Святі, герої, мученики

Досліджуючи історію, ми натикаємось на факти систематичного і цілеспрямованого її перекручення. Один з таких магістральних напрямків фальсифікації – спроба іудохристиянства переконати нас у тому, що святі люди загинули в муках від рук ворогів. При цьому їхня смерть подається як своєрідна перемога і навіть приклад для наслідування. Якщо ж свята людина не була замучена, то вона начебто й «не зовсім свята».

При цьому в іудохристиянстві зовсім нема героїв, тобто людей, які активно боролися з ворогом. Навіть святого Георгія Побідоносця представляють як мученика. Про героїв згадують тільки в контексті історії євреїв, з якої дізнаємось про багатьох видатних борців за свободу й національні інтереси єврейського народу: там і Самсон, і брати Маккавеї, і Юдита, яка хитрістю втирається в довіру до ворожого полководця і вночі відрубує йому голову, а також багато інших дуже рішучих людей, які залишали після себе гори ворожих трупів.

Однозначно, іудохристиянство прославляє єврейський героїзм, натомість для неєвреїв заохочує страждання і мученицьку смерть. В чому справа?

Для початку треба твердо і назавжди усвідомити, що іудохристиянство було штучно створене фарисейством як інформаційна зброя для ослаблення всіх ворогів іудеїв. Сама ж їхня метода полягає в тому, щоб, самим перебуваючи у Просторі боротьби, опустити ворогів у нижчий простір подій – Простір страждань. А той, хто перебуває у вищому просторі, завжди перемагає того, хто в нижчому.

Про простори буття ми вже говорили у статтях Схема порятунку мурашника та Здоров’я людини і простори буття. Як тільки людина дізнається про сам факт існування цих просторів, то може легко за ними спостерігати як у власному житті, так і в житті знайомих їй людей, а при бажанні навіть робити переходи між просторами.

Центральна ідея полягає в тому, що стан людини чітко пов’язаний з подіями, які відбуваються всередині й назовні неї. Реальні події – це головний індикатор стану людини. Внутрішні події – це психологічне самопочуття і фізичне здоров’я, а зовнішні – це все те, що об’єктивно відбувається навколо людини, включаючи її знайомства, життєві ситуації, стан безпеки, добробуту, можливостей для творчості тощо. Іншими словами, що всередині – те й назовні. Розуміючи це, ми можемо чітко усвідомити значення слів «святий», «герой», «мученик».

СВЯТИЙ

Святий – це людина, яка перебуває у просторі святості, який ще називається Простором волі або Царством божим. У цьому просторі людина має все, що їй потрібно для творчої самореалізації. Причому має стільки, скільки треба – не більше і не менше, тому що «економіка» цього простору дуже ефективна: тут нема цінностей, що лежать на складі «мертвим вантажем» – тут все перебуває в обігу, все працює і приносить максимальну користь.

Простір святості є простором повної безпеки, тобто тут ніколи не відбуваються негативні події. Відповідно, людина, яка перебуває у стані святості, принципово не може бути мучеником, адже мучеництво – це негативна подія. Це речі абсолютно несумісні, як холод не може бути жаром, а темрява – світлом.

Простір святості є дуже легким, пластичним і динамічним, матерія в ньому радо відгукується на всі запити людини. Тому цей простір є простором чудес, а святі, що в ньому перебувають, є чудотворцями. Здатність творити чудеса є однією з ознак перебування у Просторі святості.

Проте головний критерій перебування у стані святості – це гармонійні внутрішні і зовнішні події: абсолютне здоров’я, душевна гармонія, цікава робота, сприятливі умови для самореалізації, гармонійні навколишні події, повна безпека.

При високому рівні святості для людини взагалі нема нічого неможливого. Прикладом є Ісус Хрестос, навколо якого відбувалися тільки гармонійні події і тільки з Його власної волі. Епізод з розп’яттям і стражданнями був тільки одним з необхідних елементів плану Великої перемоги, що його розробив Ісус і блискуче реалізував разом зі своїми друзями.

