки в Сибір, після чого відійшов від революційної діяльності. У 1924 році організував «Інститут професійних захворювань» в Ленінграді, став професором (1935) і заслуженим діячем науки РРФСР, автором праць з професійної гігієни та соціальному страхуванню.
П.Л. Тучапський (1869-1922). Уродженець с. Восідци Київської губернії. Випускник історико-філологічного факультету Київського університету. Після арешту два роки відсидів у Лук'янівській в'язниці, потім висланий в Вологодську губернію. Редагував меншовицьку газету «Південний робітник» в Одесі. Голова ради старих революціонерів, бібліотекар Академії наук УРСР. У 1923 році в Одесі вийшли його спогади «З пережитого», в яких описані і події з'їзду.
А.І. Кремер (1865-1935). Уродженець м. Вільно. За фахом інженер-електрик. Ключова фігура єврейського робітничого руху. Почав свою революційну діяльність в Ризі, де навчався в політехнікумі. У 1897 р. був одним із засновників Бунда і був обраний членом ЦК (до речі, його називали «батьком Бунда»). У 1898 р. був делегатом від Бунда на I з'їзді РСДРП і був обраний членом ЦК. У липні 1898 року Кремер був заарештований. У 1889 році він притягувався до суду у справі партії «Пролетаріат» і був посаджений у в'язницю «Хрести» (С.-Петербург). Після відбуття покарання жив у Вільно під наглядом, входив до складу Віленської соціал-демократичної групи. У 1903 р. Кремер взяв участь у II з'їзді партії, де був делегатом з дорадчим голосом. Після IV з'їзду увійшов до складу РСДРП від Бунда, але в 1908 році відходить від політичної діяльності і емігрує до Німеччини (за деякими джерелами у Францію та Італію). Пізніше, після Жовтневого перевороту, поселяється в Литві, де знову відновлює роботу в Бунді.
А. Мутник (1875-1930, за деякими даними помер в 1926 чи в 1928), уродженець м. Вількомір Ковенської губернії. Журналіст. Після Першої світової війни емігрував до Німеччини, де видавав невелику с.-д. газету і входив в «представництво Бунда».
Ш. Кац (Шмульдершварцер) (1875-1928), уродженець м. Зарасай Віленської губернії. За професією годинникар. Редагував газету «Арбайтер штімме» (Варшава, Лодзь). Емігрував до Женеви, помер в Нью-Йорку.
І, нарешті, про господаря квартири ...
П.В. Румянцев (1859-1929), закінчив московське комерційне училище (1878). За політичними поглядами спочатку був народників і в комерційному училищі створив і очолив нелегальний гурток. Незабаром за революційну діяльність був засланий в Тверську губернію. У 1886 за завданням організації «Чорний переділ» Румянцев створив підпільну друкарню в Твері, за що був заарештований і засланий в Акмолинську область. Пізніше вів революційну діяльність в Тіфлісі. В середині 90-х Румянцев влаштувався працювати на Либаво-Роменську залізницю технічним контролером, був членом мінської соціал-демократичної організації.
Після з'їзду, в липні 1898 р., Румянцев був заарештований і засланий в Середню Азію. Після відбуття заслання повернувся до Мінська, де жив під гласним наглядом поліції. Після Жовтневого перевороту продовжував працювати на залізниці і жив в будинку в якості почесного пенсіонера.
Будинок-музей I з'їзду РСДРП
До 1923 року про перший з'їзді РСДРП не згадували взагалі. У січні 1923 р. вийшла постанова про визнання історичної цінності будинку. А 14 березня, в день 25-річчя з'їзду був відкритий і сам Будинок-музей I з'їзду РСДРП. У його створенні брав участь і Румянцев. З обстановки часів проведення з'їзду були збережені скляна тераса, обнесена зеленою чавунною огорожею, дві кахельні печі, фарбовані підлоги і зелені тополі за вікном. Після відкриття меморіального музею доглядала за будинком Татаржіцька.
Спочатку експозиція займала лише одну кімнату будинку – ту, в якій і проходили засідання. Інша частина будинку була житлової аж до 1941 року. Оригінальна будова до наших днів не збереглася – вона згоріла в перші дні війни. Однак в 1948 році будинок повністю відновили за збереженими документами і в грудні знову відкрили для відвідувачів. У 1953 році в зв'язку з реконструкцією головного проспекту Мінська і площі Перемоги будинок був перенесений ближче до берега річки Свіслоч.
В даний час Будинок-музей продовжує функціонувати.
В. Ульянов і I з'їзд РСДРП
29 квітня 1897 р. засланець В. Ульянов («Ленін») написав прохання єнісейському губернатору про призначення йому встановленої законом допомоги, а 8 травня виїхав з м. Мінусінска і в той же день приїхав в село Шушенське Мінусінского округу Єнісейської губернії.
