Михайло Красуський – поляк, що звеличив українську мову

Ось деякі цитати з цієї великої за обсягом статті:

"Займаючись довший час порівняльним аналізом арійських мов, я дійшов висновку, що українська мова є старшою не лише за усі слов'янські, не виключаючи й так звану старослов'янську (церковнослов'янську), але за санскрит, давньогрецьку, латину та інші арійські." (Старослов'янська мова виникла з потреб поширення та зміцнення християнської віри й богослужіння серед давніх слов'ян. У 60-х роках 9 сторіччя у Константинополі слов'янські просвітителі Кирило та Мефодій з цією метою створили першу слов'янську літературну мову на основі рідного їм солунсько-македонського діалекту староболгарської мови. М.Ф.Станівський. Старослов'янська мова, Київ, Вища школа, 1983 р.)

"… останнім часом закордонні вчені почали переконуватися, що колискою арійських племен не була Середня Азія, а так звана Сарматська долина (степова частина території нинішньої України)".

"Коли вже переконалися, що українське слово зробилося надбанням багатьох народів, навіть не арійських, то, зрозуміло, що й первісна слов'янська (українська) цивілізація, звичаї, закони та реліґія слугували зразком для інших".

"Взагалі відомо, що цивілізація сильно впливає на псування та зміну початкових мовних форм, тому французи та італійці вже не розуміють латини, а німці – готської мови. Таким чином, і давня індійська цивілізація з первинної мови виробила санскрит, котрий вже зовсім не вважається, як раніше, "батьком" усіх арійських мов. А, позаяк, культура мало вплинула на українську мову, то не дивно, що вона зберіглась краще, ніж інші." (Нагадаємо про  численні заборони в Російській імперії на використання української мови у 19 сторіччі у різних сферах життя українців).

"Говори диких людей змінюються протягом кількох поколінь, мова ж українців, хоча також не зовсім у первинній формі, стоїть досьогодні твердо, наче непохитна скеля".

У своїй статті вчений доводив прадавність української мови, вдаючись до з'ясування етимології поширених слів. Десять найважливіших мов людства використав Михайло Красуський для свого порівняльного аналізу, хоча знав він їх набагато більше.

Ким же був Михайло Красуський? В українському і навіть польському інтернеті майже немає інформації про нього. Народився у Польщі, працював викладачем Одеського університету. Оце й усе. Мало відомо не тому, що інформація відсутня або засекречена, а тому, що  ніхто не спромігся попрацювати в архівах університету. Невідомий навіть його викладацький і науковий статус.

А чи мала його ґрунтовна праця великий резонанс в науковому світі сучасної України? Про радянські часи я вже й не говорю.

Багатьом не подобалась ця революційна теорія щодо статусу української мови. Можна було б її спростувати або розвинути далі. Але для цього слід було б знати принаймні тих десять мов, які у своєму порівняльному аналізі використав Михайло Красуський.

Поки що серед фахових мовознавців не знайшлось сміливців, щоб спростувати або підтвердити концепцію М. Красуського.

Примітка. Не маючи даних щодо формули крові для білорусів, ми взяли для них результат, що відповідає литовцям. Оскільки білоруси є результатом етнічної взаємодії українців і литовців, то насправді білоруси за формулою крові мають бути ближчими до українців, ніж литовці.

У цій статті я насмілився зробити маленький крок на користь теорії М. Красуського. У мовознавстві існує теорія, що мова, яка виходить за межі свого первинного ареалу існування і стає надбанням інших народів, втрачає у довжині слів.

Саме цю теорію я використав для перевірки концепції Михайла Красуського. Для цього я розглянув народи, що є або близькими, або не дуже далекими родичами українців і, одночасно, розмовляють слов’янськими мовами. Таких народів виявилось 10. Тобто можна говорити про одночасну мовну і кровну спорідненість цих народів з українцями. Далі я взяв свою книжку – Швець В. Т. «Україна – це ми». Одеса. ВМВ. 2014, 120 с. – і сформував з тексту цієї книжки один суцільний абзац без ілюстрацій, заголовків і червоних рядків обсягом 100 сторінок. Далі я за допомогою інтернет-перекладача переклав цей текст мовами зазначених вище народів.

Як і слід було очікувати, відповідно до концепції Михайла Красуського, список мов очолила українська. Переклади мого тексту всіма іншими мовами виявились коротшими, ніж український оригінал. Найближчим за обсягом перекладу стали македонська і болгарська мови, тобто ті мови, що лягли в основу старослов’янської мови (македонський діалект староболгарської мови).