ГЕРОЙ

Герой – це людина, яка, перебуваючи у Просторі боротьби, жертовно долає перешкоди заради суспільно корисних цілей. Статус героя нижчий в порівнянні зі статусом святого, тому що простір діяльності героїв знаходиться нижче простору діяльності святих. На цьому рівні буття матеріальний світ не такий пластичний і доброзичливий, як у Просторі святості. Тому героям доводиться постійно долати опір матерії, докладаючи для цього великих зусиль і свідомо йдучи на жертви та страждання. Боротьба – це свідомий вибір героя. Навіть якщо людина гине в цій боротьбі, то гине як герой.

Між святими і героями є чітка відмінність. Активність святих зосереджена на внутрішній боротьбі: якщо вони в ній перемагають і досягають стану святості, то їхня зовнішня діяльність здійснюється легко, невимушено, надзвичайно ефективно. Святі не гинуть від рук ворогів чи несприятливих обставин, вони навіть уходять з життя тільки тоді, коли вважають це за потрібне, з власної волі. Прикладом є Григорій Сковорода, який попрощався з друзями, викопав собі могилу, помився, одягнув чистий одяг, ліг на лавку і помер.

Якщо ж людині не вдається перемогти у внутрішній боротьбі, досягнути стану святості і піднятися у Простір волі (Царство боже), то їй доводиться вести активну зовнішню боротьбу. У ній герой може перемогти або потерпіти поразку, його можуть убити і замучити, але при цьому він завжди залишається героєм. Якщо герой гине, то в кінцевому підсумку це його власний вибір. В жодному разі такого воїна не можна назвати мучеником (див.: Золоте правило етики, або Залізний закон розплати).

МУЧЕНИК

Мученик – це людина, що перетерпіла страждання і загинула, хоча не вела боротьби за своє життя і свої переконання. Це найголовніше, що відрізняє мученика від героя. Вони обидва можуть потрапити у подібні обставини і стати об’єктами агресії, проте один активно протидіє злу, а другий ні.

А що робити людині, яка має глибоку відразу до насильства? Найперше, вона повинна докласти зусиль, щоб потрапити у безпечний Простір святості. Якщо ж вона цього не може зробити, то їй треба покластися на захист зі сторони своєї спільноти, для чого активно підтримувати своїх брахманів і кшатріїв – святих і героїв.

Таким чином, у людини завжди є вибір: 1) піднятися у Простір святості і стати святим, 2) активно діяти у Просторі боротьби і стати героєм, 3) підтримувати всіма засобами своїх святих і героїв і, як наслідок, отримувати від них захищеність (магічний покров безпеки з Простору волі) або захист (активну протидію агресорам з Простору боротьби). Якщо людина не йде одним з цих трьох шляхів, то у неї суттєво зростають шанси стати мучеником.

У широкому сенсі, мучеництво також є результатом вільного вибору. Зазвичай воно пов’язано з життєвою пасивністю, слабкістю волі до життя, послабленим відчуттям національної солідарності, жадібністю і короткозорістю. Людина, яка у важких обставинах відмовляється від боротьби, неминуче випадає у Простір страждань. Всі мученики перебувають у Просторі страждань. Для того, щоб почати рух вгору, треба розпочинати боротьбу, а щоб досягати перемог, треба підніматися до святості.

ПЕРЕВЕРТАННЯ ІЄРАРХІЇ ЦІННОСТЕЙ

Таким чином, ми здійснили уточнення термінів «святий», «герой» і «мученик». Тепер стає очевидним, що іудохристиянська пропаганда здійснює світоглядну деструкцію. Мучеництво, яке є наслідком слабкості й пасивності, діти диявола просувають як прояв найвищої гідності і приклад для наслідування. З цього логічно випливає, що найкращим місцем для християн, на їхню думку, є Простір страждань. Натомість дітям диявола залишається Простір боротьби, оскільки Простір святості для них недоступний з причини їхнього сатанізму.

Діти диявола вже настільки знахабніли, що навіть воскреслого Ісуса Хреста представили як мученика. Так само вони поробили мучениками всіх апостолів і переважну більшість святих. Статус мученика вони об’єднали зі статусом святого і підняли його вище за статус героя.