9 червня засланому революціонеру-злочинцеві В. Ульянову було повідомлено, що з травня 1897 року йому призначена державна допомога в розмірі 8 рублів на місяць [36].
Дешевизна в Шушенському була вражаюча. За свою «платню» Ульянов мав чисту кімнату, годівлю, прання і чинку білизни.
10 липня атеїсти В.І. Ульянов і Н.К. Крупська повінчалися в православній церкві села Шушенского. Після цього Ульянов переїхав з квартири селянина А.Д. Зирянова на квартиру селянки П.А. Петрової. Половину будинку з городом найняли за чотири рублі. Зажили сімейно – молодята і теща, мати Крупської. Щоб жінки не утрудняли себе клопотами по домашньому господарству – найняли робітницю, тринадцятирічну дівчинку, яку і почали нещадно експлуатувати.
Склад продуктів, якими харчувалися на засланні Ленін і Крупська, також був вельми здоровим і смачним. Це було свіже, парне, молоде м'ясо, свіжа річкова риба кращих лососевих сортів, лісова перната дичина, різноманітні овочі та гриби, лісові ягоди, мед, квашення і соління. Молочні продукти були в достатній кількості, але не домінували.
Один тиждень їли телятину, інший – баранину, оскільки треба було швидше з'їсти спеціально забитого баранчика. Молодих бичків і теличок забивали виключно для засланців.
Крупська з матір'ю влаштували город. З ранньої весни їли свою редиску і салат. Правда, Крупська жодного разу не згадує серед овочів петрушку, цибулю і часник. Не дивно, що її куховарством був задоволений тільки Ілліч, а всі інші знаходили її страви несмачними і примітивними.
Коли на святкування Нового 1899 року з'їхалися засланці з усього округу, то над занадто здоровим видом подружжя Ульянових все «охали та ахали», а мати Крупської, яка приїхала відвідати свою дочку, не втрималася навіть від вигуку, побачивши свого гладкого зятя: «Ек вас рознесло !».
Життя на засланні протікало спокійно. У вересні-жовтні Ульянов разом з подільниками І.Л. Промінським і О.А. Енгбергом браконьєрили на островах Єнісею, коли по річці йшла шуга (дрібний лід), за зайцями. Н. Крупська так згадувала про безбожних звіровбивць: «Зайці вже побіліють. З острова дітися нікуди, бігають, як вівці, кругом. Цілий човен настріляють, бувало, наші мисливці».
У 1898 році докотилася до Шушенского звістка про з'їзд РСДРП, який відбувся в Мінську.
«Він радів, як дитина, – пише Лепешинський. – Він з найбільшою гордістю заявив нам, своїм найближчим товаришам по засланню і однодумцям, що відтепер він член Російської соціал-демократичної робітничої партії. Ми теж все з великим задоволенням підхопили цей новий для нас мотив і як ніби відразу виросли в своїх власних очах» [37].
Виникає запитання…
Яке відношення має В. Ульянов (Ленін) до створення РСДРП?
Написані Ульяновим у в'язниці інструктивні матеріали «Проект програми» і «Пояснення програми» були передані на волю влітку 1896 роки; робота «Завдання російських соціал-демократів» була написана на засланні в кінці 1897 року. Однак на з'їзді ці роботи не розглядалися.
До речі, проект партійної програми Леніна був вперше надрукований тільки в 1924 році!
На той момент фактично партія існувала лише в уяві кількох десятків політичних фанатиків, чим і скористався згодом В. Ульянов (Ленін), який розколов в 1903 році російську соціал-демократію на два табори – т.зв. «більшовиків» і т.зв. «меншовиків». Але це тема вже іншого розслідування.
Далі буде…
Наші інтереси:
«Вивчати» історію треба саме для того, щоб вміти застосувати уроки її до поточної сучасності.
«Вчитися» історії означає вміти шукати і знаходити чинники і сили, що зумовили ті чи інші події, які ми потім повинні були визнати історичними подіями.
Якщо ви помітили помилку, то виділіть фрагмент тексту не більше 20 символів і натисніть Ctrl+Enter
Слухаємо нове озвучення про те, що мовою ефективного спілкування з ангелами буде окультурена українська мова на основі Гіперборійського Сенсара. Її ядро вже формується у вигляді спеціалізованої мови...
ХТО в Росії створив РСДРП? (Документальне розслідування) – Частина 2.
Мабуть, уже наспіла година не просто оцінювати події й феномени європейської історії ХХ століття, ідучи при цьому за усталеними оцінками професійних істориків і політиків, а робити власні моральні висновки, котрі випинаються далеко за межі звичайних історіософських і соціологічних схем. Один з найголовніших таких висновків, на нашу думку, можна б було сформулювати так: і окремі особи, і цілі народи, і все планетарне співтовариство повинні ухвалювати доленосні для Землі рішення, не перекладаючи це завдання на плечі мізерного прошарку політиків-керманичів. Позаяк, позбавлені критики знизу і цілком вільні у своїх діях, ці керманичі часто-густо керуються якимись тільки їм зрозумілими цілями, що й веде до величезних лих.
