Раніше німецький істеблішмент вірив у примирення з Росією. Тепер — ні

Соромлячись подивитися німцям у вічі піс­­ля того, як дозволила розслідування проти коміка за образу президента Туреччини, Анґела Меркель у своєму костюмі невиразного кольору більше скидалася на сіру мишу. Вона — уособлення лицемірства та подвійних стандартів. Її міграційна політика — це акт політичного самогубства, який додав популярності крайнім правим… і так далі і так далі.

Так російські державні телеканали останнім часом кепкували з німецької канцлерки. До Меркель під подібний вогонь російської пр­пагандистської маши­ни не потрапляв жоден лідер пост­комуністич­ної Німеччини.

Ще кілька років тому росіяни вважали цю країну одним із найближчих союзників. Сьогодні ж опитування громадської думки засвідчують, що вони дедалі більше вбачають у ній ворога. На відміну від колишнього німецького канцлера Ґергарда Шредера, який зараз лобіює інтереси Владіміра Путіна, Меркель стала міцним ідеологічним противником останнього. Вона зайняла чітку позицію проти російської агресії в Україні та кампанії, спрямованої на її легітимізацію. За словами одного з помічників Меркель, поворотною точкою для неї стали брехливі відхрещування Путіна від «зелених чоловічків», мовляв, то не російські військові. А сама канцлерка, своєю чергою, випадає з орбіти Кремля, бо дотримується принципів, тоді як той діє в постмодерному світі, де правда й факти не мають значення.  

Путін добре вміє грати на слабкостях інших країн. Зараз Кремль намагається посилити політичну шкоду, якої Меркель завдала її політика відкритості біженцям. «Путін робить усе, щоб скинути Меркель, і в нього для цього багато інструментів», — каже експерт берлінського аналітичного центру DGAP із Росії Штефан Майстер.

Один із таких інструментів — телевізор. Він спрямований як на внутрішню аудиторію, так і на російськомовних за кордоном, зокрема 3 млн таких людей у Німеччині. У січні російський «Первый канал» показав сюжет про 13-річну німецьку дівчинку російського походження Лізу, яку нібито зґвалтувала група мігрантів у Берліні. Репортаж збурив масові протести етнічних росіян, які живуть у ФРН, і тамтешніх активістів, які виступають проти мусульман. Незабаром німецька поліція з’ясувала, що історія вигадана. Але російське телебачення і далі її розкручувало. Міністр закордонних справ Сєрґєй Лавров навіть звинуватив Німеччину в замовчуванні скандалу.

Неприкрита брехня в «історії з Лізою» шокувала німецьке суспільство. До того Росія використовувала подібну тактику у війні проти України, але в Німеччині ніколи. «Росіяни зайшли надто далеко, — каже Майстер. — Вони здебільшого втратили німецький істеблішмент».

«Раніше я розглядав РФ як стратегічного партнера та конкурента, — каже Родеріх Кізеветтер, депутат від Християнсько-демократичного союзу, партії Меркель. — Тепер вона стала потенційним ворогом». Зрадженими почуваються навіть прихильники Ostpolitik — традиційної німецької політики замирення Росії (переважно це члени лівоцентристської Соціал-демократичної партії, яка входить до коаліції з ХДС на правах молодшого партнера). Позосталим симпатикам Росії, як-от директор Німецько-російського форуму в Берліні Александр Рар, лишається хіба що апелювати до глибоко закоріненого в німецькому суспільстві страху війни. «Найважливіше питання зараз не Україна, а запобігання третій світовій війні», — каже він.

Колись Росія розраховувала на те, що ділові зв’язки з Німеччиною гарантують дружбу між двома країнами. Як виявилося, Кремль прорахувався. У рейтингу численних торгових партнерів ФРН Росія нижче за Чехію. До європейських санкцій за Україну на РФ припадало 4% німецької торгівлі. Тепер показник упав до 2,4%. «Наша головна мета — показати, що ми не приймемо порушень поствоєнного ладу», — каже директор бізнес-асоціації BDI Маркус Кербер.

Крім того, Кремль намагався підбивати клинці до соцдемів, щоб ті вийшли з правлячої коаліції і таким чином розвалили її. Лідера партії Ґабрієля Зіґмара приймали в Путіна в Москві минулої осені з прицілом на те, щоб він погодився на будівництво газогону «Північний потік-2» в обхід України й країн Балтії. ЄС може його заблокувати. За словами одного з радників Меркель, не на публіку «вона була б рада побачити згортання проекту».

Ще важливіше питання — продовження санкцій проти Росії в липні. Скасування їх було б перемогою для Путіна й поразкою для Меркель. Тим часом міністр закордонних справ Німеччини та представник СДП Франк-Вальтер Штайнмайєр закликає до активнішої дипломатичної співпраці з росіянами. Його аргумент — без РФ «неможливо вирішити жодного міжнародного конфлікту» (хоча він оминає увагою той факт, що насправді Росія створює багато з цих конфліктів).

Путін культивує зв’язки з партіями, що належать до крайніх правих і крайніх лівих. Один із його союзників — права «Альтернатива для Німеччини» (AfD). Інший — партія колишніх комуністів «Ліві» (Die Linke). Багато прихильників ксенофобського руху PEGIDA теж пропутінці. На антиіммігрантських протестах торік у Дрездені, де російський президент працював у КГБ у 1980-х, багато демонстрантів тримали російські прапори й скандували «Путіне, допоможи». Російська пропаганда в Німеччині змусила Федеральну розвідувальну службу розпочати розслідування кампанії.

Однак Меркель таки зрозуміла, що антипатія Путіна до неї зумовлена його слабкістю, а не силою. Про це свідчить відомий інцидент, що трапився 10 років тому. Путін, знаючи, що Меркель боїться собак, привів у кімнату, де відбувалася зустріч, свого чорного лабрадора. Канцлерка завмерла, російський президент єхидно посміхнувся. Меркель, яка виросла у Східній Німеччині й добре знає російську, зрозуміла мову Путіна. «Я розумію, чому він це зробив: аби довести, що чоловік», — сказала журналістам після зустрічі. — У Росії немає нічого: ані успішної політики, ані економіки. Є тільки ось це». 

Переклад з оригіналу здійснено «Українським тижнем»