Тому, згідно з їхньою пропагандою, замість геройствувати, краще не чинити опору, а дати себе вбити, бо це начебто гарантує потрапляння в рай. І вся ця хвороблива маячня представляється як «релігія».

Насправді іудохристиянство – це світоглядно-інформаційна зброя для опускання ворогів у Простір страждань. Рабів до раю не пускають, як казав кошовий Іван Сірко.

Якщо розглянути актуальні для України світоглядні системи, то побачимо чітку відповідність між ними і просторами буття:

• арійство, аріохрестиянство – Простір волі (святості);
• іудаїзм, іслам – Простір боротьби;
• іудохристиянство – Простір страждань (мучеництва).

Іудаїзм та іслам – це войовничі семітські системи, що мають спільну світоглядну основу (категоричне заперечення боговтілення) і навіть спільне походження (іслам є модифікованим іудаїзмом).

Арійство (аріохрестиянство) – це продовження Арійської традиції, що була започаткована святим Ноєм-Рамою-Їмою-Ману в ході заснування Трипільської цивілізації і піднесена на вищий рівень вченням і діяннями Ісуса Хреста та Його послідовників. Різновиди арійства називалися: аріанство, слов’янське хрестиянство, хрестиянство слов’янського обряду, козацьке хрестиянство.

Іудохристиянство – інформаційна зброя, розроблена фарисеями у середині 1 ст. з метою руйнування арійства. Розуміючи отруйність іудохристиянства, діти диявола застерігають своїх соратників, щоб ті трималися від нього подалі (зокрема, категорично заперечують, що Ісус був іудеєм), натомість заохочують до іудохристиянства всіх інших, активно просуваючи серед них вигадку про іудейство Ісуса та апостолів.

ВСІ АПОСТОЛИ ВМЕРЛИ СВОЄЮ СМЕРТЮ

Ми вже говорили про те, що Ісус навчав багато років після свого воскресіння – і це було загальновідомо в апостольські часи, як переконує святий Іриней. Так само ми вже згадували, що ранні автори нічого не повідомляють про мучеництво святого Климента. А зараз ми точно знаємо, що святість і мучеництво несумісні – так само, як неможливо одночасно перебувати на першому і четвертому поверхах будинку.

Також ми знаємо, що апостоли зустрічалися з Ісусом у Царстві божому в Галілеї, тобто у Просторі святості. Це точна вказівка на те, що вони були святими, отже – невразливими, відповідно, за жодних обставин вони не могли бути мучениками. Вони могли ходити по воді, заспокоювати вітер, викликати дощ, але мучениками стати не могли, бо у Просторі святості таких подій нема і не може бути.

Відповідно, вся пропагандистська тріскотня дітей диявола про мучеництво апостолів та інших святих – нахабна брехня, бо святість і мучеництво жодним чином не сумісні – як день і ніч, як вогонь і лід, як любов і ненависть. Термін «святі мученики» є абсурдом. Людина не може одночасно перебувати у Просторі волі і Просторі страждань, тому що перехід між ними вимагає часу і цілеспрямованих зусиль.

Скоріше всього, апостоли закінчили своє життя за прикладом Ісуса Хреста – стали безсмертними або віддалилися від своїх учнів і зробили так, щоб ніхто не знав про їхні могили. Вмерли так, як Григорій Сковорода – спокійно, при повному здоров’ї, з відчуттям добре зробленої справи. Вмерли у глибокій старості, подібно до святого апостола Івана і козаків-характерників – ревних захисників апостольської віри.

Вигадки ж про їхнє мучеництво – це всього лише елемент інформаційної війни дітей диявола проти дітей Божих. Слава Отцю і Сину і Святому духу, що нарешті ми це зрозуміли. Радіймо!
 

В тему:

Припиніть розпинати Господа! Славте воскреслого Хреста!

Куди подівся Ісус Хрестос?

Єврейські ярлики

Арійство (арійське хрестиянство) – реставрація релігії Золотої доби Трипілля

Арійські обряди та настанови

Іудохристиянська антитеза

Жид у вертепі

Трипільська релігія

Три поверхи Великого Переходу: соціальний, національний, магічний