02party.jpg
Продовження…
Перший з'їзд РСДРП
На час I з'їзду РСДРП «думка про об'єднання з'явилася сама собою в багатьох головах», пише історик Невський, а трохи нижче уточнює, чиї ж це були голови. Виявляється, ця думка «явилась» в головах організаторів єврейського Бунду з Вільно, тому що, як пояснює Невський, їм було «зручніше мати справу з єдиною загальноросійської організацією» (доставляти літературу, переправляти втікачів за кордон, розсилати своїх емісарів) і зручніше здійснювати контроль над «розпропагандованими» робочими масами [30].
Ми вже відзначали, що витоки цієї партії тісно пов'язані з єврейством. Хоча першими марксистськими групами в підручниках з історії КПРС називаються «Звільнення праці» (1883) і «Союз боротьби за визволення робітничого класу» (1895), але ізраїльські дослідники вважають, що це були «маленькі гуртки теоретиків». Першою ж «найбільшою і розвиненою робочою соціалістичною організацією на території царської Росії кінця минулого і початку нашого століття був Загальний єврейський робітничий союз – Бунд» [31], заснований в 1897 році, – пише ізраїльський автор Ш. Авінері.
Ініціаторами об'єднання виступили соціал-демократи з Києва – там не було пролетаріату, але склався «незвичайно вдалий особовий склад»: Ейдельман Б.Л., Мержвинський С.К., Вигдорчик Н.А., Розенберг Р.В., Яцимирська О.В., Лисянська Є.А., Тучапський П.Л., Померанець С.В., Теслер Л.В., Е.С. Етінгер Є.С., Поляк О.Д.
А в масах працювали розпропагандовані видатні робочі: Рудерман Г., Плетат Є.Ф., К.А. Зборовіч К.А., А. і С. Сонкіни, Люльєв Б., Страж-Фрідман Р., М. Альтшулер М., А. Кровацкій А. [32].
Слід відмітити, що підбір делегатів на з'їзд носив явно упереджений характер. На з'їзд не були допущені соціал-демократи, які видавали газету «Робоча думка» (Петербург); представники івано-вознесенскої, одеської та миколаївської соціал-демократичних груп, як «не цілком стійкі і недостатньо конспіративні». Не були також надіслані запрошення організації «Робочий прапор» в Білостоці та Польській соціалістичній партії. Не запросили і «Союз російських соціал-демократів за кордоном», побоюючись, що його делегати «не зможуть виконати вимоги конспірації».
Харківська група, вивчивши порядку денного з'їзду, не захотіла брати участь в ньому. Свою відмову вона мотивувала несвоєчасністю створення партії.
Делегувати представника на з'їзд погодилася Литовська соціал-демократична партія, але потім відмовилася.
Всі організаційні клопоти взяли на себе члени Бунду в Мінську Євгенія Гурвич і Павло Берман.
За місяць до початку були підготовлені дві можливі квартири для проведення з'їзду. Крім будинку на Захарьевскій існував і інший варіант: на Троїцькій горі по Георгіївській вулиці поблизу Базарної площі (нині площа Паризької комуни), будинок революціонерок сестер Лосмінських. Квартира Румянцева на Захарьевскій № 133 була більш вдалим варіантом в плані конспірації.
Спочатку передбачалося проводити вечірні та ранкові засідання з'їзду по черзі на обох квартирах. Однак оскільки Базарна площа після обіду ставала малолюдною, то було прийнято рішення засідання проводити на квартирі Румянцева. У будинку Лосмінских відбулося тільки одне з попередніх засідань.
Румянцев орендував половину будинку, який належав дворянці Франтішкі Ржецькій. Найблагородніша особа до антидержавної акції відношення не мала. Вікна квартири Румянцева виходили на вулицю Шпитальну (тепер Комуністичну) і в невеликий сад, за яким були ліс і річка Свіслоч. У цьому будинку були глухі стіни з шістьма вузькими вікнами. Необхідно відзначити, що майже навпроти, через вулицю розташовувалося відділення кінної жандармерії. Навіть в разі виявлення з'їзду в Мінську, малоймовірно було, що розшук почнеться з території, яка знаходиться в безпосередній близькості від будівлі жандармерії.
Перед офіційним початком з'їзду було проведено дві попередніх наради про порядок денний: одна на квартирі сестер Лосмінських, а друга, ввечері двадцять восьмого, напередодні офіційного відкриття з'їзду на квартирі Мутника. На ній були присутні всі делегати крім Радченко і Ванновського, які до цього моменту в Мінськ ще не прибули.