Цікаво, що за формулою крові саме македонці є близькими родичами українців – третя позиція, на відміну від болгар, що є не дуже далекими родичами українців – вісімнадцята позиція. А це зайвий раз свідчить про те, що близькість мов не є свідченням близької кровної спорідненості. 

Тут можливі два пояснення.

Старослов’янська мова з усіх інших слов’янських мов найбільше вплинула саме на українську або старослов’янська мова насправді творилась на основі праукраїнської мови, яка в ті давні часи була мовою і македонців, і болгар. Оскільки переклад на македонську мову є коротшим за український оригінал, то це аргумент на користь того, що первинною є саме українська мова.

Ще один аргумент. Білоруська мова була такою ж гнобленою у Російській імперії, як і українська. Православна церква відгравала у культурному житті Білорусі таку ж роль, як і в Україні, проте білоруська мова стоїть від української набагато далі, ніж македонська і болгарська. Отже, справа не в церкві.

Православні серби, наші найближчі родичі за формулою крові, живуть поряд з православними македонцями, проте їхня мова ще далі знаходиться у таблиці від української, ніж білоруська. А от боснійці і хорвати, тобто мусульмани і християни, що живуть поряд, а також є нашими найближчими родичами за рівнем спорідненості з українською, є рівноправними.

Мій висновок такий: на мову народу, для якого вона є по-справжньому рідною, релігія впливає дуже мало. Тому, на мою думку, нема підстав вважати, що старослов’янська мова якось особливо вплинула саме на українську мову і через це ці дві мови є такими близькими.

 Але є один народ, що жодним чином за формулою крові не є ані нашим близьким, ані не дуже далеким родичем, і у творенні мови якого церква відіграла вирішальну роль. Я маю на увазі населення Російської федерації. 

У далекі часи початку Нової ери на території межиріччя Волги і Оки – етнічного казана, з якого пізніше постала Московія, що у 1721 перейменувала себе на Російську імперію, – проживала група угро-фінських племен. Ці племена не мали писемності. Хтось мав її до них принести. Варіантів для них було два: Рим – латинська абетка і відповідно мова і Візантія – старослов’янська абетка і відповідно мова.

Доля цих племен склалась так, що разом з християнством до них була занесена саме старослов’янська писемна мова. Вона на короткий час стала і мовою державного управління, яке неможливе без писемної мови.

Майже на самому початку цей процес мовної слов’янізації угро-фінських племен перервала навала Орди, яка принесла з собою в якості мови державного управління уйгурську.

Проте, залишивши недоторканим християнство у нових завойованих областях, Орда залишила старослов’янській мові шанс на відродження і в якості мови державного управління.

І старослов’янська, і уйгурська мови були чужими для місцевого населення. Але старослов’янська прийшла раніше і вже у певній мірі вкоренилась в різних сферах життя угро-фінських племен. Служителів релігійного культу було більше, ніж чиновників. При церквах і монастирях були школи, що навчали молодь саме старослов’янської мови. І "святі отці" врешті перемогли, коли Орда стала занепадати.

Старослов’янська мова залишилась єдиним мовним еталоном на тих землях і стартовим майданчиком для повернення старослов’янської мови у сферу державного управління.

Тому врешті-решт мова Московії, Російської імперії, Російської федерації і виявилась дуже близькою до старослов’янської. Відстань від неї до македонської і болгарської – така ж, як і для української, хоча між собою українська і російська суттєво відрізняються.

Моя думка про цю обставину така: близькість української і македонської з болгарською мовою існувала від моменту їх зародження, близькість російської з цими  мовами виникла штучно через використання протягом сотень років старослов’янської мови в якості мовного зразка на території Московії.

Висновки:

1. Всі слов’янські народи, крім російського, є близькими або не дуже далекими родичами українців.

2. Теза Михайла Красуського про те, що українська мова – найстарша серед слов’янських мов, цілком узгоджується з тим, що обсяг українського тексту зменшується при перекладі його на всі інші слов’янські мови.

3. Концепція Михайла Красуського заслуговує на серйозну наукову увагу і перевірку за всіма сучасними можливостями мовознавства. Після даної статті слід поставити не крапку в дослідження проблеми, а кому.

Закликаю науковців надати належну шану видатному польському досліднику Михайлу Красуському. Чех Вікентій Хвойка відкрив для нас і світу етнічні й культурні корені українського народу (Трипільська культура), а поляк Михайло Красуський відкрив для нас і світу велич нашої мови.