1 (13) березня 1898 року, о десятій годині ранку, в темній кутовий кімнаті квартири Румянцева відкрився перший з'їзд представників соціал-демократичних організацій Росії. (З'їзд зібрався 1 березня, щоб підкреслити зв'язок з діяльністю «Народної волі»).
Засідання проходили під виглядом святкування іменин дружини П.В. Румянцева – Ольги Михайлівни. Про проведення з'їзду було також відомо домробітниці Румянцевих Татаржицькій. Сам господар на засіданнях з'їзду не був присутній.
Під час засідань у великій кімнаті стіл був накритий по-святковому (на ньому лежала біла скатертина), на столі стояв гарячий самовар, і лежали гральні карти, а в печі палав вогонь. На випадок появи поліції це мало демонструвати наявність торжества. Сам Румянцев в разі небезпеки повинен був діставати баян і починати грати, зображуючи святковий настрій. Вогонь в печі також був потрібен – на випадок необхідності спалення документів. Були прийняті й інші заходи конспірації. Так з вікна маленької бічної кімнатки, в якій засідав з'їзд, на випадок втечі була вийнята друга рама.
Засідання з'їзду проходили з раннього ранку до пізнього вечора з перервою на обід. Протягом дня засідань делегати не виходити з будинку, щоб не викликати підозр з боку поліції.
Безпосередньо порядок денний був вироблений Б.Л. Ейдельманом. За три дні було проведено шість засідань. Протокол не вівся з метою конспірації, а записувалися тільки резолюції. Неофіційним головою з'їзду був Ейдельман, а роль секретарів виконували Вигдорчик і Тучапський.
Головною метою з'їзду було створення партії. З цього питання суперечок не було. Партію створили. Зате суперечки виникли через її назву… Назва стало предметом палких дискусій. Запропоновані назви: «Русская социал-демократическая партия», «Русская рабочая партия», «Русский рабочий союз» … Назвати нову партію «Русская…» – треба бути великим оригіналом. Або демагогом. Серед делегатів з'їзду росіянином був тільки Ванновский. Кінець-кінцем вирішили: «Российская социал-демократическая партия» («Російська соціал-демократична партія»).
Слово «рабочая» («робоча») спершу не знайшло підтримки у делегатів – мовляв, надто мало пролетарів належить до революційного руху, та й серед делегатів був тільки один робітник – годинникар Шмуел Кац (Смаглявий Шмуель). Тому і вирішили не називати партію «робочою». Вже після з'їзду, при редагуванні «Маніфесту», рішенням двох членів ЦК (з трьох обраних) все ж в назву створеної партії включили «робоче» слово.
В цей же день були заслухані доповіді делегатів про стан на місцях. На двох засіданнях другого дня були вироблені принципи побудови партії. З'їзд обрав Центральний Комітет партії, до складу якого увійшли Радченко, Ейдельман і Кремер. Також було вирішено, що в разі арешту членів Центрального комітету, всі інші учасники (які були оголошені кандидатами в члени ЦК) повинні були виконати рішення з'їзду.
Програма партії на з'їзді вироблена не була. Делегати тільки прийняли рішення видати маніфест про її створення. Навіть планували просити Плеханова написати текст маніфесту, але потім відмовилися від цього через тривалу відсутність його в Росії.
Було також прийнято рішення (єдине збережене) про принципи роботи РСДРП.
Делегати домовилися про те, щоб через півроку провести наступний «з'їзд».
Заснування РСДРП відзначили святковою (вже по-справжньому) вечерею – з тостами і піснями.
З рішень з'їзду
« 1. Організації Союзів Боротьби за Звільнення Робочого Класу, групи «Робочої Газети» і «Загальноєврейського Робочого Союзу в Росії і Польщі» зливаються в єдину під назвою «Російської Соціал-Демократичної Робітничої Партії», причому «Загальноєврейський Робочий Союз в Росії і Польщі» входить в партію як автономна організація, самостійна лише в питаннях, що стосуються спеціально єврейського пролетаріату.
2. Виконавчим органом «Партії» є Центральний Комітет, обраний з'їздом «Партії», якому він і віддає звіт у своїй діяльності.
3. На обов'язку Центрального Комітету лежить:
а) Турбота про планомірну діяльність «Партії» (розподіл сил і засобів, виставляння і проведення одноманітних вимог та ін.). Центральний Комітет керується при цьому загальними вказівками, що даються з'їздами «Партії».
б) Створення і доставка місцевим комітетам літератури.
в) Організація таких заходів, які мають загальне для всієї Росії значення (святкування 1 травня, видання листків з приводу видатних фактів, допомога страйкарям і ін.).
4. В особливо важливих випадках Центральний Комітет керується такими принципами:
а) У питаннях, що допускають відстрочку, Центральний Комітет зобов'язаний звертатися за вказівками до з'їзду «Партії».
б) У питаннях, що не допускають відстрочки, Центральний Комітет за одноголосним рішенням поступає самостійно, віддаючи звіт в зробленому найближчому черговому або екстреному з'їзду «Партії».
5. Центральний Комітет має право поповнювати свій склад новими членами.
6. Засоби «Партії», які знаходяться в розпорядженні Центрального Комітету, складаються:
а) З добровільних одноразових внесків місцевих комітетів в момент утворення «Партії».
б) з добровільних періодичних відрахувань з коштів місцевих комітетів, і
в) зі спеціальних зборів на «Партію».
7. Місцеві комітети виконують постанови Центрального Комітету в тій формі, яку вони знайдуть більш підходящою за місцевими умовами. У виняткових випадках місцевим комітетам надається право відмовитися від виконання вимог Центрального Комітету, сповістивши його про причини відмови. У всьому іншому місцеві комітети діють цілком самостійно, керуючись лише програмою «Партії».
8. «Партія» через свій Центральний Комітет вступає в зносини з іншими революційними організаціями, оскільки це не порушує принципів її програми і прийомів її тактики. Партія визнає за кожною національністю право самовизначення.
Примітка. Місцеві комітети вступають в зносини з такими організаціями тільки з відома і за вказівками Центрального Комітету.
9. Вищим органом «Партії» є з'їзд представників місцевих комітетів. З'їзди бувають чергові і екстрені. Кожен черговий з'їзд призначає час наступного чергового. Екстрені з'їзди скликаються Центральним Комітетом, як за власною ініціативою, так і на вимогу двох третин числа місцевих членів.
10. «Союз Російських Соціал-Демократів» закордоном є частиною «Партії» і її закордонним представником.
11. Офіційним органом «Партії» оголошується «Робоча Газета».
(Детальна програма «Партії» буде опублікована після розгляду її місцевими комітетами)».
Провідна роль Бунду в створенні РСДРП відбилася ще і в тому, що в рішення з'їзду було включено пункт про гарантії для Бунда автономії (по єврейських питаннях) у складі РСДРП. До речі, про марксизм в Бунді. Марксизм трактувався досить своєрідно – стосовно традиційним уявленням про особливу місію єврейського народу бундовці проголошували ідею про особливу специфіку єврейського пролетаріату [33].
Охоронне відділення на варті державності…
Незабаром після з'їзду почалися арешти. Восьмого березня в Києві був заарештований Ейдельман, а незабаром і інші – Петрусевич, Мутник, Кремер, Тучапський, Ванновський. Третій номер «Робітничої газети» – офіційний орган партії був заарештований. Однак двом членам ЦК, які залишилися на волі – Радченко і Кремеру, вдалося організувати складання, видання та поширення «Маніфесту РСДРП». Для його написання вони залучили П.Б. Струве – одного з перших російських марксистів [34].
Складений таким чином документ був відредагований Радченко, і випущений в світ у квітні 1898 року окремим листівкою в Бобруйську.
Перший з'їзд орієнтував місцеві соціал-демократичні організації на об'єднання навколо одного партійного центру.
Як же формувалася ця «партія нового типу»?
Відповідь знайдемо в тій же книзі В. Невського. Він пише:
«НІЯКОГО самовільного зародження НЕ БУЛО». (стор. 334)
«Соціал-демократи євреї – з Гомеля, Вітебська, Вільно, Мінська – роз'їжджалися по російським містам і приносили туди Статути своїх кас, свій конспіративний і організаційний досвід». (стор. 491).
Те ж саме писав В.І. Ленін:
«Соціал-демократичної свідомості у робітників і не могло бути. Воно могло бути принесено тільки ЗЗОВНІ» На перших порах «Соціал-демократія існувала без робітничого руху».
Соратник Леніна і партійний історик Невський в своїй книзі анітрохи не приховує своєї мети – він хоче показати провідну роль євреїв і їх партії – Бунду – в розвитку соціал-демократії в Росії.
Доля більшовика і партійного історика В. Невського
Наближалася ювілейна дата – 25-річчя проведення I з'їзду РСДРП, і у 1922 році Невський був відкликаний до Москви за постановою оргбюро ЦК партії для написання книги з історії Комуністичної партії РКП (б).
До цієї ж дати було прийнято рішення відкрити Музей в історичному будинку.
14 березня 1923 року, в 25-ту річницю з'їзду, було урочисто відкрито Будинок-музей I з'їзду РСДРП. Вийшов з друку і перший том капітальної праці В. Невського з історії РКП (б) – «Очерки по истории Российской Коммунистической партии».
Але після виходу першого тому подальша робота над цією працею «була суворо заборонена пануючим в той час тріумвіратом в партійному керівництві [тобто Зінов'євим, Каменєвим і Сталіним – В. Ф.], оскільки він (Невський) не хотів дотримуватися виданих в 1923 р. ЦК директив історикам партії відносно шляху і мети їх досліджень» [35].
На Невського починаються нападки за минулі зв'язки c «робочої опозицією» і, з цієї ж причини, він був «переміщений» на посаду директора Бібліотеки ім. В.І. Леніна.
Арештований в лютому 1935 року, під час розгрому Сталіним школи партійних істориків, Невський був звинувачений в «керівництві антипартійної групою» і засуджений до 5 років виправно-трудового табору (Суздальський політичний ізолятор).
Але, незабаром з’ясувалося, що оскільки на 1938 рік було заплановано випуск сталінського «Короткого курсу історії ВКП (б)», то Невський потенційно ставав небезпечним свідком-опонентом Сталіна. Його перевели в Москву, в Бутирську в'язницю, і знову судили, так як «відкрилися нові обставини» – «намагався змазати і замовчати визначну роль тов. Сталіна, як геніального продовжувача великої справи Леніна». Невського визнали винним у тому, що «з 1929 р. він був активним учасником антирадянської терористичної організації правих, а в 1933 році створив терористичну групу».
25 травня 1937 Військовою колегією Верховного суду СРСР Невський був засуджений до розстрілу. 26 травня вирок приведений у виконання (все було проведено на протязі однієї ночі).
Сталін недаремно виявив обачність. За спогадами співкамерників, Невський від своїх більшовицьких поглядів на історію партії не відрікся і у в'язниці вів своєрідні лекції, з сусідами по камері, з історії партії і Жовтневої революції.
За час своєї діяльності історика Невський написав понад п'ятсот робіт по історії народницького, робітничого і соціал-демократичного руху, по історії партії. Написані ним книги, а також портрети «ворога народу Невського» вилучалися з бібліотек і книготорговельної мережі згідно з наказом № 292 від 16 квітня 1938 року. У вересні 1938 – січні 1939 вийшли наступні накази, за якими підлягали вилученню та знищенню ті книги, в яких Невський був редактором, упорядником, автором передмов. Ім’я Невського було заборонено згадувати.
Доля делегатів I з'їзду РСДРП
С.І. Радченко (1868-1911), уродженець м. Конотопа Сумської губернії. Син капіталіста. Студент Технологічного інституту в Санкт-Петербурзі. Був соратником Леніна, відіграв велику роль у встановленні зв'язків соціал-демократів Петербурга і «Іскри» Леніна. У 1900 році Радченко взяв участь в нараді з питання створення нелегальної газети. У 1902 р. він був відправлений на заслання в Вологодську губернію у справі «Іскри». У 1905 р. Радченко повертається із заслання і бере участь в Жовтневому страйку. У 1911 році через хворобу відходить від політичної діяльності і незабаром помирає. Важко передбачити, як би склалася його доля в післяреволюційний час, оскільки його молодший брат Іван Радченко, теж член петербурзького «Союзу боротьби», учасник трьох революцій, помер в 1942 р. в Соль-Илимскій в'язниці як «ворог народу».
А.А. Ванновський (1874-1967), уродженець Тули. Випускник Київського військового училища. Після арешту був засланий до Вологодської губернії, де організував соціал-демократичну групу «Воля», їм же були організовані нелегальні друкарні в Рибінську і Ярославлі. У 1905 році Ванновский брав участь у повстанні саперів в Києві і в Грудневому збройному повстанні в Москві. У 1912 році він перейшов на позиції меншовиків, потім відійшов від революційної діяльності і прийняв християнство. У 1917 році активно виступав проти Леніна, навіть написав два памфлети проти комунізму. А в 1919 році Ванновський емігрував до Японії, де викладав російську літературу в Токійському університеті, і писав роздуми про те, чому, здавалося б, гуманні ідеї революціонерів привели до жахів більшовицького режиму.
К.А. Петрусевич (1874-1949), уродженець с. Душево Мінської губернії. Випускник юридичного факультету Київського університету. Два роки відсидів у Лук'янівській в'язниці, а потім був висланий до Катеринослава. Після відбуття заслання оселився в Мінську, де в 1905-07 роках був членом керівного центру РСДРП, брав участь в підготовці і проведенні Жовтневого страйку. Адвокат учасників революційного руху при правлінні Пілсудського. Був професором кафедри цивільного права у Вільно. З 1945 року – член Верховного суду ПНР.
Б.Л. Ейдельман (1867-1939), член ЦК РСДРП. уродженець містечка Стрижевка Подільської губернії. Закінчив медичний факультет Одеського університету, але працював вантажником. Видавець газет «Вперед» і «Робоча газета», автор майже всіх листівок київських есдеків. Був засланий до Якутії. Після повернення в 1903 році відновив роботу в партії. У 1905 був знову заарештований. Після Жовтневої революції Ейдельман працював в Наркоматі праці, викладав у Вищій школі імені ВЦВК в Москві. Член Товариства старих більшовиків. З 1925 року – персональний пенсіонер. Є автором низки публікацій з історії революційного руху в Росії. Заарештований як «ворог народу» і розстріляний.
Н.А. Вигдорчик (1874-1954). Уродженець м. Мінська. Випускник медичного факультети Київського університету (1898). Був одним з керівників групи «Робоча справа», «Союзу боротьби ...», редактором кількох номерів «Робочої газети». У квітні 1899 р. Вигдорчик був заарештований, але потім випущений під нагляд поліції. У 1902 році був засланий на три роки в Сибір, після чого відійшов від революційної діяльності. У 1924 році організував «Інститут професійних захворювань» в Ленінграді, став професором (1935) і заслуженим діячем науки РРФСР, автором праць з професійної гігієни та соціальному страхуванню.
П.Л. Тучапський (1869-1922). Уродженець с. Восідци Київської губернії. Випускник історико-філологічного факультету Київського університету. Після арешту два роки відсидів у Лук'янівській в'язниці, потім висланий в Вологодську губернію. Редагував меншовицьку газету «Південний робітник» в Одесі. Голова ради старих революціонерів, бібліотекар Академії наук УРСР. У 1923 році в Одесі вийшли його спогади «З пережитого», в яких описані і події з'їзду.
А.І. Кремер (1865-1935). Уродженець м. Вільно. За фахом інженер-електрик. Ключова фігура єврейського робітничого руху. Почав свою революційну діяльність в Ризі, де навчався в політехнікумі. У 1897 р. був одним із засновників Бунда і був обраний членом ЦК (до речі, його називали «батьком Бунда»). У 1898 р. був делегатом від Бунда на I з'їзді РСДРП і був обраний членом ЦК. У липні 1898 року Кремер був заарештований. У 1889 році він притягувався до суду у справі партії «Пролетаріат» і був посаджений у в'язницю «Хрести» (С.-Петербург). Після відбуття покарання жив у Вільно під наглядом, входив до складу Віленської соціал-демократичної групи. У 1903 р. Кремер взяв участь у II з'їзді партії, де був делегатом з дорадчим голосом. Після IV з'їзду увійшов до складу РСДРП від Бунда, але в 1908 році відходить від політичної діяльності і емігрує до Німеччини (за деякими джерелами у Францію та Італію). Пізніше, після Жовтневого перевороту, поселяється в Литві, де знову відновлює роботу в Бунді.
А. Мутник (1875-1930, за деякими даними помер в 1926 чи в 1928), уродженець м. Вількомір Ковенської губернії. Журналіст. Після Першої світової війни емігрував до Німеччини, де видавав невелику с.-д. газету і входив в «представництво Бунда».
Ш. Кац (Шмульдершварцер) (1875-1928), уродженець м. Зарасай Віленської губернії. За професією годинникар. Редагував газету «Арбайтер штімме» (Варшава, Лодзь). Емігрував до Женеви, помер в Нью-Йорку.
І, нарешті, про господаря квартири ...
П.В. Румянцев (1859-1929), закінчив московське комерційне училище (1878). За політичними поглядами спочатку був народників і в комерційному училищі створив і очолив нелегальний гурток. Незабаром за революційну діяльність був засланий в Тверську губернію. У 1886 за завданням організації «Чорний переділ» Румянцев створив підпільну друкарню в Твері, за що був заарештований і засланий в Акмолинську область. Пізніше вів революційну діяльність в Тіфлісі. В середині 90-х Румянцев влаштувався працювати на Либаво-Роменську залізницю технічним контролером, був членом мінської соціал-демократичної організації.
Після з'їзду, в липні 1898 р., Румянцев був заарештований і засланий в Середню Азію. Після відбуття заслання повернувся до Мінська, де жив під гласним наглядом поліції. Після Жовтневого перевороту продовжував працювати на залізниці і жив в будинку в якості почесного пенсіонера.
Будинок-музей I з'їзду РСДРП
До 1923 року про перший з'їзді РСДРП не згадували взагалі. У січні 1923 р. вийшла постанова про визнання історичної цінності будинку. А 14 березня, в день 25-річчя з'їзду був відкритий і сам Будинок-музей I з'їзду РСДРП. У його створенні брав участь і Румянцев. З обстановки часів проведення з'їзду були збережені скляна тераса, обнесена зеленою чавунною огорожею, дві кахельні печі, фарбовані підлоги і зелені тополі за вікном. Після відкриття меморіального музею доглядала за будинком Татаржіцька.
Спочатку експозиція займала лише одну кімнату будинку – ту, в якій і проходили засідання. Інша частина будинку була житлової аж до 1941 року. Оригінальна будова до наших днів не збереглася – вона згоріла в перші дні війни. Однак в 1948 році будинок повністю відновили за збереженими документами і в грудні знову відкрили для відвідувачів. У 1953 році в зв'язку з реконструкцією головного проспекту Мінська і площі Перемоги будинок був перенесений ближче до берега річки Свіслоч.
В даний час Будинок-музей продовжує функціонувати.
В. Ульянов і I з'їзд РСДРП
29 квітня 1897 р. засланець В. Ульянов («Ленін») написав прохання єнісейському губернатору про призначення йому встановленої законом допомоги, а 8 травня виїхав з м. Мінусінска і в той же день приїхав в село Шушенське Мінусінского округу Єнісейської губернії.
9 червня засланому революціонеру-злочинцеві В. Ульянову було повідомлено, що з травня 1897 року йому призначена державна допомога в розмірі 8 рублів на місяць [36].
Дешевизна в Шушенському була вражаюча. За свою «платню» Ульянов мав чисту кімнату, годівлю, прання і чинку білизни.
10 липня атеїсти В.І. Ульянов і Н.К. Крупська повінчалися в православній церкві села Шушенского. Після цього Ульянов переїхав з квартири селянина А.Д. Зирянова на квартиру селянки П.А. Петрової. Половину будинку з городом найняли за чотири рублі. Зажили сімейно – молодята і теща, мати Крупської. Щоб жінки не утрудняли себе клопотами по домашньому господарству – найняли робітницю, тринадцятирічну дівчинку, яку і почали нещадно експлуатувати.
Склад продуктів, якими харчувалися на засланні Ленін і Крупська, також був вельми здоровим і смачним. Це було свіже, парне, молоде м'ясо, свіжа річкова риба кращих лососевих сортів, лісова перната дичина, різноманітні овочі та гриби, лісові ягоди, мед, квашення і соління. Молочні продукти були в достатній кількості, але не домінували.
Один тиждень їли телятину, інший – баранину, оскільки треба було швидше з'їсти спеціально забитого баранчика. Молодих бичків і теличок забивали виключно для засланців.
Крупська з матір'ю влаштували город. З ранньої весни їли свою редиску і салат. Правда, Крупська жодного разу не згадує серед овочів петрушку, цибулю і часник. Не дивно, що її куховарством був задоволений тільки Ілліч, а всі інші знаходили її страви несмачними і примітивними.
Коли на святкування Нового 1899 року з'їхалися засланці з усього округу, то над занадто здоровим видом подружжя Ульянових все «охали та ахали», а мати Крупської, яка приїхала відвідати свою дочку, не втрималася навіть від вигуку, побачивши свого гладкого зятя: «Ек вас рознесло !».
Життя на засланні протікало спокійно. У вересні-жовтні Ульянов разом з подільниками І.Л. Промінським і О.А. Енгбергом браконьєрили на островах Єнісею, коли по річці йшла шуга (дрібний лід), за зайцями. Н. Крупська так згадувала про безбожних звіровбивць: «Зайці вже побіліють. З острова дітися нікуди, бігають, як вівці, кругом. Цілий човен настріляють, бувало, наші мисливці».
У 1898 році докотилася до Шушенского звістка про з'їзд РСДРП, який відбувся в Мінську.
«Він радів, як дитина, – пише Лепешинський. – Він з найбільшою гордістю заявив нам, своїм найближчим товаришам по засланню і однодумцям, що відтепер він член Російської соціал-демократичної робітничої партії. Ми теж все з великим задоволенням підхопили цей новий для нас мотив і як ніби відразу виросли в своїх власних очах» [37].
Виникає запитання…
Яке відношення має В. Ульянов (Ленін) до створення РСДРП?
Написані Ульяновим у в'язниці інструктивні матеріали «Проект програми» і «Пояснення програми» були передані на волю влітку 1896 роки; робота «Завдання російських соціал-демократів» була написана на засланні в кінці 1897 року. Однак на з'їзді ці роботи не розглядалися.
До речі, проект партійної програми Леніна був вперше надрукований тільки в 1924 році!
На той момент фактично партія існувала лише в уяві кількох десятків політичних фанатиків, чим і скористався згодом В. Ульянов (Ленін), який розколов в 1903 році російську соціал-демократію на два табори – т.зв. «більшовиків» і т.зв. «меншовиків». Але це тема вже іншого розслідування.
Далі буде…
«Вивчати» історію треба саме для того, щоб вміти застосувати уроки її до поточної сучасності.
«Вчитися» історії означає вміти шукати і знаходити чинники і сили, що зумовили ті чи інші події, які ми потім повинні були визнати історичними подіями.
Зверніть увагу
Архангел Гіперборії, чат-боти і чат-боги, або Як працювати з духовно-інформаційними роботами (+аудіо)